Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №911/1520/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1520/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - Васильківська міська рада,

представник позивача - не з'явився,

відповідач - фізична особа-підприємець Синельник Ігор Миколайович,

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу Васильківської міської ради

на рішення господарського суду Київської області від 17.07.2017 (головуючий суддя Карпечкін Т.П.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 (головуючий Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г. і Гаврилюк О.М.)

у справі № 911/1520/17

за позовом Васильківської міської ради (далі - Рада)

до фізичної особи-підприємця Синельника Ігоря Миколайовича (далі - Підприємець),

про визнання договору укладеним та стягнення 54 981,40 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рада звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Підприємця про визнання укладеним договору та стягнення 54 981,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Підприємець на порушення вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не звертався до органу місцевого самоврядування щодо укладання договору про пайову участь на об'єкт, а саме реконструкцію торговельного павільйону, кошторисна вартість будівництва 549 814,00 грн., величина пайової участі - 54 981,40 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, однак Радою було пропущено позовну давність при зверненні з позовом у даній справі, про застосування якого було заявлено Підприємцем.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Рада звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин позовну давність.

Від Підприємця відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що рішенням Ради від 04.04.2012 № 08.01.-23-ІУ "Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків" (далі - Порядок) визначено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Васильків, з урахуванням інших передбачених законом відрахувань, становить: 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта (спорудження нового об'єкта будівництва, а також реконструкція, розширення, добудова, реставрація і капітальний ремонт об'єктів будівництва) для нежитлових будівель та споруд.

Відповідно до Декларації про готовність об'єкту до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області від 20.06.2012 за № КС14212102372, введено в експлуатацію об'єкт будівництва - "Реконструкція торгівельного павільйону по вул. Грушевського, 17 у м. Васильків", кошторисна вартість будівництва - 549 814,00 грн., пайова участь - 54 981,40 грн. (далі - Об'єкт).

Вимогою Васильківської об'єднаної державної фінансової інспекції ДФІ в Київській області про усунення виявлених порушень законодавства від 28.04.2014 № 16-16/850 зобов'язано Раду вжити заходів щодо усунення виявлених порушень та забезпечення надходження коштів від пайової участі у розвитку інфраструктури міста Васильків.

Також рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 (справа №810/2062/15) було зобов'язано виконавчий комітет Ради виконати вимогу Васильківської об'єднаної державної фінансової інспекції ДФІ у Київській області про усунення виявлених порушень законодавства від 28.04.2014 №16-16/850 щодо пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Рада 16.11.2016 надіслала Підприємцю претензію щодо оплати пайового внеску в розмірі 54 981,40 грн. разом з розрахунком величини пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків.

Крім того, 21.02.2017 Рада надіслала Підприємцю лист з пропозицією виконати вимоги чинного законодавства щодо пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків шляхом підписання надісланих двох екземплярів договорів та сплати на розрахунковий рахунок №31511921700006 у Васильківському управлінні Державної казначейської служби у Київській області 54 981,40 грн. До вказаного листа додано два примірники договору про пайову участь, а також розрахунок величини пайової участі у розвитку транспортно-інженерної інфраструктури міста Василькова по Об'єкту, введеному в експлуатацію, з пропозицією підписати договори та повернути один підписаний примірник Раді.

Однак Підприємець не вчинив дій, передбачених чинним законодавством, та не підписав надіслані примірники договору, не повернув один підписаний примірник договору Раді та не сплатив кошти пайової участі.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору укладеним та стягнення 54 981,40 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до пункту 4.2 Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків, затвердженого рішенням 23 сесії Ради від 04.04.2012, пайовий внесок сплачується на підставі договору про пайову участь у створенні інфраструктури м. Васильків, що укладається між замовником та Васильківською міською радою в особі міського голови. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Васильків укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до введення в експлуатацію закінченого об'єкта будівництва.

Таким чином, обов'язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту Законом покладено саме на замовника такого будівництва. Ухилення замовника від укладення договору пайової участі до прийняття об'єкту нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язань та вимог, які прямо передбачені законом та встановленим органом місцевого самоврядування Порядком.

Виходячи з приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту є обов'язковою для замовника будівництва у відповідному населеному пункті, що зумовлює право відповідного органу місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва виконання обов'язку щодо пайової участі.

Органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення, відтак неукладення такого договору з підстав невиконання замовником обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від укладення договору та може бути оскаржене в судовому порядку, у тому числі і після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.

Згідно з частиною п'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Таким чином, розмір пайової участі визначається у договорі з огляду на частину п'яту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" саме органом місцевого самоврядування, і такий розмір не може встановлюватись за домовленістю сторін, а вказується у договорі у відповідності із встановленим органом місцевого самоврядування розміром.

Частиною дев'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Однак відповідний строк встановлений саме для добровільного виконання замовником вказаного обов'язку, і невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника від укладення договору та сплати коштів пайової участі.

Неукладення договору свідчить про недотримання відповідачем вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/6409/15.

Відповідно до частини третьої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частинами другою, третьою, п'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Таким чином, спонукання до укладання договору в судовому порядку можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування (у тому числі державного замовлення) який видано компетентним органом.

Рада зазначає, що нею було виконано визначені статтею 181 ГК України дії для укладення з Підприємцем договору про пайову участь. При цьому укладення договору про пайову участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури до введення об'єкта будівництва в експлуатацію є обов'язковим для сторін. У запропонованому Радою проекті договору визначено всі істотні умови відповідно до вимог ГК України, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно із статтею 4 Закону України "Про архітектурну діяльність" під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником є фізична або юридична особа, що має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала у встановленому законодавством порядку відповідну заяву.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій.

Аналіз положень частин другої, третьої, дев'ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що обов'язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов'язок пов'язаний із зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.

Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язання, яке прямо передбачено чинним законодавством.

Невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

З огляду на викладене суди погодились з посиланнями Ради на те, що строк, визначений законом для укладання договору пайової участі - протягом 15 днів із дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію - встановлено для добровільного виконання стороною зазначеного обов'язку, отже, невиконання такого зобов'язання свідчить про порушення замовником свого обов'язку і не звільняє останнього від укладання договору.

Таким чином, враховуючи обов'язковість для Підприємця як забудовника укладення відповідного договору пайової участі, який є підставою для сплати пайового внеску, та безпідставне ухилення Підприємця від виконання вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", позовні вимоги в частині визнання укладеним договору про пайову участь у редакції Ради судами визнані правомірними і обґрунтованими.

Водночас неукладення договору пайової участі є протиправною дією, яка містить склад цивільного правопорушення і є підставою для покладення на винну особу обов'язку щодо відшкодування таким правопорушенням збитків.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Оскільки неукладення договору пайової участі свідчить про бездіяльність замовника у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення та укладення договору, відповідна неправомірна бездіяльність є протиправною формою поведінки, внаслідок якої позивач був позбавлений права отримати кошти на розвиток інфраструктури населеного пункту, що охоплюється визначенням упущеної вигоди. При цьому наслідки у вигляді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

З огляду на викладене суди дійшли висновку, що вимога Ради про стягнення з Підприємця 54 981,40 грн. збитків у вигляді неотриманих нею коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Василькова є правомірною і обґрунтованою.

При цьому судами встановлено, що Підприємець у відзиві заявив про застосування позовної давності, оскільки з моменту подання Декларації про готовність об'єкту до експлуатації, зареєстрованої в інспекції ДАБК у Київській області від 20.06.2012 за № КС 14212102372, минуло більше п'яти років.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно із статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з обставин справи, відповідний договір пайової участі мав бути укладений до подання Декларації про готовність об'єкту до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 20.06.2012 за № КС14212102372.

У той же час, оскільки Рада є органом місцевого самоврядування, який знаходиться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлений можливості контролювати момент його здійснення, ухилення замовника від укладення договору може бути оскаржено у судовому порядку, в тому числі і після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.

Судами встановлено, що Рада вважається обізнаною з відповідним порушенням свого права з моменту проведення Васильківською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ДФІ в Київській області перевірки та складення акта від 18.04.2014 № 16-31/51, у зв'язку з чим Раді надсилалась вимога про усунення виявлених порушень законодавства від 28.04.2014 №16-16/850. Саме з відповідного моменту отримання вимоги від 28.04.2014 для наведених в позові вимог почався перебіг позовної давності. Відповідно, трирічний строк давності тривав до 28.04.2017.

Однак позов подано до суду, згідно з вихідним поштовим штампом 17.05.2017, тобто Радою пропущено трирічний строк давності для звернення з даним позовом.

Також судами встановлено, що Радою не надано доказів переривання позовної давності, оскільки у матеріалах справи відсутні докази визнання Підприємцем порушеного ним права Ради.

Крім того, судами визнано таким, що не перериває позовну давність, і рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2016 у справі № 810/2062/15 про зобов'язання Ради усунути порушення, оскільки таке судове рішення не стосується Підприємця, а лише вказує на зволікання Радою у вжитті заходів з усунення порушень.

Радою також не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності у період з 28.04.2014 по 28.04.2017.

Таким чином, суди дійшли висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позовної давності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин позовну давність, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Васильківської міської ради залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 17.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі № 911/1520/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко