Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року

м. Київ

Справа № 522/15144/19

Провадження № 51-2088 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000660, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Біляївського районного суду Одеської області

від 11 березня 2010 року за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 187, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки та звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки; вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2012 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років шість місяців з конфіскацією майна,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Одеський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання та 08 червня 2022 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк три роки.У решті вирок суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 10 січня 2019 року о 12 год 00 хв, 13 січня 2019 року о 18 год 00 хв, 14 січня 2019 року о 18 год 00 хв, 15 січня 2019 року о 18 год 00 хв, перебуваючи в квартирі

АДРЕСА_2 здійснив крадіжку майна потерпілого ОСОБА_7 на 6 787 грн, 3 314 грн, 4 179,94 грн, 4 819,96 грн, відповідно, з викраденим майном з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок апеляційного суду змінити в частині призначення йому покарання. Вважає, що призначене йому покарання повинно бути більш м`яким та із застосуванням положень, передбачених ст. 75 КК. Зазначає, що в судове засідання він не з`являвся, оскільки судові повістки йому направлялись на адресу, де він не проживав. При цьому стверджує, що за період розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій він жодних правопорушень не вчиняв. Крім того вказує, що апеляційним судом не було взято до уваги й те, що його мати ОСОБА_8 є інвалідом та потребує його допомоги й опіки.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та кваліфікація його дійу касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.

Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання внаслідок суворості є безпідставними.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Статтями 50 і 65 ККпередбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається зі змісту вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував характер і суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Врахувавши наведені обставини в їх сукупності, суд призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк два роки із застосуванням положень статей 75, 76 цього Кодексу.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, потерпілий ОСОБА_7 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, зокрема, посилаючись на неправильне застосування положень ст. 75 КК, що призвело і до призначення засудженому необґрунтовано м`якого покарання, просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання увиді позбавлення волі на строк п`ять років.

Здійснюючи апеляційний розгляд за апеляційною скаргою потерпілого, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність застосування судом першої інстанції до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК та, дотримуючись вимог

ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням і призначив йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі строком на три роки без застосування положень статей 75 76 КК.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд врахував фактичні обставини справи, характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_6 , повне визнання ним провини, відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних умисних корисливих злочинів, 25 травня 2018 року звільнився з місць позбавлення волі у зв`язку із відбуттям покарання та 10 січня 2019 року вчинив новий умисний злочин, маючи незняту та непогашену судимість за вчинення попередніх злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 190 КК.

Окрім того, апеляційний суд вказав, що під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_6 переховувався від органів досудового розслідування, постановою слідчого від 12 червня 2019 року був оголошений в розшук і затриманий лише 22 серпня 2019 року.

А тому, на переконання колегії суддів апеляційного суду, зазначені обставини свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_6 належних висновків для себе не зробив, не мав бажання ставати на шлях виправлення та демонструє схильність до вчинення злочинів корисливої спрямованості.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що в даному кримінальному провадженні судом було безпідставно визнано в якості обставини, що пом`якшує покарання, щире каяття, оскільки, відповідно до матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_6 впродовж судового розгляду в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду кримінального провадження майнову та моральну шкоду, спричинену злочином потерпілому не відшкодував, не зважаючи на те, що в судовому засіданні Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2019 року під час судових дебатів зазначив, що бажає відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Водночас колегія суддів апеляційного суду врахувала й те, що обвинувачений ОСОБА_6 в судове засідання апеляційного суду не з`являвся впродовж майже двох років, не зважаючи на здійснення апеляційним судом всіх можливих заходів для забезпечення участі останнього в апеляційному розгляді, ухвалами Одеського апеляційного суду стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 було застосовано привід, останній ухвалою від 14 грудня 2020 року був оголошений у розшук та був затриманий працівниками поліції і доставлений до суду лише 08 червня 2022 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

З таким висновком погоджується й колегія суддів касаційної інстанції з огляду на тяжкість скоєного злочину, виходячи із конкретних обставин його вчинення, насамперед, кількості вчинених епізодів крадіжки, а також даних про особу ОСОБА_6 , його переховування від органів досудового розслідування й апеляційного суду, в зв`язку з чим останній двічі оголошувався у розшук.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними доводи засудженого про те, що він не ухилявся від апеляційного суду, оскільки судові повістки йому направлялись на адресу, де він не проживав.

Так, згідно з обвинувальним актом місцем проживання ОСОБА_6 зазначено АДРЕСА_1 .

Як убачається з журналу судового засідання від 19 вересня 2019 року, під час встановлення особи обвинуваченого ОСОБА_6 вказав, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Така ж адреса зазначена у вступній частині вироку.

Разом з тим, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані щодо іншого відомого місця проживання або про зміну місця проживання обвинуваченим ОСОБА_6 .

А тому судові повістки про виклик ОСОБА_6 в апеляційний суд правильно направлялись за вищевказаною адресою.

Неспроможними є й доводи засудженого про те, що апеляційним судом не було враховано знаходження на його утриманні матері, яка є інвалідом та потребує допомоги й опіки, оскільки зазначена обставина, на думку колегії суддів касаційної інстанції, не впливає на правильність висновків апеляційного суду про відсутність підстав щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Таким чином, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, підстав немає.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено.

А тому касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Одеського апеляційного суду від 08 червня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3