Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.08.2019 року у справі №916/2750/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2750/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача -Пудлінська Л. І.,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 (судді: Разюк Г. П., Колоколов С. І., Савицький Я. Ф. ) і рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2019 (суддя Смелянець Г. Є.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова"

до фізичної особи-підприємця Юраша Руслана Андрійовича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання акта таким, що містить неправдиву інформацію, та визнання акта нечинним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова" (далі - ТОВ "Александрія Нова") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Юраша Руслана Андрійовича про:

- визнання акта прийому-передачі від 01.01.2008 таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію, а саме: "Сумма в размере 650 000 (шестьсот пятьдесят тысяч) гривен получена в полном объёме.

Претензий по оплате согласно п. 3.2 Арендодатель не имеет";

- визнання нечинним акта прийому-передачі від 01.01.2008 у зв'язку із відсутністю у ньому реквізитів (ідентифікуючих даних) сторін і зазначенням неправдивої інформації, а саме: "Сума в размере 650 000 (шестьсот пятьдесят тысяч) гривен получена в полном объёме. Претензий по оплате согласно п. 3.2 Арендодатель не имеет".

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 202, 203, 215, 1087, 1088 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що на початку червня 2008 року ТОВ "Александрія Нова" уклало договір оренди нерухомого майна з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮМІ" (далі - ТОВ "ЮМІ"), директором якого був Юраш Р. А.

Однак, договору оренди нерухомого майна з ФОП Юрашем Р. А. позивач не укладав. В оскаржуваному акті прийому-передачі не зазначено реквізитів (найменування) орендодавця та орендаря, а підписуючи цей акт директор ТОВ "Александрія Нова" ОСОБА_4 мала на увазі (вважала), що акт стосується договору оренди, укладеного з ТОВ "ЮМІ".

Будь-яких коштів від ФОП Юраша Р. А., а саме 650 000,00 грн ТОВ "Александрія Нова" не отримувало.

Позивач зазначив, що ФОП Юраш Р. А. не міг сплатити 650 000,00 грн, за оскаржуваним актом від 01.01.2008, оскільки 01.01.2008 - вихідний день, а директор ТОВ "Александрія Нова" ОСОБА_4 перебувала на амбулаторному лікуванні у м. Тирасполі.

Крім того, ФОП Юраш Р. А. станом на 01.01.2008 не мав на банківських рахунках грошових коштів, не знімав грошових коштів з рахунків у банку, а згідно з наданими деклараціями ФОП Юраш Р. А. у період із 01.01.2005 по 30.09.2007 не мав доходу. Станом на 24.01.2008 сума одержаного валового доходу становила 17 703,00
грн.

Позивач наголосив, що зазначені обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання акта прийому-передачі від 01.01.2008 таким, що містить неправдиву інформацію щодо отримання 650 000,00 грн.

ТОВ "Александрія Нова" у позові також зазначило, що позовні вимоги про визнання нечинним акта прийому-передачі від 01.01.2008 підтверджуються висновком експертного дослідження від 27.12.2010 № 16604, складеним Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 14.11.2014 у справі № 523/15990/14-к, за змістом якої експертний висновок від 27.12.2010 № 16604 є доказом на підтвердження неможливості сплати ФОП Юрашем Р. А. 650 000,00 грн, копією листа Державної податкової адміністрації в Одеській області від 10.12.2010 № 45341/з/17-0402, копією листа Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси від 15.09.2010 № 26226/9/17-215.

1.3. ФОП Юраш Р. А. подав до суду клопотання про застосування позовної давності згідно з положеннями статей 256, 257, 258, 261, 267 Цивільного кодексу України та про відмову у задоволенні позову, наголошуючи, що із вимогами про визнання акта від 01.01.2008 таким, що містить неправдиву інформацію. та визнання його нечинним позивач звернувся 07.12.2018, тобто через 10 років і 11 місяців. При цьому зазначений акт був предметом дослідження у межах справи № 29/124-0-3108, згідно із судовими рішеннями в якій з ТОВ "Александрія Нова" стягнуто на користь ФОП Юраша Р. А. грошові кошти.

У відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, відповідач акцентував на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.

Крім того, відповідач зазначив, що ТОВ "Александрія Нова" з аналогічними вимогами зверталося із зустрічною позовною заявою у межах справи № 29/124-0-3108, за результатами розгляду яких товариству було відмовлено.

1.4. ТОВ "Александрія Нова" щодо позовної давності наголосило, що із 04.11.2009 - дати звернення товариства до суду із зустрічною позовною заявою до ФОП Юраша Р. А. про визнання договору оренди недійсним - позовну давність відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перервано, оскільки за змістом частини 2 зазначеної норми позовна давність переривається, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Отже, позивач зазначає, що у цьому випадку позовна давність обчислюється з
31.05.2016 - дати набрання чинності постановою Одеського апеляційного господарського суду у справі № 29/12408-3108 про залишення без задоволення заяви ТОВ "Александрія Нова" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2010.

1.5. Згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.03.2019 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_2

1.6. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача просила суд закрити провадження у справі, наголошуючи, що оспорюваний ТОВ "Александрія Нова" акт прийому-передачі від 01.01.2008 не є угодою чи правочином у розумінні положень статті 202 Цивільного кодексу України, це документ, який встановлює певні факти - розрахунки між сторонами, та є лише письмовим доказом, отже не може бути предметом спору.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.04.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
25.07.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки оспорюваний позивачем акт приймання-передачі від
01.01.2008 не є правочином у розумінні вимог статті 202 Цивільного кодексу України, а також був досліджений як доказ Господарським судом Одеської області під час розгляду справи № 29/124-08-3108 та адміністративним судом під час розгляду справи № 2а/1570/8954/2011, позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

Щодо позовних вимог про визнання акта прийому-передачі від 01.01.2018 таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію, суди, зважаючи на положення статей 269, 270, 275, 277, 278 Цивільного кодексу України, також дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Суди попередніх інстанцій щодо заяви відповідача про застосування позовної давності акцентували, що оскільки позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог із підстав неправильного обрання ним способу захисту свого порушеного права, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Александрія Нова" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання акта прийому-передачі від 01.01.2008 таким, що містить неправдиву інформацію, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, наголошуючи на невідповідності висновків судів фактичним обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

Так, скаржник акцентує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, дійшов висновку, що оскільки оскаржуваний акт прийому-передачі від 01.01.2008 досліджено як доказ під час розгляду справи № 29/124-08-3108, місцевий суд не порушив положень статей 73, 74, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Проте заявник касаційної скарги наголошує, що автентичності акта прийому-передачі від 01.01.2008 стосовно достовірності інформації про отримання грошових коштів у сумі 650 000,00 грн і відсутність претензій орендодавця щодо оплати згідно з пунктом 3.2, що є предметом спору у цій справі, жоден із судів не дослідив.

ТОВ "Александрія Нова" у всіх судових спорах із приводу договору оренди нерухомого майна, нібито укладеного 01.01.2008 із ФОП Юрашем Р. А., незважаючи на відмову суду у задоволенні позову товариства про визнання такого договору недійсним, заперечувало сплату ФОП Юрашем Р. А. 650 000,00 грн, стверджуючи, що фрази про отримання 650 000,00 грн і відсутність претензій орендодавця щодо оплати у тексті цього акта не було, а директор ТОВ "Александрія Нова" була впевнена, що підписує акт прийому-передачі орендованого майна за договором, укладеним 01.01.2008 із ТОВ "ЮМІ".

Суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, дійшов висновку про неправильне обрання позивачем способом захисту, не взявши до уваги докази, надані позивачем, зокрема, висновок експертного дослідження від 27.12.2010 № 16604, складений Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, лист Державної податкової адміністрації в Одеській області від 10.12.2010 № 45341/з/17-0402, лист Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси від
15.09.2010 № 26226/9/17-215, ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від
14.11.2014 у справі № 523/15990/14-к, якою засвідчено, що експертний висновок від 27.12.2010 № 16604 є доказом на підтвердження неможливості сплати ФОП Юрашем Р. А. 650 000,00 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що згідно з постановою Національного банку України від 09.12.2013 № 503 "Про затвердження Положення про порядок проведення перевірок щодо отримання об'єктами нагляду (оверсайта) вимог законодавства України з питань діяльності платіжних систем в Україні" недостовірна інформація - це інформація, що суперечить даним первинних документів. Водночас інформація, зазначена в оскаржуваному акті щодо сплати відповідачем 650 000,00 грн, не відповідає дійсності, викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі. Проте суди відмовилися досліджувати докази недостовірності цієї інформації.

Навіть з урахуванням встановлення під час розгляду справи № 29/124-08-3108 обставин, що сторони відповідно до пункту 3.3 договору домовилися про внесення орендарем залогового платежу у сумі 650 000,00 грн не є підтвердженням сплати коштів.

Крім того, скаржник зазначає, що ознайомившись із позицією касаційної інстанції щодо застосування норм права при розгляді спорів про визнання нечинними актів прийому-передачі, ТОВ "Александрія Нова" не змінює свою позицію, що акт прийому-передачі є правочином у розумінні норм чинного законодавства.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається із матеріалів справи, предметом позову є, зокрема, вимога ТОВ "Александрія Нова" до ФОП Юраша Р. А. про визнання нечинним акта прийому-передачі від 01.01.2008 у зв'язку із відсутністю у ньому реквізитів (ідентифікуючих даних) сторін і зазначенням неправдивої інформації, а саме: "Сума в размере 650 000 (шестьсот пятьдесят тысяч) гривен получена в полном объёме. Претензий по оплате согласно п. 3.2 Арендодатель не имеет", із посиланням на положення статей 202, 203, 215 Цивільного кодексу України.

4.3. Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з матеріалами справи
01.01.2008 між ТОВ "Александрія Нова" і ТОВ "ЮМІ" в особі директора Юраша Р. А. строком на 35 місяців (до 01.12.2010) укладено договір оренди нерухомого майна (приміщення по вул. Миколаївська дорога, 253 у місті Одесі та паркувального майданчика), згідно з пунктом 2.1 якого передача об'єкта підтверджується актом прийому-передачі. У разі розірвання договору орендодавець протягом 3-х робочих днів зобов'язується передати залишкову суму передоплати (пункт 5.4 договору).

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 25.01.2010 у справі № 29/124-08-3108 задоволено первісний позов ФОП Юраша Р. А., а саме стягнуто з ТОВ "Александрія Нова" на користь підприємця Юраша Р. А. борг у сумі 588 749,90 грн. У задоволенні зустрічних вимог ТОВ "Александрія Нова" до підприємця Юраша Р. А. про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2008 відмовлено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2010 рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2010 скасовано, у задоволенні первісного позову ФОП Юраша Р. А. відмовлено, а зустрічний позов ТОВ "Александрія Нова" задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2010 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2010 у справі № 29/124-08-3108, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2010 залишено в силі.

Здійснюючи розгляд справи № 916/2750/18, суди попередніх інстанцій виходили із того, що у справі № 29/124-08-3108 суди установили такі обставини: 01.01.2008 між ТОВ "Александрія Нова" (орендодавець) і ФОП Юрашем Р. А. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна; 01.01.2008 між сторонами договору підписано акт приймання-передачі від 01.01.2008, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення за адресою: м. Одеса, вул.

Миколаївська дорога, 253, загальною площею 635 м2. Суму 650 000,00 грн ТОВ "Александрія Нова" отримано в повному обсязі, претензій щодо оплати згідно з пунктом 3.2 договору орендодавець не має; згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17.04.2009 № 359/02 підписи від імені ОСОБА_4 у наданих на експертизу у зазначених договорі та акті прийому-передачі від 01.01.2008 виконала сама ОСОБА_4; ТОВ "Александрія Нова" уклало договір оренди від
01.01.2008 добровільно з власної волі, доводи товариства про укладення договору під впливом обману з боку ФОП Юраша Р. А. є безпідставними.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у справі № 916/2750/18 дійшов висновку, що оскаржуваний у цій справі акт приймання-передачі від 01.01.2008, який ТОВ "Александрія Нова" у позові просило визнати нечинним, із зазначеною у ньому інформацією було досліджено як доказ під час розгляду справи № 29/124-08-3108.

