Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.09.2019 року у справі №905/178/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 905/178/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Кушнір І. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 (колегія суддів у складі: Фоміна В. О. - головуючий, Білоусова Я. О., Шевель О. В. )

та рішення Господарського суду Донецької області від 07.05.2019 (суддя Курило Г. Є.)

у справі № 905/178/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Тепломережа" Вугледарської міської ради

про стягнення 391 708,83 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства "Тепломережа" Вугледарської міської ради про стягнення з відповідача на користь позивача 391 708,83 грн, з яких: 238 997,70 грн. пені, 32 150,75 грн. 3 % річних та 120 560,38 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 1124/15-КП-6 від 05.12.2014 в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних (з урахуванням договору № 1469/16 від 25.02.2016 про переведення боргу).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.05.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2019, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Тепломережа" Вугледарської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 22 532,62 грн. 3% річних та 78 151,19 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що за договором купівлі-продажу природного газу № 1124/15-КП-6 від 05.12.2014 позивачем (продавцем) поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" (покупцю) природний газ у період з січня 2015 року по квітень 2015 року та з жовтня 2015 року по грудень 2015 року на загальну суму 1 334 060,05грн.

В свою чергу, між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (кредитором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" (первісним боржником) та Комунальним підприємством "Тепломережа" Вугледарської міської ради (новим боржнико) 25.02.2016 укладено договір про переведення боргу № 1469/16, відповідно до п. 1.1. якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від
05.12.2014 (далі - зобов'язання), укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні.

Сторонами у п. 2.1. договору встановлено, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладання даного договору дорівнює 974 185,86
грн., в тому числі по місяцях у яких використовувався природний газ: у січні 2015 року на суму 0,00 грн., у лютому 2015 року на суму 159 519,74 грн., у березні 2015 року на суму 241 735,20 грн., у квітні 2015 року на суму 63 976,00 грн., у жовтні 2015 року на суму 65 026,64 грн., у листопаді 2015 року на суму 181 544,16 грн., у грудні 2015 року на суму 262 384,12 грн.

Згідно з п. 3.1. договору до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, встановленої у п. 2.1. ст. 2 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від 05.12.2014.

За умовами п. 3.2. договору, новий боржник зобов'язується перерахувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1. ст. 2 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від
05.12.2014.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов'язань у розмірах, передбачених договором купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від 05.12.2014.

Судами обох інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем, що за умовами договору про переведення боргу № 1469/16 від 25.02.2016 до Комунального підприємства "Тепломережа" Вугледарської міської ради перейшли зобов'язання за невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від
05.12.2014, в сумі 974 185,86 грн., а матеріалами справи підтверджується сплата відповідачем суми заборгованості у розмірі 974 185,86 грн. протягом періоду з
01.01.2016 по 31.03.2018.

В свою чергу, відповідачем обов'язок з оплати отриманого природного газу виконано з порушенням передбаченого договором купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від 05.12.2014 строку, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив зі встановленого факту оплати основної заборгованості за поставлений природний газ у березні-квітні 2015 та у жовтні-грудні 2015 року 25.12.2016, тобто після набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", у зв'язку з чим заявлені суми інфляційних втрат та відсотків річних підлягають нарахуванню на заборгованість за природний газ, поставлений у наведений період. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заявленої суми пені суди керувались положеннями ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні сум пені в розмірі 238 997,70 грн., 3% річних в розмірі 9 618,13
грн. та інфляційних втрат в розмірі 42 409,19 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", оскільки НАК "Нафтогаз України" не є енергопостачальною компанією та не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси". Також заявник посилається на те, що судами неправомірно відмовлено у задоволенні частини заявленої суми річних та інфляційних з посиланням на приписи Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до спірних правовідносин є неправильним.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 15.10.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача
09.10.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись в обґрунтування своєї позиції, зокрема, на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 зазначеного кодексу разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В свою чергу, обов'язок з оплати отриманого природного газу виконано з порушенням передбаченого договором купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від 05.12.2014 строку.

Разом з тим, Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016, визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною 3 ст. 7 Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Вказані положення є нормою прямої дії, оскільки застосування приписів Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст. ст. 1,2,3 Закону.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від
07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16 та від
22.05.2018 у справі №905/3266/16.

При цьому, як встановлено судами обох інстанцій, 16.06.2017 відповідач внесений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (наказ Мінрегіону від
16.06.2017 № 152), чим спростовуються доводи скаржника про зворотнє.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки поставлений позивачем природний газ у лютому 2015 року був повністю оплачений відповідачем, а поставлений позивачем природний газ у березні 2015 року частково на суму 158 950,82 грн. оплачений відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на таку заборгованість не підлягали нарахуванню інфляційні втрати, 3% річних, неустойка, а нараховані суми підлягали списанню.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" встановлено мораторій на час, визначений у ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" (до 31.12.2020), на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами-виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 № 705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Законом України "Про енергозбереження" визначено, що "енергозбереження" - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п. 1.5 ст.1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії -це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Аналогічного висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18.

Також місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" - постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, юридична адреса у м. Вугледар Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р; згідно з записом від 05.09.2016 стан суб'єкта - припинено.

Крім того, відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача, є також постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (основний), відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Вугледар Донецької області.

За умовами п. 1.2 договору купівлі-продажу природного газу газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Таким чином, з урахуванням того, що і Товариство з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" і відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності яких спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є постачальником енергоресурсу, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що положення ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1124/15-КП-6 від
05.12.2014.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати ані встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ані вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Враховуючи викладене, оскільки судами обох інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин положень Законів України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств- виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" та "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення у відповідній частині, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.05.2019 у справі № 905/178/19 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Кушнір І. В.