Ухвала

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 464/3790/16-ц

провадження № 61-25418 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

представники позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5;

відповідач - ОСОБА_6;

представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Сихівського районного суду м. Львова у складі судді Теслюка Д. Ю. від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Бойко С. М., Копняк С. М., від 14 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договорами позики, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь: заборгованість за договором позик від 04 березня 2015 року у розмірі 102 246 доларів 85 центів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на день звернення до суду становить 2 594 819 грн 60 коп. ; заборгованість за договором позики від 01 серпня 2015 року у розмірі 25 тис. доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на день збільшення позовних вимог становить 628 500 грн та заборгованість за договором позики від 11 квітня 2015 року у розмірі 30 тис. грн.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 01 листопада 2016 року позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 01 серпня 2015 року у розмірі 25 тис. доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на день збільшення позовних вимог становить 628 500 грн та стягнення заборгованість за договором позики від 11 квітня 2015 року у розмірі 30 тис. грн залишено без розгляду.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що 04 березня 2015 року ОСОБА_6 отримав від нього 75 тис. доларів США, які зобов'язався повернути до 04 серпня 2015 року, про що склав власноручно розписку. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, зазначену суму позики у строк, передбачений домовленістю та письмовою розпискою, не повернув.

З урахуванням відсотків за користування позикою, нарахованих за період з 04 березня 2015 року по 10 жовтня 2016 року, а також трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, заборгованість за вказаним договором позики становить 102 246 доларів 85 центів США.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_6 на його користь заборгованість за договором позики від 04 березня 2015 року у розмірі 102 246
доларів 85 центів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на день звернення до суду становить 2 594 819 грн 60 коп.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 04 березня 2015 року у розмірі 102 246 доларів 85 центів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на день ухвалення рішення суду становить 2 613 429 грн 49 коп. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідач не довів відсутності у нього боргових зобов'язань перед позивачем. Таким чином, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, що є підставою для стягнення з нього вказаної заборгованості за спірним договором.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, на вимоги не реагував і позику не визнавав, а тому право позивача порушено. При цьому розрахунок заборгованості судом перевірено, він відповідає вимогам закону та умовам договору, а відповідачем не спростовано. Крім того, суд спростував доводи відповідача про те, що між сторонами існували інші правовідносини, а саме придбання позивачем за плату земельної ділянки.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими, висновки судів є такими, що не відповідають обставинам справи.

Суди не взяли до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63 цс 13, в якій зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, та залежно від встановлених результатів робити правові висновки. У цьому випадку суди не дослідили реальну природу правовідносин між сторонами, не врахували доводів відповідача про невідповідність зовнішнього прояву волі (розписки) внутрішньому волевиявленню сторін, яке згідно тих же розписок та письмової вимоги було спрямоване на отримання позивачем земельної ділянки та оплату відповідного процесу її отримання. Таким чином, між сторонами не виникало цивільно-правових відносин, оскільки, виходячи зі змісту розписок, пояснень сторін, вбачається, що позивач вчинив дії, передбачені частиною 1 статті 369-2 КК України, а саме надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Зі змісту розписок вбачається, що позивач передав відповідачеві грошові кошти для вирішення питання по виділенню земельної ділянки на його користь, що за своєю суттю не є цивільно-правовими відносинами, натомість містять ознаки посягання на суспільні відносини у сфері службової діяльності, дослідження яких є завданням кримінального провадження відповідно до вимог статті 2 КПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року суд своє ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або ВеликоїПалати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи про порушення судами правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Керуючись частиною 6 статті 403, частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 464/3790/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк