Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.08.2024 року у справі №751/6006/21
Постанова КЦС ВП від 25.09.2024 року у справі №751/6006/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 751/6006/21

провадження № 61-11475св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «МетаБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року у складі судді Ченцової С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року Акціонерне товариство «МетаБанк» (далі - АТ «МетаБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 26 листопада 2007 року між Акціонерним банком «Металург» (далі - АБ «Металург»), надалі банк змінив назву на АТ «МетаБанк», і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 601400646635А. За умовами договору позичальнику надано кредит для придбання нерухомого майна у сумі 195 075,00 дол. США на строк 240 мiсяцiв, до 26 листопада 2027 року включно, зi сплатою 15 % річних за користування кредитом.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язалась здійснювати погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом шляхом внесення на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 2 569,00 дол. США щомісячно, у період з 1 до 26 числа кожного місяця.

Вiдповiдно до умов додаткової угоди вiд 28 листопада 2008 року № 1 відсоткову ставку змінено на 17 % річних, а розмір ануїтетного платежу збільшено до 2 745,00 дол. США на мiсяць.

На забезпечення виконання умов указаного кредитного договору 26 листопада 2007 року мiж АБ «Металург» і ОСОБА_4 (пізніше змiнив прізвище на ОСОБА_5 ) укладений договір поруки № 9014006466302. Відповідно до пункту 1 цього договору поручитель, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, зобов`язався погасити борг позичальника, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі відповідно до умов кредитного договору. Згідно з пунктом 4 договору поруки поручитель зобов`язаний самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 13 серпня 2021 року у відповідачів утворилась заборгованість за кредитом і відсотками за період з 03 грудня 2016 року до 13 серпня 2021 року у загальному розмірі 258 285,26 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 13 серпня 2021 року (26,7686 грн за 1 дол. США) еквівалентно 6 913 934,81 грн.

З огляду на викладене АТ «МетаБанк» просило:

стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 641400646635А (зі змінами та доповненнями) в розмірі 258 285,26 дол. США, що складається із заборгованості за: простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США, за простроченими процентами - 113 506,42 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення відсотків - 82 033,82 дол. США;

стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на його користь судовий збір у розмірі 103 709,03 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року позов АТ «МетаБанк» задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 142 425,19 дол. США, що складається із заборгованості: за простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США; за простроченими процентами - 79 680,17 дол. США; пені за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «МетаБанк» судовий збір у сумі 28 593,93 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» судовий збір у сумі 28 593,92 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року частково задоволено позов АТ «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Цим судовим рішенням стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» прострочену заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А в сумі 12 147,24 дол. CШA, з яких: 1 605,89 дол. США - заборгованості за кредитом; 9 408,78 дол. США - заборгованість за відсотками; 1 132,57 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Таким чином, суд задовольнив прострочену заборгованість за період з 26 серпня 2016 року до 02 грудня 2016 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом у період з 03 грудня 2016 року до 13 серпня 2021 року заборгованість відповідачів становить 258 285,26 дол. США, а caмe: заборгованість за простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США; заборгованість за простроченими відсотками - 113 506,42 дол. США; пеня за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США; пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 82 033,82 дол. США. Останній платіж здійснено 21 липня 2016 року.

Ураховуючи клопотання представника відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками в сумі 113 506,42 дол. США підлягають задоволенню частково, що згідно з розрахунком станом на 26 липня 2019 року становить 79 680,17 дол США. У зв`язку з цим не підлягає задоволенню позовна вимога щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 82 033,82 дол. США.

Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок, що на користь банку підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку заборгованість у загальному розмірі 142 425,19 дол. США.

Суд першої інстанції також вказав, що позивач поніс судові витрати у сумі 57 187,85 грн, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача (пропорційно до задоволених позовних вимог).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ «МетаБанк» задоволено частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом і розподілу судових витрат змінено. Збільшено розмір солідарно стягнених з ОСОБА_1 й ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» відсотків за користування кредитом до 113 506,42 дол. США. В іншій частині рішення залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» судові витрати в сумі по 10 186,33 грн з кожного.

Апеляційний суд виходив з того, що розмір визначеної АТ «МетаБанк» у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А (з наступними змінами) учасниками справи не оспорюється. Тому суд апеляційної інстанції не має підстав піддавати його сумніву.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2020 року у справі № 751/11211/16-ц набрало законної сили, оскільки не оскаржувалось, та було звернуто до виконання, мало чинність до 11 серпня 2021 року, тобто до його скасування апеляційним судом.

Про це свідчать: копія постанови про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24 листопада 2020 року № 63687181 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та інформації про це виконавче провадження та постанови про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 14 грудня 2020 року № 63917208 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ; копія постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186, пунктом 3 частини першої статті 255, пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України в період з 16 грудня 2016 року до 11 серпня 2021 року у АТ «МетаБанк» не було підстав для звернення до суду з такими ж позовними вимогами, як вимоги у цій справі, оскільки протягом цього періоду воно мало позитивне рішення суду першої інстанції у справі № 751/11211/16-ц щодо спірної заборгованості, що набрало законної сили й звернуто до виконання. Після скасування цього рішення обставини, обумовлені наведеними нормами права, відпали, оскільки кредитна заборгованість відповідачів перед позивачем за період з 03 грудня 2016 року до 13 серпня 2021 року залишилася нестягненою унаслідок ухвалення судового рішення, що набрало законної сили, про відмову у її стягненні - постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року.

Позов у цій справі АТ «МетаБанк» подало через 5 днів після прийняття апеляційним судом вказаної постанови від 11 серпня 2023 року та до ухвалення судом касаційної інстанції остаточного рішення у справі № 751/11211/16-ц. За таких обставин підстави для висновку про те, що АТ «МетаБанк» пропущена позовна давність у цій справі відсутні.

Оскільки у договорі поруки від 26 листопада 2007 року № 9014006466302, який укладений між ОСОБА_2 та АТ «МетаБанк», передбачено, що ОСОБА_2 (поручитель) згоден зі зміною умов кредитного договору, пов`язаних зі зміною строку погашення кредиту, відсотків і комісій, а також розміру відсотків та комісій, і залишається зобов`язаним за цим договором у разі внесення банком та позичальником змін до кредитного договору (пункт 4 договору поруки), тому апеляційний суд відповідно до частини першої статті 559 ЦК України не може дійти висновку, що внаслідок збільшення обсягу відповідальності ОСОБА_2 його порука за належне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного з АТ «МетаБанк» від 26 листопада 2007 року (з наступними змінами й доповненнями) припинилася. У зв`язку з укладенням ОСОБА_1 та АТ «МетаБанк» угод, якими змінено умови кредитного договору від 26 листопада 2007 року, укладеного з АТ «МетаБанк», обсяг відповідальності і її, і ОСОБА_2 дійсно збільшився, але в договорі поруки прямо зазначено, що ОСОБА_2 дає згоду на таке збільшення. До того ж цей договір поруки не є нікчемним і недійсним він не визнаний. Таким чином, підстав для висновку, що збільшення відповідальності відбулося без згоди ОСОБА_2 немає. Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц, від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц, від 10 вересня 2021 року у справі № 947/9490/20. Таким чином, оскаржене рішення підлягає зміні шляхом збільшення розміру стягнених з відповідачів на користь позивача прострочених процентів до 113 506,42 дол. США та судового збору пропорційно задоволеним вимогам - до 35 772,78 грн з кожного.

Апеляційна скарга АТ «МетаБанк» підлягає частковому задоволенню, оскільки викладені в ній вимоги матеріального характеру хоча й задовольняються повністю, але їх задоволення не тягне за собою скасування, а лише зміну рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, у зв`язку з фактичним задоволенням апеляційної скарги АТ «МетаБанк» з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір по 10 186,33 грн.

Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року заяву АТ «МетаБанк» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.

Збільшено розмір солідарно стягненої з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» простроченої заборгованості за кредитним договором до 176 251,44 дол. США та у такий спосіб змінено рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2023 року в цій частині.

Суд апеляційної інстанції вказав, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2023 року у цій справі позов АТ «МетаБанк» задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 142 425,19 дол. США, що складається із заборгованості: за простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США; за простроченими відсотками - 79 680,17 дол. США, пені за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США та по 28 593,93 грн судових витрат з кожного.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року вказане рішення в частині стягнення заборгованості по прострочених відсотках за користування кредитом і розподілу судових витрат змінено: збільшено розмір солідарно стягнених з ОСОБА_1 й ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» відсотків за користування кредитом до 113 506,42 дол. США і судового збору з кожного з них до 35 772,78 грн, в іншій частині рішення залишено без змін; стягнено з ОСОБА_1 й ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» судові витрати в сумі по 10 186,33 грн (з кожного).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом і розподілу судових витрат шляхом збільшення розміру солідарно стягнених з ОСОБА_1 й ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» відсотків за користування кредитом до 113 506,42 дол. США, апеляційний суд не зазначив точної грошової суми простроченої заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача. Ця сума становить 176 251,44 дол. США (38 472,93 дол. США + 113 506,42 дол. США + 24 272,09 дол. США).

Таким чином, заява АТ «МетаБанк»про ухвалення додаткової постанови підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - відповідній зміні в частині визначеної в ньому загальної суми стягненої з відповідачів на користь позивача кредитної заборгованості з 142 425,19 дол. США до вказаної у попередньому абзаці суми.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; у разі наявності достатніх підстав, ухвалити рішення, яким передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки припинились 15 липня 2017 року на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки банк, звернувшись 16 грудня 2016 року до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення усієї кредитної заборгованості, фактично пред`явив вимогу в розумінні частини другої статті 530 ЦК України. Тому зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки фактично припинились 15 липня 2017 року;

суди не врахували, що банк безпідставно нарахував заборгованість за простроченими відсотками, тому помилково стягнули таку заборгованість. АТ «МетаБанк» в односторонньому порядку змінив 16 грудня 2016 року (дата звернення до суду з позовом про солідарне стягнення усієї заборгованості за тілом кредитну з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 ) умови зобов`язання щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором. Тому підстав для стягнення на користь АТ «МетаБанк» з відповідачів відсотків та пені немає, адже після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється;

у позові АТ «МетаБанк» пред`явив вимоги, зокрема щодо сплати неустойки, а саме: пені за несвоєчасне погашення основного боргу у сумі 24 272,09 дол. США, що еквівалентно 649 729,87 грн, згідно з пунктом 6.5 кредитного договору за період з 13 серпня 2020 року до 13 серпня 2021 року; пені за несвоєчасне погашення відсотків у сумі 82 033,82 дол. США, що еквівалентно 2 195 930,51 грн, згідно з пунктом 6.5 кредитного договору за період з 13 серпня 2020 року до 13 серпня 2021 року. Частково відмовляючи банку в задоволені позову та відмовляючи в стягненні пені за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 82 033,82 дол. США, суд першої інстанції застосував позовну давність. Цей висновок суду банк в апеляційному суді не оскаржував. Проте, на переконання ОСОБА_2 , суд першої інстанції протиправно визнав за відповідачами заборгованість за пенею, яку нарахував банк. Суд апеляційної інстанції питання правомірності стягнення пені взагалі не досліджував. Оскільки банк пред`явив позовні вимоги про стягнення неустойки з відповідачів саме під час дії карантину на всій території України (період з 13 серпня 2020 року до 13 серпня 2021 року), то такі вимоги є незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству;

суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статей 257 267 ЦК України. Згідно з розрахунком заборгованості за договором від 26 листопада 2007 року, долученого АТ «МетаБанк» до позовної заяви, останній платіж за цим кредитним договором здійснено 21 липня 2016 року. Відповідно до пункту 1.2. кредитного договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання здійснювати погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом шляхом внесення на рахунок 2 569,00 дол. США щомісячно в період з 1 по 26 число кожного місяця. Тобто, наступний платіж ОСОБА_1 повинна була сплатити у період з 01 серпня 2016 року до 26 серпня 2016 року. Таким чином, заборгованість у ОСОБА_1 перед банком виникла 26 серпня 2016 року. Саме з цієї дати у позивача виникло право вимоги щодо сплати заборгованості за кредитним договором. 16 грудня 2016 року банк вже звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усієї заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2007 року та за договором поруки від 26 листопада 2007 року. Тобто, 16 грудня 2016 року банк, пред`явивши до відповідачів вимоги щодо дострокового повернення всієї суми кредиту у справі № 751/11211/16-ц, змінив умови щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором. З цього часу в позивача виникло право дострокового повернення всієї суми кредиту і саме з цього часу почався сплив позовної давності. На переконання позивача, звертаючись до суду з позовом у справі №751/11211/16-ц, банк просив стягнути всю заборгованість за тілом кредиту, а за відсотками вимоги не заявляв. Таким чином, банк звернувся з вимогами за відсотками не через 5 днів після прийняття постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2023 року, як зазначив суд апеляційної інстанції в цій справі, а через чотири роки сім місяців і двадцять сім днів. Отже, апеляційний стягнув з відповідачів проценти у сумі 113 506,42 дол. США за період з 16 грудня 2016 року до 11 серпня 2021 року всупереч нормам законодавства. Пред`явлення позову до відповідачів є пред`явленням до них вимоги в розумінні пункту 2.8 кредитного договору, тому ОСОБА_1 повинна була повернути всю суму кредиту у тридцятиденний строк з моменту подачі позову (16 грудня 2016 року), тобто в строк до 15 січня 2017 року. У справі № 751/11211/16 встановлено, що на момент звернення банку до суду (16 грудня 2016 року) з позовом про повернення всієї суми боргу за кредитом, таке право в банку ще не виникло на дату подачі позову. Тому суди задовольнили позов частково. Проте з моменту пред`явлення позову (16 грудня 2016 року) у справі № 751/11211/16, банк пред`явив вимогу в розумінні пункту 2.8 кредитного договору, а ОСОБА_1 повинна була протягом 30 днів повернути всю суму боргу, тобто в строк до 15 січня 2017 року. Таким чином, трирічний строк позовної давності повинен рахуватись з 15 січня 2017 року і сплив 15 січня 2020 року. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 13 серпня 2021 року, то він пропустив позовну давність. Крім того, якщо погашення боргу встановлено періодичними платежами, то позовна давність застосовується окремо до кожного платежу. Тобто за три роки, що передували дню зверненню до суду, а не в період трьох років від початку прострочення боржника.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2023 року АТ «МетаБанк»подало відзив, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

твердження ОСОБА_2 стосовно припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України є помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи;

доводи особи, яка подала касаційну скаргу, щодо відсутності права банку нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитними коштами згідно зі статтею 1048 ЦК України (прострочені проценти) безпідставні;

аргументи касаційної скарги щодо безпідставного нарахування та стягнення пені є необґрунтованими;

у касаційній скарзі ОСОБА_2 необґрунтовано вказував, що суди першої та апеляційноїінстанцій неправильно застосували статті 257 267 ЦК України щодо позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 751/6006/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року відмовлено.

У листопаді 2023 року матеріали цивільної справи № 751/6006/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22).

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року касаційне провадження у справі поновлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 серпня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 361/5582/13-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 333/4308/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 310/946/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 352/1978/17, від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 922/4053/20, від 10 серпня 2022 року у справі № 520/15772/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі

№ 1519/2-3165/11, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі

№ 6-106цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, від 20 квітня 2016 року у справі № 361/5582/13-ц).

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить про те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються ОСОБА_6 в частині задоволених вимог, а саме про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2007 року за: простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США, за простроченими процентами - 113 506,42 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США. В іншій частині - щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення відсотків - 82 033,82 дол. США судові рішення не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що АБ «Металург» змінило назву на ПАТ «МетаБанк», після чого воно змінило назву на АТ «МетаБанк».

26 листопада 2007 року АБ «Металург» (банк) і ОСОБА_1 (позичальник) уклали кредитний договір № 601400646635А.

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 отримала кредит на споживчі цілі у сумі 195 075,00 дол. США на строк 240 місяців - до 26 листопада 2027 року, шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий в цьому ж банку, зі сплатою 15 % річних (пункт 1.1).

Позичальник зобов`язалася:

щомісячно сплачувати банку відсотки за користування кредитом, погашати частину кредиту та здійснювати інші платежі на користь банку, передбачені додатком 1 до цього договору (пункт 2.3 договору);

у день, передбачений пунктом 1.1 договору, або у день дострокового повернення кредиту за вимогою банку чи за власною ініціативою, з`явитися до банку, та сплатити останній платіж, розрахований згідно з розділом 5 договору. У разі, якщо день погашення кредиту припадає на вихідний, святковий або неробочий день, погашення кредиту здійснюється у попередній робочий день. Позичальник сплачує банку комісію за внесення змін до кредитного договору при зміні кредитування (в частині дострокового погашення), яка розраховується як добуток цілої кількості місяців від початкової дати надання кредиту до дати дострокового погашення кредиту та комісії в розмірі 0 % від суми кредиту за договором, яка вказана в пункті 1.1 цього договору, у разі, якщо таке погашення відбувається у першій половині терміну кредитування, або як добуток цілої кількості місяців, яка залишилась до погашення згідно з цим договором, у разі, якщо таке погашення відбувається у другій половині терміну кредитування (пункт 2.6 договору);

у разі настання будь-якої події, зазначеної у пункті 3.1 договору, та отримання від банку повідомлення про дострокове погашення кредиту (частини кредиту), погасити банку кредит (частину кредиту), сплатити відсотки та виконати інші зобов`язання щодо цього договору у 30-денний строк з моменту відправлення банком такого повідомлення, якщо інший строк не вказано у цьому повідомленні (пункт 2.8 договору);

прийняти рішення про дострокове погашення позичальником кредиту (частини кредиту) та достроково стягнути суму виданого кредиту (частини кредиту), відсотків та інших платежів за цим договором, в тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок забезпечення, у випадках порушення позичальником умов цього договору, зокрема, але не виключно, у випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, перевищення сумою заборгованості суми кредиту більше як на десять відсотків, несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту і іншого істотного порушення умов договору про надання кредиту (невиконання позичальником зобов`язань, передбачених пунктами 2.1 - 2.10 цього договору, коли кредит у порушення пункту 1.3 договору із будь-яких обставин виявився повністю чи частково незабезпеченим, використання майна, яке придбане із залученням кредитних коштів і є предметом застави, для отримання доходів, зокрема у підприємницькій діяльності, передання його іншим фізичним та юридичним особам в оренду, лізинг, найм, безоплатне користування та ін.; погіршення в порівнянні з моментом видачі кредиту його фінансового стану, який визначається за методикою банку, а також у інших випадках за рішенням банку). Про прийняте рішення банк повідомляє позичальника у письмовій формі із зазначенням причин та строків погашення позичальником кредиту, сплати відсотків за кредитом та інших платежів. Сторони домовилися, що у разі будь-яких дій (бездіяльності) позичальника, спрямованих на неотримання такого повідомлення банку, банк має право достроково стягнути суму виданого кредиту (частини кредиту), відсотків та інших платежів за цим договором, у тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок забезпечення, по закінченню 10-денного строку з моменту відправлення такого повідомлення (пункт 3.1 договору);

в разі зміни кон`юнктури ринку грошових коштів України (зміна облікової ставки Національного банку України або рівня інфляції в Україні, або законодавства про оподаткування) або у разі погіршення фінансового стану позичальника - змінювати відсоткові ставки за цим договором. Про такі зміни повідомляти позичальника не пізніше ніж за 7 календарних днів із дати зміни відсоткової ставки шляхом надсилання позичальникові листа з відповідною інформацією. У тому разі, коли позичальник у 7-денний строк з моменту направлення банком інформації згідно з першою частиною цього пункту не погасив повністю кредит, а також не сплатив відсотки та не виконав всі інші зобов`язання за цим договором у повному обсязі, то він повністю погодився зі зміною відсоткової ставки і будь-яке додаткове письмове чи усне погодження від нього не потрібно;

за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення (пункт 5.2 договору);

в разі невиконання чи неналежного виконання сторонами зобов`язань, передбачених цим договором, винна сторона відшкодує іншій стороні завдані нею збитки. Збитки стягуються в повній сумі понад суми неустойки (штрафу, пені);

у разі порушення позичальником своїх зобов`язань він сплачує банку штраф у таких розмірах за кожний випадок порушення зобов`язання: а) за порушення зобов`язань, передбачених підпунктами 2.4, 2.11 договору - у розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту, зазначеної у пункті 1.1 цього договору; б) за порушення зобов`язань, передбачених підпунктами 2.4, 2.5, 2.9 - у розмірі 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; в) у разі порушення умов пункту 2.10 цього договору - штраф за кожний факт такого порушення у розмірі 5 відсотків від суми кредиту, визначеного у пункті 1.1 цього договору (пункт 6.4 договору);

в разі виникнення простроченої заборгованості за відсотками або кредитом (частиною кредиту) позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Простроченою заборгованістю є сума: не сплачених в терміни, передбачені пунктом 1.2 цього договору, відсотків, що нараховані за період, попередній терміну сплати; не сплаченої в терміни, передбачені пунктом 1.2 цього договору, частини кредиту, визначеної як різниця між сумою, передбаченою цим же пунктом, та нарахованими відсотками за період, попередній терміну сплати; останнього платежу за цим договором, визначеного відповідно до розділу 5 цього договору; не сплачена позичальником сума відповідно до умов дострокового погашення кредиту, визначених пунктом 2.7 цього договору (пункт 6.5 договору);

у випадку невиконання зобов`язань, зазначених в цьому договорі, позичальник сплачує банку договірну штрафну санкцію, що встановлена сторонами згідно з частиною другою статті 546 ЦК України, в розмірі 0,2 % від суми непогашеного в строк кредиту. Сплата цієї та інших санкцій за договором не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за цим договором (пункт 6.6 договору);

у випадку невиконання будь-яких інших зобов`язань, зазначених в договорі, відповідальність за невиконання або неналежне виконання яких не передбачена пунктами 6.4 - 6.6 цього договору, позичальник сплачує банку договірну штрафну санкцію, що встановлена сторонами згідно з частиною другою статті 546 ЦК України, в розмірі 0,2 % від суми непогашеного в строк кредиту. Сплата цієї та інших санкцій за цим договором не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань (пункт 6.7 договору).

Згідно з додатком 1 до договору від 26 листопада 2007 року № 601400646635А ОСОБА_1 зобов`язалася щомісячно погашати кредитну заборгованість ануїтетними платежами у сумі 2 569,00 дол. США.

26 листопада 2007 року АБ «Металург» (банк) і ОСОБА_4 (поручитель) уклали договір поруки № 9014006466302, за яким відповідач зобов`язався:

у разі невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А, в порядку, передбаченому цим договором, має погасити борг позичальника банку в сумі наданого кредиту 195 075,00 дол. США, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за кредитним договором виходячи з умов цього договору за весь період користування позичальником кредитом (пункт 1 договору);

забезпеченням виконання зобов`язань поручителя за цим договором є все його майно. Поручитель зобов`язується протягом дії цього договору не відчужувати майна, що йому належить на праві власності, без письмової згоди банку (пункт 2 договору);

поручитель зобов`язаний самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель згоден із зміною умов кредитного договору, пов`язаних зі зміною строку погашення кредиту, відсотків і комісій, а також розміру відсотків та комісій, та залишається зобов`язаним за цим договором у разі внесення банком та позичальником змін до кредитного договору. Банк зобов`язаний письмово поінформувати поручителя про зміну умов кредитного договору, пов`язаних із зміною строку погашення кредиту, відсотків і комісій, а також розміру відсотків та комісій (пункт 4 договору).

Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені, виданого 01 вересня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, ОСОБА_4 змінив ім`я на ОСОБА_2

28 листопада 2008 року між АБ «Металург» і ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 26 листопада 2007 року № 601400646635А, відповідно до якої з 28 листопада 2008 року відсоткову ставку встановлено у розмірі 17 % річних, а розмір ануїтетного платежу збільшено до 2 745,00 дол. США на місяць.

16 січня 2013 року між ПАТ «МетаБанк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору від 26 листопада 2007 року № 601400646635А щодо наслідків розголошення банківської таємниці.

Внаслідок невиконання умов указаних угод позивач нарахував відповідачам заборгованість за період з 03 грудня 2016 року до 13 серпня 2021 року в загальній сумі 258 285,26 дол. США, а caмe: за простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США, за простроченими відсотками - 113 506,42 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США та пенею за несвоєчасне погашення відсотків - 82 033,82 дол. США.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 січня 2020 року у справі № 751/11211/16-ц задоволено позов АТ «МетаБанк», пред`явлений 16 грудня 2016 року до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А в розмірі 176 458,81 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 02 грудня 2016 року еквівалентно становило 4 524 087,85 грн, з яких: заборгованість за простроченим кредитом - 164 603,31 дол. США (еквівалентно 4 220 134,06 грн); заборгованість за простроченими процентами - 11 855,50 дол. США (еквівалентно 303 953,79 грн); пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання -29 037,10 грн, штраф за невиконання зобов`язань - 100 027,99 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в указаній справі рішення місцевого суду скасовано, позов АТ «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнено з відповідачів солідарно прострочену заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А в сумі 12 147,24 дол. CШA за період з 26 серпня 2016 року до 02 грудня 2016 року, з яких: 1 605,89 дол. США - заборгованість за кредитом, 9 408,78 дол. США - заборгованість за відсотками, 1 132,57 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання, у задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року вказану постанову апеляційного суду залишено без змін.

У справі № 751/11211/16-ц суди апеляційної та касаційної інстанцій виходили з того, що за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А (з наступними змінами й доповненнями) строк виконання зобов`язань не настав у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений договором та нормами законодавства порядок дострокового повернення коштів, а саме не направив позичальникові й поручителю вимогу про дострокове їх повернення. Тому позовні вимоги задоволено лише в частині стягнення простроченої на дату пред`явлення позову заборгованості за кредитом і процентами (16 грудня 2016 року), а також пенею (згідно з наявними у справі № 751/11211/16-ц доказами розмір цієї заборгованості можна було визначити не на дату пред`явлення позову, а станом на 02 грудня 2016 року).

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до АТ «МетаБанк» про визнання припиненим зобов`язання за договором поруки від 26 листопада 2007 року відповідно до частини першої статті 559 ЦК України у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності боржника ( ОСОБА_1 ) без згоди поручителя. Зазначав, що заяву поручителя від 28 листопада 2008 року, в якій він погодився про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, не подавав.

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року у справі № 334/2403/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим. Цим рішення у справі № 334/2403/21 встановлено, що ОСОБА_2 погодився на збільшення ставки за кредитним договором до 17 % річних.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у справі

№ 334/2403/21, поручитель оскаржив його до суду апеляційної інстанції, проте у травні 2022 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відмову від зазначених позовних вимог, в якій він просив прийняти відмову від позову, визнати нечинним рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року, а провадження в указаній справі закрити.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Відмову ОСОБА_2 від позову у справі № 334/2403/21 прийнято. Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року визнано нечинним. Провадження у зазначеній справі закрито.

Позиція Верховного Суду

Щодо зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18)).

Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може (див. постанову Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження

№ 61-175сво21), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, вказано, що «оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначено, що: «порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній до 19 жовтня 2016 року). […] Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі впливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15). […] З огляду на вказане позивач реалізував право на пред`явлення вимоги до поручителя шляхом подання позову до суду тільки 14 серпня 2015 року. […] За умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 80); постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц)».

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 361/5582/13-ц (провадження № 61-21402св18), учасником якої було АТ «МетаБанк» та на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зроблені наступні висновки: «боржник (а відтак і поручителі) узяла на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 09 листопада 2016 року, сплачуючи її частинами згідно з графіком платежів. Сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом. Тобто банк повинен був протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

16 грудня 2016 року АТ «МетаБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором (справа № 751/11211/16-ц). На обґрунтування позову банк вказував про право вимагати дострокового повернення всієї суми заборгованості за кредитом на підставі пунктів 2.8, 3.1 кредитного договору та частини другої статті 1050 ЦК України (включаючи прострочену заборгованість за кредитом, прострочену заборгованість за відсотками, строкову заборгованість за кредитом і відсотками, пеню та штраф);

у пункті 2.8 кредитного договору зазначено, що у разі настання будь-якої події, зазначеної у пункті 3.1 кредитного договору та отримання від банку повідомлення про дострокове погашення кредиту (частини кредиту), позичальник зобов`язаний погасити банку кредит (частину кредиту), сплатити відсотки та виконати інші зобов`язання щодо цього договору у тридцятиденний строк з моменту відправлення банком такого повідомлення, якщо інший строк не вказано у цьому повідомленні;

у пункті 3.1 кредитного договору визначено право банку прийняти рішення про дострокове погашення позичальником кредиту (частини кредиту) та достроково стягнути суму виданого кредиту (частини кредиту), відсотків та інших платежів за цим договором, в тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок забезпечення у випадках порушення позичальником умов цього договору, зокрема, але не виключно у випадках: 1) затримання сплати частини та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; 4) іншого істотного порушення умов договору про надання кредиту, зокрема: невиконання позичальником зобов`язань, передбачених пунктами 2.1-2.10 цього договору; коли кредит у порушення пункту 1.3 цього договору з будь-яких обставин виявися повністю чи частково незабезпеченим; використання майна, яке придбане із залученням кредитних коштів і є предметом застави, для отримання доходу, зокрема, у підприємницькій діяльності, передання його іншим фізичним та юридичним особам в оренду, лізинг, найм, безоплатне користування тощо; 5) погіршення, у порівнянні з моментом видачі кредиту, його фінансового стану, який визначається за методикою банку; а також в інших випадках за рішенням банку;

у пункті 10 договору поруки зазначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до настання першої з таких подій: виконання в повному обсязі зобов`язань позичальником за кредитним договором або поручителем - за цим договором;

таким чином, звернувшись 16 грудня 2016 року з позовом до суду про дострокове стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, банк пред`явив до них вимоги в розумінні пункту 2.8 кредитного договору. При цьому, ОСОБА_1 як позичальник повинна була повернути всю суму кредиту у тридцятиденний строк з дати подання позову, тобто до 15 січня 2017 року;

тому шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя має обраховуватись саме з цієї дати (15 січня 2017 року). З позовом до поручителя у цій справі банк звернувся у серпні 2021 року, отже він пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя, який передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, тому зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки припинились 15 липня 2017 року.

За таких обставин судові рішення в частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог до цього відповідача.

Щодо заборгованості за простроченими процентами

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 викладено правовий висновок, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16) вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі, що переглядається:

прострочення ОСОБА_1 щодо виконання нею грошових зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, почалось у липні 2016 року. Тобто з цього моменту почалось неправомірне користування ОСОБА_1 чужими грошовими коштами;

16 грудня 2016 року АТ «МетаБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором (справа № 751/11211/16-ц). Проте банк не скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та не змінив умови основного зобов`язання щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором, пред`явивши позов про стягнення заборгованості у справі № 751/11211/16-ц. Станом на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» містив спеціальну норму щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Банк зазначену норму не виконав, тому фактично 16 грудня 2016 року не змінив умов основного зобов`язання щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором;

суд першої інстанції стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» прострочену заборгованість за простроченими відсотками у сумі 79 680,17 дол. США;

апеляційний суд збільшив суму стягнення за простроченими відсотками за період з 16 грудня 2016 року до 11 серпня 2021 року до 113 506,42 дол. США. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що розмір визначеної АТ «МетаБанк» заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 листопада 2007 року у розрахунку (т. 1, а. с. 16-21) жодним з учасників справи не оспорювався. Крім того, у банку не було підстав для звернення до суду з такими ж позовними вимогами, як вимоги у цій справі, оскільки протягом цього періоду позивач мав позитивне для нього рішення суду першої інстанції у справі № 751/11211/16-ц.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за простроченими процентами за період з 16 грудня 2016 року до 11 серпня 2021 року у розмірі 113 506,42 дол. США.

Отже, як рішення суду першої інстанції, так і постанову апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом у розмірі 113 506,42 дол. США (після зміни апеляційним судом рішення суду першої інстанції) за період з 16 грудня 2016 року до 11 серпня 2021 року слід залишити без змін.

Щодо заборгованості за пенею

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21).

Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 756/7895/21 (провадження № 61-5419св22) вказано, що:

«із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 18 травня 2021 року

(а. с. 68-69 т. 1). Тобто належним періодом нарахування пені є період з 18 травня 2020 року до 13 травня 2021 року. У свою чергу апеляційний суд, застосувавши норму частини третьої статті 551 ЦК України, самостійно зменшив розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків, до 1 618,00 євро.

Водночас пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року

№ 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленогоз метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

На необхідність застосування пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до спірних правовідносин відповідач звертав увагу як у відзиві на позов ОСОБА_1, так і у відзиві на апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції, що суд апеляційної інстанції також пропустив.

Верховний Суд зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року

№ 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метоюзапобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за договором позики».

Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Така особливість проявляється:

в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину

в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання.

У справі, що переглядається:

у позовній заяві, АТ «МетаБанк» просило стягнути: пеню за несвоєчасне погашення основного боргу згідно з пунктом 6.5 кредитного договору за період з 13 серпня 2020 року до 13 серпня 2021 року у сумі 24 272,09 дол. США, що еквівалентно 649 729,87 грн; пеню за несвоєчасне погашення відсотків згідно пунктом 6.5 кредитного договору за період з 13 серпня 2020 року до 13 серпня 2021 року у сумі 82 033,82 дол. США, що еквівалентно 2 195 930,51 грн. Тобто позивач (позикодавець) просив стягнути з відповідачів (позичальника і поручителя) пеню за час прострочення повернення позики під час карантину, встановленого постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19;

відмовляючи банку в задоволені частини позовних вимог щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення відсотків у сумі 82 033,82 дол. США, суд першої інстанції визнав зазначену заборгованість, але відмовив у її стягненні, застосувавши наслідки пропуску позовної давності. Такий висновок суду першої інстанції банк в апеляційному порядку не оскаржував;

суди не врахували, що законодавець на рівні акту цивільного законодавства (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання;

суд першої інстанції протиправно визнав за відповідачами заборгованість за пенею, яку банк нарахував за період з 13 серпня 2020 року до 13 серпня 2021 року, тобто під час дії карантину на всій території України. Апеляційний суд жодної оцінки доводам ОСОБА_2 стосовно цього питання не надав.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій помилково стягнули з відповідачів пеню в розмірі 24 272,09 дол. США, тому рішення у цій частині підлягають скасуванню.

Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_2 про те, що позовна давність щодо стягнення усієї заборгованості за кредитним договором в цій справі сплила 15 січня 2020 року, а позивач звернувся до суду 13 серпня 2021 року, тобто після спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Однак з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц (провадження № 61-21807св19)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 (провадження

№ 61-7223сво22) зазначено, що «у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства».

У справі, що переглядається:

у розрахунку заборгованості за договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А, який долучений АТ «МетаБанк» до позовної заяви, останній платіж за цим договором було здійснено 21 липня 2016 року;

відповідно до пункту 1.2. кредитного договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання здійснювати погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом шляхом внесення на картковий рахунок № НОМЕР_1 суми 2 569,00 дол. США щомісячно в період з 1 по 26 число кожного місяця. Тобто, черговий наступний платіж ОСОБА_1 повинна була сплатити у період з 01 серпня 2016 року до 26 серпня 2016 року. Таким чином, заборгованість у ОСОБА_1 перед банком виникла 26 серпня 2016 року, саме з цієї дати у банку виникло право вимоги стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором;

16 грудня 2016 року банк звернувся до суду з позовом до суду про дострокове стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усієї заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2007 року № 601400646635А та за договором поруки від 26 листопада 2007 року № 9014006466302 (справа № 751/11211/16-ц);

рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2020 року в справі № 751/11211/16-ц, яке не оскаржувалось, набрало законної сили, було звернене до виконання і мало чинність до 11 серпня 2021 року, тобто до його скасування апеляційним судом. Про це свідчать: копії постанови про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24 листопада 2020 року № 63687181 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та інформації про це виконавче провадження (т. 1, а. с. 50, 52-54); копія постанови про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. від 14 грудня 2020 року № 63917208 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 51); копія постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 751/11211/16-ц;

за таких обставин суди зробили правильний висновок про те, що в період з 16 грудня 2016 року до 11 серпня 2021 року в АТ «МетаБанк» не було підстав для звернення до суду з такими ж позовними вимогами, як вимоги у цій справі, оскільки протягом цього періоду банк мав позитивне для нього рішення суду першої інстанції у справі № 751/11211/16-ц щодо спірної заборгованості, що набрало законної сили й було звернуто до виконання. Після скасування цього рішення обставини, обумовлені нормами пункту 2 частини першою статті 186, пунктом 3 частини першої статті 255, пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України права, відпали, оскільки кредитна заборгованість відповідачів за період з 03 грудня 2016 року до 13 серпня 2021 року залишилася нестягненою унаслідок ухвалення судового рішення, що набрало законної сили, про відмову у її стягненні - постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року;

позов у справі, що розглядається, АТ «МетаБанк» подало через 5 днів після прийняття постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року та до ухвалення остаточного рішення у цій справі судом касаційної інстанції.

Таким чином, підстав стверджувати, що АТ «МетаБанк» пропустило позовну давність у цій справі немає.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що банк не заявляв вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, є безпідставними. Зміст позовної заяви АТ «МетаБанк» від 06 грудня 2016 року (т. 1, 134-135) свідчить, що при зверненні до суду у справі № 751/11211/16-ц банк просив стягнути як заборгованість за кредитом, так і за відсотками. Тому банк звернувся з вимогами про стягнення заборгованості у цій справі через 5 днів після прийняття Чернігівським апеляційним судом згаданої постанови від 11 серпня 2023 року, а не через 4 роки 7 місяців і 27 днів як вказував ОСОБА_2 .

Стосовно додаткової постанови Чернігівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

З урахуванням того, що рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року в оскарженій частині підлягають скасуванню, то додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року також слід скасувати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду частково ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за: простроченим кредитом у розмірі 38 472,93 дол. США, простроченими процентами у розмірі 113 506,42 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 24 272,09 дол. США, а також в частині розподілу судових витрат, скасувати, ухвалити нове судове рішення;

стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 38 472,93 дол. США та за простроченими процентами у розмірі 113 506,42 дол. США;

в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , а також про стягнення заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 24 272,09 дол. США відмовити.

Щодо судових витрат ОСОБА_2 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на результат касаційного перегляду справи з АТ «МетаБанк» на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 90 885,10 грн (1 000,50 грн + 89 884,60 грн).

Щодо судових витрат АТ «МетаБанк»

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві -пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У справі, що переглядається, встановлено, що при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 258 285,26 дол. США, що складається із заборгованості за: простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США, за простроченими процентами - 113 506,42 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення відсотків - 82 033,82 дол. США, АТ «МетаБанк» сплатило судовий збір у розмірі 103 709,03 грн. За подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими процентами у сумі 33 826,25 дол. США (позовна вимога банку становила 113 506,42 дол. США) - судовий збір у розмірі 20 373,33 грн.

За результатами касаційного перегляду справи з ОСОБА_1 стягнено на користь АТ «МетаБанк» заборгованість у загальному розмірі 151 979,35 дол. США, в тому числі за простроченим кредитом у розмірі 38 472,93 дол. США та за простроченими процентами у розмірі 113 506,42 дол. США.

Тому, враховуючи результат касаційного перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі, з ОСОБА_1 на користь АТ «МетаБанк» належить стягнути судовий збір за подання позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 58,8 % (151 979,35 дол. США / 258 285,26 дол. США) * 100 %), а саме у сумі 60 980,91 грн (103 709,03 грн * 58,8 %). Разом з цим сума судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими процентами у сумі 33 826,25 дол. США підлягає стягненню у повному обсязі у розмірі 20 373,33 грн, адже ці вимоги за результатом касаційного перегляду справи задоволено повністю.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ «МетаБанк» належить стягнути судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальній сумі 81 354,24 грн (60 980,91 грн + 20 373,33 грн).

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року, постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року та додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року в частині позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «МетаБанк» заборгованості за: простроченим кредитом у розмірі 38 472,93 дол. США, простроченими процентами у розмірі 113 506,42 дол. США, пенею за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 24 272,09 дол. США та у частині розподілу судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «МетаБанк» заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 38 472,93 дол. США та за простроченими процентами у розмірі 113 506,42 дол. США.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення кредитної заборгованості за пенею за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 24 272,09 дол. США відмовити.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 38 472,93 дол. США, за простроченими процентами у розмірі 113 506,42 дол. США відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «МетаБанк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальній сумі 81 354,24 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «МетаБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у загальній сумі 90 885,10 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року, постанова Чернігівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року та додаткова постанова Чернігівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

М. Є. Червинська