Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 712/13140/17

провадження № 51-3784км22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12017251010001229, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ,посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 .

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на те, що в постанові від 07 лютого 2017 року про здійснення досудового розслідування слідчою групою міститься посиланняна висновок судово-медичної експертизи, датований 07 березня2017 року, який був отриманий слідчим лише 13 березня 2017 року, що свідчить про те, що постанова фактично була винесена після цієї дати, а не 07 лютого 2017 року. Отже, в період з 07 лютого по 13 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю відповідної постанови чи доручення у провадженні не було слідчого, уповноваженого в передбаченому КПК України порядку на здійснення досудового розслідування. Тому всі процесуальні рішення та слідчі дії, вчинені в цей час, є незаконними, а здобуті докази в силу ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) - недопустимими. Також, в резолютивній частині цієї постанови не згадується слідчий ОСОБА_8 , який проводив слідчі дії та вніс відомості до ЄРДР.

Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували факт наявності в матеріалах провадження не підписаних прокурором постанов про призначення групи прокурорів від 07 лютого та 09 березня 2017 року, що свідчить про те, що у кримінальному провадженні не було прокурора, який би був в передбаченому КПК України порядку наділений повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування та приймати процесуальні рішення.

Посилається на те, що сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, а наведені факти про суперечність цих доказів, що викликають явні сумніви у доведеності вини ОСОБА_7 , повинні були тлумачитись на користь обвинуваченого.

Зазначені порушення отримали неналежну оцінку суду апеляційної інстанції, яка не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та не відповідає усталеній практиці Верховного Суду. Крім того, суд апеляційної інстанції в судовому засіданні безпосередньо не дослідив докази сторони обвинувачення та сторони захисту, однак дав їм оцінку при прийнятті рішення.

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до Суду про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого через м`якість.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не надав належної оцінки апеляційним вимогам прокурора, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, належним чином не перевірили доводів про схильність ОСОБА_7 до вчинення агресивних насильницьких дій, його конфліктність, що підтверджується характеристикою з місця проживання, а також відомостями щодо неодноразового притягнення ОСОБА_7 до встановленої законом відповідальності, у тому числі й кримінальної. Також апеляційний суд не дав відповіді на доводи прокурора та представника потерпілого з приводу обставин вчинення злочину, його характеру та способу, поведінки ОСОБА_7 , як під час, так і після вчинення злочину та про відсутність будь-яких проявів жалю чи розкаяння, співчуття до потерпілого з приводу погіршення якості його життя.

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_7 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2022 рокуапеляційні скарги захисникаОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , прокурора та представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 залишено без задоволення, вирок стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 04 лютого 2017 року близько 17:00, знаходячись на парковці біля магазину «Абсолют» у м. Черкаси, в ході конфлікту, що виник на ґрунті раптових неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_9 удар кулаком в голову (в ліву скроню), внаслідок чого потерпілий короткочасно втратив свідомість та впав на асфальт. Після цього, в той час коли потерпілий знаходився в положенні лежачи обличчям догори, ОСОБА_7 , продовжуючи свої умисні дії, завдав потерпілому удар ногою в голову, та оскільки ОСОБА_9 закривав голову руками, удар ногою прийшовся по лівій руці потерпілого.

В результаті зазначених протиправних дій ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді травми голови з вдавленим переломом лівої скроневої кістки з переходом на основу черепа, крововиливом над твердою мозковою оболонкою та набряком головного мозку, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як такі, що небезпечні для життя.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника. Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПКУкраїни судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, не дотримався вказаних вимог закону.

На думку Суду, обґрунтованими є доводи в касаційних скаргах захисника та прокурора про те, що апеляційний суд в ухвалі не надав належної оцінки всім доводам, наведеним в апеляційних скаргах.

З матеріалів провадження вбачається, що, не погоджуючись з вироком, захисник, прокурор та представник потерпілого оскаржили його до суду апеляційної інстанції.

Зокрема, захисник, обґрунтовуючи в апеляційній скарзі свої вимоги про скасування вироку і закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 ,серед іншого вказував, що більшість доказів сторони обвинувачення є неналежними і недопустимими як такі, що отримані з грубим порушенням положень КПК України, посилаючись при цьому на судову практику касаційного суду.

Так, відповідно до висновку, викладеному у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою

Захисник стверджував, що в матеріалах кримінального провадження є постанова від 07 лютого 2017 року про здійснення досудового розслідування слідчою групою (т. 2, а.п. 49), яка містить суперечності і є незрозумілою. Так, у постанові від 7 лютого зроблено посилання на висновок судово-медичної експертизи, датований 07 березня, який був отриманий слідчимлише 13 березня цього ж року, а також вказано правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 121, а не за ч. 2 ст. 125 КК України КК України, за якою дії ОСОБА_7 було кваліфіковано попередньо, до отримання висновку судово-медичної експертизи про спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

На думку захисника, це свідчить про те, що постанова фактично була складена не 07 лютого 2017 року, а після цієї дати, тобто про можливу фальсифікацію постанови. У цьому разі, на думку захисника, в період з 07 лютого по 13 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю відповідної постанови чи доручення у провадженні не було слідчого, уповноваженого в передбаченому КПК України порядку на здійснення досудового розслідування, що тягне незаконність проведених за цей час слідчих дій та недопустимість здобутих доказів. Також в резолютивній частині цієї постанови слідчий ОСОБА_8 , який проводив частину слідчих дій та вніс відомості до ЄРДР, не згадується.

Проте обґрунтованої та вмотивованої відповіді на такі доводи захисника, які аналогічні доводам його касаційної скарги, суд апеляційної інстанції в ухвалі не надав.

Прокурор та представник потерпілого в своїх апеляційних скаргах просили апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок в цій частині у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України.

У ході апеляційного перегляду судового рішення апеляційний суд установив, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, послався на дані про особуобвинуваченого, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має міцні соціальні зв`язки, утримує малолітню дитину, при цьому обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, не вбачається. Суд першої інстанції розцінив ці обставини як такі, що в сукупності дають підстави для відбування обвинуваченим покарання без ізоляції від суспільства.

Погоджуючись із застосуванням до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, апеляційний суд не звернув увагу на доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого про те, що у вироку не наведено переконливих мотивів для прийняття такого рішення і не вказано, як саме враховані судом обставини впливають на недоцільність відбування обвинуваченим покараннята які дані про особу засудженого дають підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, зокрема зухвалості вчиненого злочину, невизнання вини, відсутності розкаяння, невідшкодування заподіяної шкоди та поведінки ОСОБА_7 після вчинення злочину.

На думку Суду, висновки у вироку та ухвалі про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Проте апеляційний суд безпідставно погодився із рішенням суду першої інстанції про застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України та необґрунтовано залишив цей вирок без зміни, відмовивши у задоволенні апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого .

Зазначене свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК Україниє підставою для скасування судового рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, не дотримався вимог ч. 2 ст. 419 КПК України, що перешкодило йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Таке порушення вимог кримінального процесуального закону вважається істотним і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України також є підставою для скасування ухвали цього суду.

За таких обставин касаційні скарги захисника та прокурора підлягають частковому задоволенню, а ухвала - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

За умови підтвердження обвинувачення ОСОБА_7 у тому ж обсязі, призначене останньому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3