Історія справи

Постанова КГС ВП від 22.10.2021 року у справі №907/533/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 907/533/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І. Б. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Геращенко Ю. М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Аква-Поляна" - Астюхін К. А., адвокат (дов. від 12.10.2021),

відповідача - дочірнього підприємства "Санаторій "Сонячне Закарпаття" приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - Олійник Р. Б., адвокат (ордер від 30.06.2021),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Сонячне Закарпаття" приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

на рішення господарського суду Закарпатської області від 24.02.2021 (суддя Андрейчук Л. В. )

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 (головуючий суддя: Орищин Г. В., судді: Галушко Н. А., Желік М. Б. )

у справі № 907/533/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аква-Поляна" (далі - ТОВ "Аква-Поляна")

до дочірнього підприємства "Санаторій "Сонячне Закарпаття" приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця")

про зобов'язання вчинити певні дії.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Аква-Поляна" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" про: зобов'язання відповідача поставити позивачу відповідно до умов договору від
02.01.2017 відпуску мінеральної води 2530 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища), недопоставлених у 2020 році; зобов'язання відповідача виконати умови договору та поставляти позивачу щоденно не менше 24 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища).

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на систематичне невиконання відповідачем умов договору від 02.01.2017 відпуску мінеральної води в частині дотримання мінімального обсягу відпуску мінеральної води та недопоставку у період, починаючи з 01.01.2020 по час звернення позивача з позовом до суду 2530 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" загальною вартістю 506 000,00
грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Закарпатської області від 24.02.2021 зі справи № 907/533/20, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від
03.06.2021, позовні вимоги задоволено частково: зобов'язано відповідача відповідно до умов договору від 02.01.2017 відпуску мінеральної води поставити позивачу 2506 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища) за період з 01.01.2020 по 20.07.2020, а також стягнуто 5638,50 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині поставки позивачу 2506 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища) за період з 01.01.2020 по 20.07.2020; відсутністю підстав для задоволення позову в частині вимоги про зобов'язання відповідача виконати умови договору та поставляти позивачу щоденно не менше 24 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища), з огляду на відсутність доказів на підтвердження наявності у відповідача наміру уникати виконання умов договору в майбутньому (відсутність порушеного права).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині, в якій позов задоволено, у скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові. В іншій частині - судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на підставу, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17; обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо можливості у судовому порядку зобов'язати постачальника поставити передбачений договором поставки товар за умови, що така поставка обумовлена необхідністю певних активних дій з боку покупця (надання спеціального транспорту під завантаження), за відсутності доказів відмови у відпуску товару (мінеральної води) протягом усього періоду, за який відповідача зобов'язано поставити товар, а також за умови наявності у постачальника права на зменшення обсягів постачання за певних умов, передбачених договором. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій у вирішенні спору неправильно застосовані приписи статей 251, 252, 530, 612, 613, 663, 669 Цивільного кодексу України, статей 221, 267 Господарського кодексу України та статей 2, 4 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив від ТОВ "Аква-Поляна" на касаційну скаргу не надходив.

Представник ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" брав участь у судовому засіданні 21.10.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду згідно з ухвалою Суду від 28.09.2021.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", як постачальником та ТОВ "Аква-Поляна", як покупцем 02.01.2017 укладений договір відпуску мінеральної води (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю мінеральну воду "Поляна Квасова" свердловини № 10-к Новополянського родовища у кількості за домовленістю та ціною 150 грн. за метр кубічний, а покупець зобов'язався здійснити оплату за поставлену мінеральну воду.

Відповідно до пункту 3.1 Договору договірна ціна за одиницю об'єму (1 куб. м) становить 150 грн. з ПДВ.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що загальна сума за Договором становить суму всього об'єму відпущеної мінеральної води і складає орієнтовно 1 300 000 грн. в рік.

Відповідно до пункту 4.1 Договору кількісний об'єм мінеральної води, що відпускається за Договором складає від 24 кубічних метрів на добу.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що кількісний об'єм щодо відпуску мінеральної води покупцю може бути зменшений продавцем, у разі необхідності збільшення потреби використання мінеральної води у лікувальних цілях. Період та потреба використання води у лікувальних цілях визначається продавцем самостійно (згідно з пунктом 3.1 рішення правління ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" від 03.12.2014 № П6-5р ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" зобов'язане не допускати зменшення використання мінеральної води для лікувальних процедур).

Згідно з пунктами 4.3 та 4.4 Договору передбачено, що мінеральна вода відпускається постачальником вторинному користувачу лише за довіреністю покупця.

Мінеральна вода відпускається у транспортних засобах вторинного користувача або покупця.

Відповідно до пункту 4.5 Договору сторони складають узгоджений графік відпуску мінеральної води по об'єму та часу її отримання, який є невід'ємною частиною Договору та може коригуватися.

Судами встановлено, що такий графік сторонами спору не складався.

Відповідно до пункту 8.1 Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє з 02.01.2017 до 31.12.2020.

Відповідно до бухгалтерської довідки ТОВ "Аква-Поляна", складеної станом на
20.07.2020, останнє отримало від ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" у 2020 році 2318 кубічних метрів мінеральної води "Поляна Квасова", що не заперечувалося ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття".

За твердженням відповідача, обсяги поставки у 2020 році ним було зменшено на підставі пункту 4.2 Договору, про що повідомлено позивача.

Так, листом від 29.11.2019 № 2710 відповідач повідомив позивача про зменшення кількісного обсягу відпуску мінеральної води, починаючи з грудня 2019 року, у зв'язку з проведенням режимних спостережень, геолого-економічною переоцінкою запасів мінеральних вод, а також суттєвим зменшенням плану видобутку мінеральних вод зі свердловин № 10-к та № 13-к.

Судами також встановлено, що між ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" та Українським державним геологорозвідувальним інститутом укладений договір від
10.12.2019 № КД0864-00 про надання науково-технічних послуг з геолого-економічної оцінки (переоцінки) запасів мінеральних вод свердловини № 10-к (р) та № 13-р на ділянці Нова Поляна Полянського родовища (Свалявський район Закарпатської області).

Згідно з листами ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" від 10.02.2020 № 101, від
18.02.2020 № 120, від 16.07.2020 № 354, які адресовані ТОВ "Аква-Поляна", а також згідно з листом останнього від 25.06.2020 № 134, адресованого ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття", сторони спору вели у 2020 році листування з приводу поставок мінеральної води у менших обсягах, проти чого (постачання мінеральної води у менших обсягах) заперечував покупець і вимагав поставляти воду згідно з умовами Договору.

З урахуванням умов Договору, за період з 01.01.2020 по 19.07.2020 (тобто період, що охоплений бухгалтерською довідкою позивача про обсяги поставленої мінеральної води, яка складена станом на 20.07.2020) поставці на користь позивача підлягало 4824 куб. м мінеральної води (201 день х 24 куб. м). Отже, недопоставленим є обсяг 2506 куб. м мінеральної води (4824-2318 = 2506).

Неналежне виконання відповідачем умов Договору й стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов'язання відповідача: поставити позивачу відповідно до умов Договору 2530 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища), недопоставлених у 2020 році; виконати умови Договору та поставляти позивачу щоденно не менше 24 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з встановлених обставин неналежного виконання відповідачем умов Договору в частині поставки позивачу 2506 метрів кубічних мінеральної води "Поляна Квасова" (свердловини № 10-к Новополянського родовища) за період з
01.01.2020 по 20.07.2020; при цьому, відхиляючи довід відповідача про зменшення ним у 2020 році поставлених обсягів води згідно з пунктом 4.2 Договору, суди виходили з недоведеності відповідачем виникнення обставин, які передбачені пунктом 4.2 Договору (прийняття відповідачем чи ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", до сфери управління якого належить відповідач, рішення про збільшення використання мінеральної води в лікувальних цілях). У частині, в якій у задоволенні позовних вимог відмовлено, суди виходили з недоведеності позивачем наявності у відповідача наміру уникати виконання умов Договору в майбутньому (відсутність порушеного права).

Судові рішення попередніх інстанцій оскаржені в касаційному порядку в частині, в якій позовні вимоги задоволені. У частині, в якій у задоволенні позову відмовлено, судові рішення попередніх інстанцій у касаційному порядку жодною зі сторін спору не оскаржуються.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на підставу, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.

За доводами скаржника, у зазначеній постанові зі справи № 910/12787/17 Верховним Судом викладено правову позицію про необхідність відмовляти у задоволенні позову за відсутності порушеного права позивача, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17, Суд зазначає таке.

Так, у справі № 910/12787/17 предметом спору було визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів, як таких, що порушують права позивача у справі (який не є стороною за такими правочинами).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові у справі № 910/12787/17, об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що оспорювані пункти спірних кредитних договорів не порушують прав позивача.

Водночас Верховний Суд зазначив, що, господарський суд, установивши наведене, все ж вдався до перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства і не врахував, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача цими правочинами в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

У справі ж, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, предметом спору є зобов'язання відповідача до вчинення дій на виконання умов Договору, у зв'язку з його (Договором) неналежним виконанням відповідачем у справі.

При цьому, у справі № 907/533/20 позивач є стороною Договору, а позов спрямований на спонукання до виконання умов Договору контрагента позивача за Договором.

Отже, правовідносини у справі № 910/12787/17 та у даній справі, рішення в якій переглядаються, не є подібними, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо можливості у судовому порядку зобов'язати постачальника поставити передбачений договором поставки товар за умови, що така поставка обумовлена необхідністю певних активних дій з боку покупця (надання спеціального транспорту під завантаження), за відсутності доказів відмови у відпуску товару (мінеральної води) протягом усього періоду, за який відповідача зобов'язано поставити товар, а також за умови наявності у постачальника права на зменшення обсягів постачання за певних умов, передбачених договором.

Стосовно наведеного, Верховний Суд зазначає таке.

Задовольняючи позов в оскаржуваній частині, суди попередніх інстанцій, виходили, зокрема, з таких встановлених обставин та висновків: узгодження сторонами згідно з умовами Договору кількості товару, його вартості та строку поставки; наявності довідки позивача, складеної станом на 20.07.2020, відповідно до якої останній отримав у 2020 році від ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" 2318 кубічних метрів мінеральної води "Поляна Квасова", що не заперечувалося ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття"; наявності листування між сторонами спору з приводу поставок мінеральної води, починаючи з грудня 2019 року, в менших обсягах (згоди між сторонами не досягнуто); доводів самого відповідача про те, що обсяги поставки у 2020 році ним було зменшено на підставі пункту 4.2 Договору, про що повідомлено позивача; недоведеності відповідачем виникнення обставин, які передбачені пунктом 4.2 Договору (прийняття відповідачем чи ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", до сфери управління якого належить відповідач, рішення про збільшення використання мінеральної води в лікувальних цілях); недоведення відповідачем незабезпечення позивачем цистерн відповідного об'єму для отримання води; встановлених обставин про те, що за період з 01.01.2020 по 19.07.2020 (тобто період, що охоплений бухгалтерською довідкою позивача про обсяги поставленої мінеральної води, яка складена станом на 20.07.2020) поставці на користь позивача підлягало 4824 куб. м мінеральної води (201 день х 24 куб. м), у зв'язку з чим недопоставленим є обсяг 2506 куб. м мінеральної води (4824-2318 = 2506).

Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку у даній справі, про який вказує скаржник, оскільки зазначений довід касаційної скарги фактично зводиться до питання оцінки судом апеляційної інстанції доказів у справі і заперечення скаржником встановлених судом обставин на підставі оцінених доказів, намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі, без урахування меж розгляду справи касаційним судом.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані приписи статей 251, 252, 530, 612, 613, 663, 669 Цивільного кодексу України, статей 221, 267 Господарського кодексу України та статей 2, 4 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від
03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

У справі "Трофимчук проти України" ( № 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій відсутні.

Судові витрати

Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ДП "Санаторій "Сонячне Закарпаття" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", оскільки касаційне провадження у справі № 907/533/20 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, - касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 907/533/20 за касаційною скаргою дочірнього підприємства "Санаторій "Сонячне Закарпаття" приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Сонячне Закарпаття" приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 24.02.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 у справі № 907/533/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова