Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.11.2019 року у справі №915/459/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 915/459/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Мачульського Г. М., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Коваленка С. В.,

Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" - Іщенко Н. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2019

(у складі колегії суддів: Аленін О. Ю. (головуючий), Лавриненко Л. В., Філінюк І. Г. )

та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019

(суддя Коваль С. М. )

у справі № 915/459/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго"

про стягнення коштів у сумі 70 084 863,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, НАК "Нафтогаз України") (змінене найменування - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" (далі - відповідач) про стягнення 70 084 863,71 грн, з яких 41 783 547,12 грн основного боргу, 10 395 456,73 грн пені, 3 772 199,62 грн 3 % річних та 14 133 660,24 грн інфляційних втрат.

Позовну заяву обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 12.10.2016 №5190/1617-ТЕ-22 у частині повного та своєчасного розрахунку за фактично переданий природний газ у період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року.

У суді першої інстанції відповідач у відзиві від 29.03.2019 на позовну заяву заявив клопотання, зокрема, про зменшення розміру пені до 10 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 64 156 328,43 грн, з яких 41 421
004,12 грн основного боргу, 5 197 728,36 грн пені, 3 772 199,62 грн 3 % річних, 13 765 396,33 грн інфляційних втрат, 665 626,50 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення 41 421 004,12 грн основного боргу, 3 772 199,62 грн 3 % річних, 13 765
396,33 грн інфляційних втрат та 5 197 728,36 грн пені є обґрунтованими через неналежне виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 12.10.2016 №5190/1617-ТЕ-22.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою основного боргу, що не було враховано позивачем при звернення із позовом, невірним розрахунком позивачем інфляційних втрат та зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

Частково задовольнивши клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10
000,00 грн та зменшивши розмір належної до стягнення пені на 50 %, суд першої інстанції врахував збитковість відповідача, зважив на те, що нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат компенсує позивачеві негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі є неспіврозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат у розмірі 368 263,91 грн. Позов в цій частині задоволено. В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 залишено без змін з викладенням резолютивної частини рішення у новій редакції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 368 263,91 грн, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності нарахування позивачем інфляційних втрат.

Разом з тим суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені на 50 %.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені на 50 %, у жовтні 2019 року позивач через суд апеляційної інстанції подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 197 728,36 грн та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50 %, врахувавши лише інтереси відповідача та не надавши оцінки доводам позивача.

Суди при зменшенні розміру пені на 50 % не надали об'єктивної оцінки винятковості даного випадку, виходячи з інтересів не лише відповідача, а й позивача; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання відповідачем; невідповідності розміру пені наслідкам порушення; зменшення розміру пені суперечить принципам розумності, справедливості та добросовісності, що призводить до зловживань з боку відповідача; нараховані штрафні санкції не є надмірно великими у порівнянні з невиконаними зобов'язаннями за договором постачання природного газу від 12.10.2016 №5190/1617-ТЕ-22; несвоєчасність оплати контрагентами послуг з постачання природного газу перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків та погіршує його фінансове становище; зменшення судом розміру пені через відсутність у боржника необхідних коштів є звільненням його від відповідальності.

Разом з тим позивач зазначив, що судами попередніх інстанцій помилково не враховано правові позиції, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14 та у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі №922/1010/16.

29.11.2019 відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 5 197 728,36 грн пені - без змін.

Заслухавши у судовому засіданні 04.12.2019 доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.10.2016 між НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Обласним комунальним підприємством "Миколаївоблтеплоенерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 5190/1617-ТЕ-22 (далі - договір від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22), відповідно до пп. 1.1,1.2 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 5.2 договору від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22 ціна за 1000 куб. м. природного газу за цим договором становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.

З укладенням між сторонами додаткової угоди від 31.03.2017 № 3 (яка набирає чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01.04.2017), якою сторони вносили зміни у договір від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22, ціна за 1000 куб. м. природного газу з 01.04.2017 залишилась незміненою.

Відповідно до п. 6.1 договору від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22 оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Уклавши додаткову угоду від 31.03.2017 № 2 (яка набирає чинності і діє з дати її підписання сторонами), сторони погодили внести зміни у п. 6.1 договору від
12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22, зі змісту яких вбачається, що вказаний пункт договору доповнено пп. 6.1.1-6.1.3, за умовами яких у строк до 15-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач має право надати постачальнику довідку щодо суми коштів, які підлягають обов'язковій сплаті постачальнику природного газу протягом міжопалювального періоду, в рахунок оплати за природний газ, спожитий в кожному місяці опалювального сезону, за формою згідно з додатком 5 до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

У разі, коли споживач відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не є виконавцем житлово-комунальної послуги з централізованого опалення, він має право надати постачальнику до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, довідку, складену на підставі відповідної довідки виконавця житлово-комунальної послуги з централізованого опалення.

При цьому відповідальність за достовірність наданої постачальнику інформації покладається на споживача.

Останній строк надання довідки за цим договором є 15.04.2017. У разі ненадання довідки до 15.04.2017 (включно), споживач втрачає право на перенесення строків остаточних розрахунків відповідно до п. 6.1.3 (п. 6.1.2 договору від 12.10.2016 №5190/1617-ТЕ-22).

У разі надання споживачем постачальнику довідки, терміном остаточного розрахунку за зобов'язаннями споживача, які підлягають обов'язковій сплаті у відповідному місяці міжопалювального періоду, на суму, визначену в довідці, вважається останній день цього місяця (п. 6.1.3 договору від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22).

Відповідно до п. 7.2 договору від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22 споживач зобов'язаний, зокрема, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

За умовами п. 8.2 договору від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22 у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Додатковою угодою від 31.03.2017 № 3 (яка набирає чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01.04.2017) сторони погодили зменшити розмір пені за порушення строків оплати споживачем з 21 % до 16,4 % (п. 7 додаткової угоди від 31.03.2017 №3).

Відповідно до п. 12.1 договору від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22 (у редакції додаткової угоди від 31.03.2017 № 3) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до
30.09.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено і те, що у період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ обсягом 54882,426 тис. куб. м. на загальну суму 325 474 739,16 грн (з ПДВ), що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від
30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017, від
30.04.2017.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов п. 6.1 договору від 12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22 щодо здійснення розрахунків за одержаний природний газ у встановлений договором строк, звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 41 783 547,12 грн основного боргу, 10 395 456,73 грн пені, 3 772 199,62 грн 3 % річних, 14 133 660,24 грн інфляційних втрат.

Суд першої інстанції рішенням від 01.07.2019 позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 41 421 004,12 грн основного боргу, 3 772 199,62 грн 3% річних, 13 765 396,33 грн інфляційних втрат та 5 197 728,36
грн пені. Водночас суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10 000,00 грн та зменшив розмір належної до стягнення пені на 50 %.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції від 01.07.2019, суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 20.09.2019 дійшов висновку про задоволення позову у частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 368 263,91 грн. При цьому апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру належної до стягнення пені на 50 %.

У касаційній скарзі позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від
20.09.2019 та рішення суду першої інстанції від 01.07.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 197
728,36 грн, посилаючись на неправомірність зменшення судами розміру пені на 50 %, тому предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру нарахованої пені на 50% з огляду на таке.

Звертаючись з клопотанням про застосування ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які надають суду право зменшити розмір штрафних санкцій, відповідач посилався, зокрема, на те, що він перебуває у скрутному фінансовому становищі, яке зумовлене збитковістю послуг теплопостачання, які він надає. Основними об'єктивними причинами такого становища є: невідповідність тарифів на послуги теплопостачання; заборгованість споживачів та контрагентів перед відповідачем; несвоєчасність оплати населення за спожиті послуги та затримка фінансування з Державного бюджету пільг та субсидій.

Відповідач також зазначав, що вид його діяльності є специфічним (надання послуг з теплопостачання населенню, бюджетним установам та організація та іншим споживачам); сума неустойки є надмірно великою, а суми 3 % річних та інфляційних втрат мають компенсувати всі негативні наслідки від затримки розрахунку відповідачем.

Позивач заперечував проти зменшення розміру нарахованої пені у повному обсязі, просив також врахувати його майновий стан та соціальний статус; загальна сума 3 % річних та інфляційних втрат не компенсує повністю негативні наслідки від затримки розрахунку відповідачем; зменшення розміру пені спричинить позивачу додаткові втрати та дозволить відповідачу надалі порушувати зобов'язання по сплаті грошових коштів.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 наявний правовий висновок, відповідно до якого наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши доводи сторін у цій справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення розміру пені, враховуючи збитковість відповідача, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2018 рік, копією балансу за 2018 рік, зважаючи на те, що нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат компенсує позивачеві негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі є неспіврозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %, тобто до 5 197 728,36 грн.

При цьому судом першої інстанції враховано, що позивач не надав суду докази понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору постачання природного газу.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши, що наведене вище у своїй сукупності є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

Вказані судами обставини підтверджуються матеріалами справи, а докази зазначених обставин були досліджені судами під час вирішення спору.

З огляду на викладене вище, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України виняткових підстав для зменшення суми належної до стягнення з відповідача пені на 50 %, тобто до 5 197 728,36 грн.

Не заслуговують на увагу доводи скаржника у касаційній скарзі про те, що зменшення судами розміру пені суперечить принципам розумності, справедливості та добросовісності, що призводить до зловживань з боку відповідача, оскільки доказів таким твердженням позивачем не надано, як і не надано доказів на підтвердження погіршення фінансового становища позивача внаслідок зменшення належного до стягнення розміру пені.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що зменшення судом розміру пені через відсутність у нього необхідних коштів є звільненням боржника від відповідальності, що зважаючи на положення ст. 617 ЦК України є неправомірним, оскільки такі доводи скаржника свідчать про помилкове ототожнення ним зменшення розміру пені з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аргументи скаржника про те, що нараховані ним штрафні санкції не є надмірно великими у порівнянні з невиконаним відповідачем зобов'язанням за договором від
12.10.2016 № 5190/1617-ТЕ-22 також не заслуговують на увагу, оскільки таке твердження зводиться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, та спростовується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.

Касаційний господарський суд відхиляє посилання скаржника в касаційній скарзі на правові позиції, наведені у справах № 902/1568/14, № 908/1453/14 та № 922/1010/16, оскільки:

правова позиція у справі № 902/1568/14, висловлена Вищим господарським судом України, відповідно до діючого ГПК України не є обов'язковою при розгляді господарських справ;

висновки судів першої та апеляційної інстанції про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у даній справі не суперечать висновку Верховного Суду у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, оскільки зменшення розміру пені є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів;

а у справі № 922/1010/16 питання про зменшення розміру пені відповідачем (боржником) не порушувалося та судами не вирішувалося.

Відтак наявні доводи касаційної скарги загалом не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у частині зменшення розміру пені, оскільки зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

В силу положень ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги НАК "Нафтогаз України" про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень у частині зменшення розміру пені не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, вважає, що відсутні підстави для скасування чи зміни постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2019.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2019 у справі № 915/459/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: Г. М. Мачульський

І. С. Міщенко