Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.10.2020 року у справі №910/9279/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9279/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020

за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця"

на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Київ Коваль Л. І. у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про відшкодування збитків у розмірі 185 409,19 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У січні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, в якій просило суд визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л. І. щодо винесення постанови у виконавчому провадженні № 60953857 про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2020 та скасувати зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження.

Обґрунтовуючи подану скаргу, АТ "Укрзалізниця" зазначило, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників та до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника - АТ "Українська залізниця", у зв'язку з чим, станом на 20.10.2019, усі виконавчі провадження, в тому числі виконавче провадження № 60953857, де боржником є АТ "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Проте, як вказує скаржник, у порушення вимог Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" та пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9279/19.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі № 910/9279/19 (суддя Мудрий С. М. ), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 (Демидова А. М. - головуючий, судді Владимиренко С. В., Ходаківська І. П. ) відмовлено АТ "Укрзалізниця" у задоволенні скарги на дії та бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л. І. в рамках виконавчого провадження № 60953857.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 № 910/9279/19 узгоджується з положеннями статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки можливість виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства в порядку, встановленому цією статтею, зокрема за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, пов'язується з наявністю відкритого виконавчого провадження щодо стягнення цих коштів;

- оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 у справі № 910/9279/19 зі скаржника стягнуто саме грошові кошти, то заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання цього рішення;

- чіткий перелік випадків за яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання встановлений частиною 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", при цьому у вказаній статті відсутня така підстава, як заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника;

- державний виконавець не мав повноважень відмовляти стягувачу у відкритті виконавчого провадження, а тому його дії відповідають Закону України "Про виконавче провадження". До того ж, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не призводить до безпосереднього стягнення з боржника будь-яких грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 910/9279/19, АТ "Укрзалізниця" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця.

Також АТ "Укрзалізниця" просило передати справу № 910/9279/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду АТ "Укрзалізниця" зазначило абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та послалося на те, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зокрема, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Висновки судів у справі № 910/9279/19, яка розглядається, щодо застосування пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" суперечать правовому висновку, викладеному у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 та від 04.06.2020 у справі №904/1923/19.

Також у касаційній скарзі зазначено, що справа містить виключну правову проблему оскільки вбачається різне застосування судами норм матеріального права - пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 904/3535/19 не було викладено правової позиції щодо застосування у спірних правовідносинах пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", тобто на даний час відсутня єдина правова позиція щодо застосування зазначеної норми права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" подало відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця", в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У цьому разі, спірним є питання про поширення встановленої пунктом 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" заборони на стягнення будь-яких грошових коштів боржника або лише тих, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Як визначено статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р (ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018 (5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини 1 , 2 статті 55, частини 1 , 2 статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступаючи від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 (на не врахування якого посилається скаржник у касаційній скарзі), зазначила, що положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбачені пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Частиною 2 статті 315 ГПК України передбачено, що у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.

З огляду на викладене, у цій справі суди попередніх інстанцій правильно застосували приписи пункту 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" та дійшли вірного висновку стосовно можливості стягнення грошових коштів з підприємства, що включене до затвердженого Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Переліку, зокрема АТ "Українська залізниця".

Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено підстав для повернення виконавчого документу, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги АТ "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Київ Коваль Л. І.

Крім цього, ураховуючи, що на час вирішення справи № 910/9279/19 судом касаційної інстанції об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19, якою усунуто неоднакове застосування судами положень пункту 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень ~law42~, клопотання АТ "Українська залізниця" щодо передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з існуванням виключної правової проблеми та необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів відхиляє.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина 3 статті 304 ГПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 910/9279/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумні строки з урахуванням перебування суддів на лікарняному.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

О. В. Случ