Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.01.2018 року у справі №910/1030/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/1030/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. - головуючий, Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор"

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне підприємство "ФАРТ"

про стягнення 417 090,27 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор" (далі - позивач), звернувшись в суд з позовом та заявою про уточнення позовних вимог, просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) 417 090,27 грн. попередньої оплати за договором № 193/6-тр/Ш по оформленню та відвантаженню нафтопродуктів від 27.03.2017 (далі - договір), укладеним між відповідачем і Приватним підприємством "ФАРТ" (далі - третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право вимоги повернення попередньої оплати за договором третя особа відступила позивачеві за умовами договору про відступлення права вимоги від 30.05.2016 № 30/05-1 (далі - договір про відступлення права вимоги).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 вказане рішення у справі скасовано і прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову у даній справі та направити справу на новий розгляд.

Вимоги скарги мотивовані тим, що постанова у справі прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, невірним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Так, на думку завника, поза межами судового дослідження залишилась та обставина, що договір був укладений між відповідачем та третьою особою з метою забезпечення виконання умов договорів купівлі-продажу нафтопродуктів, а тому строки надання відповідачем послуг за договором є аналогічними строкам визначеним у договорах купівлі-продажу (березень-квітень 2015 року) та на час звернення до суду першої інстанції є протермінованими. За вказаних обставин, заявник вважає, що апеляційним судом порушенні частини 1 статті 43 та частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

Заявник підтримує висновок суду першої інстанції про те, що оскільки договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, проте нормами Глави 63 Цивільного кодексу України не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов'язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, є можливим застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону з метою дійсного захисту прав позивача.

Також заявник вважає, що апеляційний суд в порушення статті 514 Цивільного кодексу України дійшов помилкового висновку про те, що до нового кредитора не переходило право вимоги повернення попередньої оплати за договором.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у яком відповідач просить скаргу залишити без задоволення, а постанову у справі - без змін. Відзив мотивовано доводами, аналогічними висновкам, викладеним апеляційною інстанцією у оскаржуваній постанові. Окрім того, відповідач наголошує, що договори купівлі-продажу, на котрі посилається позивач у касаційній скарзі, є самостійними правочинами, які не обмежують строки надання послуг за договором, у якому відсутні посилання на конкретні договори купівлі-продажу, тому такі посилання позивача відповідач вважає безпідставними.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами у даній справі розглянуто спір про стягнення з відповідача попередньої оплати послуг за договором, право вимоги на яку замовник послуг за договором про відступлення права вимоги (третя особа у справі) відступив позивачеві.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що 27.03.2015 між відповідачем, як виконавцем, та третьою особою, як замовником, було укладено договір № 193/6-тр/Ш по оформленню та відвантаженню нафтопродуктів (договір).

Відповідно до п.1.1 договору його предметом є надання виконавцем послуг замовнику по оформленню, наливу та відвантаженню нафтопродуктів (бензинів автомобільних, дизельного палива, уайт-спіриту, бітумної продукції, деетанпропанбутанізованого конденсату), що надалі іменується Продукція, залізничним та автомобільним транспортом із Шебелинського відділення з переробки газу, газового конденсату та нафти (ШВПГКН) по території України згідно рознарядок ПАТ "Укргазвидобування".

Сторони погодили, що надання послуг замовнику буде здійснювати за умови 100% попередньої оплати (плати за перевезення вантажів залізничним транспортом, послуг по оформленню, наливу та відвантаженню Продукції та послуг з використання залізничних цистерн власності Виконавця) (п.2.3, 4.1, 4.3 договору).

Строк дії договору сторонами погоджено у п. 7.8, яким визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків до повного виконання зобов'язань сторонами за Договором.

Судами встановлено, що за наслідками виконання вказаного договору, різниця між сумою отриманої відповідачем попередньої оплати та вартістю наданих послуг становить 417 090,27 грн.

Вказана сума і є предметом даного судового спору.

Підставою заявлених вимог про стягнення 417 090,27 грн. передоплати, позивачем визначено те, що 30.05.2016 між третьою особою, як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги від № 30/05-1 (договір про відступлення права вимоги), за умовами п.1.1 якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" Філія Управління з переробки газу та газового конденсату (надалі - Боржник), згідно договору №193/6-тр/Ш від 27.03.15., укладеного між Боржником та Первісним кредитором (надалі - Основний договір) в сумі 417 090,27 (чотириста сімнадцять тисяч дев'яносто грн. 27 коп.) грн. Ідентифікуючі реквізити боржника: ПАТ "Укргазвидобування" Філія Управління з переробки газу та газового конденсату 39420 Полтавська обл., Машівський р-н, с. Базилівщина, вул. Польова, 6, п/р 260095350801 в ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень", МФО 380281, код ЄДРПОУ:25976423.

Згідно з п. 1.2 договору про відступлення права вимоги з цього договору, Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Основного Договору в обсязі та на умовах , що існують на момент укладення цього Договору, а саме в межах суми, передбаченої п. 1.1. даного Договору. З моменту підписання даного Договору Новий кредитор має право в повному обсязі вимагати від Боржника виконання зобов'язань згідно умов Основного Договору.

Судами з'ясовано, що договір про відступлення права вимоги оскаржувався в судовому порядку, однак рішенням Господарського суду Волинської області від 27.03.2017 у справі № 903/138/17, котре набрало законної сили, відмовлено Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" в особі філії управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування" в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор" про визнання цього договору недійсним.

Місцевим судом також встановлено і не спростовано судом апеляційної інстанції те, що на виконання умов договору про відступлення права вимоги позивачем було направлено Боржнику повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про сплату 417 090,27 грн. протягом 7 календарних днів з моменту отримання вимоги.

Оскільки вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, позивачем заявлено даний позов.

При прийнятті рішення у даній справі місцевий господарський суд свої висновки про задоволення позову мотивував тим, що обов'язки контрагентів повинні бути виконані саме в межах строку дії договору, який відповідно до п. 7.8 договору закінчився ще 31.12.2015, тому строк надання послуг на спірну суму передоплати є таким, що настав, а оскільки відповідачем не було надано послуг за договором на здійснену передоплату в сумі 417 090,27 грн., позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати є обґрунтованою в силу частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, положення якої суд застосував до даних правовідносин за аналогією закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанція і відмовляючи у позові апеляційний господарський суд визнав, що саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не припиняє невиконаного зобов'язання між сторонами. Цей висновок апеляційний господарський суд обґрунтовував правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 24.06.2015 у справі №904/538/14 та від 21.12.2016 у справі №905/2187/13.

Також суд зазначив, що у договорі сторони не встановили строк надання відповідачем послуг по оформленню та відвантаженню нафтопродуктів, а встановили тільки строк дії договору до 31.12.2015, однак замовник (третя особа), не звертався до відповідача з вимогою про надання послуг у певний строк або негайно, а також не надсилав вимогу в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Тому суд визнав висновок місцевого господарського суду про припинення невиконаного зобов'язання відповідача надати послуги в зв'язку із закінченням строку дії договору, помилковим.

Відтак, апеляційний суд визнав, що оскільки третя особа є припиненою за судовим рішенням, а на момент укладення договору про відступлення права вимоги у первісного кредитора (третьої особи) існувало лише право вимоги щодо надання послуг за договором, він міг передати новому кредитору (позивачу) лише право вимоги надання послуг на суму проведеної попередньої оплати, а тому у позивача відсутні правові підстави для заявлення вимоги про стягнення суми попередньої оплати.

Однак з такими висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна з огляду на таке.

За приписами статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 Цивільного кодексу України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір відступлення права вимоги є чинним і в судовому порядку недійсним не визнавався. За вказаних обставин, позивач, як Новий кредитор, є замовником за договором в обсязі та на умовах вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг і правовідносини, що з нього витікають, регулюються положеннями Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до частини 1 статті 193 названого Кодексу суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами частини 1 статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки судами встановлено, що дія договору скінчилась, проте відповідач не надав послуги за договором на заявлену до стягнення суму передоплати, у позивача, як Нового замовника послуг, існує альтернативне право або вимагати поставку товару, або повернення передоплати.

Так частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судами встановлено, що за наслідками виконання вказаного договору, різниця між сумою отриманої відповідачем попередньої оплати та вартістю наданих послуг становить 417 090,27 грн.

Відповідно до приписів статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1). При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6).

Позаяк Главою 63 вказаного кодексу не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов'язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, місцевий суд дійшов правомірного висновку про можливість застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

За приписами частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на викладене позивач правомірно скористався своїм правом на повернення передоплати за ненадану з боку відповідача послугу, оскільки таке право у позивача, як Нового замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати надання оплаченої послуги, однак такі права замовника є альтернативними, тобто взаємовиключними.

Вказаним спростовуються висновки апеляційного суду про те, що позивач за договором про відступлення права вимоги отримав від третьої особи лише право вимагати надання послуги від відповідача так як третьою особою така вимога до укладання вказаного правочину не заявлялась, оскільки вказані вищі права замовника існують у останнього упродовж всього часу зобов'язальних правовідносин сторін договору про надання послуг.

Посилання апеляційного суду на правові висновки Верховного Суду України, викладені ним у постановах від 24.06.2015 у справі №904/538/14 та від 21.12.2016 у справі №905/2187/13 визнаються Верховним Судом помилковими, оскільки у вказаних справах замовник скористався своїм правом вимагати надання послуги від виконавця, а не правом на повернення передоплати. Тобто обставини у вказаних справах є відмінними від обставин даного спору, що виключає застосування правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 24.06.2015 у справі №904/538/14 та від 21.12.2016 у справі №905/2187/13, при вирішенні даного спору.

Відтак доводи позивача про порушення апеляційним судом положень статті 514 Цивільного кодексу України в розрізі застосування до даних правовідносин положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України знайшли своє підтвердження.

Однак доводи позивача про те, що договір був укладений між відповідачем та третьою особою з метою забезпечення виконання умов договорів купівлі-продажу нафтопродуктів, а тому строки надання відповідачем послуг за договором є аналогічними строкам визначеним у договорах купівлі-продажу (березень-квітень 2015 року), відхиляються Верховним Судом, оскільки такі доводи не можуть вплинути на правову визначеність при вирішенні спору у даній справі.

Аргументи відповідача, викладені ним у відзиві на касаційну скаргу, щодо правомірності прийнятої у справі постанови, не можуть бути підставою для залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, а тому відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на вище викладене.

Відтак за результатами розгляду касаційної скарги постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтею 301, пунктом 4 статті 308, статтями 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 910/1030/17 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2017, залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор" 7507, 62 грн. судового збору за подання до суду касаційної скарги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов