ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 632/2209/16

провадження № 61-41934 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року у складі судді Библів С. В. та постанову апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Бровченка І. О., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути 7500 грн за договором позики від 18 лютого 2012 року та 512 600 грн за договором позики від 25 травня 2014 року, що еквівалентно 20 000 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що уклав із ОСОБА_2 у простій письмовій формі договори позики від 18 лютого 2012 року на суму 7500 грн зі строком повернення боргу 30 грудня 2012 року та 25 травня 2014 року на суму 20 000 доларів США зі строком повернення боргу 30 травня 2014 року.

Зазначив, що після закінчення строків повернення боргу відповідач вказані суми позики не повернула та ухиляється від повернення боргу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу за розпискою від 18 лютого 2012 року, суд першої інстанції виходив із того, що строк повернення грошових коштів настав 30 грудня 2012 року, а позивач звернувся до суду 22 листопада 2016 року за межами позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу за розпискою від 25 травня 2014 року, суд першої інстанції виходив із того, що розписка не містить у собі даних про одержання відповідачем грошових коштів від позивача, її зміст є суперечливим.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що не встановлений факт передачі грошей, а тому правильний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення грошових коштів.

Рішення суду першої інстанції у частині позовної вимоги про стягнення 7500 грн за договором позики від 18 лютого 2012 рокуу апеляційному порядку не оскаржувалося.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 512 600 грн за договором позики від 25 травня 2014 року, що еквівалентно 20 000 доларів США,як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у цій частині.

Позивач зазначає, що у борговій розписці відповідачем чітко зазначено, що вона зобов`язується повернути грошові кошти, а суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим ухвалили незаконні рішення.

Посилається на постанову Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15, вважаючи однаковими фактичні обставини в обох справах.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Зазначає, що слова «повернути» і «отдать», яке було вжите у розписці - не тотожні поняття, вважає посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15 необґрунтованим, оскільки тексти розписок у обох справах відрізняються.

Стверджує, що розписку її примусив написати позивач під загрозою нездійснення дарування квартири їхній спільній доньці, як доказ компенсації ринкової вартості квартири, тобто розписка складена не за наслідками отримання грошей у позику, а під впливом інших обставин.

Зазначає, що у розписці не зазначено факт передачі позивачем їй грошових коштів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 травня 2014 року ОСОБА_2 власноручно написала розписку про те, що зобов`язується «отдать 20 тысяч доларов США, ОСОБА_3 , на срок, десять дней, до 30.05.2014».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Такий договір є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений договором строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши що зміст наданої розписки є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин та доказів та незгоди з висновками судів щодо тлумачення змісту розписки, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15 є необґрунтованим, оскільки у даній справі встановлені інші фактичні обставини. Окрім цього, Верховний Суд України у вищезазначеній справі не робив висновків, які підтверджували б доводи позивача, а лише зазначив, що у наданих заявником рішеннях встановлені різні фактичні обставини справи, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень у оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 512 600 грн за договором позики від 25 травня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук