Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.07.2025 року у справі №761/23285/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 761/23285/20

провадження № 61-3938св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державне підприємство «СЕТАМ», приватний виконавець виконавчого округу місті Києва Мілоцький Олег Леонідович, ОСОБА_2 ,

третя особа - акціонерне товариство «КРЕДОБАНК»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коробко Вероніка Олександрівна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року у складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), приватного виконавця виконавчого округу місті Києва Мілоцького О. Л., ОСОБА_2 , третя особа - акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» (далі - АТ «КРЕДОБАНК»), про визнання недійсними та скасування електронних торгів, протоколу електронних торгів та акту проведення електронних торгів.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що їй на праві власності належав легковий автомобіль марки «KIA», модель «SPORTAGE», 2017 року випуску, номер шасі (кузова/рами) НОМЕР_1 , який був придбаний у кредит, отриманий у АТ «КРЕДОБАНК» на підставі кредитного договору від 21 вересня 2018 року № 19128/2018.

У квітні 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. на підставі заяви АТ «КРЕДОБАНК» 08 квітня 2020 року було вчинено виконавчий напис, який передано на виконання приватному виконавцю Мілоцькому О. Л.

05 травня 2020 року приватний виконавець у порядку виконавчого провадження здійснив опис та арешт належного їй автомобіля та передав його на зберігання третім особам, а у подальшому зазначений автомобіль було відчужено на електронному аукціоні, проведеному ДП «СЕТАМ».

Переможцем став ОСОБА_2 , якому було видано акт про проведення електронних торгів.

Зазначала, що не отримувала будь-яких повідомлень від банку та приватного виконавця, ані про визначення ринкової вартості транспортного засобу, ані про визначення суб`єкта оціночної діяльності, ані про наявність звіту про незалежну оцінку, тому електронні торги є недійсними, оскільки проведені з порушенням норм діючого законодавства.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсними електронні торги за лотом 426365 з реалізації транспортного засобу марки «KIA», модель SPORTAGE, 2017 року випуску, номер шасі (кузова/рами) НОМЕР_1 , які були оформлені протоколом про проведення електронних торгів № 487937 від 30 червня 2020 року;

- скасувати протокол про проведення електронних торгів від 30 червня 2020 року № 487937, виданий ДП «СЕТАМ» за результатами цих торгів;

- скасувати акт приватного виконавця Мілоцького О. Л. про реалізацію на електронних торгах рухомого майна, а саме: транспортного засобу марки «KIA», модель SPORTAGE, 2017 року випуску, номер шасі (кузова/рами) НОМЕР_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. витрати на правову допомогу в сумі 10 900 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що приватним виконавцем під час реалізації спірного рухомого майна шляхом продажу на електронних торгах було допущено ряд порушень, які вплинули на результат торгів та порушили законні інтереси позивача.

Стягуючи з позивача на користь приватного виконавця витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував складність справи та обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом, а також час витрачений на надання відповідних послуг.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванова А. В. залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів та складає акт за результатом проведення їх спеціалізованою організацією, якою є ДП «СЕТАМ».

Позивачем не надано доказів того, що нею оскаржувалися дії приватного виконавця щодо складення ним акту про реалізацію на електронних торгах рухомого майна.

Також апеляційний суд вважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які полягали у не повідомлені її приватним виконавцем про визначення ринкової вартості транспортного засобу, про визначення суб`єкта оціночної діяльності, про наявність звіту про незалежну оцінку, є підставою для визнання електронних торгів недійсними, оскільки дії приватного виконавця у виконавчому провадженні мають самостійний спосіб оскарження та, відповідно, не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

26 березня 2025 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Коробко В. О. подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, від 29 березня 2024 року у справі № 160/11340/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Крім того, заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що приватний виконавець не знав про наявність ухвали від 03 липня 2020 року Франківського районного суду міста Києва про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, оскільки приватний виконавець має зареєстрований кабінет у системі ЄСІТС з 2019 року.

Також судами попередніх інстанцій не досліджено жодної обставини стосовно отримання приватним виконавцем ухвали від 03 липня 2020 року про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису та реєстрації його у системі ЄСІТС, що має важливе значення для вирішення спору по суті, оскільки акт про затвердження торгів та винесення постанови про зняття арешту були складені приватним виконавцем 08 липня 2020 року.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2025 року до суду від представника приватного виконавця виконавчого округу місті Києва Мілоцького О. Л. - адвоката Гуримського О. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

На обґрунтування доводів відзиву заявник посилається на те, що матеріали справи не містять доказів, що позивач виконав вимоги частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на 03 липня 2020 року, а саме невідкладно, не пізніше наступного дня, повідомив приватного виконавця письмово про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, як і не містять доказів відносно того, що перешкоджало позивачу виконати вимоги зазначеної норми.

Сам факт наявності ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка в тому числі має зашифровані персональні дані, не має підпису уповноваженої особи, відтиску печатки, не є обставиною та документом, що зумовлює прийняття рішення про зупинення вчинення виконавчих дій.

Правові позиції, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не стосуються порядку подання, розгляду, ухвалення рішення, подання та виконанням приватним виконавцем ухвали про забезпечення позову, шляхом зупинення вчинення виконавчих дій, а лише стосуються початку відліку строку на оскарження судових рішень, а тому вказані правові позиції не можуть бути враховані при вирішення даного спору.

Крім того, заявник посилається на те, що рішення суду про визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню - не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, у тому числі й щодо недійсності правочину від 30 червня 2020 року, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 вересня 2018 року між АТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 19128/2018, відповідно до умов якого банк надав кредит для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки «KIA» модель «SPORTAGE», 2017 року випуску, номер шасі (кузова/рами) НОМЕР_1 , укладеного між позичальником та Філія «АВТ.НА СТОЛ. «ПАТ «УКР.АВТОМ.КОРП.» у сумі 908 013,75 грн на строк до 20 вересня 2025 року.

Пунктом 4.1.1 кредитного договору визначено, що повернення суми кредиту здійснюється щомісячно разом із нарахованими процентами рівними сумами протягом усього строку кредитування (пункт 2.1) не пізніше останнього робочого дня поточного місяця відповідно до графіку погашення заборгованості. У цьому графіку погашення заборгованості передбачено, що ОСОБА_1 повинна вносити суму у розмірі 15 376 грн щомісячно до 20 вересня 2025 року, тобто до кінця строку дії кредитного договору.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави, предметом якого є рухоме майно, а саме транспортний засіб марки «KIA» модель «SPORTAGE», 2017 року випуску, номер шасі (кузова/рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1995 куб. см, колір - білий, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 . Заставна вартість транспортного засобу визначена сторонами у сумі 821 724 грн.

Відповідно до пункту 5.1 договору застави визначено, що право звернення стягнення на предмет застави заставодавець набуває: якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні встановлений кредитним договором термін суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений кредитним договором строк суми відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій).

28 січня 2020 року АТ «КРЕДОБАНК» направило на адресу ОСОБА_1 , зазначену в кредитному договорі, договорі застави ( АДРЕСА_1 ), досудову вимогу № 27-3720/20 щодо виконання договірних зобов`язань, у якій зазначено, що станом на 28 січня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 19128/2018 становить 835 413,68 грн, яка складається із: 810 726,86 грн - заборгованість за основним боргом, у тому числі прострочена 28 948,47 грн; 7 338,32 грн - прострочені проценти; 1 651,26 грн - нараховані проценти; 2 662,63 грн - нарахована пеня; 13 034,61 грн - штраф за невиконання негрошових зобов`язань.

01 квітня 2020 року АТ «КРЕДОБАНК» звернулося до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. із заявою № 27-9020005/20 про звернення стягнення на заставний транспортний засіб марки «KIA», модель «SPORTAGE», 2017 року випуску, номер шасі (кузова/рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1995 куб. см, колір - білий, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом вчинення виконавчого напису на суму заборгованості за кредитом, не враховуючи пені, у розмірі 824 573,48 грн.

08 квітня 2020 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 941 про звернення стягнення на автомобіль марки «KIA», модель «SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний ОСОБА_1 , за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного рухомого майна задовольнити вимоги АТ «КРЕДОБАНК» за період з 25 березня 2019 року до 25 березня 2020 року на загальну суму 829 640,45 грн, з яких 798 351,48 грн - неповернута сума кредиту; 6 752,73 грн - прострочені відсотки; 19 469,27 грн - штраф за невиконання грошових зобов`язань; 3 066,97 грн - пеня, 2 000 грн - оплата за вчинення виконавчого напису.

04 травня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. відкрито виконавче провадження № 61966190 щодо примусового виконання виконавчого напису № 941 від 08 квітня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М.

05 травня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мілоцьким О. Л. виніс постанову про арешт і про розшук майна боржника.

19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Франківського районного суду міста Львова з позовом про визнання виконавчого напису від 08 квітня 2020 року, зареєстрованого у реєстрі за № 941, таким, що не підлягає виконанню (справа № 465/2753/20).

30 червня 2020 року відбулися торги з реалізації належного позивачці транспортного засобу марки «KIA» модель «SPORTAGE», 2017 року випуску, номер шасі (кузова/рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1995 куб. см, колір - білий, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (реєстраційний номер лота 426365), переможцем торгів став ОСОБА_2 (учасник 32) за ціною 541 762,83 грн, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 487937.

03 липня 2020 року ухвалою Франківського районного суду міста Львова у справі № 465/2753/20, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року, задоволено заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову. Зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 941, вчиненого 08 квітня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. «Про звернення стягнення на транспортний засіб «KIA Sportage» 2017 року випуску», який знаходиться на виконанні у приватного виконавця Мілоцького О. Л.

08 липня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мілоцький О. Л. склав акт про проведені електронні торги у межах виконавчого провадження № 61966190.

08 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мілоцьким О. Л. винесено постанову про зняття арешту з майна та закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 15 статей 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», у якій зазначено, що залишок нестягнутої заборгованості за виконавчим документом становить 365 131,64 грн.

11 квітня 2022 року рішенням Франківського районного суду міста Львова, яке набрало законної сили 09 серпня 2022 року, у справі № 465/2753/20 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає до виконання виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., зареєстрований за № 941 від 08 квітня 2020 року про звернення стягнення на рухоме майно - автомобіль марки «KIA Sportage», 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , належне ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.

Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, в редакції, чинній на час проведення електронних торгів, електронні торги - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що, з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У правовій доктрині сформульовано точку зору, згідно з якою продавцем майна, яке реалізується з торгів у межах виконання рішення суду, є власник майна, оскільки саме його майно продається; держава не переносить на себе право власності на це майно і діє в зазначеному випадку від імені власника-боржника.

Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Подібний за змістом висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає встановленню допущення порушень під час вчинення виконавчих дій щодо реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, чи вплинули такі порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (боржника).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що приватним виконавцем під час проведення виконавчих дій було допущено ряд порушень, а саме не було повідомлено її як боржника про визначення ринкової вартості транспортного засобу, про визначення суб`єкта оціночної діяльності та про наявність звіту про незалежну оцінку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 травня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. відкрито виконавче провадження № 61966190 щодо примусового виконання виконавчого напису № 941 від 08 квітня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., а 05 травня 2020 року - винесено постанову про арешт і про розшук майна боржника.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 долучила до позовної заяви зазначені постанови, що свідчить про її обізнаність про відкриття виконавчого провадження.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відхилив доводи позивача щодо її необізнаності про відкриття виконавчого провадження та неповідомлення її про визначення ринкової вартості транспортного засобу, про визначення суб`єкта оціночної діяльності та про наявність звіту про незалежну оцінку, оскільки зазначене спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку тому факту, що ОСОБА_1 була обізнана про виконавче провадження, оскільки листом АТ «КРЕДОБАНК» від 09 червня 2020 року, долученим до позовної заяви позивачем, останній було погоджено реструктуризацію за кредитом та запропоновано у термін до 17 липня 2020 року у відділенні для оформлення документів, однак 30 червня 2020 року транспортний засіб було відчужено на електронному аукціоні.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши також аргументи відповідачів, дійшли правильного висновку, що наведені позивачем підстави позову не знайшли належного підтвердження, а зазначені порушення не вплинули на результат електронних торгів. При цьому жодних інших порушень правил проведення електронних торгів, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5, не встановлено.

Отже, колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів про недоведеність позивачем порушення правил проведення торгів, оскільки ОСОБА_1 була повідомлена про вчинення усіх виконавчих дій під час примусового виконання виконавчого напису № 941 від 08 квітня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., а реалізація майна відбулася на підставі звіту про оцінку майна, який був чинним.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив, зокрема, у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 757/25590/21-ц (провадження № 61-4269св24).

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 квітня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 941 про звернення стягнення на автомобіль марки «KIA», модель «SPORTAGE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний ОСОБА_1.

Спірні електронні торги з реалізації належного позивачу автомобіля відбулись на підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса 30 червня 2020 року, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 квітня 2022 року, яким визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса від 08 квітня 2020 року, набрало законної сили 09 серпня 2022 року.

Ураховуючи фактичні обставини, які склалися у цій конкретній справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними електронних торгів, проведених на підставі виконавчого напису нотаріуса, який в подальшому визнаний у судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, оскільки на час проведення електронних торгів виконавчий напис нотаріуса був чинним, а відповідне судове рішення не має зворотної дії в часі.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про не зупинення виконавчого провадження, оскільки торги з реалізації належного позивачці транспортного засобу відбулися 30 червня 2020 року, а стягнення на підставі виконавчого напису зупинено ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 03 липня 2020 року, тобто вже після проведення торгів.

Вказаним доводам було надано належну правову оцінку також апеляційним судом.

Разом з тим права позивача можуть бути захищені шляхом відшкодування завданої йому шкоди (частина третя статті 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)).

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23).

Доводи касаційної скарги про застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, від 29 березня 2024 року у справі № 160/11340/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не заслуговують на увагу з таких підстав.

Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що … «завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами. Проте, апеляційний господарський суд під час ухвалення оскарженого судового рішення наведеного не врахував та в межах наявних в нього повноважень, визначених статтями 86 269 ГПК України, незважаючи на відображення в оскарженій постанові надходження до суду письмових пояснень у справі, якими долучено додаткові пояснення не надав жодної юридичної оцінки змісту долученим до додаткових пояснень, а саме: 1) таблицям карантинних обмежень, 2) висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності; 3) наказу про посилення заходів з охорони праці на період дії карантину».

У постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвалу апеляційного суду і передаючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, дійшла висновку про те, що «…аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України».

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 160/11340/23, залишаючи оскаржуване судове рішення без змін, дійшов висновку про те, що … «в разі виникнення у сторони провадження сумніву щодо справжності отриманої копії судового рішення, така особа має можливість додатково ознайомитися зі змістом отриманого судового рішення з офіційного джерела - Єдиного державного реєстру судових рішень».

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не суперечить постановам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи заявника значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коробко Вероніка Олександрівна, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович