Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 214/1520/15-ц

провадження № 61-15808св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року у складі судді Попова В. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Митрофанової Л. В., Зубакової В. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що із 20 вересня 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем.

15 грудня 2004 року на ім'я відповідача придбано квартиру АДРЕСА_1

Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовляється розділити оспорювану квартиру, позивач просила суд визнати цю квартиру спільною сумісною власністю подружжя, визнати, що її частка та частка відповідача у квартирі є рівними, визнати за кожним з них право власності на 1/2 частки квартири.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювана квартира набута відповідачем хоча і у період шлюбу із позивачем, але за кошти, які належали йому особисто. Позивачем не надано суду доказів, що вона якимось чином приймала участь у придбанні оспорюваної квартири, а тому така є особистою власністю відповідача.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя. Поділено спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на 1/2 частину за кожним. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову, оскільки не перевірив відповідність оспорюваного майна критеріям, які дозволяють надати йому статус спільної сумісної власності подружжя, а також не встановив, за чиї кошти воно придбане.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином дослідивши докази та встановивши обставини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорювана квартира придбана відповідачем за особисті кошти, а тому є його особистою власністю.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, не встановивши належним чином обставин справи, дійшли помилкових висновків про те, що оспорювана квартира є особистою власністю відповідача. ОСОБА_5 не довів належними доказами, що квартира придбана за його особисті кошти, а нотаріально посвідчена згода позивача у договорі купівлі-продажу квартири свідчить про те, що такий правочин вчинений в інтересах сім'ї та майно, одержане за ним, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, чим порушив право позивача на захист.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 березня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що сторони із 20 вересня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який у подальшому було розірвано.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 грудня 2004 року придбано квартиру № 61, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 право приватної власності на яку зареєстровано на ім'я ОСОБА_5 ? 14 січня 2005 року.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Судами встановлено, відповідач придбав оспорювану квартиру за особисті кошти, які отримані ним від продажу власного нерухомого майна, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири з розстрочкою платежу від 30 вересня 2004 року, за умовами якого відповідач відчужив належну йому на праві приватної власності квартиру на суму 30 785,00 грн. Вказана грошова сума майже вдвічі перевищує вартість придбаної відповідачем оспорюваної квартири.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорювана квартира є особистою власністю відповідача, оскільки придбана ним за особисті кошти.

Суди попередніх інстанцій повно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд, врахувавши висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладені в ухвалі від 06 липня 2016 року, належним чином перевірив відповідність оспорюваного майна критеріям, які надають йому статуту спільної сумісної власності подружжя, та правильно встановив джерело набуття коштів, за які придбано оспорювану квартиру.

Посилання у касаційній скарги на те, що оспорювана квартира є спільною сумісною власністю сторін, є безпідставними та спростовуються встановленими судами і наведеними вище обставинами справи.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано вирішено справу за відсутності позивача, яка подала клопотання про відкладення розгляду справи, не беруться до уваги з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за клопотанням представника позивача - ОСОБА_6 судове засідання, призначене на 13 грудня 2016 року, було відкладене.

30 січня 2017 року позивач знову подала клопотання про відкладення розгляду справи, проте не надала жодних доказів на підтвердження поважності причин, з яких вона не може брати участі у судовому засіданні, а також доказів на підтвердження можливої заміни її представника.

Таким чином апеляційний суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки наведені у ньому доводи не є поважною причиною для повторного відкладення розгляду справи під час її розгляду на стадії апеляційного провадження.

Висновки судів по сутті вирішення справи є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем належним чином.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій ? без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик