Історія справи

Ухвала ККС ВП від 17.02.2020 року у справі №201/9861/17

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 201/9861/17

провадження № 51-815км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів: Анісімова Г. М., Булейко О. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Мінтенка Ю. В.,

прокурора Матолич М. Р.,

захисників Миропольця Д. О., Беклеміщева С. О.,

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040650001757 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Хижа Виноградівського району, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст.187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 16 травня 2017 року о 03:00 год, за попередньою змовою із невстановленою досудовим розслідуванням особою, маючи умисел на заволодіння чужим майном, проникли до кв. АДРЕСА_2, де із погрозою застосування насильства та із застосуванням насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, вчинили на ОСОБА_2 розбійний напад і заволоділи його майном, спричинивши потерпілому шкоду на суму 31015,07 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений просить вирок та ухвалу щодо нього скасувати, а кримінальне провадження закрити. Зазначає, що судовий розгляд проведено однобічно й неповно, висновки суду про доведеність його вини не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ґрунтуються на суперечливих доказах та показаннях потерпілого та свідків. Заперечує свою причетність до інкримінованого злочину та вказує, що суд не встановив достатні докази для доведення його винуватості у вчиненні розбійного нападу.

Вважає, що суд порушив принцип таємниці нарадчої кімнати. Стверджує, що коли колегія суддів перебувала у нарадчій кімнаті по цій справі, то ними приймалися рішення по іншим справам та відправлялися до Єдиного державного реєстру судових рішень. Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор заперечував щодо задоволення касаційних скарг та просив їх відхилити.

Засуджений та захисники підтримали касаційну скаргу

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.

Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.

Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги встановив, що суди дотримались вимог статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений стверджує про необґрунтованість його засудження за ч. 3 ст. 187 КК України, оскільки вважає, що стороною обвинувачення не надано достатніх та допустимих доказів, які б доводили його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину. Однак такі доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів цього провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим; його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням вимог ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 23 КПК України.

При цьому, суд першої інстанції, заслухавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків та дослідивши документи у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.

Зокрема, суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1, послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_2, який детально розповів про обставини вчинення щодо нього розбійного нападу.

Також суд на підтвердження винуватості й доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Вони є послідовними, логічними, незмінними, повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами у провадженні, а саме протоколами впізнання, протоколами слідчих експериментів.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_1, обґрунтовано кваліфіковано за ч. 3 ст. 187 КК України. Отже, вважати, що судом неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

Суд апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження надав відповіді на всі доводи апеляційної скарги захисника та обґрунтовано визнав їх безпідставними. Свої висновки з цих питань, з якими погоджується й колегія суддів касаційного суду, суд належним чином умотивував.

Доводи, викладені в касаційній скарзі щодо порушення таємниці нарадчої кімнати судом першої інстанції, не вбачаються обґрунтованими.

Як убачається з журналу судового засідання від 24 квітня 2019 року, судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 розпочато о 15:26:39 й о 15:59:49 суд видалився до нарадчої кімнати.

25 квітня 2019 року о 14:49:33 колегія суддів вийшла з нарадчої кімнати та оголосила вирок щодо ОСОБА_1. У цей же день о 15:54:25 судове засідання було закрите.

Даних, про те, що рішення, на які вказує засуджений в касаційній скарзі, ухвалювалися у інших справах й були направлені до Єдиного державного реєстру судових рішеньсаме в період перебування колегії суддів у нарадчій кімнаті, а не до початку судового засідання чи після виходу з нарадчої кімнати, матеріали справи не містять.

Також наявність указаних обставин і не вбачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень.

Окрім того, в касаційній скарзі не вказано, з огляду на обставини справи, як це перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення. З цього аспекту колегія суддів дотримується висновку, викладеному в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року (справа № 128/2455/15-к, провадження № 51-7241 кмо 18).

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, не встановлено.

Разом із тим, положенням п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК Україниневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Санкція ч. 3 ст. 187 КК України передбачає основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років.

Суд, при призначенні ОСОБА_1 покарання, виходив із того, що засуджений вчинив особливо тяжкий злочин, в силу ст. 89 КК України не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлені.

При цьому у вироку суд не навів достатніх і переконливих мотивів, якими він керувався при визначенні засудженому максимального розміру основного покарання.

Зокрема, поведінка засудженого в ході судового розгляду, про що вказав у вироку місцевий суд, у цьому випадку не може вважатися достатньою підставою для призначення засудженому покарання у максимальних межах санкції відповідної частини статті Особливої частини КК України.

На думку колегії суддів, визначений ОСОБА_1 розмір основного покарання у цьому випадку не є справедливим, тому з урахуванням усіх встановлених обставинколегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу засудженого задовольнити частково, на підставі ч. 2 ст. 433, п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити та зменшити призначене ОСОБА_1 основне покарання до 9 (дев'яти) років позбавлення волі.

На думку колегії суддів, в цьому конкретному випадку таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скарги засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Зменшити призначене ОСОБА_1 основне покарання та вважати його засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В решті вирок та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко Г. М. Анісімов О. Л. Булейко