Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2025 року у справі №676/4670/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2025 року

м. Київ

справа №676/4670/22

провадження №61-12766св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І.Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р.А., Луспеника Д.Д.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Костенка А.М., Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому,

з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд провести поділ спільного майна її та ОСОБА_2 , а саме: виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль марки Mercedes-Benz, С 200, седан, чорного кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , 1796 куб. см, державний номерний знак

НОМЕР_2 ; виділити їй у власність автомобіль VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 , сірий колір, номер кузова НОМЕР_4 ; стягнути

з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної вартості автомобіля Mercedes-Benz, С 200, державний номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 144 893,21 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка з відповідачем перебували

у шлюбі з 19 вересня 2004 року до 22 жовтня 2021 року. Від шлюбу мають двоє неповнолітніх дітей. Під час шлюбу за спільні кошти придбали два автомобілі: Mercedes-Benz, С 200, державний номерний знак НОМЕР_2 , який перебуває

в користуванні ОСОБА_2 , та автомобіль VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 , який перебуває в її, ОСОБА_1 , користуванні. На час звернення до суду між ними виник спір щодо права користування та визнання власника автомобілів, а також у зв`язку з тим, що автомобілі є неподільними речами, просила задовольнити позов.

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив: встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у період із 01 вересня 2020 року до 23 листопада 2021 року в зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин; визнати за ним, ОСОБА_2 , право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Mercedes-Benz моделі С 200, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 ; провести розподіл спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за яким: виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 , транспортний засіб марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 ; припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину транспортного засобу марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти

у розмірі 53295,00 грн як компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Свої зустрічні вимоги обґрунтовував тим, що під час перебування в шлюбі сторонами придбано автомобіль VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Із 01 вересня 2020 року сторони разом не проживали. Вказане підтверджується тим, що він переїхав проживати в місто Хмельницький і там працював. Автомобіль Mercedes-Benz, С 200, державний номерний знак НОМЕР_2 , придбав за свої особисті кошти під час окремого проживання подружжя, тому вказаний автомобіль є його особистою власністю.

З урахуванням викладеного просив задовольнити його зустрічний позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області

від 24 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2020 року до 23 листопада 2021 року в зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин. Визнано за

ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Mercedes-Benz моделі С 200, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . Проведено розподіл спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за яким виділено в особисту приватну власність ОСОБА_1 , транспортний засіб марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 ; припинено право власності

ОСОБА_2 , на 1/2 частину транспортного засобу марки VAZ моделі 21104 ZNH, номер шасі (кузова) НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 як компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 , грошові кошти в розмірі 41119,93 грн.

У стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 3765,16 грн відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в сумі 2525,35 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні свого рішення дійшов висновку, що сторони спільно не проживають із 31 серпня 2020 року, урахувавши показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які дали показання, що ОСОБА_2 з другої половини вересня 2020 року проживає в місті Хмельницькому, а ОСОБА_5 також в своїх показаннях вказала, що вони з ОСОБА_2 проживають як чоловік і жінка. При встановленні цієї обставини районний суд не взяв до уваги пояснення ОСОБА_6 представника ОСОБА_1 про те, що факт спільного проживання та ведення спільного господарства не може підтверджуватись показаннями свідків, оскільки під час розгляду справи не вирішується питання про спільне проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_5 і це питання не є предметом спору. Також суд врахував, що ні ОСОБА_1 , ні її представник ОСОБА_6 не надали суду будь-якого доказу на спростування тієї обставини, що сторони не проживають спільно та не ведуть спільного побуту

з серпня 2020 року, та на спростування пояснень ОСОБА_2 про те, що сторони з серпня 2020 року спільно не проживають та спільного побуту не ведуть. За таких обставин, ураховуючи, що факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2020 року до 23 листопада 2021 року (день набрання законної сили рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду

від 22 жовтня 2021 року про розірвання шлюбу) має значення для вирішення спору про поділ майна подружжя, суд вважав, що цей факт є юридичним в розумінні пункту 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), і в зв`язку з наявністю спору підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Враховуючи, що сторони з кінця серпня 2020 року спільно не проживали і не вели спільного побуту, суд першої інстанції вважав за необхідне встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2

з 01 вересня 2020 року до 23 листопада 2021 року в зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

При відмові в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення

у власність ОСОБА_2 автомобіля Mercedes-Benz, С 200, седан, чорного кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , 1796 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_2 , районний суд урахував, що цей автомобіль придбано в період окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин і належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Те, що автомобіль Mercedes-Benz, С 200, не було придбано за спільні кошти подружжя ОСОБА_7 , підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , в яких він вказав, що гроші йому на придбання автомобіля позичила ОСОБА_5 , і що цей автомобіль придбано в період окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, копією розписки від 14 квітня 2021 року, з якої випливає, що ОСОБА_5 позичила йому 160000,00 грн на придбання автомобіля, показаннями свідка

ОСОБА_5 , в яких вона вказала, що вони з ОСОБА_2 проживали як чоловік і жінка та разом їздили в Київ, де їх зустрів продавець автомобіля Mercedes-Benz, С 200. Ураховуючи, що автомобіль Mercedes-Benz, С 200, придбано в період окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, за його особисті кошти, що підтверджується вказаними доказами, суд дійшов висновку, що за ОСОБА_2 належить визнати право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Mercedes-Benz моделі С 200, номер шасі НОМЕР_1 , 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Оскіьки за ОСОБА_2 визнано право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Mercedes-Benz моделі С 200, то позов в частині стягнення компенсації 1/2 частини вартості автомобіля Mercedes-Benz моделі С 200 не підлягає задоволенню.

Ураховуючи, що суд здійснює розгляд справи в межах позовних вимог, автомобіль VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 , є спільним майном подружжя,

а ОСОБА_1 заявлено позов про виділення їй у власність автомобіля VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 , без сплати ОСОБА_8 компенсації вартості 1/2 частини цього автомобіля, то позов ОСОБА_1 , за висновком місцевого суду, в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки така позовна вимога без вказівки про виплату іншій стороні компенсації вартості

1/2 частини спірного автомобіля є неналежним способом захисту прав і законних інтересів позивачки.

Оскільки автомобіль VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 , було придбано сторонами під час шлюбу за рахунок спільних коштів, що визнано сторонами, враховуючи, що автомобіль є неподільним майном, суд вважав, що позовна вимога ОСОБА_2 про виділ цього автомобіля підлягає задоволенню, і автомобіль належить виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 як компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 , грошові кошти у розмірі 41119,93 грн.

При визначенні розміру компенсації вартості 1/2 частини автомобіля VAZ моделі 21104 ZNH, районний суд виходив із того, що згідно з висновком Хмельницького НДЕКЦ від 24 лютого 2023 року за № СЕ-19/123-23/621-АВ вартість автомобіля VAZ моделі 21104 ZNH на час проведення оцінки становить 82 239,87 грн (82 239,87/2 = 41119,93 грн).

Додатковим рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 червня 2024 року відмовлено в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на КТЗ марки Mercedes-Benz, С 200, седан, чорного кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , 1796 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 144893,21 грн.

При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції послався на те, що

30 березня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 подано заяву про збільшення позовних вимог, серед яких вже була вказана також вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на КТЗ марки Mercedes-Benz, С 200, седан, чорного кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , 1796 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_2 , в розмірі 144893,21 грн. Враховуючи, що з приводу цієї позовної вимоги не було ухвалено судове рішення, суду належить ухвалити додаткове рішення.

Суд вважав при вирішенні цієї позовної вимоги, що вона відмінна від позовної вимоги про стягнення компенсації 1/2 частини вартості автомобіля Mercedes-Benz, С 200, державний номерний знак НОМЕР_2 , розмір компенсації обґрунтовується різницею ринкової вартості автомобіля Mercedes-Benz, С 200, державний номерний знак НОМЕР_2 , яка у висновку експерта визначена у сумі 227133,08 грн, та ринковою вартістю автомобіля VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 , яка у висновку експерта вказана у сумі 82 239,87 грн (227133,08 грн

82 239,87 грн = 144893,21 грн).

Враховуючи, що автомобіль Mercedes-Benz, С 200, державний номерний знак НОМЕР_2 , визнано рішенням суду особистою власність ОСОБА_2 , то

в задоволенні цієї позовної вимоги, за висновком районного суду, належить відмовити.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником адвокатом Меріновою Н. В., задоволено частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року та додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області

від 10 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Виділено у приватну власність ОСОБА_1 транспортний засіб марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Виділено у приватну власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки Mercedes-Benz, С 200, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості спільного майна подружжя в розмірі 72 446,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі

5 231,43 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати

у сумі 766,47 грн.

Відмовлено в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 та позовних вимог ОСОБА_2 .

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що пояснення самого ОСОБА_2 , надані ним як стороною у справі, а не як свідком з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази, не є належним доказом у справі і не можуть братись до уваги судом як належний доказ; свідок ОСОБА_5 є особою, з якою ОСОБА_2 , за його словами, проживав разом під час перебування в шлюбі з позивачкою і на час придбання автомобіля, а свідок ОСОБА_4 є знайомою ОСОБА_9 , тому ці особи є зацікавленими у вирішенні позову на користь відповідача. Крім того, показання ОСОБА_4 є суперечливими, а тому показання цих свідків також не є належними доказами на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 . Крім того, лише показання свідків не можуть бути підставою для встановлення наявності чи відсутності фактичних шлюбних та сімейних відносин. При цьому проживання подружжя у різних містах у зв`язку з їх роботою не може безумовно свідчити про припинення фактичних шлюбних відносин в період придбання спірного автомобіля, який згідно з обставинами, встановленими судом, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Також у рішенні Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 676/4829/21 про розірвання шлюбу між сторонами не встановлено, з якого часу сторони припинили фактичні шлюбні відносини, а тому не може бути прийнято до уваги при ухваленні судового рішення в цій цивільній справі як преюдиційне рішення щодо встановлених обставин окремого проживання сторін та помилково було взято до уваги судом першої інстанції.На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, дав неправильну оцінку дослідженим доказам, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому за висновком суду апеляційної інстанції рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову обох сторін.

При визначенні компенсації вартості спільного майна подружжя в розмірі

72 446,60 грн апеляційний суд виходив із того, що на час розгляду справи ринкова вартість автомобіля марки VAZ 21104, державний номерний знак НОМЕР_3 , становить 82239,87 грн, ринкова вартість автомобіля марки Mercedes-Benz, С200, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 227133,08 грн. Це майно є спільною власністю подружжя і кожен з подружжя є власником

1/2 частини цих автомобілів в сумі, відповідно, автомобіля марки VAZ

41 119,93 грн, автомобіля марки Mercedes-Benz 113 566,54 грн. Оскільки автомобіль марки VAZ виділяється ОСОБА_1 , а автомобіль марки Mercedes-Benz ОСОБА_2 , то компенсація вартості спільного майна подружжя (цих автомобілів) складає 72 446,61 грн (113 566,54 41119,93) і підлягає стягненню

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . У зв`язку з цим розрахунок

ОСОБА_1 в позовній заяві є помилковим і позов ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації підлягає задоволенню частково на суму 72 446,61 грн,

в решті позовних вимог в цій частині на суму 76 446,61 грн належить відмовити.

Також необхідно відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої приватної власності на транспортний засіб марки Mercedes-Benz; стягнення з ОСОБА_1 на його користь грошових коштів

у розмірі 53 295 грн як компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу марки VAZ за недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник

ОСОБА_3 , звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду

з касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду

від 03 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 24 травня 2024 року разом із додатковим рішенням

від 10 червня 2024 року. Касаційна скарга містить клопотання про відстрочення ОСОБА_2 сплати судового збору та клопотання про зупинення виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 638/1976/21, від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає підставою касаційного оскарження пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, суд не повністю та неправильно дослідив докази, які мають значення для справи.

У касаційній скарзі заявник також вказує, що підтвердженням факту окремого проживання сторін є: рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду

від 22 жовтня 2021 року у справі № 676/4829/21 про розірвання шлюбу (в межах цієї справи ОСОБА_1 підтвердила, що сторони не підтримують подружні відносини, не ведуть спільного господарства, проживають окремо, примирення неможливе, оскільки кожен із них живе своїм життям, спору щодо поділу майна та місця проживання дітей немає); постанова Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 08 жовтня 2021 року у справі № 676/5335/21 про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (в межах якої позивачка пояснила, що з серпня 2020 року проживає з чоловіком ОСОБА_2 окремо і з того часу перебувають у неприязних відносинах. Чоловік проживає в м. Хмельницькому, а вона з дочкою в

АДРЕСА_1 ); витяг із трудової книжки ОСОБА_2 про його працевлаштування в м. Хмельницькому; показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

У свою чергу посилання суду апеляційної інстанції на неможливість доведення факту окремого проживання сторін показаннями свідків є безпідставним, оскільки: допит осіб було проведено відповідно до вимог процесуального законодавства, тому відповідні показання є належними та допустимими доказами; особи, які були допитані як свідки, не належать до осіб, визначених статтею 70 ЦПК України, що унеможливлює проведення їх допиту; нормами процесуального законодавства не передбачено виключення доказів у вигляді показань свідків з числа можливих при доказуванні факту окремого проживання сторін; висновки у справах в постановах Верховного Суду, на які посилався апеляційний суд, стосуються не подібних правовідносин; показання свідків як доказів у цій справі не спростовані

ОСОБА_1 ; показання свідків як доказів узгоджуються з поясненнями ОСОБА_1 у справах № 676/4829/21 та № 676/5335/21.

Наведене, на думку заявника, свідчить про наявність правових підстав для визнання транспортного засобу Mercedes-Benz, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 , як такого, що придбаний за рахунок його особистих коштів, які отримані ним за договором позики у ОСОБА_5 , та у період окремого проживання сторін

у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин, з огляду на оспорювання такого права позивачкою (відповідачкою за зустрічним позовом).

Щодо іншого автомобіля (марки VAZ моделі 21104 ZNH, державний номерний знак НОМЕР_3 ), то заявник посилається на частини четвертуп`яту статті 70 Сімейного кодексу України (далі СК України) та зазначає, що передумовою для залишення

у власності ОСОБА_1 цього транспортного засобу є внесення позивачкою відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду в розмірі 41119,93 грн, що становить 1/2 частину цього автомобіля, яка належить ОСОБА_2 . Разом

з тим, оскільки вказані вимоги закону ОСОБА_1 не дотримано, то це свідчить про законність рішення суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Кшевецька І. В., до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона є законною.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга передана на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_10 , судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р.А., Луспеник Д.Д.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення ОСОБА_2 сплати судового збору за подання касаційної скарги, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи №676/4670/22 із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 ,

в інтересах якого діє представник Савченко Я. В., про зупинення виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи №676/4670/22.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 19 вересня 2004 року перебували

у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування сторін у шлюбі подружжям було придбано транспортний засіб марки VAZ, модель 21104 ЗНГ, 2006 року випуску, який 31 січня 2007 року зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також під час перебування сторін у шлюбі подружжям придбано транспортний засіб марки Mercedes-Benz, моделі С 200, 2005 року випуску, який 14 квітня

2021 року зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта від 24 лютого 2023 року № СЕ-19/123-23/621-АВ визначено ринкову вартість VAZ. Так, на час проведення оцінки, тобто станом на 24 лютого 2023 року, КТЗ марки VAZ 21104, легковий седан, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_5 , об`єм двигуна 1596, бензин або газ, державний номерний знак НОМЕР_3 , становить 82 239,87 грн.

Ринкова вартість на час проведення оцінки, тобто станом на 24 лютого 2023 року, КТЗ марки Mercedes-Benz, С200, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1796 куб. см, тип пального «S», легковий загальний седан, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 227133,08 грн.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 жовтня 2021 року шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу залишено прізвище позивачки ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні суду першої інстанції дала показання, що ОСОБА_2 з вересня 2020 року проживав в місті Хмельницькому

з ОСОБА_12 як сім`я. Вони разом придбали автомобіль Mercedes-Benz, гроші на автомобіль давала ОСОБА_13 .

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні суду першої інстанції в своїх показаннях вказала, що з другої половини вересня 2020 року вона проживає

з ОСОБА_2 як чоловік і жінка, в них спільний побут, вони разом купують продукти, платять за комунальні послуги по квартирі. В квітні 2021 року вона

з ОСОБА_2 їздила в Київ купувати автомобіль, автомобіль коштував 150 чи 160 тисяч гривень. Вона дала кошти ОСОБА_2 на придбання автомобіля, які він повернув до кінця 2021 року. Кошти позичила ОСОБА_2 14 квітня

2021 року. Син ОСОБА_14 з ними не жив.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Як установлено судами, шлюб між сторонами було зареєстровано 19 вересня

2004 року, під час якого подружжям було придбано автомобіль марки VAZ (визнано сторонами, що він придбаний за рахунок спільних коштів), а 14 квітня 2021 року спірний автомобіль марки Mercedes-Benz. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано за рішенням суду від 22 жовтня 2021 року. Тобто такі транспортні засоби були придбано в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з частиною шостою статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.

Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18, постанова Верховного Суду

від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18).

Показання свідків та спільні фотографії сторін не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації і не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання (висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 28 червня 2023 року у справі № 357/9241/21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

ОСОБА_2 , з яким погодився суд першої інстанції, обґрунтовуючи факт окремого проживання із позивачкою із 01 вересня 2020 року (почав працювати вчителем на новій роботі у м.Хмельницькому) до 23 листопада 2021 року (набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу), надав копії витягу із своєї трудової книжки та розписки від ОСОБА_5 про отримання ним коштів у розмірі 160000,00 грн на придбання автомобіля марки Mercedes-Benz, також, окрім своїх пояснень, посилався на показання свідків ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 , рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду

від 22 жовтня 2021 року у справі №676/4829/21 про розірвання шлюбу між сторонами.

Разом з тим колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічної вимоги

ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2020 року до 23 листопада 2021 року в зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, оскільки:

пояснення самого ОСОБА_2 , надані ним як стороною у справі, а не як свідком з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази, не є належним доказом у справі і не можуть братися до уваги судом як належний доказ;

свідок ОСОБА_5 є особою, з якою ОСОБА_2 , за його словами, проживав разом під час перебування в шлюбі з позивачкою і на час придбання автомобіля, а свідок ОСОБА_4 є знайомою ОСОБА_5 , відповідно ці особи є зацікавленими у вирішенні позову на користь відповідача. Окрім цього, лише показання свідків не можуть бути підставою для встановлення наявності чи відсутності фактичних шлюбних та сімейних відносин;

проживання подружжя у різних містах у зв`язку з їх роботою не може безумовно свідчити про припинення фактичних шлюбних відносин у період придбання спірного майна, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

у рішенні Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2021 року

у справі № 676/4829/21 про розірвання шлюбу між сторонами не встановлено,

з якого часу сторони припинили фактичні шлюбні відносини.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. Тому такі доводи відхиляються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи заявника про те, що він вже деякий час окремо проживав та працював

у м.Хмельницькому, не може свідчити про те, що сторони не перебували

у фактичних сімейних відносинах та не вели спільний бюджет та господарство, оскільки вказує лише на особливості професійної діяльності відповідача (схожа позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, провадження № 61-48153св18).

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 визнала факт фактичного припинення шлюбних відносин у справі № 676/5355/21 (де розглядалось питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 ), не приймаються, оскільки заявник не посилався на такі докази у судах попередніх інстанцій, у свою чергу суд касаційної інстанції за правилами статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Окрім цього, у справах № 676/4829/21 (про розірвання шлюбу між сторонами) та №676/5355/21 (про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_2 ) предметом розгляду судів не було встановлення дати фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами.

Ураховуючи те, що спірний автомобіль марки Mercedes-Benz придбано під час перебування сторін у шлюбі та презумпцію спільності майна подружжя, не спростовану відповідачем, у суду першої інстанції не було підстав визнавати його особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Посилання заявника на його розписку ОСОБА_5 щодо отримання коштів на придбання автомобіля марки Mercedes-Benz не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя, тому такі доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

З приводу доводів заявника про порушення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України, то колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції при розподілі спільного майна сторін виділив в особисту приватну власність ОСОБА_1 автомобіль марки VAZ, з присудженням ОСОБА_2 компенсації 1/2 частини вартості цього транспортного засобу, проте в матеріалах справи відсутнє підтвердження, що позивачка попередньо внесла відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду в сумі 41119,93 грн. Відповідач таке рішення не оскаржував, а у касаційній скарзі просить залишити його у силі, тобто погодився, натомість рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 . З огляду на викладене такі доводи відповідача є суперечливими, тому не приймаються.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності розрахунку суми компенсації вартості спільного майна подружжя, визначеного судом апеляційної інстанції, підстав для інших розрахунків у суду касаційної інстанції немає.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судом апеляційної інстанції та неврахування наявних

у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що апеляційний суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.

Посилання заявника на правові позиції Верховного Суду у постановах

від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 638/1976/21, від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 не приймаються, оскільки обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Так, у справі № 214/1520/15-ц, де предметом позову був поділ майна подружжя, судами встановлено, що відповідач придбав оспорювану квартиру за особисті кошти, які отримані ним від продажу власного нерухомого майна, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири з розстрочкою платежу від 30 вересня 2004 року, за умовами якого відповідач відчужив належну йому на праві приватної власності квартиру на суму 30 785,00 грн; вказана грошова сума майже вдвічі перевищує вартість придбаної відповідачем оспорюваної квартири. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову позивачки, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорювана квартира

є особистою власністю відповідача, оскільки придбана ним за особисті кошти.

Отже, немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно не застосував правову позицію суду касаційної інстанції, висловлену у наведеній справі № 214/1520/15-ц (сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя).

У справі № 638/1976/21 позивач звернувся до колишньої дружини із позовом про визнання майна особистою приватною власністю, який був задоволений рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року, оскільки спірні автомобіль та квартиру придбано позивачем за час окремого проживання сторін

у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а тому спірне майно, набуте позивачем, є його особистою приватною власністю. Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції в силі та скасував постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у наведеній справі, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими

і непереборними обставинами. Зі змісту рішення Київського районного суду м.Харкова від 12 липня 2019 року у справі №640/6734/13-ц, ухваленого за результатами перегляду заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року про розірвання шлюбу, убачається, сторони на примирення не згодні, проживають окремо, сумісне господарство не ведуть, оскільки позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах із жінкою, з якою він має спільного сина, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тобто у наведеній справі № 638/1976/21 позивач спростував належними та допустимими доказами презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У справі № 278/3095/21 за позовом дружини про розірвання шлюбу, визнання спільним сумісним майном автомобіля марки «TOYOTA C-HR», визнання її особистою приватною власністю автомобіля марки «LEXUS 250», Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, вказавши, що у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірний автомобіль придбано відповідачем у 2020 році під час окремого (тобто роздільного) проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та за кошти відповідача й за рахунок кредиту. Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки особливістю справи, що переглядається, є те, що позивачка у своїй позовній заяві визнала, що протягом 20192021 років вона не проживає з відповідачем як подружжя, шлюб в цей період був формальним. Також за обставинами, встановленими судом першої інстанції, відповідач працює за кордоном та отримує дохід. Позивачка не надала доказів, які б свідчили про погодження нею укладення кредитного договору в інтересах сім`ї чи про сплату першого грошового внеску (а так само наступних) за спірний автомобіль за рахунок особистих чи спільних коштів та про погашення нею кредиту в майбутньому, з урахуванням того, що на момент придбання автомобіля

у 2020 році подружжя вже понад рік не підтримувало фактичних шлюбних відносин, позивачці не було відомо про обставини придбання автомобіля. Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи немає доказів, які б спростовували факт спільного проживання сторін у шлюбних відносинах протягом 20192021 років, оскільки позивачка в позовній заяві самостійно визнала цей факт, також цей факт підтвердив й відповідач.

Таким чином, у наведеній справі № 278/3095/21 позивачка фактично сама визнала формальність шлюбу та відсутність проживання однією сім`єю із відповідачем. Натомість у цій справі №676/4670/22, що переглядається Верховним Судом, позивачка заперечувала факт припинення шлюбних відносин між сторонами

у відповідний період.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів саме в тому контексті, який, на думку заявника, підтверджує обґрунтованість заявлених ним зустрічних позовних вимог та безпідставність первісних позовних вимог ОСОБА_1 .

Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Отже, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскарженого судового рішення не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Апеляційний суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень і вирішив спір з урахуванням наданих доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі від 03 квітня 2008 року «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржена постанова по суті вирішення спору є достатньо вмотивованою та містить висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним доказам й доводам сторін за своїм внутрішнім переконанням суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд ухвалив оскаржуване судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І.Ю. Гулейков Р.А. Лідовець Д.Д. Луспеник