Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.11.2019 року у справі №910/9731/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9731/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Заступника військового прокурора Центрального регіону України

на ухвалу Господарського суду м. Києва

у складі судді Грєхової О. А.

від 23.07.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коробенка Г. П., Яковлєва М. Л., Козир Т. П.

від 18.09.2019

за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі:

1. Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

2. Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення

до Приватного підприємства "Бенефіт"

про стягнення попередньої оплати в розмірі 901 768,59 грн

за участю представників:

від позивача-1: не з? явився.

від позивача-2: Баган Т. Г.

від відповідача: не з? явився

прокурора: Грищенко М. А.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства "Бенефіт" про стягнення попередньої оплати в розмірі 901 768,59
грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що невиконання з боку Приватного підприємства "Бенефіт" умов договору підряду від 27.12.2013 №1848 з будівництва радіотелевізійної станції за адресою: Рівненська область, Демидівський район, с.

Копань, позбавляє можливості забезпечення у Радивилівському, Демидівському, Дубенському та Малинівському районах Рівненської області ефірного мовлення вітчизняними мовниками у цифрових стандартах DVB-T2 в умовах ведення Російською Федерацією проти України агресивної інформаційної агітації, націленої на дестабілізацію політичної ситуації в країні. При цьому прокурор вказує, що пред'явлення ним даної позовної заяви в інтересах держави в особі Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення викликано бездіяльністю останніх щодо контролю за своєчасністю виконання Приватним підприємством "Бенефіт" договірних зобов'язань; заходи щодо захисту інтересів держави при реальному їх порушенні не вживає з 31.12.2016, позовну роботу, спрямовану на повернення авансу не здійснює, отже, виявлені порушення на даний час залишаються не усунутими, а завдані державі збитки не відшкодовані.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.07.2019 у справі № 910/9731/19 позовну заяву заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Приватного підприємства "Бенефіт" про стягнення попередньої оплати в розмірі 901 768,59 грн повернув з підстав передбачених пунктом 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано тим, що прокурором у позовній заяві не зазначено в чому саме полягає неможливість позивачів звернутися з відповідним позовом про стягнення передоплати оскільки, позивачі, в особі яких в інтересах держави з позовом до суду звернувся заступник військового прокурора Центрального регіону України, мають підстави і можливість самостійно захищати свої права за договором підряду на виконання робіт № 1848 від 27.12.2013 і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Зазначив, що саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від
01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18 та від
21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від
06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.09.2019 апеляційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі №910/9731/19 залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У даному випадку передбачені законом виключні випадки, коли прокурор може звернутися до суду в інтересах держави в особі Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення відсутні, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погодився, що висновок місцевого господарського суду про те, що прокурор, подаючи до суду позовну заяву у даній справі, не обґрунтував наявність підстав для представництва, а також не навів обставин не здійснення Адміністрацією державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення належним чином захисту інтересів держави, що відповідно до пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення позовної заяви та доданих до неї документів заявникові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва
23.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
18.09.2019 у справі № 910/9731/19, у якій просив їх скасувати, справу № 910/9731/19 направити до господарського суду м. Києва для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що процесуальна дієздатність прокурора у даному проваджені обґрунтована необхідністю захисту інтересів держави.

Зазначає, що Концерн є державним господарським об'єднанням підприємств, заснованим на державній власності, що належить до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку та включено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.

Оскільки, Концерн перебуває в управлінні Адміністрації Держспецзв'язку, остання є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з метою запобігання завдання шкоди майновим інтересам держави.

У даному випадку, невиконання з боку Приватного підприємства "Бенефіт" умов договору підряду від 27.12.2013 № 1848 з будівництва радіотелевізійної станції за адресою Рівненська обл., Демидівський р-н, с. Копань, позбавляє можливості забезпечення у Радивільському, Демидівському, Дубенському та Малинівському районах Рівненської області ефірного мовлення вітчизняними мовників у цифрових стандартах DVВ-Т2 в умовах ведення Російською федерацією проти України агресивної інформаційної агітації націленої на дестабілізацію політичної ситуації в країні.

У зв'язку з чим шкода, яка спричиняється Концерну РРТ підрядником щодо невиконання будівельних робіт, є безпосередньо шкодою інтересам держави.

Орган державної влади, а саме Адміністрація Держспецзв'язку в особі Концерну РРТ належним чином не виконує свої обов'язки щодо контролю за своєчасністю виконання Приватним підприємством "Бенефіт" договірних зобов'язань, заходи щодо захисту інтересів держави при реальному їх порушенні не вживає з 31.12.2016 (термін виконання договору), позовну роботу, спрямовану на повернення авансу не здійснює, а отже виявлені порушення на даний час залишаються не усунутими, а завдані державі збитки не відшкодовані.

Згідно з пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених Частина 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Верховним Судом ухвалою від 06.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника військового прокурора Центрального регіону України на ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 910/9731/19 та зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 з подібними правовідносинами.

Ухвалою від 01.09.2020 провадження у справі № 910/9731/19 за касаційною скаргою Заступника військового прокурора Центрального регіону України на ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 поновлено у зв'язку з офіційним оприлюдненням
20.07.2020 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та призначено до розгляду на 17.09.2020 о 10:30 год у приміщенні Касаційного господарського суду.

Учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Склад суду у даній справі визначений згідно з витягом з протоколу розподілу судової справи від 29.10.2019, який міститься в матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз положень частин 3 -5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, та зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції, рішення якого підтримано судом апеляційної інстанції, на стадії відкриття судового провадження, дійшов висновку, що прокурор, звертаючись до суду із даним позовом в особі Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, не обґрунтував наявності підстав для здійснення такого представництва інтересів держави в суді, у зв'язку з чим повернув позовну заяву з доданими до неї документами на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення судів обґрунтовані тим, що прокурором у позовній заяві не зазначено в чому саме полягає неможливість позивачів звернутися з відповідним позовом про стягнення передоплати так як, позивачі, в особі яких в інтересах держави з позовом до суду звернувся заступник військового прокурора Центрального регіону України, мають підстави і можливість самостійно захищати свої права за Договором підряду на виконання робіт № 1848 від 27.12.2013 і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем.

А також зазначив, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Однак такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

У той час як обставини дотримання/недотримання прокурором встановленої частинами 3 і 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, судами попередніх інстанцій не встановлювались.

З урахуванням викладеного колегія суддів касаційної інстанції вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не були дотриманні вимоги Господарського процесуального кодексу України, а тому ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, що оскаржуються, скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження з урахуванням викладеного у цій постанові.

Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа передається на розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 910/9731/19 скасувати.

3. Справу № 910/9731/19 направити на розгляд до Господарського суду м. Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець