Історія справи

Постанова ККС ВП від 14.09.2023 року у справі №164/325/20
Постанова ККС ВП від 14.09.2023 року у справі №164/325/20
Ухвала ККС ВП від 09.02.2021 року у справі №164/325/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 164/325/20

провадження № 51-466 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030160000456, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, згідно із ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року та за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року і ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна.

Зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 23 грудня 2019 року по 8 січня 2020 року та з 7 травня по 17 грудня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Рівненський апеляційний суд ухвалою від 24 травня 2022року вирок змінив: на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 грудня 2020 року за ч. 1 ст. 186 КК, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року, визначив ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 7 років.Зарахував у строк цього покарання повністю відбуте покарання за вироком Ківерцівського районного суду від 14 грудня 2020 року. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 грудня 2019 року приблизно о 22:00, керуючись корисливим мотивом, перебуваючи на території подвір`я будинку АДРЕСА_1 , після відмови ОСОБА_8 добровільно відчинити йому двері до помешкання, з метою незаконного заволодіння грошима потерпілого пошкодив стулку вікна будинку, крізь яке протиправно проник до помешкання, де двічі вдарив його в обличчя і незаконно заволодів його грошима в сумі 677 грн, які після застосування насильства відкрито викрав зі столу в кімнаті потерпілого. У результаті нападу потерпілому ОСОБА_8 , котрий є особою похилого віку та фізично слабшим за нападника, були заподіяні легкі тілесні ушкодження, у тому числі й ті, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з рішенням апеляційного суду, просить скасувати його і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, щосуд апеляційної інстанції:

- безпідставно не застосував положень ч. 4 ст. 70 КК щодо вироку Маневицького районного суду від 27 лютого 2020 року;

- необґрунтовано зазначив про необхідність самостійного виконання вищезазначеного вироку на підставі положень ч. 3 ст. 72 КК, що суперечить позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові у справі від 20 листопада 2018 року № 169/368/17;

- постановив рішення у формі ухвали про зміну вироку та застосування положень ч. 4 ст. 70 КК, чим фактично погіршив становище засудженого, оскільки вказана норма закону не була застосована при призначенні покарання судом першої інстанції, що є істотним порушенням КПК та відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є безумовною підставою для скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що:

- дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ст. 355 КК, оскільки, на думку захисника, засуджений вчинив кримінально карані діяння, які виразилися у примушуванні потерпілого до виконання цивільно-правових зобов`язань, а саме повернення боргу, що підтверджується показаннями самого засудженого, який заперечував вчинення ним розбою, назвав мотиви та мету своїх дій - забрати борг і заперечив заволодіння грошима потерпілого. При цьому останній показав суду, що не бачив, як і коли ОСОБА_6 викрав гроші;

- судові рішення підлягають скасуванню у зв`язку з неправильною правовою оцінкою і порушенням загальних засад кримінального провадження, якими є верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведення вини;

- висновки суду про те, що підстав сумніватись у правдивості показань потерпілого немає через відсутність мотивів у останнього для обмови чи наклепу на ОСОБА_6 , є нелогічними, оскільки, на думку захисника, сам факт заподіяння тілесних ушкоджень засудженим потерпілому дає підстави для неприязних стосунків між ними, в поєднанні з послідовними та підтвердженими показаннями ОСОБА_6 про існування боргових зобов`язань, які ОСОБА_8 не бажав виконувати;

- у вироку суду не зазначено, на чому ґрунтується висновок про те, що ОСОБА_6 відкрито викрав зі столу у кімнаті потерпілого гроші у сумі 677 грн. Місцевий суд не мотивував також висновків про те, що обвинувачений, проникаючи у житловий будинок потерпілого та завдаючи йому тілесних ушкоджень, керувався корисливим мотивом і здійснював це з метою незаконного заволодіння грошима;

- постановлення судом обвинувального вироку на припущеннях є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а не усунуті поза розумним сумнівом припущення перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і призвели до безпідставного засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 187 КК.

Крім того, захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції:

- не перевірив доводів сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 ;

- провів розгляд провадження без виклику потерпілого, внаслідок чого захист був позбавлений можливості з`ясувати в апеляційній інстанції причини непослідовності його показань, що впливають на правову оцінку, чим, на переконання захисту, була допущена неповнота судового розгляду;

- послався на те, що показання потерпілого ОСОБА_8 узгоджуються із протоколами інших слідчих дій за його участю. Проте безпосередньо у судовому засіданні суд під час апеляційного розгляду матеріали кримінального провадження не досліджував.

Водночас у касаційній скарзі захисник посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, при цьому висуваючи свою версію подій.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник та засуджений підтримали вимоги, викладені в касаційній скарзі захисника, і частково підтримали касаційну скаргу прокурора у частині вимог щодо скасування ухвали апеляційного суду;

- прокурор підтримав вимоги касаційної скарги сторони обвинувачення і заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Таким чином, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням положень статей 433 438 КПК не є предметом дослідження Суду доводи у касаційній скарзі захисника щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оцінки доказів, а саме такі доводи:

- показання потерпілого суперечать матеріалам провадження, зокрема протоколу огляду місця події з фототаблицями до нього;

- на неодноразові запитання прокурора і захисника потерпілий в категоричній формі вказав, що не бачив, як ОСОБА_6 брав гроші зі столу. Він лише припускає, що їх взяв обвинувачений, оскільки зранку їх там не виявив;

- показання ОСОБА_8 є сумнівними тому, що в ході досудового розслідування кримінального провадження та розгляду справи судом він вказував на різні суми викрадених коштів;

- свідок ОСОБА_9 та інші свідки у справі не були присутні під час вчинення злочину;

- об`єктивних даних, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення ОСОБА_6 розбійного нападу, в матеріалах кримінальної справи немає, а висновки судових експертиз, котрі досліджені судом, також не встановлюють таких обставин, а лише підтверджують те, чого не заперечує сам засуджений.

Разом з тим, як убачається з вироку, суд першої інстанції на обґрунтування винуватості ОСОБА_6 , крім іншого, послався на показання:

-самого обвинуваченого, який не заперечував, що у вечір події прийшов до потерпілого, котрий є його сусідом, та попросив грошей на хліб, оскільки потерпілий мав борг перед його батьком. На це потерпілий відповів, що нічого йому не винен. Тоді він через вікно, яке перед цим випало від його дій, проник на кухню. Потерпілий намагався його вдарити, однак він ухилився, й у відповідь на образи заподіяв йому два удари в ліву ділянку обличчя спочатку - долонею, а потім - кулаком. Від удару потерпілий упав. Він допоміг йому піднятися й провів у кімнату, де потерпілий обіперся на грубку чи шафу. У кімнаті було вимкнене світло, однак освітлення потрапляло туди із кухні. Бачив стіл навпроти вхідних дверей за 1-2 метри від себе, однак до нього не підходив. Оскільки потерпілий продовжував його ображати, він вийшов із будинку через те саме вікно в кухні. Повернувшись додому, повідомив батькові, що грошей у потерпілого немає;

- потерпілого ОСОБА_8 про те, що він проживає один. Його сусід ОСОБА_6 у неділю 22 грудня 2019 року приблизно о 22:00 спочатку близько п`яти хвилин стукав у вхідні двері його будинку, намагаючись їх відчинити, й прохаючи, при цьому, дати грошей на пляшку горілки. Оскільки двері були підперті з внутрішньої сторони дерев`яним кілком, відчинити їх ОСОБА_6 не зміг, тому вибив скло у дерев`яному вікні біля дверей та, вирвавши його частину, проник у будинок. Зрозумівши, що ОСОБА_6 проник у будинок, потерпілий піднявся із ліжка та ввімкнув світло на стіні біля дверей. У той момент у кімнату зайшов ОСОБА_6 і двічі ударив його кулаком в обличчя, від чого на брові виникла рана, яка кровила, а він (потерпілий) упав на дерев`яний стілець біля столу. Обвинувачений підійшов до столу. Коли він підвівся, то виявив, що зі стола зникли гроші в сумі 677 грн. Напередодні, в суботу, отримав пенсію близько 1400 грн. Тоді ж у суботу розрахувався у магазині за придбані раніше у борг продукти і з односельчанами за придбану в них картоплю. Решту пенсії, а саме 677 грн, поклав на столі в кімнаті, і ввечері 22 грудня 2019 року ці кошти перерахував. Оскільки не мав телефона, поліцію в той вечір не викликав, на вулицю не виходив, бо в темряві погано бачить. Зранку наступного дня до нього прийшов сусід ОСОБА_9 , якому він розповів про подію, що сталася напередодні ввечері. На його прохання ОСОБА_9 викликав поліцію. Зазначив, що того вечора перед подією та наступного дня зранку до приходу свідка ОСОБА_9 до нього в будинок ніхто не заходив. Заперечив наявність будь-яких боргових зобов`язань перед обвинуваченим;

- свідка ОСОБА_9 , який пояснив, що його сестра, подвір`я якої межує з подвір`ям потерпілого, повідомила його про те, що в будинку ОСОБА_8 помітила розбите скло, а напередодні ввечері чула крики. Прийшовши зранку до будинку потерпілого, він побачив, що частина віконної рами лежить на підвіконні, а всередині приміщення на підлозі - скло. Через відкриті вхідні двері зайшов у будинок, на підлозі, дверях бачив кров, у кімнаті на ліжку лежав ОСОБА_8 з тілесними ушкодженнями на обличчі, яких за день до того у нього він не бачив. Останній повідомив, що ОСОБА_6 стукав у двері, вікно, просив гроші, однак він не відкривав, тому ОСОБА_6 заліз через вікно, побив потерпілого і забрав гроші, в сумі близько 1000 грн, хоча пізніше з`ясувалося, що 600-700 грн. На прохання ОСОБА_8 викликав поліцію;

- свідка ОСОБА_10 про те, що ввечері близько 20:00 в день, коли сталася подія, він попросив сина піти до ОСОБА_8 , який проживає по сусідству, позичити хліба. Проте згодом свідок, на уточнювальні запитання дав показання про те, що відправив сина до потерпілого позичити гроші на хліб. Про борг ОСОБА_8 синові не казав, бо знав, що у потерпілого немає грошей його віддати. Приблизно через 10-15 хвилин син повернувся, повідомивши, що в потерпілого грошей немає, й ліг спати. Наступного дня син розповів, що потерпілий, почувши стук у двері, став нецензурно його ображати, у відповідь на що він заліз через вікно у будинок й ударив ОСОБА_8 в обличчя. Ствердив, що йому достеменно відомо про те, що потерпілий отримує пенсію 20 числа щомісяця, однак протягом 2-3 днів кошти він витрачав. ОСОБА_8 в темну пору доби погано бачить, тому ввечері нікуди не ходить. За два тижні до події позичив потерпілому гроші (спочатку сказав про 300 грн, пізніше на запитання захисника - 100 грн).

Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, а саме:

- дані протоколу слідчого експерименту від 11 лютого 2020 року за участю потерпілого;

- дані протоколу огляду місця події від 23 грудня 2019 року, в якому зафіксовані пошкодження вікна ліворуч від вхідних дверей будинку потерпілого, права стулка якого була знята із завіс, лежала на підвіконні із частково пошкодженим склом шибки, уламки скла на трав`яному покритті під вікном на вулиці, і на лаві й під нею у приміщенні кухні, на підлозі та дерев`яному столі в кухні - сліди речовини бурого кольору;

- дані висновку експерта від 15 січня 2020 року№ 1, згідно з яким один слід пальця руки, вилучений з пошкодженої віконної стулки, виявленої під час огляду місця події, залишений ОСОБА_6 ;

- дані протоколу затримання від 23 грудня 2019 року, відповідно до якого під час особистого обшуку ОСОБА_6 у нього виявлено та вилучено черевики зі слідами речовини бурого кольору, схожої на кров;

- дані висновків судово-медичного експерта від 24 грудня 2019 року № 79 та від 12 лютого 2020 року № 09, згідно з якими у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження (поширений підшкірний крововилив лівої ділянки обличчя із забійною розсіченою раною та садном шкіри лівої надбрівної ділянки чола, садно лівої виличної ділянки обличчя, поверхневе осаднення шкіри вільного краю і підшкірний крововилив передньої поверхні лівої вушної раковини, поширені нерівномірні осаднення шкіри передпліч і кистей обох верхніх кінцівок), які утворилися внаслідок травмуючої дії тупих предметів із обмеженою слідоутворюючою поверхнею не більш як за 1-2 доби до моменту проведення огляду (23 грудня 2019 року), крім поширених осаднень шкіри обох верхніх кінцівок, давність виникнення яких складає не менш як 1-3 доби до проведення огляду. За ступенем тяжкості забійна розсічена рана лівої надбрівної ділянки обличчя належить до легкого тілесного ушкодження із короткочасним розладом здоров`я, решта - до легких тілесних ушкоджень. Утворення таких ушкоджень в результаті падіння з висоти власного зросту на площину є неможливим. Утворення забійної розсіченої рани лівої надбрівної ділянки обличчя ОСОБА_8 мало супроводжуватися явищами помірної зовнішньої кровотечі;

- дані висновку експерта від 27 січня 2020 року № 1, відповідно до якого кров, виявлена на фрагментах марлевих серветок із змивом з підлоги в кухні та з дверцят тумби з будинку потерпілого, а також на черевиках, вилучених у ОСОБА_6 , може походити від ОСОБА_8 . Походження її від ОСОБА_6 виключається.

Місцевий суд визнав суперечливими показання ОСОБА_6 про мету візиту до будинку потерпілого та зазначив, що спочатку ОСОБА_6 стверджував про намір позичити гроші на хліб, згодом - забрати на прохання батька позичені потерпілим у його батька кошти, при тому, що батько обвинуваченого, стверджував, що того вечора розмови із сином про борг потерпілого не було, забрати гроші у ОСОБА_8 сина не просив.

Суд першої інстанції взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_6 прийшов до нього взяти гроші на спиртне, оскільки підстав сумніватися у правдивості показань потерпілого у суду не було, також не було підстав для обмови, наклепу потерпілим ОСОБА_6 .

Місцевий суд також зазначив, що про проникнення у будинок з метою незаконного заволодіння грошовими коштами потерпілого свідчить той факт, що обвинувачений знав про отримання ОСОБА_8 пенсії напередодні 23-го числа, тобто дату отримання пенсії його батьком. Більш того, ОСОБА_6 було достовірно відомо про те, що потерпілий у пізню пору доби з будинку не виходить і нікого не впускає через поганий зір.

Свій висновок про те, що саме ОСОБА_6 забрав із будинку гроші потерпілого місцевий суд обґрунтував, крім іншого, показаннями потерпілого у тому числі, щодо часу отримання пенсії, її розміру, залишку коштів після повернення боргу, того, що після візиту обвинуваченого 22 грудня 2019 року біля 22:00 й до приходу ОСОБА_9 вранці наступного дня до будинку ніхто не заходив, показаннями свідка ОСОБА_9 .

Вищенаведеним спростовуються доводи у касаційній скарзі захисника про те, що місцевий суд не дав оцінку показанням ОСОБА_6 та потерпілого, та не зазначив у вирокуна чому ґрунтується висновок про те, що ОСОБА_6 відкрито викрав зі столу у кімнаті потерпілого гроші у сумі 677 грн.

Доводи в касаційній скарзі захисника про те, що суди неправильно кваліфікували дії засудженого, оскільки мало місце примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, є безпідставними.

Так, об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 355 КК, виражається у примушуванні до виконання або невиконання цивільно-правових зобов`язань (договір, правочин або інше цивільно-правове зобов`язання). За змістом закону відповідальність за ст. 355 КК може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов`язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством.

У касаційній скарзі захисник не зазначає про те, що потерпілий мав із засудженим будь-які цивільно-правові зобов`язання. Водночас, посилаючись на існування боргових відносин між потерпілим і батьком засудженого, він не вказує, яким чином це може бути підставою для кваліфікації дій саме засудженого за ст. 355 КК.

Крім того, касаційна скарга не містить обґрунтувань того, яким чином наявність цивільно-правових відносин з батьком засудженого на суму 100 грн, на що посилається сторона захисту, може свідчити про правомірність заволодіння коштами потерпілого у сумі 677 грн

З урахуванням вищенаведеного відсутні підстави для висновку про те, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про доведеність вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину.

Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком місцевого суду і у своєму рішенні навів підстави, з яких визнав невмотивованою скаргу сторони захисту.

Так, суд апеляційної інстанції дав оцінку твердженням сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не викрадав грошей потерпілого та не мав умислу на вчинення розбою. Зокрема, цей суд визнав такі показання ОСОБА_6 способом захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення більш тяжкого злочину. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що сторона захисту не навела жодних доказів, які б підтверджували цю версію розвитку подій, не містять таких і матеріали кримінального провадження.

У касаційній скарзі захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції провів розгляд без виклику потерпілого, внаслідок чого захист був позбавлений можливості з`ясувати в суді апеляційної інстанції причини непослідовності його показань, що впливають на правову оцінку, чим, на переконання захисту, була допущена неповнота судового розгляду.

Однак, як убачається з матеріалів провадження, потерпілий був в установленому порядку повідомлений про час і місце розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 201).

Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Дані про те, що участь потерпілого судом апеляційної інстанції визнана обов`язковою або про те, що сторона захисту заявляла клопотання про виклик потерпілого, у матеріалах кримінального провадження відсутні. Водночас як убачається із звукозапису судового засідання у суді апеляційної інстанції, сторона захисту під час вирішення питання щодо можливості розгляду провадження без потерпілого, який належним чином повідомлений, поклалася на розсуд суду.

З урахуванням вищенаведеного, розгляд кримінального провадження судом апеляційної інстанції без участі потерпілого не суперечить вимогам закону.

Зазначаючи у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції послався на те, що показання потерпілого ОСОБА_8 узгоджуються з протоколами інших слідчих дій за його участю, притому, що у судовому засіданні безпосередньо судом апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження не досліджувалися, захисник не зазначає, які норми кримінального процесуального закону порушені і у чому полягають ці порушення та яким чином вони вплинули на законність та обґрунтованість судового рішення.

Разом з тим суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу сторони обвинувачення і призначив засудженому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 грудня 2020 року, більш суворим покаранням, призначеним за вказаним вироком.

У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції постановив рішення у формі ухвали про зміну вироку щодо ОСОБА_6 та застосування положень ч. 4 ст. 70 КК, чим фактично, як вважає прокурор, погіршив становище засудженого, оскільки вказана норма закону не була застосована при призначенні покарання судом першої інстанції, що, на думку сторони обвинувачення, є істотним порушенням КПК та відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є безумовною підставою для скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Однак, як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції, застосувавши положення ч. 4 ст. 70 КК, призначив покарання, яке було поглинуте покаранням, призначеним оскаржуваним вироком. Крім того, покарання, призначене попереднім вироком, було повністю відбуто. Таким чином, у контексті положень статей 420, 421 КПК зміна вироку щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання в цілому не призвела до погіршення правового становища обвинуваченого, а тому постановлення апеляційним судом такого рішення у формі ухвали не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зазначене загалом узгоджується з практикою Верховного Суду. Так, зі змісту постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верхового Суду від 15 лютого 2021 року (провадження №51-3600кмо20) убачається, що судом касаційної інстанції було призначено покарання із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворими, оскільки з урахуванням положень, передбачених ст. 437 КПК, такий спосіб призначення покарання не погіршує становища засудженого.

У касаційній скарзі прокурор посилається також на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував положень ч. 4 ст. 70 КК щодо вироку Маневицького районного суду від 27 лютого 2020 року та необґрунтовано зазначив про необхідність самостійного виконання цього вироку на підставі положень ч. 3 ст. 72 КК, що суперечить позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові у справі від 20 листопада 2018 року № 169/368/17.

Проте, у своєму рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що вироком Маневицького районного суду від 27 лютого 2020 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 1 ст. 185 КК до штрафу в сумі 850 грн, який сплачено 15 травня 2020 року, а відповідно до вимог ч. 3. ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Водночас покарання за вироком Маневицького районного суду від 27 лютого 2020 року ОСОБА_6 на момент постановлення оскарженого рішення було відбуте.

Суд у цілому погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки незастосування положень ч. 4 ст. 70 КК щодо вироку Маневицького районного суду від 27 лютого 2020 року не впливає на правове становище засудженого ОСОБА_6 з урахуванням приписів ч. 3 ст. 72 КК, згідно з якими основні покарання у виді штрафу не підлягають складанню з іншими видами покарань і виконуються самостійно.

Оскільки, як убачається з самої касаційної скарги прокурора, вирок Маневицького районного суду від 27 лютого 2020 року на час розгляду кримінального провадження у суді попередньої інстанції був виконаний, Суд не вбачає процесуальної доцільності для скасування рішення апеляційного суду, як про це ставить питання у касаційній скарзі прокурор.

Посилання у касаційній скарзі прокурора на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 169/368/17, в цілому не спростовує обґрунтованості рішення в цій частині, оскільки із зазначеного рішення не убачається, на якій стадії виконання перебував вирок, про приєднання якого ставилося питання.

У касаційній скарзі прокурор висуває вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, і з підстав невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, проте жодних доводів на обґрунтування такої вимоги не наводить.

З урахуванням вищенаведеного Суд не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг прокурора та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 .

Керуючись статтями 369 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3