Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2019 року у справі №522/7813/17
Постанова КЦС ВП від 01.05.2024 року у справі №522/7813/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 522/7813/17

провадження № 61-11427св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Приймачука Сергія Івановича на постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано тим, що 06 травня 2014 року сторони уклали договір позики, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача речі, які визначені родовими ознаками, а саме: товар у вигляді взуття в асортименті (жіноче, чоловіче, літнє, зимове, осінньо-весняне) загальною вартістю на суму 17 204 364 грн, що еквівалентно 1 500 000 доларів США, а відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позивачу або таку ж саму кількість речей того ж роду та такої ж якості або здійснити повернення грошових коштів у сумі вартості взуття, що на день повернення має складати гривневий еквівалент 1 500 000 доларів США. Строк надання позики складає шість місяців, тобто до 06 листопада

2014 року.

Зазначає, що виконання ним умов договору та отримання відповідачем речей визначених родовими ознаками в якості грошових коштів підтверджується борговою розпискою - векселем від 06 травня 2014 року.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики, не повернув взяті у позику речі або кошти, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти за договором позики від 06 травня 2014 року в сумі 40 135 050 грн, що еквівалентно 1 500 000 доларам США.

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі

100 000 грн.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що вказаний ОСОБА_1 у якості розписки вексель не відповідає формальним вимогам, що дозволяє розглядати його як цінний папір, останній не виконав вимоги щодо пред`явлення векселя до платежу у встановленому порядку. Діями ОСОБА_1 щодо пред`явлення безпідставного позову йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 100 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2019 року у складі судді Бондар В. Я. у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами договору позики визначено лише склад взуття в асортименті, однак не вказано співвідношення окремих статевовікових груп і видів взуття, а також не визначені інші, передбачені ДСТУ 2157-93 характерні ознаки цього взуття, а отже не погоджено усіх необхідних, притаманних взуттю родових ознак, які мали бути зазначені в договорі та дозволяли б визначити його предмет, як «речі, які визначені родовими ознаками».

Суд вважав, що зазначений договір позики є неукладеним внаслідок відсутності істотної умови, погодженої сторонами належним чином та відповідно до встановлених стандартів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив із того що

ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами спричинення йому моральної шкоди внаслідок дій ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року (повний текст якої складено 23 червня 2023 року) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 54 852 900 грн. В іншій частині рішення суду (щодо зустрічного позову ОСОБА_3 ) залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що договір позики, а саме його предмет - взуття в асортименті (жіноче, чоловіче; літнє, зимове, осінньо-весняне), відповідає вимогам закону. Висновок суду першої інстанції про квазі-родовий характер предмету договору не змінює правовий статус взуття та не спростовує наявність визначених в договорі його родових ознак, а також не впливає на правову кваліфікацію договору та не є підставою для визнання його неукладеним. Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення коштів у заявленому позивачем розмірі.

В частині вирішення судом першої інстанції зустрічного позову про відшкодування моральної шкоди рішення не оскаржувалось, тому суд апеляційної інстанції його законність у вказаній частині не переглядав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що сторонами не досягнуто домовленості щодо предмету договору позики, оскільки зазначені в ньому речі не визначені родовими ознаками, що свідчить про неукладеність правочину. Зазначає, що умова договору про альтернативність виконання ним зобов`язання щодо повернення речей або грошових коштів не відповідає вимогам чинного законодавства. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що укладений між сторонами договір позики відповідає вимогам закону, з його сторони відбулося виконання цього договору, а тому відсутні підстави вважати його неукладеним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 25 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

З`ясовані судами фактичні обставини справи

06 травня 2014 року між громадянином Республіки Туреччина ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено договір позики, за яким позикодавець передає позичальнику речі, визначені родовими ознаками, а саме: товар у вигляді взуття в асортименті (жіноче, чоловіче; літне, зимове, осінньо-весняне), загальною вартістю на суму

17 204 364 грн, що в еквіваленті складало 1 500 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути ОСОБА_1 або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, або здійснити повернення грошових коштів у сумі вартості взуття, що на день повернення повинна складати гривневий еквівалент

1 500 000 доларів США за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ на день повернення позики.

Відповідно до пункту 2.1. договору, речі, які є предметом даного договору (сума позики), передані у натурі позикодавцем і отримані позичальником 06 травня 2014 року, що підтверджується цим договором та додатково підтверджується відповідною власноручною розпискою позичальника.

Відповідно до пункту 2.2. договору, строк надання позичальнику позики складає шість місяців з моменту передачі суми позики, тобто до 06 листопада 2014 року включно.

Відповідно до пункту 2.4. договору, повернення речей, отриманих у позику, здійснюється позичальником в натурі, або шляхом компенсації вартості речей у вигляді грошових коштів. У випадку грошової компенсації речей, сума позики повертається у готівковому вигляді або шляхом перерахування на поточний рахунок позикодавця. Повернення позичальником речей або грошова компенсація їх вартості, сума якої дорівнюватиме розміру грошових коштів, зазначених в п. 1.1. Договору, повинно підтверджуватися відповідними розписками позикодавця про одержання речей або грошей, які останній зобов`язується видавати позичальнику щоразу після здійснення ним відповідного платежу.

Відповідно до п. 2.5 сума позики вважається повернутою в момент передачі позикодавцю речей, що позичались, або грошової компенсації їх вартості у повному обсязі.

На підтвердження боргових зобов`язань ОСОБА_3 06 травня 2014 року складено боргову розписку-вексель, відповідно до якої ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання виплатити на користь ОСОБА_1 1 500 000 доларів США в строк до 06 листопада 2014 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі

№ 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року

у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня

2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним.

Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Судом установлено, що 06 травня 2014 року ОСОБА_1 передав за договором позики ОСОБА_3 речі, визначені родовими ознаками, а саме: товар у вигляді взуття в асортименті (жіноче, чоловіче; літне, зимове, осінньо-весняне), загальною вартістю на суму 17 204 364 грн, що в еквіваленті складало 1 500 000 доларів США, а позичальник зобов`язався до 06 листопада 2014 року повернути ОСОБА_1 або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, або здійснити повернення грошових коштів у сумі вартості взуття, що на день повернення повинна складати гривневий еквівалент 1 500 000 доларів США за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ на день повернення позики.

За умовами договору позики речі, які є предметом даного договору (сума позики), передані у натурі позикодавцем і отримані позичальником 06 травня 2014 року, що підтверджується цим договором та додатково підтверджується відповідною власноручною розпискою позичальника (пункт 2.1.).

На підтвердження боргових зобов`язань ОСОБА_3 06 травня 2014 року складено боргову розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання виплатити на користь ОСОБА_1 1 500 000 доларів США в строк до 06 листопада 2014 року.

Зазначеними доказами підтверджується виконання ОСОБА_1 умов договору позики.

Матеріали справи не містять доказів і судом апеляційної інстанції не було встановлено факту неотримання позичальником ОСОБА_3 речей (взуття) від ОСОБА_1 .

Отже, за договором позики необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника повернути речі або сплатити кошти на користь кредитора. І саме такий обов`язок ОСОБА_3 зазначений у борговій розписці.

Відповідно до статті 539 ЦК України альтернативним є зобов`язання, в якому боржник зобов`язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов`язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Слід зазначити, що сторони в договорі від 06 травня 2014 року визначили альтернативне зобов`язання - повернення грошових коштів в якості виконання зобов`язання позики, що а тому ОСОБА_1 має право на стягнення заборгованості за договором позики у вигляді грошових коштів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, укладання якого та передача речей підтверджується як змістом самого договору, так і розпискою від 06 травня 2014 року, в якій своїм підписом на цьому договорі сторони підтвердили, що позикодавець передав речі (взуття), а позичальник їх отримав та зобов`язався повернути або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, або здійснити повернення грошових коштів у сумі вартості взуття, що на день повернення повинна складати гривневий еквівалент 1 500 000 доларів США, тобто передбачили альтернативне зобов`язання.

Установивши такі обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 54 852 900 грн, що еквівалентно 1 500 000 доларів США.

Посилання у касаційній скарзі на неукладеність договору позики, з огляду на те, що сторонами не досягнуто домовленості щодо предмету договору позики (зазначені в ньому речі не визначені родовими ознаками), є помилковими, оскільки таке б мало місце у разі непередання ОСОБА_1 речей, передбачених договором, однак передача цих речей та отримання їх позичальником підтверджено умовами договору та розпискою ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про стягнення грошових коштів, оскільки зобов`язання стосується повернення речей (взуття), не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки в договорі позики сторони передбачили альтернативне зобов`язання боржника - повернення грошових коштів в якості виконання зобов`язання позики, що узгоджується із положеннями статті 539 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд розглянув справу за його відсутності, не повідомивши належним чином про дату, місце та час судового засідання, є помилковими, оскільки направлена на його адресу

( АДРЕСА_1 ) повістка про судове засідання, призначене на 08 червня 2023 року о 11:30, повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Такі обставини в силу пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважаються врученням останньому судової повістки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович