Історія справи

Постанова КГС ВП від 15.07.2025 року у справі №922/35/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/35/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокурора - Мовчан О. В.,

відповідача-1- не з`явилися,

відповідача-2- не з`явилися,

відповідача-3- не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 (колегія суддів: Хачатрян В. С. - головуючий, Гетьман Р. А., Тихий П. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 (суддя Сальнікова Г. І.) у справі

за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області

до: 1) Харківської міської ради, 2) Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Фізичної особи - підприємця Корнієнко Олени Михайлівни

про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2021 року керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Фізичної особи - підприємця Корнієнко Олени Михайлівни (далі - ФОП Корнієнко О. М.), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16;

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Управління комунального майна та приватизації від 24.07.2018 № 300 "Про оформлення договору купівлі-продажу";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С, укладений між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації, та ФОП Корнієнко О. М., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. (реєстровий № 2589);

- скасувати державну реєстрацію права власності Корнієнко О. М. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності 27570866);

- припинити право власності Корнієнко О. М. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстроване в Державному реєстрі прав на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності 27570866);

- зобов`язати Корнієнко О. М. повернути (шляхом складання та підписання відповідного акта прийому-передачі) Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху № 2, площею 23,4 м2, в нежитловій будівлі літ. "Т-1", розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 814592563101).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор у позовній заяві зазначав, що рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 в частині пункту 10 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Прокурор стверджував, що ФОП Корнієнко О. М. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна в оренді не зробила, не подала до органу приватизації документи, які підтверджують здійснені за час оренди невід`ємні поліпшення. Тому Прокурор зазначав, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, відтак пункт 10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16, спірний наказ начальника Управління комунального майна є незаконними та підлягають скасуванню, договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства, тому його слід визнати недійсним, право власності на об`єкт нерухомого майна за ФОП Корнієнко О. М. слід припинити, а нежитлове приміщення - повернути на користь територіальної громади м. Харкова.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2024, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у справі № 922/35/22, у позові Прокурора відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, встановив, що ФОП Корнієнко О. М. до органу приватизації не подала документи, які би містили інформацію щодо невід`ємних поліпшень, здійснених за час оренди. Тому, за висновком суду, були відсутні правові підстави для застосування виключного випадку продажу комунального майна шляхом викупу орендарем. Відтак суд першої інстанції зазначив, що Харківська міська рада обрала незаконний спосіб приватизації комунального майна шляхом викупу орендарем.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5613-В-С було укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки предметом цього договору є нерухоме майно комунальної форми власності, стосовно якого обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, тому наявні правові підстави для визнання цього договору недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С, суд першої інстанції зазначив про пропуск Прокурором позовної давності, про застосування якої було заявлено під час розгляду справи відповідачами.

Суд першої інстанції встановив, що приватизація об`єкта нерухомості була розпочата до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", проте процедура продажу завершена не була, і завершувалася вже після набрання чинності вказаним Законом, тобто після 07.03.2018. Суд першої інстанції, посилаючись на положення пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", зазначив, що строк позовної давності для звернення Прокурора з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення. Як установив суд першої інстанції, позовна заява Прокурора була подана до суду лише 04.01.2022 з пропуском тримісячного строку позовної давності. Суд першої інстанції також зазначив, що не встановив обставин, які би свідчили про переривання строку позовної давності, а Прокурор не довів належними та допустимими доказами поважності причин пропуску встановленого законодавством про приватизацію строку для звернення з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16, про визнання незаконним та скасування наказу начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 24.07.2018 № 300 "Про оформлення договору купівлі-продажу", суд першої інстанції виходив із того, що ці рішення вже реалізовані та вичерпали свою дію. Тому, як зазначив суд першої інстанції, враховуючи відмову суду в задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С, задоволення цих вимог не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження майном. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що ці позовні вимоги Прокурора не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова Прокурором та задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції також зазначив, що позовні вимоги Прокурора про скасування державної реєстрації права власності Корнієнко О. М. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності 27570866), про припинення права власності Корнієнко О. М. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого в Державному реєстрі прав на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності 27570866) та про зобов`язання Корнієнко О. М. повернути (шляхом складання та підписання відповідного акта прийому-передачі) Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху № 2, площею 23,4 м2, у нежитловій будівлі літ. "Т-1", розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 814592563101) також задоволенню не підлягають з огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С та інших позовних вимог.

2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури та залишив без змін оскаржуване судове рішення, оскільки дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/35/22, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16; про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Корнієнко О. М., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. (реєстровий № 2589); про зобов`язання Корнієнко О. М. повернути (шляхом складання та підписання відповідного акта прийому-передачі) Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) нежитлове приміщення 1-го поверху №2, площею 23,4 м2, у нежитловій будівлі літ."Т-1", розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 814592563101).

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду:

- про те, що строки позовної давності для прокурора слід обраховувати з моменту отримання безпосередньо документів, які свідчать про незаконність та безпідставність вибуття майна з комунальної власності, викладені в постановах від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 16.10.2024 у справі № 922/979/21, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21;

- про те, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, викладені в постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 01.08.2018 у справі № 641/76/17;

- щодо застосування стандартів доказування та принципу змагальності, викладені в постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17;

- про застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, викладені в постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012;

- про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків позовної давності на строк дії такого карантину, викладені в постановах від 11.12.2023 № 947/8885/21, від 06.09.2023 № 910/18489/20;

- про те, що визнання незаконним та скасування рішення міської ради є ефективним способом захисту, викладені в постанові від 11.06.2025 у справі № 925/1133/18, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування положень абзацу 2 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна", викладених у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 18.10.2023 у справі № 922/239/22, від 26.02.2025 у справі № 922/483/22, від 05.02.2025 у справі № 922/646/22. Скаржник також посилається на необхідність відступлення від висновку, викладеного в ухвалах Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 922/243/22 та від 26.02.2025 у справі № 922/463/22 про закриття касаційного провадження.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування спеціального скороченого строку позовної давності з урахуванням положень абзацу 2 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна".

3.3. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/35/22 залишити без змін. Харківська міська рада зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури.

3.4. ФОП Корнієнко О. М. у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/35/22 залишити без змін. На думку ФОП Корнієнко О. М., оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Крім того, ФОП Корнієнко О. М. зазначає, що під час приватизації вона діяла згідно з чинним законодавством, ураховуючи судову практику щодо приватизації комунального майна.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 28.04.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації (орендодавець) і ФОП Корнієнко О. М. (орендар) було укладено договір оренди № 5085.

4.2. Пунктом 1.1 договору оренди від 28.04.2016 № 5085 передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування нежитлове приміщення 1-го поверху № 2 загальною площею 23,4 м2 у нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", інвентаризаційна справа № 33352 від 12.06.2014), що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1" та відображається на балансі Комунального підприємства "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.04.2016 № 278 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно, яке є предметом договору, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради.

4.3. Пунктом 1.2 договору оренди від 28.04.2016 № 5085 погоджено, що майно передається в оренду з метою використання: виставка непродовольчих товарів, без права здійснення торгівлі.

4.4. Згідно з пунктом 3.1 договору оренди від 28.04.2016 № 5085 вартість об`єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 69 100 грн без ПДВ станом на 16.03.2016.

4.5. Пунктами 4.7, 4.8 договору оренди від 28.04.2016 № 5085 передбачено, що орендар зобов`язаний: змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця; здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця.

4.6. За змістом пункту 5.3 договору оренди від 28.04.2016 № 5085 орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

4.7. Пунктом 10.1 договору оренди від 28.04.2016 № 5085 погоджено, що договір діє з 26.04.2016 до 28.03.2019.

4.8. Орендар звернувся до орендодавця із заявою від 13.06.2016 (вх. № 9631), у якій просив дозволити приватизацію нежитлових приміщень 1-го поверху № 2 загальною площею 23,4 м2 в нежитловій будівлі, яка розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1".

4.9. Рішенням 9 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012- 2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.

4.10. Пунктом 10 переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем підлягає нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 23,4 м2 у нежитловій будівлі, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1".

4.11. Суди попередніх інстанцій зазначили, що орендар подав до орендодавця заяву про приватизацію об`єкта шляхом викупу від 27.02.2018 № 3603.

4.12. Відповідно до звіту про оцінку нежитлового приміщення 1-го поверху загальною площею 23,4 м2 у нежитловій будівлі, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1", ринкова вартість приміщень склала 31 827 грн без ПДВ станом на 28.02.2018.

4.13. Згідно з наказом начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна "Про оформлення договору купівлі-продажу" від 24.07.2018 № 300 на підставі Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного і комунального майна", на виконання Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", з метою поповнення бюджету міста Харкова, враховуючи чинність договору оренди № 5085, відсутність заборгованості з орендної плати за вказаним договором, виконання ФОП Корнієнко О. М. пункту 3.10 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки щодо сплати застави у розмірі 3454,98 грн, яка після укладення договору купівлі-продажу зараховується в рахунок плати за об`єкт приватизації, поданої заяви про приватизацію від 27.02.2018, наданого висновку оцінювача про вартість об`єкта оцінки станом на 28.02.2018, який затверджено Управлінням комунального майна та приватизації 06.03.2018, вирішено оформити з ФОП Корнієнко О. М. договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 1-го поверху № 2 загальною площею 23,4 м2 у нежитловій будівлі літ. "Т-1", розташованого за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, шляхом його нотаріального посвідчення.

4.14. 24.07.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації (продавець) та ФОП Корнієнко О. М. (покупець) на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", наказу Управління комунального майна та приватизації "Про оформлення договору купівлі-продажу" від 24.07.2018 № 300 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 5613-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Наталією Владиславівною, зареєстрований за № 2589.

4.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що розділом 1 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.07.2018 № 5613-В-С передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлове приміщення 1-го поверху № 2 в нежитловій будівлі літ. "Т-1", загальною площею 23,4 м2, розташоване за адресою: місто Харків, вул. Конторська, 27, орендоване ФОП Корнієнко О.М. згідно з договором оренди від 28.04.2016 № 5085.

4.16. Розділом 2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.07.2018 № 5613-В-С визначено, що оціночна вартість об`єкта приватизації, який відчужується, визначена відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об`єкта оцінки станом на 28.02.2018, затверджених Управлінням комунального майна та приватизації 06.03.2018, і становить 31 827 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об`єкта приватизації та складає 6365,40 грн. Разом ціна продажу об`єкта приватизації, вказаного в розділі 1, становить 38 192,40 грн.

4.17. Відповідно до пункту 4.1, 4.2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.07.2018 № 5613-В-С передбачено, що право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта разом з неустойкою (у разі її нарахування). Передача об`єкта приватизації продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі.

4.18. Згідно з актом прийому-передачі від 01.08.2018 № 5613-В-С продавець передав, а покупець прийняв продані 24.07.2018 шляхом викупу нежитлового приміщення 1-го поверху № 2 в нежитловій будівлі літ. "Т-1", загальною площею 23,4 м2, розташованого за адресою: місто Харків, вул. Конторська, 27, яким також засвідчено факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.

4.19. 16.08.2018 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.07.2018 № 5613-В-С, акта прийому-передачі від 01.08.2018 № 5613-В-С приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н. В здійснила державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за ФОП Корнієнко О. М. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності 27570866).

4.20. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернення майна.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2025 у справі № 922/35/22 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/35/22, призначено розгляд касаційної скарги на 13.05.2025.

Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/35/22 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/35/22 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3727/19 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Верховний Суд установив, що 29.05.2025 палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3727/19 ухвалила постанову, яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 02.07.2025.

Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2025 у справі № 922/35/22 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/35/22.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування пункту 10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", наказу начальника Управління комунального майна та приватизації від 24.07.2018 № 300 "Про оформлення договору купівлі-продажу", визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути майно.

Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані незаконним вибуттям нежитлових приміщень із власності Харківської міської територіальної громади шляхом приватизації, а саме, викупу орендарем зазначеного майна, з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

5.5. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, встановив, що в рішенні Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11.

5.6. Колегія суддів зазначає, що за змістом частини 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за групами. До групи "А" належить окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

5.7. Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, які належать до груп "А", "Д" і "Ж", є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

5.8. Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

5.9. З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановленні ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкової ціни об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.

5.10. Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

5.11. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи "А" здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

5.12. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений наказом Фонду державного майна України від 02.04.2012 № 439.

5.13. Згідно з пунктом 8.1 Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02.04.2012 № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

5.14. Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, її розроблено відповідно до Конституції України Цивільного кодексу України Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

5.15. За змістом пунктів 5.1, 5.4 Програми приватизації, приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи окремо. Продаж об`єктів групи "А" здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

5.16. Згідно з пунктом 1.6 Програми приватизації об`єктами приватизації групи "А", зокрема, є індивідуально визначене рухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, нежитлові будівлі, споруди та приміщення, незалежно від їх вартості (в тому числі такі, що не увійшли до статутного капіталу відкритих акціонерних товариств).

5.17. Отже, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управління комунального майна має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Аналогічні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/3960/19, від 16.10.2024 у справі № 922/3944/19.

5.18. Суди попередніх інстанцій, дослідивши надані сторонами докази, встановили, що жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна в оренді до дня подачі заяви до міської ради для викупу, ФОП Корнієнко О. М. не здійснювала. Тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Харківською міською радою було незаконно обрано спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

5.19. Установивши, що Харківська міська рада обрала незаконний спосіб приватизації комунального майна шляхом викупу орендарем, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5613-В-С було укладено з порушенням норм чинного законодавства.

5.20. Водночас суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С через сплив строку позовної давності, встановленого Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна".

5.21. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16, про визнання незаконним та скасування наказу начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 24.07.2018 № 300 "Про оформлення договору купівлі-продажу", суд першої інстанції дійшов висновку, що ці позовні вимоги Прокурора не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова Прокурором.

5.22. Суд першої інстанції також зазначив, що позовні вимоги Прокурора про скасування державної реєстрації права власності Корнієнко О. М. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності 27570866), про припинення права власності Корнієнко О. М. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого в Державному реєстрі прав на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності: 27570866) та про зобов`язання Корнієнко О. М. повернути (шляхом складання та підписання відповідного акта прийому-передачі) Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху № 2, площею 23,4 м2, у нежитловій будівлі літ. "Т-1", розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 814592563101), з огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С та інших позовних вимог також задоволенню не підлягають.

5.23. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури та залишив без змін оскаржуване судове рішення, оскільки дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

5.25. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Касаційна скарга з посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 16.10.2024 у справі № 922/979/21, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16, від 01.08.2018 у справі № 641/76/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.12.2023 № 947/8885/21, від 06.09.2023 № 910/18489/20, від 11.06.2025 у справі № 925/1133/18, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

5.28. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються загальні строки позовної давності, проте суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин скорочену позовну давність. При цьому, як зазначає заступник керівника Харківської обласної прокуратури, суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, в постановах Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 922/979/21, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, про те, що строки позовної давності для прокурора слід обраховувати з моменту отримання безпосередньо документів, які свідчать про незаконність та безпідставність вибуття майна з комунальної власності.

5.29. Розглянувши наведені доводи заступника керівника Харківської обласної прокуратури, колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник, сформульовано висновок про те, що відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

5.30. У постановах Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 922/979/21, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, на які посилається скаржник, Верховний Суд сформулював такі висновки:

"Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17)".

У справі № 922/979/21 та у справі № 922/2008/21 згідно із встановленими обставинами прокурор дізнався про незаконність обраного способу приватизації нерухомого майна після ознайомлення з матеріалами приватизаційної справи, доступ до якої було надано ухвалою слідчого судді місцевого районного суду під час розслідування кримінального провадження. Верховний Суд виснував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Верховний Суд зазначив, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Як зазначив Верховний Суд, аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

5.31. Скаржник також у касаційній скарзі зазначає, що в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, викладено висновок про застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 наведено такий висновок:

"10.19. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов: особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права".

5.32. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі посилається на неврахування судом першої інстанції висновків щодо продовження строків позовної давності на строк дії карантину, встановленого в Україні з 12.03.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, а також зазначає, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків позовної давності на строк дії такого карантину відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21 та від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

5.33. Колегія суддів також установила, що скаржник у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, передбачає покладення тягаря доказування на сторони, й одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Як зазначено у наведених постановах, така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

5.34. Колегія суддів зазначає, що строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

5.35. При застосуванні наведених положень законодавства слід ураховувати правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21.

5.36. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

5.37. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20.

5.38. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц викладено висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

5.39. Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19.

5.40. Верховний Суд зазначає, що Закони України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про приватизацію державного майна" втратили чинність на підставі Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269, який набув чинності 07.03.2018.

5.41. Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна.

Відповідно до положень цієї статті строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці (абзац 2 частини 2).

5.42. Пунктом 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.

5.43. Пункт 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачає винятки із цього загального правила.

Таким винятком, зокрема, є випадок, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу (абзац 3 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

5.44. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" завершення приватизації - це продаж об`єкта приватизації (усіх акцій, передбачених до продажу, єдиного майнового комплексу, іншого майна тощо) та перехід права власності на такий об`єкт покупцю, що оформлюється наказом відповідного органу приватизації.

5.45. Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об`єкта до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18).

5.46. Верховний Суд зазначає, що за встановленими обставинами у справі № 922/35/22, процедура приватизації (продажу) тривала до 24.07.2018 - часу прийняття Управлінням комунального майна та приватизації наказу "Про оформлення договору купівлі-продажу" від 24.07.2018 № 300 (тобто тривала і під час дії Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

Відтак, за встановленими судами фактичними обставинами у справі, що розглядається, приватизація спірних приміщень хоч і була розпочата до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", проте процедура продажу завершена не була, і завершувалася вже після набрання чинності вказаним Законом, тобто після 07.03.2018. Тому обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а строк позовної давності для звернення Прокурора з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 №5613-В-С становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 18.10.2023 у справі № 922/239/22.

5.47. Отже, безпідставними є доводи скаржника про те, що до спірних правовідносин застосовуються загальні строки позовної давності тривалістю у три роки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що карантин запроваджено постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020, тобто після спливу строку, встановленого абзацом 2 частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" для звернення із цим позовом до суду. Відтак доводи скаржника про те, що строки позовної давності відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), були продовжені на строк дії карантину, а тому перебіг строків позовної давності з 12.03.2020 був зупинений до 01.07.2023, також не можуть бути взяті до уваги.

5.48. Суди попередніх інстанцій правильно застосували до позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С спеціальний строк позовної давності, передбачений абзацом 2 частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

5.49. Колегія суддів також зазначає, що у справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що позовна заява була подана Прокурором до суду лише 04.01.2022. При цьому суд першої інстанції також зазначив, що обставин, які би свідчили про переривання строку позовної давності не встановлено, а Прокурор належними та допустимими доказами не довів поважності причин пропуску встановленого законодавством про приватизацію строку для звернення до суду.

5.50. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 16.10.2024 у справі № 922/979/21, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.12.2023 № 947/8885/21, від 06.09.2023 № 910/18489/20, на які посилається скаржник. Суди попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами у справі доказів дійшли висновку про сплив позовної давності, а також зазначили про відсутність доказів поважності причин пропуску строку для звернення до суду.

Відтак безпідставними є доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 16.10.2024 у справі № 922/979/21, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.12.2023 № 947/8885/21, від 06.09.2023 № 910/18489/20.

5.51. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 01.08.2018 у справі № 641/76/17, відповідно до яких позовна давність не поширюється на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду, прийняте за таким позовом, тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена в нормі закону.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з посиланням на постанови Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 21.11.2018 справі № 577/5321/17, від 25.06.2024 у справі № 916/697/21 у касаційній скарзі зазначає, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С є нікчемним. На думку скаржника, застосування до позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору строків позовної давності як до недійсного правочину є безпідставним. Як зазначає скаржник, позовна вимога про повернення майна фактично є вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, а тому до неї застосовуються загальні строки позовної давності.

5.52. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц сформульовано висновок про те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

5.53. У постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 641/76/17, на яку посилається скаржник, зазначено, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду, прийняте за таким позовом, тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена законом.

5.54. Колегія суддів зазначає, що статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

5.55. Згідно з положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.56. Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина 5 статті 216 Цивільного кодексу України).

5.57. Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 924/971/23.

5.58. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

5.59. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі № 922/35/22, що розглядається, сформульовано такий висновок:

"36. Вибір між речово-правовими та зобов`язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.

Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387 388 ЦК України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб.

Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним.

Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.

У справі, що переглядається, правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна, який, як зазначалось, є недійсним, і Прокурор у позові просить зобов`язати відповідача-3 повернути на користь територіальної громади м. Харкова в особі відповідача-1 майно, яке було передано йому на виконання цього договору.

З наведеного випливає, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).

37. Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі Прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, має дві мети - повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним".

5.60. У справі, що розглядається, Прокурор заявив позовні вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 № 5613-В-С та про повернення нежитлових приміщень територіальній громаді міста Харкова. При цьому в позовній заяві Прокурор посилався на те, що оспорюваний договір суперечить вимогам статті 345 Цивільного кодексу України, статтям 2, 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а також зазначав про відсутність у сторін правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності.

