Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.09.2021 року у справі №918/1226/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 918/1226/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Семенчука М. А.,

Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області - не з'явився,

Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке"

Інституту сільського господарства Західного Полісся

Національної академії аграрних наук України - не з'явився,

Приватного підприємства "Холдер Агро" - Кармазіна Ю. А., Колісника А. І.,

Національної академії аграрних наук України - Лучок А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 (у складі колегії суддів: Філіпова Т. Л. (головуючий), Бучинська Г. Б., Василишин А. Р. )

та рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2021 (суддя Романюк Р. В. )

у справі № 918/1226/20

за позовом Виконувача обов'язків керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, Приватного підприємства "Холдер Агро",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної академії аграрних наук України,

про визнання недійсним договору і повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Виконувач обов'язків керівника Рівненської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру) до Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке "), Приватного підприємства "Холдер Агро" (далі - ПП "Холдер Агро"), у якому просив:

- визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції № 0804ВК від 08.04.2020, укладений між ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" і ПП "Холдер Агро";

- зобов'язати ПП "Холдер Агро" повернути ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" земельні ділянки площею 601,42 га та 1009,45 га, що розташовані на території Городищенської та Білокриницької сільських рад Рівненського району Рівненської області, вартість яких становить 338 282 700,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір контрактації сільськогосподарської продукції є удаваним правочином, який вчинено ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" і ПП "Холдер Агро" з метою приховати інший правочин - оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК) та Закону України "Про оренду землі", тому цей договір має бути визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а земельна ділянка повернута землекористувачу ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке".

Підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що уповноваженим органом - ГУ Держгеокадастру не вжито жодних заходів до усунення порушень інтересів держави, у тому числі шляхом подачі позову про визнання зазначеного договору недійсним, що вказує на усвідомлену пасивну поведінку цієї особи та є підставою для пред'явлення позову прокурором в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.03.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
01.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2021 року Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 918/1226/20 за касаційною скаргою Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.11.2021.

ПП "Холдер Агро" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ГУ Держгеокадастру, ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що
08.10.2020 року між ПП "Холдер Агро" (контрактант) та ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" (виробник) укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції № 0804ВК, за умовами якого у порядку і на умовах, визначених цим договором, виробник зобов'язався виростити і передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію визначену у додатках до цього договору, та вирощену виробником на земельних ділянках, які наведені у додатку № 1 до цього договору, а контрактант зобов'язався сприяти виробнику у вирощуванні зазначеної продукції, прийняти і провести розрахунки за продукцію на умовах, передбачених цим договором. Кількість, асортимент, одиниці виміру, ціна за одиницю, місце поставки продукції узгоджуються сторонами в додатках до цього договору щорічно - не пізніше 30 травня кожного року дії цього договору щодо продукції, яка буде вирощуватись виробником протягом відповідного року (пункти 1.1,1.2)

За умовами пунктів 2.1-2.3 договору загальна вартість продукції, що постачається згідно з договором визначається в додатках до цього договору. Ціна та кількість продукції будуть скориговані на дату поставки продукції.

Коригування ціни має бути здійснено виходячи із середніх ринкових цін на продукцію з поля (до сушення, очищення тощо) з урахуванням якісних характеристик. Зміна ціни відображається у відповідних додатках до договору.

Оплата продукції за даним договором у розмірі 100 % вартості продукції, враховуючи пункт 2.3 цього договору, здійснюється протягом 30 календарних днів після підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних про передачу продукції, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виробника, в строки, визначені у додатку до даного договору. Контрактант вправі здійснити оплату вартості продукції у повному розмірі чи частково шляхом передоплати. При здійсненні розрахунків за продукцію, зобов'язання контрактанта з оплати продукції зменшуються на вартість переданих контрактантом виробнику товарно-матеріальних цінностей та/або виконаних робіт та/або наданих послуг, для виробництва продукції на умовах цього договору.

У пункті 2.5 договору сторони визначили, що незалежно від інших положень договору, контрактант сплачує виробнику грошові кошти в сумі 700 000,00 грн.

Така сплата здійснюється безумовно та незалежно від вартості переданих виробнику матеріально - технічних ресурсів та/або виконаних робіт та/або наданих послуг, та не допускається заміна вказаної оплати на інші форми розрахунків, у тому числі зарахування зустрічних взаємних вимог. Даний платіж сплачується контрактантом виробнику протягом 15 робочих днів з моменту переходу права власності на всю продукцію, котра зазначена у додатках до даного договору.

За змістом пункту 4.4 договору сторони підтверджують розуміння ризиків притаманних сільськогосподарській діяльності (погодні, агротехнічні, цінові, тощо). Виробник підтверджує, що він зобов'язується поставити всю продукцію, що буде вирощена на площах вказаних в додатку № 1 на умовах передбачених даним договором.

Право власності на продукцію переходить до контрактанта з моменту передачі продукції в межах дії даного договору (пункт 3.4).

Відповідно до пункту 4.2 договору виробник зобов'язався, зокрема, виростити, зібрати і поставити (передати) контрактанту якісну продукцію, а також передати необхідну документацію на неї в місці та у встановлений цим договором строк (підпункт 4.2.1); вирощувати продукцію на земельних ділянках, вказаних у додатку № 1 до цього договору, особисто з використанням власних засобів (у тому числі сільськогосподарської техніки), а також має право залучати для виконання сільськогосподарських робіт (послуг) третіх осіб та контрактанта, залишаючись при цьому виробником продукції в розумінні цього договору (підпункт 4.2.2); забезпечити безперешкодний доступ представників та/або працівників, техніки контрактанта до земельних ділянок та/або місць вирощування і зберігання продукції (підпункт 4.2.3); зарахувати вартість поставлених контрактантом матеріально-технічних ресурсів, послуг та інших виробничих затрат у вартість вирощеної виробником сільськогосподарської продукції, тим самим зменшуючи загальну суму грошового зобов'язання контрактанта перед виробником, згідно з пунктом 2.1 договору (підпункт 4.2.6).

У свою чергу контрактант зобов'язався, зокрема сприяти виробнику у вирощуванні продукції шляхом передачі виробнику товарно-матеріальних цінностей (насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо), які виробник використовує при виробництві продукції. Найменування, кількість, ціна та загальна вартість товарно-матеріальних цінностей, переданих контрактантом виробнику, вказується у накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін на підтвердження факту передачі (підпункт 4.3.1 пункту 4.1 договору).

Відповідно до пунктів 9.1,9.2 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1 цього договору та закінчується 31.12.2020, але не пізніше моменту повного виконання сторонами своїх обов'язків в рамках цього договору.

У додатку до договору контрактації сільськогосподарської продукції від
08.04.2020 № 0804ВК визначено земельні ділянки, на яких буде здійснюватися виробництво сільськогосподарської продукції протягом строку дії договору: місцезнаходження земельних ділянок Городищенська сільська рада - земельна ділянка площею 601,42 га; Білокриницька сільська рада - земельна ділянка площею 1009,45 га.

Договір та додаток до договору підписані уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного договору контрактації сільськогосподарської продукції № 0804ВК від 08.04.2020, укладеного між ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" і ПП "Холдер Агро", та зобов'язання останнього повернути державному підприємству земельні ділянки площею 601,42 га та 1009,45 га, що розташовані на території Городищенської та Білокриницької сільських рад Рівненського району Рівненської області, послався на те, що цей договір суперечить статті 713 ЦК, оскільки містить умови, які не відповідають положенням зазначеної норми. Водночас цей правочин не спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто є удаваним правочином, оскільки фактично надає можливість приватному підприємству за плату та у визначений строк користуватися земельними ділянками, які перебувають на праві постійного користування у державного підприємства, що за своєю правовою природою має ознаки договору оренди землі, який суперечить вимогам статей 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статей 92, 93, 95, 116, 122, 152 ЗК.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, мотивував таке рішення тим, що невідповідність окремих умов договору контрактації сільськогосподарської продукції від 08.04.2020 № 0804ВК окремим положенням статті 713 ЦК не може свідчити про відсутність у сторін наміру укласти саме договір з метою контрактації сільськогосподарської продукції, а є реалізацією права сторін на вільне волевиявлення при укладенні договору в межах, у яких закон надає сторонами право на свободу договору, адже сторонами досягнуті домовленості щодо істотних умов укладеного ними договору.

Щодо твердження прокурора про наявність ознак договору оренди земельних ділянок судом зазначено, що в оспорюваному правочині відсутні істотні умови, які б надавали йому характер орендного договору відповідно до закону, а саме не визначено об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); не встановлено орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Без встановлення ознак договору оренди землі, які випливають з положень частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", твердження прокурора мають характер припущення.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури послався, зокрема на те, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано статті 202, 215, 235, 713 ЦК, статті 92, 116, 122, 152 ЗК, статті 4, 15 Закону України "Про оренду землі" та не надано належної оцінки умовам договору, укладеного між відповідачами, у тому числі щодо обсягу обов'язків і відповідальності державного підприємства за договором, які свідчать, що основним зобов'язанням державного підприємства є допуск контрактанта до земельних ділянок для вирощування продукції та отримання за це плати; також судами не враховано, що положення статті 713 ЦК, як і положення щодо купівлі-продажу і поставки, загальні положення яких застосовуються до договору контрактації, не передбачають таких положень, які містить пункт 2.5 договору від 08.04.2020 № 0804ВК, а саме щодо сплати контрактантом коштів (700 000,00 грн) на користь виробника незалежно від інших умов договору, від вартості переданих товаро-транспортних цінностей, робіт та послуг. Також судами не надано оцінки положенням договору, що у сукупності з фактичними обставинами справи свідчить про удаваний характер цього правочину, який вчинено з метою приховати інший правочин, а саме договір оренди земельних ділянок, які є власністю держави і перебувають у постійному користуванні державного підприємства. При обґрунтуванні підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на те, що судами при вирішенні справи в оскаржених судових рішеннях застосовано зазначені норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 № 903/601/20, від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17. Також у касаційній скарзі прокурор послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування до подібних правовідносин положень статті 713 ЦК з урахуванням того, що фактично вирощування сільськогосподарської продукції здійснюється не виробником, а контрактантом.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є саме договором контрактації, а не договором оренди земельної ділянки, що свідчить про помилковість доводів прокурора щодо удаваності цього правочину.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК .

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків

Правовідносини сторін у цій справі урегульовано договором № 0804ВК від
08.04.2020, який просить визнати недійсним прокурор в інтересах держави особі ГУ Держгеокадастру з тих підстав, що цей договір за своєю правовою природою не є договором контрактації сільськогосподарської продукції, а є договором оренди землі, оскільки, зокрема, за його умовами право, передбачене частиною 1 статті 92 ЗК, використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, на які здійснено посилання прокурором у касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Відповідно до статті 713 ЦК за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (частина 1). До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (частина 3).

Такі особливості договору певною мірою відображені у статтях 272, 273, 274 Господарського кодексу України (далі - ГК).

Так, визначення договору контрактації сільськогосподарської продукції, наведено у частині 2 статті 272 ГК, за змістом якої за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

У першому визначенні за нормами ЦК передбачено, що сільськогосподарська продукція передається виробником у власність контрактантові або визначеному ним іншому одержувачеві, а в другому - за нормами ГК, акцентується увага на обов'язку контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, що є однією з ознак договору контрактації.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 272 ГК у договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, предметом зазначеного договору виступає сільськогосподарська продукція, яка за замовленням контрактанта (заготівельника) буде вирощена виробником продукції (продавцем) і поставлена контрактанту, який зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, на відміну від договору контрактації сільськогосподарської продукції договір оренди землі укладається на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

У постановах Верховного Суду, на які прокурором здійснено посилання у касаційній скарзі на підтвердження підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено висновки щодо необхідності здійснення аналізу умов оспорюваного договору на предмет його відповідності положенням наведених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, та з'ясування всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору.

Разом із тим, за висновками Верховного Суду, наведеними у зазначених постановах, суд, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Поряд із цим, згідно з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від
17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, (на які також здійснено посилання прокурором у касаційній скарзі на обґрунтування відповідних підстав касаційного оскарження судових рішень), державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка розглядається, при вирішенні спору належним чином не з'ясував характер спірних правовідносин сторін та правової природи оспорюваного договору, не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зокрема умови оспорюваного договору на предмет його відповідності вимогам закону, яким урегульовано питання контрактації сільськогосподарської продукції, мету цього договору, з огляду на його умови щодо прав і обов'язків сторін, умови, які передбачають, у тому числі обов'язок ДП "Дослідне господарство "Білокриницьке" забезпечувати безперешкодний доступ представників та/або працівників, техніки контрактанта (ПП "Холдер Агро") до земельних ділянок, які є державною власністю та перебувають на праві постійного користування у цього державного підприємства, та обов'язок контрактанта сплатити виробникові грошові кошти в сумі 700 000,00 грн незалежно від інших положень договору, а, отже, не з'ясували, чи не спрямоване таке використання земельних ділянок на умовах контрактації сільськогосподарської продукції прихованій меті передачі цих земельних ділянок в оренду ПП "Холдер Агро", і якщо так, чи відповідає правочин, який сторони вчинили насправді, вимогам законодавства, що регулює такі правовідносини.

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв'язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин, у тому числі положень статті 713 ЦК, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2021 у справі № 918/1226/20 скасувати.

3. Справу № 918/1226/20 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко