Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.12.2020 року у справі №908/2107/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/2107/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2020 (судді: Подобєд І. М. - головуючий, Антонік С. Г., Широбокова Л. П. ) та ухвали Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 (суддя Горохов І. С. )

за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі" у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі"

до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсними наказів, поновлення (внесення) запису

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У серпні 2020 року Селянське (фермерське) господарство "Ай-Петрі" (далі - С (Ф)Г "Ай-Петрі") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) про: 1) визнання за С (Ф)Г "Ай-Петрі" права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0003 га в межах згідно з планом, розташованої на території П'ятихатської сільської ради, наданої ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ЗП № 002213 від
19.07.2000 для організації селянського (фермерського) господарства на підставі рішення голови Василівської районної ради народних депутатів Василівського району Запорізької області від 20.03.2000 № 28, затвердженого рішенням десятої сесії ХХІІІ скликання Василівської районної ради від 29.03.2000 № 6, яка після проведення державної реєстрації земельної ділянки згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300915832014 від 05.06.2014 має кадастровий номер 2320985800:03:043:0002; 2) визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою" від
05.12.2019 № 8-2708/15-19-СГ, № 8-2764/15-19-СГ, № 8-2766/15-19-СГ, № 8-2768/15-19-СГ, № 8-2769/15-19-СГ, № 8-2771/15-19-СГ, № 8-2772/15-19-СГ, № 8-2773/15-19-СГ, № 8-2778/15-19-СГ; від 06.12.2019 № 8-2797/15-19-СГ, № 8-2798/15-19-СГ, № 8-2799/15-19-СГ, № 8-2800/15-19-СГ, № 8-2801/15-19-СГ, № 8-2802/15-19-СГ, № 8-2803/15-19-СГ, № 8-2804/15-19-СГ, № 8-2805/15-19-СГ, № 8-2806/15-19-СГ, № 8-2807/15-19-СГ, № 8-2808/15-19-СГ, № 8-2809/15-19-СГ, № 8-2810/15-19-СГ, № 8-2813/15-19-СГ, № 8-2822/15-19-СГ; 3) визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" від 27.12.2019 № 8-3502/15-19-СГ, згідно з яким (пункт 2), громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 передано у власність земельні ділянки загальною площею 50 га для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території П'ятихатської сільської ради Василівського району Запорізької області, за межами населеного пункту; 4) поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (внесення до цього Реєстру) запису про право постійного користування земельною ділянкою державної власності, розташованої на території П'ятихатської сільської ради Василівського району Запорізької області, площею 50,0003 га, кадастровий номер 2320985800:03:043:0002, посвідченого державним актом на право постійного користування землею І-ЗП № 002213 від 19.07.2000, яке зареєстроване відділом Держземагенства у Василівському районі Запорізької області 05.06.2014 на підставі витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300915832014.

1.2. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 позовну заяву С (Ф)Г "Ай-Петрі" до ГУ Держгеокадастру про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсними наказів про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність, про поновлення (внесення) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису було повернуто позивачеві без розгляду на підставі пункту 2 частини 5 статті 174, пункту 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заявник у позові об'єднав вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

1.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2020 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 залишено без змін.

2. Короткий зміст касаційної скарги

2.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, С (Ф)Г "Ай-Петрі" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2020 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у цій справі, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

С (Ф)Г "Ай-Петрі" вважає, що оскаржувані ухвалу та постанову у справі прийнято із порушенням норм процесуального права, а саме пункту 2 частини 5 статті 174, пункту 4 статті 173, частини 2 статті 273 Господарського процесуального кодексу України, а також без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц. Зокрема, господарство наголошує, що цей спір підвідомчий господарському суду, оскільки сторонами у справі (позивачем і відповідачем) є юридичні особи; позовні вимоги є пов'язаними; зазначений спір має приватноправовий характер (обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу). Отже, посилання судів на положення частини 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, скаржник вважає помилковими. Крім цього, скаржник також наголошує, що порушення прав позивача щодо постійного користування земельною ділянкою, посвідченого державним актом на право постійного користування землею від 19.07.2000, є очевидним; оспорювані накази ГУ Держгеокадастру прийняті з порушенням вимоги законодавства та прав позивача на постійне користування спірною земельною ділянкою; видача цих наказів всупереч вимогам земельного законодавства є втручанням відповідача у право позивача на мирне володіння майном.

2.2. Від ГУ Держгеокадастру відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
14.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою С (Ф)Г "Ай-Петрі" у порядку письмового провадження; визначено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.12.2020; витребувано із Господарського суду Запорізької області справу № 908/2107/20. Згідно з інформацією автоматизованої бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" справа № 908/2107/20 надійшла до Верховного Суду 12.01.2021. Оскільки справа надійшла до суду касаційної інстанції 12.01.2021, розгляд касаційної скарги здійснюється з урахуванням розумних строків у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Переглянувши оскаржені у справі постанову та ухвалу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

3.3. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від
04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від
29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").

Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема і в постанові від 19.02.2020 у справі № 570/1472/19, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх вістаттею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"одавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За змістом статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 20 Господарського процесуального кодексу України наведено перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Зокрема господарськими судами розглядаються справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Для віднесення справи до своєї юрисдикції господарському суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Натомість за змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

3.4. Як уже зазначалося та свідчать матеріали справи, СФГ "Ай-Петрі" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ГУ Держгеокадастру про:

- визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0003 га в межах згідно з планом, розташованої на території П'ятихатської сільської ради, наданої державним актом на право постійного користування землею І-ЗП № 002213 від 19.07.2000 ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства на підставі рішення голови Василівської районної ради народних депутатів Василівського району Запорізької області від 20.03.2000 № 28, затвердженого рішенням десятої сесії ХХІІІ скликання Василівської районної ради від 29.03.2000 № 6, яка після проведення державної реєстрації земельної ділянки згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300915832014 від 05.06.2014, має кадастровий номер 2320985800:03:043:0002;

- визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою" від 05.12.2019 №8-2708/15-19-СГ, №8-2764/15-19-СГ, №8-2766/15-19-СГ, №8-2768/15-19-СГ, №8-2769/15-19-СГ, №8-2771/15-19-СГ, №8-2772/15-19-СГ, №8-2773/15-19-СГ, №8-2778/15-19-СГ; від
06.12.2019 №8-2797/15-19-СГ, №8-2798/15-19-СГ, №8-2799/15-19-СГ, №8-2800/15-19-СГ, №8-2801/15-19-СГ, №8-2802/15-19-СГ, №8-2803/15-19-СГ, №8-2804/15-19-СГ, №8-2805/15-19-СГ, №8-2806/15-19-СГ, №8-2807/15-19-СГ, №8-2808/15-19-СГ, №8-2809/15-19-СГ, №8-2810/15-19-СГ, №8-2813/15-19-СГ, №8-2822/15-19-СГ;

- визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" від 27.12.2019 № 8-3502/15-19-СГ;

- поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (внесення до цього Реєстру) запису про право постійного користування земельною ділянкою державної власності, що розташована на території П'ятихатської сільської ради Василівського району Запорізької області, площею 50,0003 га, кадастровий номер undefined, посвідчене державним актом на право постійного користування землею І-ЗП №002213 від 19.07.2000, яке зареєстроване відділом Держземагентства у Василівському районі Запорізької області 05.06.2014 року на підставі витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300915832014.

Повертаючи цю позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, керувався положеннями пункту 4 статті 173, пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, установив, що в позовній заяві об'єднано вимоги, які підлягають вирішенню як в порядку господарського судочинства (вимога щодо визнання права постійного користування землею), так і такі, що віднесені до компетенції суду загальної юрисдикції та повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства (визнання наказів ГУ Держгеокадастру недійсними, поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (внесення до цього Реєстру) запису про право постійного користування земельною ділянкою). Попередні судові інстанції установили, що спір у справі безпосередньо стосується також прав фізичних осіб, яким відповідно до оспорюваних наказів ГУ Держгеокадастру надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, затверджено документації із землеустрою та надано земельні ділянки у власність, тобто спір у зазначеній частині є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, позаяк його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб, які в таких фізичних осіб виникли із цих актів органу державної влади у сфері земельних відносин. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, зокрема, те, що, як свідчать матеріали справи (і про це також наголошено у касаційній скарзі), С (Ф)Г "Ай-Петрі" стверджувало, що сама по собі вимога про визнання права постійного користування земельною ділянкою у наведеному випадку не може вважатися ефективним способом захисту порушеного права господарства, оскільки в результаті задоволення такої вимоги, за наявності спірних наказів відповідача, зокрема, щодо передачі у власність цієї ж земельної ділянки фізичним особам, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, право позивача захищено та відновлено не буде.

Крім того, суд також зазначив, що залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору, фізичних осіб (громадян) в порядку статті 50 Господарського кодексу України без пред'явлення позивачем до цих осіб будь-яких вимог також не сприятиме ефективному захисту та відновленню прав позивача.

Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 04.07.2018 у справі № 361/3009/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 485/1472/17, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 15.05.2019 у справі № 469/1346/18, від 26.06.2019 у справі № 911/2258/18, вимога про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов'язки, безпосередньо стосується прав та обов'язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Водночас як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду (постанови від
16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 20.11.2018 у справі № 911/44/17, від
15.01.2019 у справі № 911/4007/16, від 10.09.2019 у справі № 910/4896/18 стосовно юрисдикції суду у розгляду спорів, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб) рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Статтею 173 Господарського процесуального кодексу України унормовано об'єднання і роз'єднання позовів.

Так, у частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас за змістом частини 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено частини 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства; розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

За пунктом 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пунктом 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено статті 21 Господарського процесуального кодексу України.

Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об'єднання позовних вимог, в разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз'єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. Зважаючи на викладене та беручи до уваги, що позивачем у позовній заяві було об'єднано вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, з чим погодився апеляційний господарський суд, не допустив порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування оскаржених у справі судових рішень немає, а доводи, наведені у касаційній скарзі, цього не спростовують.

Стосовно наведених у касаційній скарзі посилань скаржника на необхідність урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від
29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, колегія суддів зазначає, що питання юрисдикції спору у зазначеній справі не розглядалося; виключна правова проблема стосувалася вирішення спорів у справах про визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок у ситуації, коли дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки; правовідносини у цих справах не є подібними; висновки господарських судів у справі № 908/2107/20 щодо порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог та у зв'язку із цим повернення позовної заяви без розгляду не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у зазначеній постанові.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для повернення позовної заяви без розгляду.

4.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.3. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.4. Доводи позивача щодо необхідності розгляду спору в цій справі за правилами господарського судочинства, оскільки спір виник між позивачем і ГУ Держгеокадастру, а фізичні особи не були визначені відповідачами у справі, не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, позаяк предмет спору, у тому числі, безпосередньо стосується прав і обов'язків таких фізичних осіб, адже визнання недійсним акта органу державної влади у сфері земельних відносин, яким передано земельні ділянки у власність 25 громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території П'ятихатської сільської ради Василівського району Запорізької області, впливає на обсяг прав і обов'язків власників земельних ділянок, оскільки предмет такого спору стосується правомірності набуття ними відповідних земельних ділянок.

Водночас не може бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції і довід касаційної скарги щодо порушення строку розгляду апеляційної скарги, визначеного у частині 2 статті 273 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за змістом положень частини 6 статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі; скаржник не обґрунтував, яким саме чином у цьому випадку порушення строку розгляду апеляційної скарги призвело до прийняття незаконного, на його думку, судового рішення; порушення строку розгляду апеляційної скарги не належить і до кола безумовних підстав для скасування судового рішення, які наведено у статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання скаржника на положення пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України та неповідомлення фізичних осіб, зазначених СФГ "Ай-Петрі" у позові та апеляційній скарзі як третіх осіб, також не можуть бути підставою для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки, по-перше, зазначені положення стосуються випадку, коли справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; по-друге, у матеріалах справи немає відповідного процесуального документа щодо залучення таких фізичних осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, що унеможливлює висновок про набуття такими особами статусу учасника справи у розумінні положень процесуального законодавства; як уже зазначалося, у наведеному випадку позовна заява СФГ "Ай-Петрі" була повернута господарству без розгляду через порушення правил об'єднання позовних вимог.

Решта доводів касаційної скарги стосується суті спору, фактичних обставин і не беруться до уваги Верховним Судом з огляду викладене та зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначені обставини не були предметом дослідження судів у зв'язку із поверненням позовної заяви без розгляду.

4.5. Отже, оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення господарськими судами норм права під час ухвалення оскаржуваних ухвали та постанови у справі не отримали підтвердження, ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником положень Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що правових підстав для скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 і постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2020 у наведеному випадку немає.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2020 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у справі № 908/2107/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак