Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №1321/3722/2012

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 1321/3722/2012

провадження № 61-11119св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Мурованська сільська рада Сокальського району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Мурованська сільська рада Сокальського району Львівської області, про усунення перешкод в користуванні заїздом до земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3, який до смерті проживав та був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1. Вона, а також її мати, проживали разом з батьком до дня його смерті та є спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину. Спадковим майном є вказаний вище житловий будинок з господарськими спорудами та земельні ділянки.

Вказувала, що суміжним землекористувачем є ОСОБА_4, який проживає у будинку АДРЕСА_2. Зазначала, що відповідач частково зайняв спільний заїзд, пригородивши його частину довжиною 14,22 м до своєї земельної ділянки та у результаті цього збільшив площу своєї земельної ділянки. У 2010 році відповідач додатково пригородив ще 13,40 м спільного заїзду, а загалом незаконно долучив до своєї земельної ділянки частину заїзду загальною довжиною 27,62 м.

Рішенням VІІ сесії VІ скликання Мурованської сільської ради Львівської області від 03 листопада 2011 року № 111 встановлено довжину спільного заїзду 40,5 м від АДРЕСА_1, що відноситься до земель загального користування сільської ради згідно плану земельної ділянки. Вказане рішення було прийнято на основі плану забудови житлового будинку ОСОБА_3 Це рішення ОСОБА_4 виконувати не має наміру, не приводить свою земельну ділянку у відповідність до цього рішення, не повернув самовільно захоплену частину заїзду до земель загального користування та надалі чинить перешкоди у користуванні спільним заїздом.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди в користуванні спільним заїздом, зобов'язавши ОСОБА_2 виконати рішення VІІ сесії VІ скликання Мурованської сільської ради від 3 листопада 2011 року № 111 шляхом перенесення самовільно встановленої ним огорожі на частині спільного заїзду на відстань 40,5 м від АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Веремчук О. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 надано суду правовстановлюючі документи на свою земельну ділянку, яка охоплює і ту частину заїзду, яку позивач вважала спільною.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, задоволено.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 грудня 2017 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільним заїздом та виконати рішення VII сесії VI скликання Мурованської сільської ради № 111 від 03 листопада 2011 року шляхом перенесення самовільно встановленої огорожі на частині спільного заїзду на відстань 40,5 м від АДРЕСА_1.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (окрім іншого, проїзди) (стаття 83 ЗК України). Зайняття відповідачем та відгородження проїзду між земельними ділянками сторін, який не може бути переданий у власність згідно із законом, порушує права позивача, що підлягають судовому захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно скасував законне та справедливе рішення суду першої інстанції, не врахувавши, що земельна ділянка, яка включає в себе частину, на думку позивача, спірного проїзду була передана йому у приватну власність та проведена державна реєстрація права власності у встановленому законом порядку. Рішення про передачу йому земельної ділянки у власність є чинним та ніким не оскарженим.

Вважає, що апеляційний суд своїм судовим рішенням у цій справі фактично незаконно позбавив його права приватної власності на частину земельної ділянки.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Рішенням Мурованської сільської ради Сокальського району Львівської області VII сесії VІ скликання № 111 від 03 листопада 2011 року встановлено довжину спільного заїзду між господарствами сторін протяжністю 40,5 м.

Рішення Мурованської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 листопада 2017 року № 177 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га кадастровий номер 4624883700:05:007:0009 у АДРЕСА_2 ОСОБА_2, останньому була передана вказана земельна ділянка у власність та зобов'язано землевласника забезпечити ефективне використання земельної ділянки згідно із призначенням.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 січня 2017 року № НВ-4604576552017 з кадастровим планом земельної ділянки 23 січня 2017 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га кадастровий номер 4624883700:05:007:0009 у АДРЕСА_2 за власником ОСОБА_2.

З огляду на копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за вказаною адресою, ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,2500 га.

Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 березня 2017 року № 81913448 28 лютого 2017 року державним реєстратором було проведено державну реєстрацію земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га кадастровий номер 4624883700:05:007:0009 у АДРЕСА_2 за ОСОБА_2.

З копії зведеного плану земельної ділянки виконаного Приватним підприємством "Земельно-кадастрове бюро" вбачається планрозташування вказаної земельної ділянки поряд із земельною ділянкою ОСОБА_3

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).

Частиною 1 статті 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Встановивши, що рішенням Мурованської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 листопада 2017 року ОСОБА_2 була передана у власність та на час розгляду справи на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2500 га кадастровий номер 4624883700:05:007:0009 у АДРЕСА_2, що підтверджується належними та допустимими доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні заїздом є безпідставними, оскільки відповідачем ОСОБА_2 надано суду правовстановлюючі документи на свою земельну ділянку, яка охоплює і ту частину заїзду, яку позивач вважає спільною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зайняття відповідачем та відгородження проїзду між земельними ділянками сторін, який не може бути переданий у власність згідно із законом, порушує права позивача, що підлягають судовому захисту. При цьому, суд послався на постанову Адміністративного апеляційного суду Львівської області від 04 березня 2015 року (справа № 454/464/13-а), залишену без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 до Мурованської сільської ради про скасування рішення ради від 03 листопада 2011 року № 111 було відмовлено.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки рішення Мурованської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 листопада 2017 року про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, з відповідним визначенням її меж, є чинним, ніким не оспореним. На підставі вказаного рішення була проведена державна реєстрація права власності земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га кадастровий номер undefined у АДРЕСА_2 за власником ОСОБА_2.

Посилання апеляційного суду на зазначені судові рішення в адміністративній справі та на неврахування їх судом першої інстанції, є безпідставним, оскільки рішення сільської ради про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки приймалося вже після ухвалення цих судових рішень та є чинним.

Суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, надавши оцінку законності передачі відповідної земельної ділянки у приватну власність особі, оскільки відповідне рішення Мурованської сільської ради Сокальського району Львівської області від 23 листопада 2017 року не є предметом розгляду у цій справі, як і не надано інформації про те, що воно було чи є предметом розгляду у будь-якій іншій справі

Задовольнивши позов ОСОБА_1 та зобов'язавши ОСОБА_2 перенести огорожу на частині спільного заїзду на відстань 40,5 м від АДРЕСА_1 за рахунок земельної ділянки, приватна власність на яку була зареєстрована за ним у встановленому законом порядку, апеляційний суд не врахував, що це буде порушенням права приватної власності останнього, яке є непорушним відповідно до положень статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України, а також порушив положення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 212, 213, 214, 215 ЦПК України 2004 року (статей 263, 264, 265 чинного ЦПК України) правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке відповідає закону.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплачено 214,8 грн судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, які підлягають стягненню із ОСОБА_1 на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу та залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 було задоволено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасувати.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 грудня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк