Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.10.2019 року у справі №127/16791/18

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 127/16791/18

провадження № 61-13177св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2019 року у складі судді Короля О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", Банк), ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 травня 2012 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 067АІ20120511001 на купівлю автотранспортних засобів та договір відновлювальної кредитної лінії № 067000804 INSURANCE1. В забезпечення виконання зобов'язань за цими договорами між ним, ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 11 травня 2012 року укладено договір поруки № 067067АІ20120511001-POR/1, який є недійсним з огляду на те, що за його умовами (пункти 1.1,4.1,4.2) визначення точного обсягу зобов'язань поручителя можливе тільки відповідно до умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою.

Оскільки договором поруки передбачено обов'язок поручителя відповідати перед кредитором у повному обсязі солідарно з позичальником, то встановити реальний/дійсний обсяг відповідальності поручителя можна тільки з умов договору кредиту.

Відповідно до пункту 1.1 договору кредиту детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Проте договір кредиту від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001 містить два додатки № 1 до договору.

У одному додатку № 1 зазначено, що процентна ставка (річних) - 16,700 %; процентна ставка по лінії на страхування (річних) - 24,0 %; сума платежу за розрахунковий період - 3 396,64 грн; реальна процентна ставка - 35,17 %; абсолютне значення подорожчання кредиту - 213 018,47 грн; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку) - 17,04 %; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку та третіх осіб) - 22,21 %.

У іншому додатку № 1 зазначено, що процентна ставка (річних) - 27,000 %; процентна ставка по лінії на страхування (річних) - 27,0 %; сума платежу за розрахунковий період - 4 472,97 грн; реальна процентна ставка - 49,18 %; абсолютне значення подорожчання кредиту - 303 431,17 грн; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку) - 27,42 %; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку та третіх осіб) - 33,76 %.

В обох додатках № 1 відрізняються суми, зазначені в графах/стовпчиках "погашення основної суми кредиту" та "проценти за користування кредитом".

З огляду на викладене, будь-яке нарахування сум заборгованості за договором кредиту неможливе, оскільки при такому нарахуванні обов'язковим є посилання на зміст двох різних додатків № 1 до договору. Визначити точну суму заборгованості за кредитним договором не вбачається можливим, оскільки цей договір містить суперечливі та протилежні вказівки щодо порядку такого нарахування. Неможливість визначення точної суми заборгованості і розміру зобов'язання в цілому за договором кредиту підтверджено, зокрема, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року у справі № 127/18998/16-ц.

Договір поруки не дозволяє встановити точний обсяг його відповідальності, як поручителя, тобто розмір та інші характеристики зобов'язання за цим договором, тому такий договір не відповідає вимогам щодо добросовісності, розумності та справедливості, встановленим частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, відповідно до пункту 2.4 договору кредиту розмір процентної ставки за цим договором є змінним (фіксується щорічно) та визначається, як сума базової процентної ставки кредитування та маржі. Відповідно до пункту 2.4.2 договору кредиту новий розмір процентної ставки за цим договором встановлюватиметься 11 числа (вказується відповідне число місяця, в якому було укладено цей договір) кожного річного періоду, починаючи з другого року від дати укладення цього договору. Пунктом 2.4.2 договору кредиту передбачено обов'язок кредитора письмово повідомляти про зміну процентної ставки за кредитом позичальника, поручителя та інших зобов'язаннях за даним договором осіб не пізніше, як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова процентна ставка.

Проте ПАТ "Укрсоцбанк" не повідомляло його письмово про розмір процентної ставки за кредитом у новому річному періоді щороку, у зв'язку з чим йому не відомо, за якою процентною ставкою має розраховуватись заборгованість за весь період дії договору кредиту, тому він не може встановити розмір та інші характеристики свого зобов'язання перед кредитором.

Зміст договору поруки не відповідає вимогам закону, додержання яких є необхідним для чинності правочину (частина 1 статті 203 ЦК України); договір поруки не відповідає вимогам закону щодо спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України), тому він є недійсним відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України.

У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір поруки від 11 травня 2012 року № 067067АІ20120511001-POR/1, укладений між ним, ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що позичальник ОСОБА_2 не оспорює договір кредиту від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001, а порука є видом забезпечення виконання зобов'язань та за умови презумпції правомірності правочину - договору кредиту, суд не знайшов підстав для визнання договору про забезпечення цього зобов'язання недійсним. Положення статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину до договору поруки застосуванню не підлягають. Неможливість визначення точної суми заборгованості за договором кредиту у зв'язку з наявністю двох різних за змістом додатків № 1 не має значення для виконання зобов'язання за цим договором і не може бути підставою для визнання договору поруки недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, вважав висновок суду першої інстанції правильним, проте не погодився з мотивами такої відмови.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2019 року, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції неправильно поставив можливість визнання договору поруки недійсним у залежність від того, чи оскаржується договір, яким встановлено основне зобов'язання, та дійшов помилкового висновку, що на договір поруки не поширюється дія статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину.

Суд апеляційної інстанції без посилань на норми матеріального права встановив обсяг основного зобов'язання шляхом тлумачення змісту договору поруки, який є похідним і одним із засобів забезпечення зобов'язання.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 127/16791/18 з Вінницького міського суду Вінницької області.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 11 травня 2012 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 067АІ20120511001 на купівлю автотранспортних засобів та договір відновлювальної кредитної лінії № 067000804INSURANCE1 на оплату страхових платежів.

11 травня 2012 року між ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 067АІ20120511001-POR/1, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором на купівлю автотранспортних засобів від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001 (далі - Договір кредиту 1) та договором про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) від 11 травня 2012 року № 067000804INSURANCE1.

Підставою звернення до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним ОСОБА_1 зазначав, що договір кредиту від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001 містить два різних за змістом додатки № 1 до договору, у яких, зокрема, відрізняються суми, зазначені в графах/стовпчиках "погашення основної суми кредиту" та "проценти за користування кредитом", що робить неможливим будь-яке нарахування сум заборгованості за договором кредиту, та відповідно не дозволяє встановити точний обсяг його відповідальності, як поручителя, за договором поруки, а тому такий договір не відповідає вимогам щодо добросовісності, розумності та справедливості, встановленим частиною 3 статті 509 ЦК України. Іншою підставою для визнання договору поруки недійсним позивач зазначав те, що в пункту 2.4 договору кредиту ПАТ "Укрсоцбанк" не повідомляло його, як поручителя, письмово про розмір процентної ставки за кредитом у новому річному періоді щороку, у зв'язку з чим йому не відомо, за якою процентною ставкою має розраховуватись заборгованість за весь період дії договору кредиту, тому він не може встановити розмір та інші характеристики свого зобов'язання перед кредитором.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положеннями частини 2 статі 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_2 не оспорює договір кредиту від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001, а порука є видом забезпечення виконання зобов'язань. За умови презумпції правомірності правочину - договору кредиту, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання договору про забезпечення цього зобов'язання недійсним.

Положення статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину до договору поруки застосуванню не підлягають. Неможливість визначення точної суми заборгованості за договором кредиту у зв'язку з наявністю двох різних за змістом додатків № 1 не має значення для виконання зобов'язання за цим договором й не може бути підставою для визнання договору поруки недійсним.

Апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, проте не погодився з мотивами такої відмови.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до Частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 , 3 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 , 2 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановленого договором поруки.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 1.1 договору кредиту від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001 передбачено, що детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Водночас договір кредиту містить два різні за своїм змістом додатки № 1.

Так, у одному додатку № 1 зазначено: процентна ставка (річних) - 16,700 %; процентна ставка по лінії на страхування (річних) - 24,0 %; сума платежу за розрахунковий період - 3 396,64 грн; реальна процентна ставка - 35,17 %; абсолютне значення подорожчання кредиту - 213 018,47 грн; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку) - 17,04 %; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку та третіх осіб) - 22,21 %.

У іншому додатку № 1 зазначено: процентна ставка (річних) - 27,000 %; процентна ставка по лінії на страхування (річних) - 27,0 %; сума платежу за розрахунковий період - 4 472,97 грн; реальна процентна ставка - 49,18 %; абсолютне значення подорожчання кредиту - 303 431,17 грн; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку) - 27,42 %; відсоток подорожчання кредиту (за рахунок платежів на користь банку та третіх осіб) - 33,76 %.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2017 року у справі № 127/18998/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Укрсоцбанк", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року, встановлено, зокрема, що будь-яке нарахування сум заборгованості за договором кредиту від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001 є спірним, оскільки при такому нарахуванні обов'язковим є посилання на зміст двох різних додатків № 1 до договору, тому визначити точну суму заборгованості за вказаним договором не вбачається можливим, оскільки даний документ містить суперечливі та протилежні вказівки щодо порядку такого нарахування.

Разом з тим із оспорюваного договору поруки від 11 травня 2012 року № 067067АІ20120511001-POR/1 відомо, що зміст зобов'язання, забезпеченого порукою, визначено статтею другою договору (пункт 2.1).

Пунктом 2.1.1 передбачено, що за Договором кредиту 1 (договір на купівлю-автотранспортних засобів від 11 травня 2012 року № 067АІ20120511001) повернення кредиту в сумі 166 410,00 грн, з порядком погашення, що визначений умовами Договору кредиту 1 та кінцевим терміном повернення всієї суми кредиту до 10 травня 2019 року (включно), а також дострокового погашення у випадках, передбачених Договором кредиту 1; сплата процентів за користування кредитом, максимально можливий розмір яких становить 16,7 % річних та комісій, у розмірі в строки та в порядку, що визначені Договором кредиту 1; сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені Договором кредиту 1; інші витрати щодо задоволення вимог кредитора з Договором кредиту 1.

Отже, умовами оспорюваного договору поруки визначено обсяг зобов'язань позивача, як поручителя, зокрема, повернення кредиту в сумі 166 410,00 грн та сплату процентів за користування кредитом, максимально можливий розмір яких становить 16,7 %, що також передбачено одним із додатків № 1 до договору кредиту.

ОСОБА_1 був вільним у своєму виборі та мав право не укладати договір поруки на запропонованих йому умовах. У договорі поруки зазначено зміст зобов'язання, забезпеченого порукою (стаття 2 договору), а також у пункті 1.2 договору поруки зазначено, що поручитель ознайомлений з умовами договорів кредиту, жодних заперечень, а також непорозумінь його положень не має. Підписавши договір, позивач підтвердив цим самим своє волевиявлення на укладення договору та згоду з умовами договору.

За наведених обставин апеляційний суд правильно вважав, що наведена позивачем підстава для визнання договору поруки недійсним, а саме, неможливість визначення точної суми заборгованості за договором кредиту у зв'язку з наявністю двох різних за змістом додатків № 1 до договору, не може бути підставою для визнання договору поруки недійсним, оскільки оспорюваним договором поруки визначено зміст зобов'язання, забезпеченого порукою, тобто обсяг відповідальності поручителя, про що зазначено у статті 2 договору.

Також правильним є висновок апеляційного суду про те, що не може бути підставою для визнання договору поруки недійсним неповідомлення Банком позивача, як поручителя, про розмір процентної ставки за кредитом у новому річному періоді, що передбачено пунктом 2.4 договору кредиту.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції обґрунтовано скасовано судом апеляційної інстанції, то підстав залишати його без змін немає.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки ця постанова є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:В. М. Коротун М. Є. Червинська