4.4. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зважаючи на положення статей 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, а також правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду у справах № 910/12258/17, № 910/22274/17, № 910/12827/17, дійшов правильного висновку, що оскільки акт приймання-передачі є лише одним із доказів, що підтверджує належне виконання особою зобов'язання з передачі, у цьому випадку зокрема нерухомого майна, такий акт приймання-передачі не має ознак правочину у розумінні положень статті 202 Цивільного кодексу України, а отже позовні вимоги про визнання нечинним акта приймання-передачі не підлягають задоволенню.

4.5. Судові рішення у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Александрія Нова" до ФОП Юраша Р. А. про визнання нечинним акта прийому-передачі від 01.01.2008 ТОВ "Александрія Нова" не оскаржило.

4.6. Щодо позовних вимог ТОВ "Александрія Нова" до ФОП Юраша Р. А. про визнання акта прийому-передачі від 01.01.2008 таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію, а саме: "Сумма в размере 650 000
(шестьсот пятьдесят тысяч) гривен получена в полном объёме. Претензий по оплате согласно п. 3.2 Арендодатель не имеет", колегія суддів зазначає про таке.

4.7. Відповідно до частини 1 статті 200 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

За змістом статті 94 та частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 статті 94 та частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

У частині 2 статті 34 Господарського кодексу України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Статтею 277 Цивільного кодексу України визначено порядок спростування неправдивої інформації та, зокрема, передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статті 91 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, а і юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка зашкоджує діловій репутації господарюючого суб'єкта.

Водночас, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширена інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності; поширена інформація порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації розуміється опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

4.8. Як убачається зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання акта приймання-передачі від 01.01.2008 таким, що містить неправидиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію, ТОВ "Александрія Нова" посилалося на положення статей 1087, 1088 Цивільного кодексу України, постанову Правління Національного банку України від 09.02.2005 № 32, Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, і наголосило на підтвердженні наданими позивачем доказами неможливості проведення ФОП Юрашем Р. А. платежу у сумі 650 000,00 грн у зв'язку із відсутністю на його банківських рахунках грошових коштів у достатній кількості, відсутності доходу у такій сумі, неможливості здійснення готівкового розрахунку у сумі 650 000,00
грн, а також неможливості розрахунку 01.01.2008, оскільки цей день був святковим, а директор ТОВ "Александрія Нова" перебувала на лікуванні в іншому місті.

Отже, як убачається зі змісту позовної заяви та установлено судами попередніх інстанцій, вимога ТОВ "Александрія Нова" стосується не спростування неправдивої (недостовірної), на думку позивача, інформації, а визнання акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.01.2008 до договору оренди таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що інформація, зазначена в акті приймання-передачі від 01.01.2008, стосувалася предмета позову ФОП Юраша Р. А. до ТОВ "Александрія Нова" у справі № 29/124-08-3108, була доказом у цій справі, дослідженим судом, який, у свою чергу, установив, що акт приймання-передачі від 01.01.2008 із зазначеною у ньому інформацією, у тому числі про отримання орендодавцем 650 000,00 грн і відсутність претензій щодо оплати, підписала директорка ТОВ "Александрія Нова" ОСОБА_4.

4.9. За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому статті 2 Господарського процесуального кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

4.10. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту можна визначити як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

4.11. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримати відповідне відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

4.12. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у цьому випадку правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Александрія Нова" до ФОП Юраша Р. А. про визнання акта прийому-передачі від 01.01.2008 таким, що містить неправдиву (недостовірну, таку, що не відповідає дійсності) інформацію, а також про відсутність підстав застосування позовної давності з урахуванням відмови у задоволенні позову по суті позовних вимог.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Александрія Нова" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2019 у справі № 916/2750/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак