Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.03.2019 року у справі №910/14018/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/14018/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І. В. - головуючий, Кондратова І. Д., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представники учасників справи:

позивача - Пушкар І. А.,

відповідача-1 - Роєнко Є. В.,

відповідача-2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 (головуючий суддя Буравльов С. І., судді Мартюк А. І., Калатай Н. Ф. )

та рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2018

(суддя Ващенко Т. М. )

у справі №910/14018/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз",

2) Компанії INTEGRITY WEST PIPELINES TESTING AND TREATMENT SERVICES

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") та Компанії INTEGRITY WEST PIPELINES TESTING AND TREATMENT SERVICES (далі - Компанія) про визнання недійсним договору про закупівлю послуг №1609000231 від 12.09.2016.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від імені відповідача-2 оспорюваний договір було підписано особою, повноваження якої діяти від імені відповідача-2 не підтверджені належним чином, у зв'язку з чим оспорюваний правочин укладено з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.25.03.2016 ПАТ "Укртрансгаз" було оприлюднено на веб-порталі оголошення №086083 про проведення закупівлі послуг (відкритих торгів) щодо технічного випробування й аналізування за чотирма лотами.

2.2.02.06.2016 відбулось розкриття пропозицій конкурсних торгів та за результатами їх оцінки переможцем закупівлі по усім чотирьом лотам визнано Компанію та акцептовано пропозицію останньої.

2.3.12.09.2016 між ПАТ "Укртрансгаз" (замовник) та Компанією (виконавець) було укладено договір про закупівлю послуг №1609000231 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги щодо технічного випробування й аналізування (послуги з технічних випробувань (внутрішньотрубне діагностування магістральних газопроводів, лот №4: послуги щодо технічного випробування й аналізування (послуги з технічних випробувань (внутрішньотрубне діагностування магістральних газопроводів Ду 800, Ду 700, Ду 500)), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити такі послуги.

2.4. Оспорюваний договір підписано від імені Компанії ОСОБА_1 на підставі довіреності від 12.05.2016 №1239380.

Вказана довіреність була видана судовим департаментом Управління судової влади у Об'єднаних Арабських Еміратах.

2.5. Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, довіреність від
12.05.2016 №1239380, на підставі якої ОСОБА_1 підписав оспорюваний договір, повинна бути легалізована відповідно до чинного законодавства України з метою засвідчення справжності підписів та печатки на цій довіреності, а також з метою засвідчення наявності відповідних повноважень у ОСОБА_1 на підписання оспорюваного договору від імені відповідача-2. У зв'язку з цим позивач вважає, що договір про закупівлю послуг №1609000231 від 12.09.2016 підлягає визнанню недійсним.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.23 серпня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

3.2.09 січня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 залишено без змін.

3.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено, що порушуються його права та охоронювані законом інтереси укладенням та виконанням оспорюваного договору.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2019, рішення Господарського суду міста Києва від
23.08.2018 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Кваліфікуючи підстави позову, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися ч. 1 ст. 15 ЦК України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Однак, у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає не про порушення своїх прав, а про порушення своїх охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, позивач вважає, що застосуванню судами першої та апеляційної інстанцій підлягала ч. 2 ст. 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судами не тільки не було надано правової оцінки тому, які інтереси позивача порушено, чим саме порушено, а й взагалі це питання залишилося поза увагою суду.

4.2.2. Також на думку позивача, суди неправильно тлумачать норми закону, а саме ст.ст. 215, 216 ЦК України та порушено норми процесуального права - ст.ст. 236, 238, 282 ГПК України.

4.3. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

4.4. Склад суду змінено у зв'язку з відпусткою судді Стратієнко Л. В., що підтверджується наявним у справі Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.09.2019.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсним договору про закупівлю послуг №1609000231 від 12.09.2016.

5.2.2. Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.2.3. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

5.2.3. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

5.2.4. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

5.2.5. Відповідно до положень ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

5.2.6. Звертаючись з позовом, позивач вказував, що оспорюваний договір зі сторони Компанії підписано неуповноваженою особою, оскільки довіреність на цю особу не легалізована відповідно до чинного законодавства України.

При цьому позивач, який не є стороною цього договору, обґрунтовував порушення своїх прав та законних інтересів тим, що він є засновником і одноосібним акціонером ПАТ "Укртрансгаз", а тому заінтересований у дотриманні ПАТ "Укртрансгаз" норм національного законодавства України, а також у ефективному здійсненні відповідачем-1 господарської діяльності та у покращенні фінансових показників товариства. На думку позивача, цей охоронюваний законом інтерес співвідноситься з правами НАК "Нафтогаз України" на участь в управлінні товариством та на отримання дивідендів. Виконання ПАТ "Укртрансгаз" грошових зобов'язань, які випливають з оспорюваного договору, призведе до збитків ПАТ "Укртрансгаз" та, як наслідок, до порушення прав НАК "Нафтогаз України" як засновника та одноосібного акціонера ПАТ "Укртрансгаз".

5.2.7. Верховний Суд зауважує, що обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права чи інтересу з боку відповідачів.

Суди встановили, що ПАТ "Укртрансгаз" відповідно до власного статуту діє як самостійний господарюючий суб'єкт, має право від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести зобов'язання, бути позивачем та відповідачем в суді, може вчиняти будь-які правочини, не заборонені законодавством; втручання органів державної влади або місцевого самоврядування у діяльність товариства не допускаються, крім випадків, прямо передбачених законами України.

Відповідно до п. 4.6 статуту відповідача-1 акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть лише ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Стаття 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому у ст.ст. 43, 44 ГК України закріплено свободу підприємницької діяльності та принципи підприємницької діяльності, які в тому числі передбачають, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонено законом; підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій, що обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, не свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів шляхом укладення оспорюваного договору.

5.2.8. Доводи позивача у касаційній скарзі про те, що господарськими судами залишено поза увагою питання, які саме інтереси позивача порушено, відхиляються Верховним Судом, оскільки вони спростовуються вищенаведеним.

Верховний Суд, оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваних судових рішеннях, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів позивача.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтованим. При цьому, доводи скаржника у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/14018/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

О. Мамалуй