Історія справи

Ухвала ККС ВП від 15.06.2020 року у справі №644/7470/17

Постанова

Іменем України

18 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 644/7470/17

провадження № 51-2719 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Ємця О. П., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Єременка М. В.,

потерпілої ОСОБА_1,

представника потерпілої Святолуцького С. О.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Коротенка О. І. на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220000001017, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Харкові, проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Прийнято рішення про цивільні позови. Зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 487 200 грн. на користь потерпілої ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю доньки ОСОБА_3, та 487 200 грн. - на користь ОСОБА_1 як представника малолітньої ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю матері ОСОБА_3.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 10 серпня 2017 року приблизно о 23:30, керуючи технічно справним автомобілем "БМВ-525і", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по пр. Олександрівському зі сторони бул.

Богдана Хмельницького в напрямку пр. Архітектора Альошина у м. Харкові, зі швидкістю 60 км/год, в порушення вимог пунктів 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху при перетині перехрестя з вул. Генерала Момота та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не врахував, що автомобіль, який рухався у лівій смузі руху відносно нього, зменшив швидкість та зупинився з метою надати дорогу пішоходам, не зупинився, а продовжив рухатися з тією ж швидкістю, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка переходила по пішохідному переходу проїзну частину дороги по пр. Олександрівському. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Коротенко О. І., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання, а також в частині цивільного позову ОСОБА_1 та цивільного позову, поданого ОСОБА_1 як законним представником малолітньої ОСОБА_4. На думку захисника, з урахуванням обставин злочину та даних про особу винного, виправлення ОСОБА_2 можливе без відбування покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК та без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Також Коротенко О. І. посилається на необґрунтованість висновків місцевого та апеляційного судів у частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, вважає призначене відшкодування непомірно високим.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 подали заперечення на касаційну скаргу захисника Коротенка О. І., в яких вказали на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_2 і просили залишити їх без зміни.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 підтримав касаційну скаргу захисника.

Потерпіла ОСОБА_1 та її представник - адвокат Святолуцький С. О. вказали на необґрунтованість касаційної скарги захисника Коротенка О. І. та просили залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Прокурор Єременко М. В. заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дотримався наведених вимог матеріального права.

Так, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. У цьому випадку додаткове покарання є альтернативним, а доцільність його застосування вирішується судом у кожному конкретному випадку.

Обираючи ОСОБА_2 міру примусу, суд належним чином врахував, що він, грубо знехтувавши вимогами ПДР України, вчинив необережний тяжкий злочин, наслідками якого стала смерть людини, разом з цим зважив на дані про особу винного, котрий раніше не судимий, характеризується позитивноі відсутність обтяжуючих покарання обставин, та правильно призначив ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке наближене до мінімального у межах санкції вказаної норми, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Однак суд першої інстанції, взявши до уваги, що ОСОБА_2 вину у скоєному злочині не визнав, не розкаявся, перед потерпілими не вибачився, шкоду не відшкодував, а також зваживши на всі обставини, які мають правове значення, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, з чим погодився й апеляційний суд.

На думку колегії суддів, в даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Підстав вважати призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами несправедливим через суворість, про що захисник порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає, як і підстав для застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК.

Зазначений у вироку розмір моральної шкоди в сумі 487 200 грн на користь потерпілої ОСОБА_1 та розмір моральної шкоди в сумі 487 200 грн на користь ОСОБА_1 як законного представника малолітньої ОСОБА_4, що підлягає стягненню з засудженого, судом визначено з урахуванням характеру та обсягу перенесених ними страждань, які пов'язані з втратою доньки та матері відповідно. Підстав для зменшення цього розміру немає.

Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника Коротенка О. І., та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування. Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного ОСОБА_2 покарання та в частині вирішення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди, захисник у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна О. П. Ємець В. І. Остапук