Історія справи

Постанова КГС ВП від 04.08.2025 року у справі №910/7722/24
Постанова КГС ВП від 29.07.2025 року у справі №910/7722/24
Постанова КГС ВП від 29.07.2025 року у справі №910/7722/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/7722/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю.Л., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача за первісним позовом - Вінниченко О. О., (адвокат),

Носик Б. М. (адвокат),

відповідача за первісним позовом - Фурман Т. О. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025

у справі за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 5 999 623,01 грн

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Корпорації "ТСМ Груп"

про визнання договору розірваним, зобов`язання вчинити певні дії та

стягнення 14 893 536,84 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Корпорація "ТСМ Груп" (далі - Корпорація, позивач за первісним позовом) звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Товариство, відповідач за первісним позовом, скаржник) про стягнення 4 210 159,20 грн заборгованості, 3% річних у розмірі 264 872,09 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 524 591,72 грн. Також просила суд стягнути з Товариства на свою користь судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 01/21/46-124-08-21-15845 від 04.10.2021 в частині виконання зобов`язання з оплати отриманого обладнання.

1.3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.06.2024 прийняв до розгляду позовну заяву Корпорації та відкрив провадження у справі; вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначив справу у підготовчому засіданні.

1.4. Товариство подало зустрічний позов (з урахуванням зави про уточнення позовних вимог) у якому просило суд визнати договір розірваним; стягнути з Корпорації 3 294 858 грн безпідставно набутих коштів, 7 000 144,20 грн - пені та 2 722 278,86 грн - штрафу за порушення строків виконання робіт та зобов`язати позивача за первісним позовом вчинити дії щодо прийняття від Товариства обладнання на суму 7 505 017,20 грн. Товариство також просило суд покласти на Корпорацію понесені ним по справі судові витрати.

1.5. Зустрічні позовні вимоги мотивовано порушенням Корпорацією договірних зобов`язань в частині своєчасного виконання підрядних робіт у передбачений договором строк та неповерненням Товариству одержаних грошових коштів. Окрім того Товариство вказує на те, що позивач за первісним позовом передав йому, як замовнику обладнання вартістю лише на суму 7 505 017,20 грн, а не на всю суму, яка передбачена договором - вартістю 29 221 050 грн. Товариство вважає, що припинення договору за односторонньою відмовою замовника від договору у даному випадку надає йому право на повернення сплачених ним за таким правочином платежів, що не були використані під час виконання підрядних робіт на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 30.10.2024 (суддя Паламар П. І.) у справі № 910/7722/24 відмовив у задоволенні позову Корпорації. Зустрічний позов Товариства задовольнив; розірвав договір на виконання робіт від 04.10.2021 № 01/21/46-124-08-21-15845, укладений між Товариством (правонаступник Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") та Корпорацією; стягнув з Корпорації на користь Товариства 3 294 858,00 грн безпідставно набутих коштів, 7 000 144,20 грн пені, 2 722 278,86 грн штрафу та 156 255,00 грн витрат по оплаті судового збору; зобов`язав Корпорацію забрати (вивезти) обладнання та матеріали, передані Товариству для забезпечення робіт за договором на виконання робіт від 04.10.2021 № 01/21/46-124-08-21-15845 загальною вартістю на суму 7 505 017,20 грн.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.03.2025 (колегія суддів: Коротун О. М., Сулім В. В., Гаврилюк О. М.) апеляційну скаргу Корпорації задовольнив, рішення суду першої інстанції у цій справі скасував; ухвалив нове рішення, яким первісний позов задовольнив та відмовив у задоволенні зустрічного позову. Стягнув з Товариства на користь Корпорації 4 210 159,20 грн основного боргу, 264 872,09 грн 3 % річних, 1 5244 591,72 грн інфляційних втрат; здійснив розподіл судових витрат та стягнув з Товариства на користь Корпорації 421 566,96 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції. Заяву Корпорації про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково та стягнув з Товариства на його користь 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої та апеляційної інстанції; в решті задоволення заяви Корпорації - відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство не погоджуючись з ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 910/7722/24 скасувати в повному обсязі; рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/7722/24 залишити без змін.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Як на підставу касаційного оскарження ухваленої у справі постанови суду апеляційної інстанції Товариство посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 628 та статей 837 851 875 879 882 883 ЦК України (у контексті визначення поняття виконаних робіт, яке включає в себе не лише безпосередньо підрядні роботи, а й поставку обладнання, які в своїй сукупності і складають предмет будівельного підряду), які викладені у постановах від 25.06.2019 у справі № 911/2313/18, від 29.09.2021 у справі № 910/8298/20, від 03.04.2024 у справі №910/21315/21.

4.1.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про помилковість врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 46 ГПК України, які викладені у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 13.02.2018 у справі № 916/849/17, оскільки правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

4.1.4. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України Товариство посилається на відсутність висновків Верховного Суду, зокрема, щодо питання застосування частини другої 628 ЦК України у правовідносинах за договорами будівельного підряду.

4.1.5. За твердженням скаржника, у вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що укладений між сторонами спору договір є змішаним та містить елементи договору поставки та договору будівельного підряду, що призвело до неправильного застосування положень частини другої статті 628 ЦК України. Суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору застосував положення норм частини першої статті 692, частин першої, другої статті 712 ЦК України, які регулюють правовідносини за договорами купівлі / поставки і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин за договором будівельного підряду та не врахував норми статей 875 879 882 883 ЦК України, які підлягали застосуванню.

4.1.6. У цьому аспекті скаржник наголошує на тому, що умова договору про постачання устаткування/обладнання в договорах будівельного підряду здійснюється виключно, в якості забезпечення виконання робіт, за наслідком виконання яких має бути створений конкретний кінцевий результат. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що згідно з положеннями чинного законодавства, які регулюють відносини сторін у договірних відносинах щодо виконання будівельних робіт саме закінчені будівництвом роботи, виконані підрядником відповідно до вимог договору будівельного підряду і є результатом виконаного зобов`язання за договором. Саме наявність результату виконаних будівельних робіт і є характерною специфічною ознакою договору будівельного підряду. Водночас постачання обладнання не є предметом договору будівельного підряду, а обумовлено його умовами лише, як матеріально-технічне забезпечення виконання будівельних робіт, та, у відповідності до пункту 5 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 (далі - Загальні умови) є його істотною умовою.

4.1.7. На переконання скаржника, до правовідносин за договорами будівельного підряду не підлягає застосуванню частина друга статті 628 ЦК України, а тому відсутні нормативно-правові підстави відносити договір будівельного підряду до змішаних договорів. У спірних відносинах норма статті 854 ЦК України є спеціальною, яка встановлює інше правило порядку оплати робіт та враховує характерні / особливі ознаки підрядного договору (зазвичай підрядник виконує роботи своїм коштом, силами, з власного матеріалу та на власний ризик), а замовник має обов`язок сплатити підряднику обумовлену в договорі ціну у повному обсязі саме після остаточної здачі результатів роботи, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів. Враховуючи, що фактично Корпорація до виконання робіт за договором не приступила та не виконала, відсутні підстави для проведення оплати робіт та обладнання на умовах, визначених при кінцевому розрахунку за виконані роботи. Водночас суд апеляційної інстанції зробивши безпідставний висновок щодо обов`язку підрядника здійснювати оплату обладнання за кожною видатковою накладною, який не відповідає узгодженому сторонами порядку оплати робіт за договором, дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення вимог первісного позову.

4.1.8. Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставних та необґрунтованих висновків про правомірність зупинення виконання зобов`язань Корпорацією (призупинення виконання подальших етапів), внаслідок чого безпідставно застосувавши положення статті 538, частини п`ятої статті 692 та статті 851 ЦК України відмовив Товариству у задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт. При цьому, не застосував положення статей 526 530 549 610 611 612 846 883 ЦК України та статей 193 216 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), які підлягали застосуванню у спірних відносинах сторін.

4.1.9. Обґрунтовуючи відмову у задоволенні вимог зустрічного позову щодо розірвання договору, суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на висновки Верховного Суду, які не підлягали врахуванню з огляду на неподібність правовідносин з правовідносинами у цьому спорі.

4.1.10. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що фактично Товариство припустилося некоректного формулювання позовної вимоги, проте її зміст відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. При цьому, питання коректності заявленої вимоги "визнання розірваним" було предметом з`ясування у підготовчому засіданні 19.09.2024 і представником Товариства в усній формі зроблено уточнення формулювання позовної вимоги, а саме: "розірвати договір на виконання робіт від 04.10.2021 №01/21/46-124-08-21-15845" також у відповідності до положень пункту 3 частини другої статті 182 ГПК України озвучено під час судових дебатів у судовому засіданні 30.11.2024. На переконання скаржника, оскільки уточнення формулювання позовної вимоги не є тотожним зміні матеріально-правої вимоги, предмет позову у справі № 910/7722/24 фактично не змінювався, що відповідно, не потребувало подання письмової заяви, згідно із положеннями часини третьої статті 46 ГПК України.

4.1.11. Товариство також вказує на безпідставність висновків суду апеляційної інстанції щодо суперечливої поведінки відповідача за первісним позовом із посиланням на принцип доктрини "venire contra factum proprium", оскільки у спірних відносинах прийняте Товариством рішення про розірвання договору зумовлено саме наслідком зміни обставин. Водночас суд апеляційної інстанції не надав оцінки та аналізу таким обставинам, що призвело до порушення норм процесуального права та ухвалення необґрунтованого рішення.

4.1.12. Також за твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції у вирішенні питання відшкодування судових витрат Корпорації на професійну правничу допомогу неправильно застосував положення пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України та ухвалив таке рішення на підставі лише однієї платіжної інструкції від 20.12.2023 №1215 на суму 57 000,00 грн. Тобто за відсутності доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Корпорація просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувана постанова ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Також позивач за первісним позовом заявив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Між Корпорацією (підрядник) та Товариством (замовник) [правонаступник Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"] 04.10.2021 укладений договір на виконання робіт № 01/21/46-124-08-21-15845 (далі - Договір), згідно з умовами якого підрядник за дорученням замовника прийняв на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених договором, виконати роботи ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Технічне переоснащення. Робота за темою: "Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів фізичного захисту спецкорпусу на Хмельницькій АЕС.БМР.ПНР. Обладнання", а замовник - прийняти та оплатити вартість виконаних робіт на умовах та в порядку визначеному договором.

5.2. Згідно з пунктами 2.1, 4.1 договору строки виконання робіт: початок - з дати укладення договору, закінчення - до 25 .12.2023.

5.3. Оплата робіт за договором здійснюється замовником, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника в такому порядку:

- підрядник зобов`язується після укладення договору до моменту виплати авансу надати замовнику в розмірі суми авансу 5 000 000,00 грн з урахуванням ПДВ банківську гарантію, що видана банком, який на останню звітну дату входить до ТОП-10 банків відповідно до показника фінансової діяльності (активи банків України) згідно з офіційним сайтом НБУ, за винятком гарантій банків до яких застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) згідно з відповідним рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію Указом Президента України, або страхову гарантію, видану страховою компанією, яка пройшла відбір у ДП "НАЕК "Енергоатом" у встановленому порядку, або фінансову поруку, або заставу (пункт 4.1.1 договору);

- виплата авансу в розмірі 5 000 000,00 грн з урахуванням ПДВ здійснюється замовником після укладення сторонами договору протягом 30 календарних днів з дати отримання замовником від підрядника забезпечення авансу згідно з пунктом 4.1.1 договору в розмірі суми авансу. Можлива поетапна часткова виплата авансу в межах виділеної суми авансу, при цьому здійснення кожного наступного авансового платежу можливе при повному виконанні зобов`язань підрядника за попереднім етапом робіт, із відповідним документальним підтвердженням його виконання (пункт 4.1.2 договору);

- кінцевий розрахунок за виконані роботи здійснюється за фактом повного виконання робіт протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3) при умові надання замовнику повного комплекту виконавчої документації, в терміни, які вказані в пункті 7.1 договору, а по факту поставки обладнання за договором протягом 30 календарних днів з дня поставки обладнання на склад Хмельницького відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" та підписання сторонами відповідних видаткових накладних на обладнання (пункт 4.1.3 договору).

5.4. Строк постачання обладнання встановлено до 30.09.2023.

5.5. Строк дії договору відповідно до умов пункту 12.1 договору встановлений з дати його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом", за умови підписання його обома сторонами та скріплення печатками, і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором, а в частині гарантійних зобов`язань підрядника, що передбачені договором - до повного виконання сторонами гарантійних зобов`язань за договором.

5.6. За умовами пунктів 3.1, 3.1.1, 3.1.2, 6.4.1 договору ціна робіт за договором згідно із протоколом угоди про договірну ціну (додаток №1 до договору) становить 46 394 715,00 грн з урахуванням ПДВ, у т.ч. ціна будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт складає 17 173 665,40 грн, ціна обладнання складає 29 221 050,00 грн з урахуванням ПДВ.

5.7. Для забезпечення виконання робіт по договору підрядник постачає обладнання згідно з пунктом 1.11 договору і передає його на склад Хмельницького відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

5.8. Відповідно до пункту 5.1.3 договору підрядник зобов`язується до початку виконання робіт розробити та погодити із замовником графік виконання робіт.

5.9. Передача обладнання згідно з договором від підрядника замовнику оформляється видатковими накладними, що підписуються уповноваженими представниками сторін. Датою поставки обладнання по договору є дата підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних (пункт 6.4.5 договору).

5.10. Перехід права власності на обладнання згідно договору, від підрядника до замовника, здійснюється в момент підписання уповноваженими представниками сторін відповідної видаткової накладної на обладнання у порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 6.4.6 договору).

5.11. Суди також встановили, що на виконання умов договору Корпорація протягом листопада-грудня 2021 року, липня 2022 року поставила Товариству обладнання вартістю 7 505 017,20 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними представниками сторін, які наявні у матеріалах справи (від 16.11.2021 № 68, від 15.12.2021 № 85, від 14.07.2022 № 21).

5.12. Товариство частково оплатило поставлене Корпорацією обладнання на суму 3 294 858,00 грн (платіжні інструкції від 30.05.2022 № 5803, від 01.09.2022 № 8990, від 05.09.2022 № 9292, від 07.09.2022 № 9395 із призначенням платежу "Погаш. кред.заборг. за поставлене ТМЦ, зг.дог.No01/21/46-124-08-21-15845 від 04.10.21").

5.13. Наведене і стало підставою для звернення Корпорації до суду з вимогами первісного позову про: стягнення 4 210 159,20 грн - заборгованості, 3 % річних у розмірі 264 872,09 грн та 1 524 591,72 грн - інфляційних втрат. Також відповідно до вимог частини десятої статті 238 ГПК України Корпорація просила зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних із простроченої суми до моменту виконання такого рішення Товариством.

5.14. Заперечуючи проти задоволення вимог первісного позову Товариство звернулося до суду із зустрічним позовом та вказувало на те, що за своєю правовою природою договір між сторонами є договором підряду, а його умови передбачають виконання робіт та не передбачають зобов`язання замовника оплатити поставлене обладнання. За умовами пункту 6.4.1. договору постачання підрядником обладнання та його приймання замовником здійснюється виключно для забезпечення виконання робіт за договором. Умовами договору погоджено, що ціна обладнання складає 29 221 050,00 грн, однак Корпорація здійснила поставку обладнання лише частково на загальну суму 7 505 017,20 грн. Крім того, позивачем за первісним позовом порушено умови пункту 4.1.1 договору та не надано Товариству (після укладення договору до моменту виплати авансу) банківської гарантії в розмірі суми авансу 5 000 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

5.15. Посилаючись на порушення зобов`язань за договором саме зі сторони Корпорації щодо виконання робіт у передбачений договором строк, Товариство просило суд на підставі положень статей 651 852 1212 ЦК України: визнати укладений між сторонами договір розірваним та стягнути з позивача за первісним позовом 3 294 858,00 грн безпідставно набутих коштів; 7 000 144,20 грн пені та 2 722 278,86 грн штрафу за порушення строків виконання робіт; зобов`язати Корпорацію вчинити дії щодо прийняття від Товариства обладнання на суму 7 505 017,20 грн.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. У зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М., склад судової колегії касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2025, який наявний в матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання: за вимогами первісного позову - щодо наявності або відсутності підстав для стягнення вартості поставленого обладнання за договором та 3 % річних і інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання; за вимогами зустрічного позову - щодо наявності або відсутності підстав для визнання договору розірваним, стягнення сплачених коштів на виконання умов договору у зв`язку з його розірванням, стягнення пені і штрафу, у зв`язку з порушенням строків виконання робіт та зобов`язання підрядника вчинити дії щодо прийняття від замовника обладнання, поставленого на забезпечення виконання робіт за договором.

7.2. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог первісного позову мотивував свої висновки тим, що за змістом спірного договору на виконання робіт від 04.10.2021 № 01/21/46-124-08-21-15845, зокрема, його розділу 4, оплата по договору має відбуватись лише за результатами виконання усіх робіт, і його умови не передбачають поетапного погашення кредиторської заборгованості, у т.ч. і в частині поставленого підрядником обладнання. Також за обставин невиконання Корпорацією умов договору в частині передачі Товариству обладнання та матеріалів у повному об`ємі для забезпечення виконання робіт по договору і ненадання підрядником забезпечення для отримання передбаченої договором попередньої оплати, позивач за первісним позовом відповідно до вимог частини четвертої статті 538 ЦК України не набув права вимагати оплати за частину переданого в межах договору підряду обладнання. Суд першої інстанції також відхилив посилання позивача за первісним позовом на наявну заборгованість Товариства у розмірі 4,21 млн. грн по виконанню інших договорів, із посиланням те, що в силу вимог чинного законодавства наявність заборгованості за іншими правочинами не є підставою для зупинення виконання зобов`язань за спірним договором, який є самостійним окремим зобов`язанням. За встановлених судом обставин відсутності прострочення Товариством грошового зобов`язання перед Корпорацією суд також визнав необґрунтованими вимоги первісного позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які є похідними від вимог про стягнення боргу.

7.3. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання Корпорацією своїх зобов`язань, зокрема, остання у визначені договором строки до 25.12.2023 роботи за договором не виконала. Таке порушення умов договору зі сторони підрядника є істотним, а тому, позовні вимоги Товариства, як замовника, про розірвання договору на виконання робіт від 04.10.2021 № 01/21/46-124-08-21-15845, відповідно до вимог частини другої статті 651 ЦК України підлягають задоволенню. У вирішенні вимог про стягнення з Корпорації на користь Товариства 3 294 858,00 грн безпідставно набутих коштів суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних відносинах застосуванню підлягають положення частини другої статті 849 ЦК України у сукупності з приписами статті 1212 ЦК України. Зокрема, за висновками суду, припинення договору за односторонньою відмовою замовника від договору у цьому випадку надає йому право на повернення сплачених ним за таким правочином платежів, що не були використані під час виконання підрядних робіт. Суд також зазначив про те, що внаслідок розірвання договору в силу положень частини третьої статті 653 ЦК України зустрічні обов`язки сторін щодо передачі / приймання обладнання та матеріалів, необхідних для виконання договору припинені та дійшов висновку, що підстави для їх перебування на складі Товариства відсутні. З огляду на що, визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги зустрічного позову про зобов`язання позивача забрати (вивезти) обладнання та матеріали відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

7.4. Також за висновком суду першої інстанції, виходячи із встановлених обставин невиконання позивачем обов`язку щодо виконання робіт вимоги Товариства про стягнення з Корпорації 7 000 144,20 грн пені та 2 722 278,86 грн штрафу, нарахованих у відповідності до умов пункту 9.2 договору підлягають задоволенню.

7.5. Оскаржувана Товариством постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що укладений між сторонами спору договір є змішаним та поєднує у собі елементи договору поставки і договору підряду. Згідно з умовами пункту 4.1.3 договору Товариство має обов`язок здійснити на користь Корпорації оплату по факту поставки обладнання за договором протягом 30 календарних днів з дня поставки обладнання на склад Хмельницького відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" та підписання сторонами відповідних видаткових накладних на обладнання. За наявності у матеріалах справи доказів щодо прийняття Товариством без зауважень поставленого Корпорацією обладнання, доказів його часткової оплати, у т.ч. і доказів щодо узгодження (графіком, передбаченим пунктом 2.2. договору) сторонами поетапного погашення спірної заборгованості, вимоги первісного позову є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції також врахував, що Корпорація у позові та у вимогах апеляційної скарги просила суд зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних на суму боргу до моменту виконання рішення відповідачем, а тому із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 визнав таку вимогу обґрунтованою.

7.6. Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, обставини порушення Товариством свої зобов`язань щодо повної оплати поставленого обладнання у т.ч. і листи Корпорації про застосування положень статті 538 ЦК України та визнав дії позивача за первісним позовом в частині призупинення виконання подальших етапів виконання договору (як це узгоджено умовами договору та підписаного графіку) саме через невиконання позивачем за зустрічним позовом своїх зобов`язань за договором, правомірними. За висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи, що неможливість виконання Корпорацією робіт, передбачених договором, викликана саме невиконанням зустрічного зобов`язання з оплати обладнання з боку Товариства та наявності листа Корпорації про призупинення виконання своїх обов`язків за договором, виключає можливість застосування до позивача за первісним позовом відповідальності, передбаченої пунктом 9.2 договору.

7.7. Суд апеляційної інстанції також зазначив про неправомірність суперечливої поведінки Товариства, яка на його думку, полягає у діях, що мали місце у момент прийняття від Корпорації виконаних зобов`язань (не відмовилося від отримання обладнання), а навпаки прийняло його та частково оплатило. Також матеріалами справи підтверджується, що Товариство спочатку наполягало на необхідності виконання договору та підписало графік виконання робіт, а в подальшому - звернулося до суду з позовом про визнання такого договору розірваним, повернення сплачених коштів та зобов`язання іншої сторони забрати прийняте замовником обладнання. За висновками суду апеляційної інстанції, у спірних відносинах Товариство фактично просить застосувати реституцію, тоді як протягом 3 років у своєму листуванні зазначало про важливість виконання договору та запевняло про здійснення оплати. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначив, що такі дії Товариства фактично свідчать про втрату інтересу (через недофінансування) до подальшого виконання Корпорацією робіт за договором та повернення сторін спору "в первісний стан". За висновками суду, з огляду на означені вище фактичні дії Товариства, позовні вимоги про нарахування штрафних санкцій за договором, до якого останнє втратило інтерес та просило визнати розірваним є необґрунтованими в розумінні статей 3 6 ЦК України.

7.8. Щодо позовної вимоги Товариства про визнання розірваним укладеного між позивачем та відповідачем договору на виконання робіт від 04.10.2021 №є01/21/46-124-08-21-15845, суд апеляційної інстанції з посиланням на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19 вказав на неефективність обраного Товариством способу захисту відмовив у її задоволенні. За висновками суду апеляційної інстанції, законом передбачено ефективний спосіб захисту порушеного права саме, шляхом розірвання спірного договору за рішенням суду, однак позивач за зустрічним позовом таким визначеним способом захисту не скористався, сформулювавши позовну вимогу інакше - просив суд визнати договір розірваним.

7.9. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції також визнав необґрунтованими похідні вимоги зустрічного позову про стягнення з Корпорації на користь Товариства 3 294 858,00 грн безпідставно набутих коштів та зобов`язання Корпорацію забрати (вивезти) обладнання та матеріали, передані для забезпечення робіт за договором загальною вартістю на суму 7 505 017,20 грн.

7.10. У вирішенні питання заяви Корпорації про стягнення з Товариства витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанції, суд виходив із того, що: факт надання відповідачу професійної правничої допомоги у заявленому розмірі підтверджується матеріалами справи; розмір витрат відповідачем доведений, документально обґрунтований. Разом із тим, суд апеляційної інстанції врахував: принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання адвокатських послуг, а також обсягом наданих адвокатом послуг та дійшов висновку, що відшкодуванню Корпорації за рахунок Товариства підлягають витрати у розмірі 60 000,00 грн.

7.11. Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства постановою суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення вимог первісного позову та про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову.

7.12. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.13. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.14. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.15. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

7.16. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.17. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.18. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

7.19. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

7.20. Отже, з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7.21. Як вже зазначалось вище, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України Товариство посилається на відсутність висновків Верховного Суду, зокрема, щодо питання застосування частини другої 628 ЦК України у правовідносинах за договорами будівельного підряду.

7.22. Розглянувши доводи скаржника колегія суддів виходить з такого.

7.23. Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

7.24. Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

7.25. Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

7.26. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому, значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

7.27. За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

7.28. Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов`язання; предмет договору має відображати головну сутність договору даного виду.

7.29. Суд першої інстанції надав оцінку умовам Договору укладеного між сторонами спору та дійшов висновку про те, що у цій справі між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі укладеного договору будівельного підряду.

7.30. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо правової природи укладеного Договору (договір будівельного підряду), однак надавши оцінку змісту умов розділам 4, 6 Договору, дійшов висновку про те, що укладений між сторонами спору Договір є змішаним та містить в собі елементи договору підряду та договору поставки.

7.31. Колегія суддів у вирішенні спірних питань означених скаржником вважає за необхідне звернутися до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17. Зокрема, об`єднана палата у означені справі виснувала, що відповідно до статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати й здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. У розумінні наведеної норми основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт - завершений будівництвом об`єкт або закінчені будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації на замовлення замовника, а не процес виконання робіт чи діяльність підрядника на створення об`єкта та його здачу.

7.32. При формуванні такої позиції об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходила з того, що предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов`язання, а предмет договору має відображати головну сутність договору даного виду.

7.33. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 12.02.2025 у справі № 917/1823/23, від 20.05.2025 у справі № 920/457/21.

7.34. У означених вище постановах Верховний Суд наголосив на необхідності дослідження судами умов договору підряду при оцінці виконання підрядником своїх зобов`язань. Сформована правова позиція вказує на необхідність врахування змісту договору, а саме: предмета договору та передбачених ним зобов`язань підрядника, визначеного сторонами порядку розрахунків та порядку прийняття виконаних робіт, погодженого сторонами.

7.35. Відповідно до частини другої статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

7.36. Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду договір за умовами якого підрядник виконує роботи та надає свої матеріали або здійснює поставку обладнання та за умовами якого підрядник приступає до виконання робіт за цим договором після отримання від замовника відповідного письмового розпорядження (дозволу) на початок виконання робіт, є змішаним та містить елементи договору поставки та договору будівельного підряду (постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/6975/18; від 18.08.2021 у справі № 910/1798/20; від 26.01.2021 у справі № 910/15152/19; від 18.02.2020 у справі № 911/728/18; від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18; від 29.08.2019 у справі № 911/2454/18; від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18; від 18.06.2019 у справі № 910/6975/18, тощо).

7.37. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів першої та апеляційної інстанції Суд зазначає, що у розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

7.38. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

7.39. За приписами статей 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

7.40. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

7.41. Отже, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

7.42. Наведена вище практика Верховного Суду свідчить про те, що оплата підрядних робіт залежить від договірних умов та може бути поставлена у залежність як від завершення всіх робіт та прийняття об`єкта в цілому, так і від поетапного виконання робіт, підтвердженого відповідними актами, що у кожному конкретному випадку потребує аналізу змісту договору та встановлених у справі обставин, що визначають момент виникнення у замовника обов`язку з оплати.

7.43. Як встановили суди, сторони у пункті 4.1.3 договору погодили, що кінцевий розрахунок за виконані роботи здійснюється за фактом повного виконання робіт протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3) при умові надання замовнику повного комплекту виконавчої документації, в терміни, які вказані в пункті 7.1 договору, а по факту поставки обладнання за договором протягом 30 календарних днів з дня поставки обладнання на склад Хмельницького відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" та підписання сторонами відповідних видаткових накладних на обладнання .

7.44. Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить про те, що суд, надавши оцінку умовам договору та фактичним обставинам спору встановив, що видаткові накладні від 16.11.2021 № 68, від 15.12.2021 № 85, від 14.07.2022 № 21, які підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень та скріплені печатками сторін, врахував наявність часткової оплати Товариством за вказаними накладними у т.ч. і факт узгодження замовником (Товариством) у графіку, передбаченим пунктом 2.2. договору поетапного погашення спірної заборгованості та дійшов висновку, що умови договору щодо оплати поставленого підрядником обладнання протягом 30 календарних днів з дня поставки та підписання сторонами відповідних видаткових накладних, свідчить про прийняття замовником виконання умов договору саме на таких погоджених у пункті 4.1.3 умовах, та, відповідно, виникнення зобов`язання у Товариства за умовами договору оплати поставленого обладнання.

7.45. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції також обґрунтовано врахував наявність у матеріалах справи листування сторін із вирішення спірного питання, затверджений сторонами графік виконання робіт по об`єкту: "Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів фізичного захисту спецкорпусу на Хмельницькій АЕС.БМР.ПНР. Обладнання" (актуалізований станом на липень 2022 року) у якому міститься примітка, що початок виконання електротехнічної частини, схемо електроживлення та демонтажні роботи фактично можливе "при наявності фінансування (поетапного погашення кредиторської заборгованості ВП ХАЕС) " та дійшов заснованого на вимогах закону та умовах договору висновку про те, що наявність підписаних видаткових накладних є належною правовою передумовою для виникнення у відповідача обов`язку з оплати поставленого обладнання.

7.46. Аналіз умов договору свідчить про те, що сторони, реалізуючи принцип свободи договору, закріплений у статті 627 ЦК України, безпосередньо визначили підписану видаткову накладну, як належну та самостійну правову підставу для проведення розрахунків за поставлене обладнання. Інше тлумачення умов укладеного між сторонами спору договору суперечило би статтям 626 627 629 ЦК України.

7.47. Верховний Суд зауважує, що у розумінні статті 875 ЦК України основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт - завершений будівництвом об`єкт або закінчені будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації на замовлення замовника, а не процес виконання робіт чи діяльність підрядника на створення об`єкта та його здачу. Додатковим предметом будівельного підряду можуть бути нерозривно пов`язані із місцезнаходженням об`єкта проектні та пошукові роботи щодо розробки за завданням замовника проектної або іншої технічної документації та/або виконання пошукових робіт. Однак, у спірному випадку за укладеним між сторонами Договором такими складовими є результат будівельних робіт та поставка обладнання, що безпосередньо випливає зі змісту цього Договору. При цьому, як вже зазначено вище, умовами Договору сторони погодили окремі строки розрахунків із підрядником за поставку такого обладнання.

7.48. При цьому, умови пунктів 1.10, 1.11, 3.1.2, 4.1.3, 6.2.1, 6.4.1, 6.4.2, 6.4.5-6.4.10 Договору свідчать про відсутність підстав вважати помилковим висновок суду апеляційної інстанції про змішану природу укладеного договору та помилковість застосування судом апеляційної інстанції положень частини другої статті 692 ЦК України до спірних відносин.

7.49. Натомість суд першої інстанції означеного не врахував та дійшов помилкових висновків про те, що оплата по договору має відбуватись лише за результатами виконання усіх робіт, а його умови не передбачають поетапного погашення кредиторської заборгованості, у т.ч. і в частині поставленого підрядником обладнання.

7.50. Про наявність численної судової практики щодо можливості укладання сторонами змішаних договорів, які містить елементи договору поставки та договору будівельного підряду вже зазначено вище (пункт 7.36. цієї постанови).

7.51. З огляду на наведене вище, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції при дослідженні обґрунтованості вимог первісного позову належним чином дослідив узгоджений сторонами у договорі порядок розрахунків, що свідчить про належне застосування статей 525 526 626 - 628 692 837 851 875 879 882 883 ЦК України у спірних відносинах. Такі висновки суду апеляційної інстанції у повній мірі відповідають та не суперечать означеним вище висновкам Верховного Суду.

7.52. У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

7.53. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (частина перша статті 613 ЦК України).

7.54. За приписами статті 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

7.55. Тлумачення приписів частини третьої статті 538 ЦК України дає підстави для висновку, що положення цієї норми спрямовані на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.

7.56. Відповідно до положень частини першої статті 850 ЦК України, замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов`язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесення строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.

7.57. Згідно з положеннями статті 851 ЦК України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

7.58. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання.

7.59. Верховний Суд дійшов висновку, що означена регламентація положень частини третьої статті 538 ЦК України щодо права на зупинення виконання зобов`язань, спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право зупинити виконання свого обов`язку. Отже, у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку замовника (щодо попередньої оплати виконаної роботи або окремих її етапів, тощо) боржник (підрядник), не відмовляючись від виконання договору, має право на підставі норми закону змінити умови взятого на себе зобов`язання, зокрема зупинити виконання свого обов`язку що, в свою чергу, узгоджується з приписами частини третьої статті 538 ЦК України.

7.60. Суд зазначає про те, що за зазначеними вище вимогами закону, у разі нездійснення замовником дій щодо сприяння підряднику у виконанні роботи, підрядник має право вимагати перенесення строків виконання роботи, а у разі відсутності матеріалу, устаткування або речі, що підлягає переробці з вини замовника має право не розпочинати роботу або право на зупинення виконання.

7.61. Отже, наведені вище положення свідчать про те, що в залежності від обставин неналежного виконання замовником обов`язку щодо сприяння підряднику у виконання роботи, підрядник має право на обрання певного варіанту захисту своїх прав та інтересів у процесі виконання договору.

7.62. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції у вирішенні спірного питання щодо можливості застосування у спірних відносинах положень пункту 9.2 Договору та стягнення на користь Товариства (замовника) штрафних санкцій за несвоєчасне виконання Корпорацією (підрядником) робіт надав оцінку затвердженому сторонами спору 28.07.2022 графіку виконання робіт по об`єкту: "Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів фізичного захисту спецкорпусу на Хмельницькій АЕС.БМР.ПНР. Обладнання" у якому міститься примітка, що початок виконання електротехнічної частини, схемо електроживлення та демонтажні роботи фактично можливе "при наявності фінансування (поетапного погашення кредиторської заборгованості ВП ХАЕС)".

7.63. Суд апеляційної інстанції також надав оцінку умовам договору та наявному у матеріалах справи листуванню сторін, зокрема:

- щодо порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань щодо повної оплати поставленого обладнання;

- щодо звернень Корпорації до Товариства з проханням продовжити термін переспусток та надати доступ на захищену територію ВП ХАЕС працівникам позивача, призначеним для виконання робіт за договором (лист від 08.12.2021 № 296), про постановку на дозиметричний облік працівників позивача, призначених для виконання робіт (лист від 21.02.2022 № 38) та про надання списків осіб з правом працювати з нарядами-допусками;

- стосовно наявності простроченої тривалий час заборгованості за поставлене за договором обладнання, яке необхідно для подальшого виконання робіт і повідомлень про неможливість подальшого виконання, внаслідок прострочення оплати та зупинення виконання зобов`язань за договором у зв`язку з тривалим невиконанням зобов`язань з боку замовника;

- листів Товариства про необхідність виконання наступних етапів договору та листа від 06.03.2023 № 62-11/2-977/3544 від 06.03.2023 у якому останнє повідомляло про те, що не має можливості здійснити оплату в строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об`єктивних та незалежних від нього обставин (через відсутність належного фінансування), а також про сподівання здійснити оплату заборгованості найближчим часом.

7.64. Отже, встановивши наявність обставин порушення саме Товариством, як замовником своїх договірних зобов`язань суд, керуючись статтями 538 850 851 ЦК України дійшов заснованого на вимогах закону та умовах договору висновку про необґрунтованість таких вимог, оскільки позивач за первісним позовом, як підрядник скористався власним правом, передбаченим законом на зупинення виконання свого обов`язку за договором у зв`язку з тривалим невиконанням своїх зобов`язань з боку замовника.

7.65. Здійснивши перегляд оскаржуваного судового рішення в межах доводів касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що на підставі встановлених обставин справи, які входять до предмету доказування, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 538 850 851 ЦК України та дійшовши висновку відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову про стягнення штрафу та пені.

7.66. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Судом, як такі що не знайшли свого підтвердження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

7.67. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.68. Колегія суддів зазначає, що як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

7.69. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

7.70. Суд також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

7.71. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

7.72. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

7.73. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

7.74. Як вже зазначено вище, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував положення частини другої статті 628 та статей 837 851 875 879 882 883 ЦК України (у контексті визначення поняття виконаних робіт, яке включає в себе не лише безпосередньо підрядні роботи, а й поставку обладнання, які в своїй сукупності і складають предмет будівельного підряду), без урахування висновків Верховного Суду у постановах, які наведені у пункті 4.1.2 цієї постанови.

7.75. Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 25.06.2019 у справі № 911/2313/18, від 29.09.2021 у справі № 910/8298/20, від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21 та вважає за необхідне зазначити таке.

7.76. У застосуванні положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції неодноразово вказував на те, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

7.77. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.78. Так, зокрема, предметом позовних вимог у справі, що розглядається, є: за первісним позовом - вимоги про стягнення вартості поставленого обладнання та 3% річних і інфляційних втрат нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання; за зустрічним позовом - вимоги про визнання договору розірваним та стягнення коштів, сплачених на виконання такого договору які не були використані під час виконання підрядних робіт, стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт та зобов`язання підрядника вчинити дії щодо прийняття від замовника поставленого обладнання.

7.79. У справі № 911/2313/18 предметом спору були позовні вимоги замовника будівництва про стягнення з підрядника штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з порушенням підрядником строків виконання підрядних робіт. Верховний Суд у постанові від 25.06.2019 у цій справі погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт, зокрема і тих, які стосуються поставки обладнання в межах основного зобов`язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт. Суд касаційної інстанції зазначив про те, що суд апеляційної інстанції на відміну від місцевого господарського суду правильно встановив та дійшов висновку, що погоджені сторонами умови договору в частині відповідальності підрядника за порушення строків виконання робіт не передбачали можливості стягнення неустойки за порушення строків виконання окремих етапів виконання робіт. Підставою для скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції слугувало те, що суд апеляційної інстанції у вирішенні питання обґрунтованості вимог заявленого позову неправильно визначив період заявлених позовних вимог в частині стягнення штрафу та пені, нарахованих за прострочення виконання робіт основного етапу будівництва та пусконалагоджувальних робіт.

7.80. Отже, зміст наведеної постанови свідчить про те, що Верховний Суд у вирішенні спору у справі № 911/2313/18 викладав висновки щодо застосування частини другої статті 883 ЦК України відповідно якої за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. При цьому, як встановили суди, у означеній справі умови укладеного між сторонами договору не містили окремих зобов`язань замовника оплачувати поставку обладнання за фактом підписання видаткових накладних та не містили умов щодо можливості стягнення штрафних санкцій у разі порушення підрядником строків поставки такого обладнання.

7.81. У справі № 910/8298/20 предметом спору були вимоги підрядника до замовника про стягнення про стягнення 3 % річних та інфляційних, нарахованих за прострочення окремо вартості поставленого обладнання відповідно до видаткових накладних та вартості виконаних підрядних робіт. Верховний Суд постановою від 29.09.2021 у цій справі скасував ухвалені у справі судові рішення та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. У цій постанові Верховний Суд зауважив, що розглядаючи вимоги про стягнення вартості поставленого обладнання, судами не враховано умови пункти 3.9, 6.1, 6.2 Договору, зі змісту яких слідує, що в Договорі відсутнє визначення чіткої умови щодо строку оплати поставленого обладнання протягом дії Договору, але в той же час пунктом 6.10 Договору передбачено строки здійснення розрахунку на підставі проміжних актів здачі-приймання виконаних робіт та кінцевого акту здачі-приймання робіт.

7.82. Отже, зміст наведеної постанови свідчить про те, що Верховний Суд у справі № 910/8298/20 виходячи саме з погоджених сторонами умов Договору скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції та зазначив про помилковість висновків судів, що такий договір має ознаки змішаного договору (договору підряду та договору поставки обладнання).

7.83. У справі № 910/21315/21 предметом спору були позовні вимоги підрядника про розірвання договору, стягнення збитків (витрати, пов`язані з утриманням, зберіганням та охороною закуплених основних матеріалів для виконання зазначених робіт) та зобов`язання замовника вчинити дії щодо прийняття закуплених на виконання умов договору матеріалів. Верховний Суд у постанові від 03.04.2024 у цій справі погодився із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та зазначив, зокрема таке:

- договір, який припинив строк своєї дії, не може бути розірваний за його відсутністю. Припинення договору і його розірвання є різними взаємовиключними юридичними фактами, оскільки з позовною заявою про розірвання спірного договору позивач звернувся у грудні 2021 року, тобто після закінчення строку дії цього договору (строк дії закінчився 31.08.2021), а розірвано може бути лише чинний договір, відтак вимога про розірвання договору генпідряду є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

- закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом. Отже, навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. А тому можливим є виконання як позивачем, так і відповідачем зобов`язань за договором (виконання позивачем робіт за договором та їх прийняття відповідачем);

- між сторонами укладено договір будівельного підряду, предметом якого є виконання будівельних робіт, що передбачає: знесення зелених насаджень, перенесення каплички та хреста, розбирання існуючого покриття, зняття рослинного шару зі схилів, укріплення схилу за підпірною стінкою, влаштування підпірної стінки, відновлення сходів, дренаж за підпірною стінкою, будівництво меморіального комплексу, винесення кабельних ліній, будівництво каналізації, будівництво дощової каналізації, будівництво зовнішнього освітлення, будівництво покриття доріжок та проїздів, озеленення та захист інженерних комунікацій, будівництво малих форм. Однак, звертаючись з даним позовом, позивач, як підрядник просить суд зобов`язати відповідача (замовника) прийняти закуплені на виконання умов вказаного договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей. Однак прийняття лише вищезазначених матеріальних цінностей без виконання робіт не відповідає меті, предмету та взятим позивачем на себе зобов`язань за договором. Задоволення даної позовної вимоги призведе до зміни правової природи договору та змінить кінцеву мету його укладення.

- з огляду на недоведення позивачем усіх елементів цивільно-правової відповідальності, як необхідної передумови для відшкодування додаткових витрат збитків (доказів понесення додаткових витрат, погодження із замовником необхідності виконання додаткових робіт, внаслідок яких збільшується кошторис та доказів погодження із замовником питання щодо залучення до виконання робіт субпідрядників у відповідності до його умов) також відсутні підстави для задоволення таких вимог.

7.84. Отже, зміст наведеної постанови свідчить про те, що Верховний Суд у справі № 910/21315/21 викладав свої висновки (про неврахування яких зазначає скаржник) виходячи саме з погоджених сторонами умов Договору, а також підстав та предмета заявлених вимог.

7.85. Наведене вище свідчить про те, що скаржник лише виокремлює певні висновки Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи. Однак скаржник не враховує їх дійсного змісту, а також можливості їх застосувати у спірних відносинах сторін з огляду на фактичні обставини спору.

7.86. Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на означені вище постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах.

7.87. Суд зазначає про те, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать жодному із означених вище висновків Верховного Суду, у тому числі і у справах на які посилається скаржник (№ 910/21315/21, № 910/8298/20, № 910/8298/20). Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

7.88. Тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 свідчить про неподібність справи, що розглядається (№ 910/7722/24) та означених скаржником справ за змістовим критерієм.

7.89. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, правові висновки Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

7.90. Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження та відхиляється Судом.

7.91. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України

7.92. Касаційне провадження у цій справі відкрито також на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

7.93. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

7.94. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.95. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

7.96. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.97. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що задля гарантування юридичної визначеності відступ від попередніх висновків Верховного Суду можливий лише за наявності для цього належної підстави. Велика Палата Верховного Суду може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

7.98. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

7.99. Разом із тим, як вже зазначено вище, скаржник вказує на помилковість врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 46 ГПК України, які викладені у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 13.02.2018 у справі № 916/849/17, оскільки правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

7.100. У контексті доводів касаційної скарги та підстави касаційного оскарження визначеної скаржником Суд зазначає таке.

7.101. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

7.102. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

7.103. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

7.104. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

7.105. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

7.106. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

7.107. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

7.108. Відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

7.109. У господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

7.110. Положення частини третьої статті 46 ГПК України наділяють позивача правом до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову, шляхом подання письмової заяви.

7.111. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду є вирішення наявного між сторонами спору, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, а предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися лише позивачем. Водночас суд позбавлений права на процесуальну ініціативу.

7.112. Однак, як вже зазначено вище, у справі, що розглядається, Товариство, як позивач за зустрічним позовом обрало спосіб захисту порушеного права, зокрема, у вигляді визнання договору розірваним. При цьому, матеріали справи не містять письмової заяви Товариства, поданої до закінчення підготовчого засідання про зміну предмету позову.

7.113. Водночас аналіз приписів статей 16 ЦК України та 20 ГК України дає підстави стверджувати про те, що ними не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним (припиненим). Реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом подання позову про розірвання відповідного договору.

7.114. Оскільки Товариством у цьому спорі обрано такий спосіб захисту порушеного права, яким по суті встановлюється юридичний факт розірвання договору, то висновок суду апеляційної інстанції про його неналежність та неефективність є обґрунтованим.

7.115. Доводи касаційної скарги у цій частині колегія суддів вважає безпідставними, адже у жодній із справ які розглядалися Верховним Судом та на які посилається скаржник, заявники касаційної скарги не ставили питання щодо неправильного застосування судом положень частини третьої статті 46 ГПК України / неправильного тлумачення судом / інтерпретації судом вимог заявлених позивачем.

7.116. У всіх постановах Верховного Суду на які містить посилання оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції суди розглядали вимоги про визнання договору припиненим і висновки суду касаційної інстанції про його неналежність та неефективність є однозначними та послідовними.

7.117. Ураховуючи вищевикладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову Товариству в задоволенні такої вимоги з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав.

7.118. За відсутності у означених скаржником постановах Верховного Суду висновків щодо застосування положень частини третьої статті 46 ГПК України у Суду відсутні підстави вважати обґрунтованими доводи касаційної скарги із посилання на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

7.119. При цьому Товариство у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наводить вагомих і достатніх аргументів, які б дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у означених постановах щодо застосування статей 15 16 ЦК України та статей 5 14 20 ГК України, оскільки скаржником не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

7.120. Також за відсутності підстав для задоволення вимог Товариства про визнання договору розірваним похідні вимоги Товариства про стягнення з Корпорації 3 294 858 грн безпідставно набутих коштів та зобов`язання забрати (вивезти) обладнання та матеріали, передані Товариству для забезпечення робіт за договором загальною вартістю на суму 7 505 017,20 грн не підлягали задоволенню.

7.121. Щодо доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України у вирішенні питання розподілу витрат Корпорації на правову допомогу, понесених в суді першої та апеляційної інстанції, Суд зазначає таке.

7.122. Так, згідно з доводами Товариства суд апеляційної інстанції порушив вимоги пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України та ухвалив рішення в цій частині на підставі лише однієї платіжної інструкції від 20.12.2023 №1215 на суму 57 000,00 грн, а також за відсутності доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

7.123. Верховний Суд зазначає, що в силу положень частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

7.124. Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

7.125. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

7.126. При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

7.127. Суд наголошує, що згідно з усталеними висновками Верховного Суду у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

7.128. Як вбачається із оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи Корпорацією надано суду: копію договору про надання правової допомоги від 05.08.2021, укладеного між Корпорацією (клієнт) з адвокатським об`єднанням "Віннерлекс" (адвокатське об`єднання), копію специфікації від 19.12.2023 № 64, копію рахунку на оплату юридичних послуг від 19.12.2023, копію платіжної інструкції від 20.12.2023 № 1215, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1174276; копію специфікації від 11.11.2024 № 124, копію рахунку на оплату юридичних послуг від 11.11.2024.

7.129. Як встановив суд апеляційної інстанції згідно з пунктом 1.2 договору про надання правової допомоги від 05.08.2021, конкретний вид та обсяг правової допомогу за договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до договору, яка відображає доручення клієнта адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.

7.130. У відповідності до специфікації від 19.12.2023 № 64, що є додатком до договору, визначено склад правової допомоги (надання професійної правничої допомоги під час розгляду Господарським судом міста Києва спору про стягнення основної заборгованості по договору від 01.03.2019 № 04/19 (реєстраційний № 04/19/2012308-19-05286 від 05.04.2019) на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання позовної заяви та всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях) та встановлено фіксований розмір гонорару за допомогу в сумі 57 000,00 грн.

7.131. У відповідності до специфікації від 11.11.2024 № 124 фіксований розмір гонорару та гонорар успіху за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи у Північному апеляційному господарському суді складає 112 000,00 грн.

7.132. З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що подані Корпорацією докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому та у сукупності відповідають вимогам статей 73 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.

7.133. Крім того, зміст оскаржуваної постанови свідчить, що ухвалюючи рішення в цій частині суд апеляційної інстанції зазначив, що подані позивачем докази витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх повного відшкодування, оскільки такі витрати мають бути належно обґрунтовані, підтверджені документально та відповідати критерію розумної необхідності. Суд апеляційної інстанції, відзначив, що визначена Корпорацією сума витрат на професійну правничу допомогу Корпорації є неспіврозмірною зі складністю справи, а заявлені витрати не мають характер необхідних, а їх розмір не є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

7.134. При вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 17.09.2019 у справі №910/4515/18 від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та зазначив, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність. З огляду на це, суд дійшов висновку, що заявлена сума не є співмірною із складністю предмета спору, у зв`язку з чим витрачання часу на надання послуг не є виправданим, а тому, суд, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості, розумності, справедливості та пропорційності дійшов висновку про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 60 000,00 грн.

7.135. Водночас прагнення скаржника взагалі не сплачувати кошти на користь позивача за первісним позовом, з метою відшкодування судових витрат у суді першої та апеляційної інстанції є необґрунтованим. Верховний Суд зазначає, що зважаючи на складність справи, фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, їх обсяг, часткове задоволення клопотання Корпорації та стягнення 60 000,00 грн (замість 169 000,00 грн) також у повній мірі узгоджується з вимогами реальності, розумності, обґрунтованості, пропорційності та необхідності.

7.136. Відтак доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права також відхиляються Судом.

7.137. З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з цих підстав.

7.138. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

7.139. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. Згідно з частинами першою, другою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах зазначених в розділі 4 цієї постанови не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3, частини другої статті 287 ГПК України слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення.

9.2. Заяву Корпорації про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції буде розглянуто у порядку та у строки визначені ГПК України (у письмовому провадження без повідомлення учасників справи).

Керуючись статтями 129 296 300 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 зі справи № 910/7722/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 зі справи № 910/7722/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Суддя І. Колос