Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 914/1111/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

представник позивача - Мицько Р.М., адвокат (довіреність від 21.12.2018 № 72/18, свідоцтво від 04.11.2017 № 1332),

відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз",

представник відповідача - Богдан С.В., адвокат (довіреність від 02.01.2019 № 007Др-24-0119, свідоцтво від 06.02.2018 № 000927),

розглянув касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2018 (головуючий Рим Т.Я., судді: Матвіїв Р.І. і Мороз Н.В.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 (головуючий Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А. і Желік М.Б.)

у справі № 914/1111/18

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - Товариство)

про стягнення 8 802 866,09 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства про стягнення 6 835 926,55 грн. суми інфляційних втрат та 1 966 939,54 грн. 3% річних від простроченої суми основного боргу.

Позовна заява обґрунтована тим, що:

- актами цивільного законодавства не встановлено, які цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у вигляді ухвали про затвердження мирової угоди, якою визначено порядок виконання рішення суду, а не грошового зобов`язання, передбаченого умовами правочину у вигляді договору;

- підставою виникнення цивільних прав та обов`язків з виконання грошового зобов`язання зі сплати основного боргу у сумі 28 476 600,20 грн. за переданий природний газ у правовідносинах у справі господарського суду Львівської області № 12/69 є договір поставки природного газу від 25.02.2009 № 06/09-287 (далі - Договір), який встановлює, зокрема, строки виконання грошового зобов`язання.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- мирова угода, яка укладена на виконання вимог Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", відповідає вимогам договору про реструктуризацію і з урахуванням пункту 2.6 статті 2 вказаного Закону має наслідком зміну строку виконання грошового зобов`язання;

- Компанією не доведено належними та допустимими доказами порушення Товариством змінених умов зобов`язання, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з Товариства 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме: частини другої статті 19 Конституції України; статей 11, 509, 526, 530, 598, 599, 610-612, 625, 629, 631, 640, частини першої статті 651 ЦК України; статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України); пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"; частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; статей 2, 3, 7, 11, 13, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Також Компанією заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/190/18, яке відхиляється Касаційним господарським судом, оскільки справа № 916/190/18, до вирішення якої Компанія просить зупинити дану справу, містить інші обставини та правове регулювання, а відтак правовідносини у цих справах не є подібними, а саме - справа № 916/190/18 за позовом Компанії до ПАТ "Одесагаз" не розглядалась у контексті положень пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та у справі №916/190/18 не укладалась мирова угода на виконання зазначеного Закону, а укладено договір іпотеки та розстрочено виконання рішення.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Компанія подала клопотання, в якому просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке відхилено Касаційним господарським судом, оскільки у клопотанні не наведено підстав, які б передбачали передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 25.02.2009 Компанією та Товариством укладено Договір, за умовами якого Компанія зобов`язалась передати у власність Товариству в 2009 році природний газ, за наявності його обсягів, а Товариство зобов`язалось прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

На виконання умов Договору Компанією на протязі лютого-квітня 2009 року, липня-грудня 2009 року та січня 2010 року передано у власність Товариству природний газ на загальну суму 180 888 146,12 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, Товариство свої зобов`язання щодо оплати отриманого природного газу виконало частково, і на момент звернення до суду у справі №12/69 його заборгованість перед Компанією становила 95 453 465,97 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.08.2010 у справі №12/69 позовні вимоги Компанії до Товариства про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за поставлений природний газ у сумі 143 090 297,06 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії 95 453 465,97 грн. основного боргу, 9 623 197,97 грн. - пені, 8 032 974,01 грн. інфляційних втрат, 2 168 539,22 грн. - 3% річних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.02.2011 прийнято Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", згідно із статтею 1 якого встановлено, що його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Пунктом 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" передбачено, що суб`єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 01.01.2011 і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.07.2012 у справі № 12/69 затверджено мирову угоду від 20.06.2012, якою затверджено графік погашення Товариством заборгованості (яка на момент підписання мирової угоди становила 28 476 600,20 грн.) з липня 2012 року по травень 2032 року.

Відповідно до пункту 3 затвердженої мирової угоди сторони, враховуючи вимоги пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", дійшли згоди врегулювати порядок виконання вказаного судового рішення в частині суми основного боргу, яка на момент підписання цієї мирової угоди становить 28 476 600,20 грн.

Згідно з пунктом 2 мирової угоди на момент її укладення боржником (Товариством) повністю погашені суми: пені, втрат внаслідок інфляційних процесів, 3% річних, державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, зазначені у рішенні господарського суду Львівської області від 26.08.2010 у справі № 12/69.

Пунктом 4 мирової угоди передбачено, що боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у пункті 3 цієї мирової угоди, шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (далі - Графік), зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з Графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню. Період сплати заборгованості встановлено з червня 2012 року по травень 2032 року.

Відповідно до пунктів 11, 16, 17 мирової угоди за невиконання умов цієї мирової угоди сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. За прострочення виконання зобов`язань, вказаних у пункті 4 цієї мирової угоди, боржник зобов`язується сплатити стягувачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу. У випадку порушення боржником умов погашення суми основного боргу в частині сплати платежів у розмірі та у терміни, визначені пунктом 4 цієї мирової угоди, стягувач має право негайно вживати передбачених законодавством заходів до примусового виконання мирової угоди, в тому числі шляхом пред`явлення ухвали про затвердження мирової угоди на примусове виконання до органу державної виконавчої служби. Боржник зобов`язується відшкодувати стягувачу збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого пунктом 4 цієї мирової угоди.

Судами встановлено, що Товариство зобов`язання за мировою угодою виконує належним чином, а саме: за період з червня 2012 року по травень 2018 року Товариство сплатило Компанії 8 424 327,5 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками по рахунку та платіжними дорученнями.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 6 835 926,55 грн. суми інфляційних втрат та 1 966 939,54 грн. 3% річних від простроченої суми основного боргу.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами , але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Між сторонами виникли правовідносини з поставки товару на підставі укладеного Договору.

Частинами першою, другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене та беручи до уваги рішення господарського суду Львівської області від 26.08.2010 у справі № 12/69, суди дійшли висновку про наявність у Товариства обов`язку перед Компанію зі сплати основного боргу за Договором.

Водночас, згідно з пунктом 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (у редакції, чинній на 04.07.2012) суб`єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 01.01.2011 і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони реалізували цю норму закону у спосіб укладення мирової угоди, підставою укладення якої вказано пункт 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

При цьому метою Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" є вирішення питання сплати боргів, забезпечення умов для підвищення рівня поточних розрахунків за спожитий природний газ та електричну енергію, а також створення умов для поліпшення фінансово-економічного стану підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність, пов`язану з постачанням природного газу та електричної енергії за регульованими тарифами, запобіганню їх банкрутству тощо. Вказаний Закон передбачає обов`язковість укладення договору на реструктуризацію заборгованості за спожитий газ. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.07.2013 у справі № 3-13гс13 та від 20.05.2014 у справі № 3-17гс14.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що пункт 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" не містить будь-яких обмежень щодо можливості укладення договору на реструктуризацію заборгованості після набрання рішенням суду про стягнення такої заборгованості. Тлумачення вказаного Закону у спосіб, що вказував би на запровадження таких обмежень для боржника, було б несумісним з метою цього Закону.

Також законодавством України не врегульовано питання щодо порядку реструктуризації відповідної заборгованості у випадку наявності рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на вказане суди дійшли висновку, що з метою досягнення передбачених Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" цілей належним вирішенням такого питання є забезпечення виконання рішення суду згідно з умовами угоди про реструктуризацію, що об`єктивно зумовлює необхідність залучення суду до розв`язання цього питання, зокрема шляхом затвердження судом мирової угоди відповідного змісту.

Таким чином, укладена сторонами мирова угода відповідає вимогам договору про реструктуризацію, оскільки забезпечує належне волевиявлення, спрямоване на реструктуризацію заборгованості згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", а з урахуванням її затвердження судом забезпечує виконання судового рішення в межах такої реструктуризації.

Тобто у даному випадку не вбачається іншого варіанту забезпечення боржнику можливості фактичної реалізації передбачених пунктом 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" прав на реструктуризацію заборгованості за умов вже наявного чинного судового рішення, порядок і строки примусового виконання якого регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", яким не передбачено можливості позасудового корегування строків примусового виконання грошового зобов`язання і щодо якого було ухвалено судове рішення.

Враховуючи наведене, суди дійшли висновку про те, що мирова угода, яка затверджена ухвалою господарського суду Львівської області від 04.07.2012, відповідає вимогам договору про реструктуризацію, не є новацією, проте з урахуванням пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" має наслідком зміну строку виконання грошового зобов`язання, а Компанією, у свою чергу, не доведено порушення Товариством змінених умов зобов`язання, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з Товариства заявлених 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 908/251/18.

Що ж до застосування позовної давності у даній справі, про яке було заявлено Товариством, то судами встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідна заява правомірно не розглядалась судами.

Також судами було відхилено посилання Компанії на інші постанови Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки Верховний Суд та Верховний Суд України у таких справах не аналізували обставини справ у контексті необхідності застосування пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме: частини другої статті 19 Конституції України; статей 11, 509, 526, 530, 598, 599, 610-612, 625, 629, 631, 640, частини першої статті 651 ЦК України; статті 180 ГК України; пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"; частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; статей 2, 3, 7, 11, 13, 236 ГПК України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 у справі № 914/1111/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко