Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.11.2020 року у справі №915/1020/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1020/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 (судді Головей В. М., Колоколов С. І., Разюк Г. П. ) та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2020 (суддя Адаховська В. С. ) у справі № 915/1020/20

за позовом: 1) ОСОБА_1;

2) ОСОБА_2;

3) ОСОБА_3;

4) ОСОБА_4

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-АЛЬФА"

про скасування наказу та визнання договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до господарського суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру, відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-АЛЬФА" (далі - відповідач 2), в якому просили:

- скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 7251/0/14-18-СГ від 22.10.2018 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення";

- визнати недійсним договір оренди землі № 148-ДО від 22.10.2018 з дати його укладання.

Як на підставу свої вимог фізичні особи посилались на те, що оспорюваними наказом та договором відповідачі порушили вимоги національного екологічного законодавства, в результаті чого позбавили права позивачів на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також на участь в громадському обговоренні планованої діяльності, подачу пропозицій та їх врахування при прийнятті рішень.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2020 відмовлено у відкритті провадження у даній справі, на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), з огляду на те, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За висновками суду оскільки позивачі у справі не є суб'єктами господарювання, з огляду на зміст статей 4, 20 ГПК України, подана позовна заява в зазначеному суб'єктному складі не підлягає розгляду у господарських судах України.

При цьому, на виконання вимог частини 6 статті 175 ГПК України суд роз'яснив, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного та цивільного судочинства.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 залишено без змін вказану ухвалу місцевого суду, однак зазначено, що даний спір з огляду на суб'єктний склад підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Не погоджуючись з висновками судів обох інстанцій, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, стверджує, що оскільки оспорюваний позивачами договір укладено між юридичними особами, спір у даній справі має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

Дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, висновки судів про те, що спір у даній справі не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, - правильними, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 зазначено, що "з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України, а також частини 1 статті 20 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту."

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачі звернулись до господарського суду з позовом про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення", а також про визнання укладеного на його підставі договору оренди недійсним.

Метою оспорювання вказаних акта та угоди позивачами зазначено захист своїх прав на безпечне довкілля та участь у громадському обговоренні відповідних питань, закріплених у Конституції України, Цивільному кодексу України, Законі України "Про захист навколишнього середовища".

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/13755/17, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне (1) й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер (2). У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права оренди землі), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином висновки судів обох інстанцій, що вказані вимоги жодним чином не стосуються захисту прав у господарських правовідносинах, і що даний спір не може вирішуватись за правилами господарського судочинства, є правильними.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вказані позовні вимоги можуть бути розглянуті за правилами цивільного судочинства, оскільки вони зроблені на підставі правильного застосування норм процесуального права.

Враховуючи наведене, постанова апеляційного господарського суду у даній справі має бути залишена без змін, касаційна скарга, доводи якої не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, - без задоволення, а судовий збір за її подачу - покладений на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 915/1020/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С. К. Судді:Волковицька Н. О. Случ О. В.