Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.04.2019 року у справі №910/2411/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2411/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. (головуючого), Білоуса В. В., Жукова С. В.

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т. М.

за участю: керуючого санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" Кандаурової А. П. та її представників - адвокатів Кравця О. С., Човганюк Б. В. ; представника ТОВ "Племінний завод "Біловодський" - адвоката Гурського М. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" в особі керуючого санацією Кандаурової А. П.

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019

та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018

у справі № 910/2411/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Біловодський",

Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"

про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року до господарського суду міста Києва звернувся керуючий санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" (позивач) з позовом до ТОВ "Племінний завод "Біловодський" (відповідач-1) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2017 будівлі комбікормового заводу, що знаходиться за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1, укладеного між відповідачами за результатами проведення електронних торгів з реалізації майнового комплексу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі №910/2411/18 (суддя Головіна К. І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом визнання недійсним договору, яким відбулось подальше відчуження майна, а такий спосіб захисту можливий шляхом подання віндикаційного позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 (колегія суддів: Руденко М. А. - головуючий, Дідиченко М. А., Смірнова Л. Г. ) рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі № 910/2411/18 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" в особі керуючого санацією Кандаурової А. П. звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 та рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі № 910/2411/18; прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.09.2017 будівлі комбікормового заводу, що знаходиться за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. ім.

Хорунжого, буд. 1, укладеного між ТОВ "Племінний завод "Біловодський" та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги та наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2017, позивач посилається на те, що наразі виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від
13.12.2017 у справі № 21/89б/2011, якою визнано недійсним договір купівлі-продажу від 09.04.2011 та визнано за позивачем право власності на нерухоме майно - будівлю комбікормового заводу, є утрудненим, оскільки зазначене майно не перебуває у сторони недійсного правочину, а було відчужене відповідачу-1.

При цьому, керуючий санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" Кандаурова А. П. наголошує на тому, що нею був обраний єдиний ефективний спосіб захисту прав товариства, оскільки після повернення комбікормового заводу відповідачу-2, останній на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011 буде зобов'язаний повернути спірне нерухоме майно позивачу без додаткового його витребування у відповідача-1.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від
20.03.2019 для розгляду справи № 910/2411/18 за касаційною скаргою ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" в особі керуючого санацією Кандаурової А. П. визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н. Г. - головуючого (доповідача), Білоуса В. В., Жукова С. В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № 910/2411/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" в особі керуючого санацією Кандаурової А. П. на постанову Північного апеляційного господарського суду від
12.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі № 910/2411/18; розгляд справи за касаційною скаргою призначено на 22.05.2019 на 10 год. 30 хв.

ТОВ "Племінний завод "Біловодський" і ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з відзивами на касаційну скаргу позивача та просили постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі № 910/2411/18 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, дотримались вимог процесуального права та прийняли законне і обґрунтоване рішення. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, відповідачі зазначили про те, що позивачем був обраний неналежний спосіб захисту порушеного права.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", яку залишено без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018, заяву керуючого санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" Кандаурової А. П. про визнання договорів недійсними задоволено, зокрема, визнано недійсним договір купівлі-продажу від
09.04.2011, укладений між ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" та ТОВ "Біловодський елеватор" щодо відчуження будівлі комбікормового заводу, розташованого за адресою: Луганська область, Міловський район, смт.

Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1; визнано за ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" право власності на вказану будівлю комбікормового заводу; зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" повернути ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" будівлю комбікормового заводу, розташовану за адресою: Луганська область, Міловський район, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до рішення Правління НБУ № 46-рш від 02.06.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 913 від 03.06.2016 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації банку з 06.06.2016 до 05.06.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, ст. ст. 37,38,47-52,521,53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Костенку І. І. на два роки з 06.06.2016 до 05.06.2018 включно.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що за наслідками проведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб 07.09.2017 електронних торгів з реалізації майнового комплексу комбікормового заводу та основних засобів за адресою:

Луганська область, Міловський район, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1, сформовано протокол № UA-EA-2017-08-30-000108-c, відповідно до якого переможцем торгів визначено ТОВ "Племінний завод "Біловодський".

Із матеріалів справи вбачається, що 15.09.2017 між ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (продавець) та ТОВ "Племінний завод "Біловодський" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна, яке продане на аукціоні (електронних торгах), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. за № 13588, відповідно до умов якого продавець передає майно - будівлю комбікормового заводу за адресою: Луганська область, Міловський район, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1, а покупець приймає це майно і сплачує за нього грошову суму за ціною, встановленою за результатами електронних торгів, що відбулись 07.09.2017 відповідно до протоколу № UA-EA-2017-08-30-000108-c.

Сторони погодили, що продаж нерухомого та рухомого майна вчиняється за сумою у розмірі 10 500 001,00 грн., які на момент підписання цього договору фактично були сплачені продавцю у повному обсязі (п. 2.1 Договору).

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного Договору ПАТ "КБ "Хрещатик" передало на підставі акту від 15.09.2017, а ТОВ "Племінний завод "Біловодський" - отримало будівлю комбікормового заводу за адресою: Луганська область, Міловський район, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1, а також основні засоби за переліком, зазначеним у цьому акті.

Предметом даного позову є вимоги керуючого санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" Кандаурової А. П. до ТОВ "Племінний завод "Біловодський" та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2017 будівлі комбікормового заводу, що знаходиться за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1, укладеного між відповідачами за результатами проведення електронних торгів з реалізації майнового комплексу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", не будучи стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від
15.09.2017, є заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України, оскільки у судовому порядку (постанова Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ") визнано недійсним договір, що передував укладенню договору купівлі-продажу від 15.09.2017, однак, нерухоме майно не було фактично повернуто позивачу, як законному власнику, а отже оспорюваний правочин перешкоджає володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

За твердженням позивача, такий спосіб правового захисту є ефективним, оскільки наслідком недійсності договору від 15.09.2017 є повернення майна відповідачу-2 (реституція), який на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 буде зобов'язаний повернути нерухоме майно позивачу без додаткового його витребування у відповідача-1.

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.ст. 15, 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2, 3, 4, 5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Одночасно Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності, зокрема Цивільним кодексом України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно приписів ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У той же час права власника майна не підлягають захисту шляхом подання позову про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Оскільки застосування правового механізму, передбаченого ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, в даному випадку позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним наступного правочину щодо відчуження майна від 15.09.2017, укладеного між ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (продавець) та ТОВ "Племінний завод "Біловодський" (покупець), що вчинений після правочину від 09.04.2011, який визнаний недійсним у судовому порядку.

Однак, як зазначено вище, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, відтак, визнання недійсним попереднього договору не свідчить про недійсність оспорюваного у даній справі договору, як помилково стверджує позивач.

Враховуючи викладене, обраний позивачем спосіб захисту права власника майна вищезазначеним положенням цивільного законодавства не відповідає, а отже не є ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з огляду на те, що позивачем у даній справі невірно обрано спосіб захисту свого права, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2017 та відмову у задоволенні позову.

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, і правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Аргументи заявника касаційної скарги, наведені в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2017 відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до неправильного тлумачення норм ЦК України та не спростовують законних та обґрунтованих висновків місцевого та апеляційного судів у даній справі про те, що позивачем у даній справі невірно обрано спосіб захисту свого права та відповідно, відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" в особі керуючого санацією Кандауровою А. П. у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від
12.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі № 910/2411/18 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" в особі керуючого санацією Кандаурової А. П. залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі № 910/2411/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н. Г.

Судді - Білоус В. В.

Жуков С. В.