При цьому доводи скаржника про те, що спірний правочин у цій справі спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади, а тому є нікчемним, суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19.

Оскільки реституція, як спосіб захисту цивільного права застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, тому позовна вимога Прокурора про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції. Тому доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 01.08.2018 у справі № 641/76/17, є безпідставними, а також суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що позовна вимога про повернення майна фактично є вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, а тому до неї застосовуються загальні строки позовної давності. Прокурор у справі, що розглядається, скористався зобов`язальними способами захисту, метою яких є повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, і саме зазначений спосіб захисту є належним, оскільки правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу нерухомого майна.

5.61. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, зазначили про неефективність способу захисту права Харківської міської територіальної громади, обраного Прокурором. Проте, на думку скаржника, такі висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам, наведеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

5.62. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 сформульовано висновок про те, що в разі якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає в незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною; прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

5.63. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, на яку посилається скаржник, наведено загальний висновок про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою цивільного права.

5.64. Колегія суддів установила, що у справі № 925/1133/18 згідно із встановленими судами обставинами рішення міської ради, про недійсність якого зазначав у позові прокурор, стосувалося зміни цільового призначення земельної ділянки; на момент звернення із позовом це рішення було чинним та породжувало відповідні правові наслідки.

У справі № 927/1206/21 прокурор просив визнати незаконними та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та наказ про передачу у власність земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології. Велика Палата Верховного Суду у справі № 927/1206/21 констатувала, що позов із вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Натомість у справі № 922/35/22, яка розглядається, Прокурор заявив позовну вимогу, зокрема, про визнання незаконним та скасування пункту 10 додатку до рішення міської ради і наказу начальника Управління комунального майна та приватизації щодо відчуження нежитлових приміщень, які вже були реалізовані та вичерпали свою дію укладенням спірного правочину. Як зазначили суди попередніх інстанцій, наведені позовні вимоги Прокурора не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова, тому задоволенню не підлягають.

Відтак правовідносини у справі № 922/35/22, яка розглядається, є неподібними за змістом та правовим регулюванням із правовідносинами у справах № 925/1133/18, № 927/1206/21, тому висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, не є релевантними для застосування до спірних правовідносин у цій справі.

5.65. З огляду на викладене обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які посилається заступник керівника Харківської обласної прокуратури.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.66. Касаційна скарга з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що необхідно відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", викладених у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 18.10.2023 у справі № 922/239/22, від 26.02.2025 у справі № 922/483/22, від 05.02.2025 у справі № 922/646/22. Скаржник також посилається на необхідність відступлення від висновку, викладеного в ухвалах Верховного Суду про закриття касаційного провадження від 22.01.2025 у справі № 922/243/22 та від 26.02.2025 у справі № 922/463/22.

5.67. У пункті 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

5.68. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного Закону та Господарського процесуального кодексу України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

5.69. З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У свою чергу Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, § 61).

5.70. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення Європейського суду з прав людини від 29.11.2016 "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" № 76943/11, § 123).

5.71. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.1995 "С. В. проти Сполученого Королівства" № 20166/92, § 36). Європейський суд з прав людини також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий судовий розгляд).

5.72. Згідно із частиною 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати.

5.73. За сформованим та усталеним підходом, задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх своїх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, Суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16, від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22, від 28.08.2024 у справі № 761/38813/21.

5.74. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

5.75. Колегія суддів також зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж прийняття рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

5.76. Отже, зміст частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що має існувати необхідність для відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Відступ від правових позицій Верховного Суду, які були сформовані нещодавно, з одного і того ж питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, якщо такий відступ не пов`язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.

5.77. Необхідність відступу від висновку Верховного Суду, яку обґрунтовує Прокурор у касаційній скарзі, наводячи власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у зазначених скаржником постановах. На думку скаржника, Верховний Суд порушив правило тлумачення юридичних текстів "casus omissus pro omisso habendus est", що означає: "пропущений випадок має вважатися таким, що пропущений навмисно".

5.78. Варто зауважити, що із часу формування правового висновку, викладеного у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 18.10.2023 у справі № 922/239/22, від 26.02.2025 у справі № 922/483/22, від 05.02.2025 у справі № 922/646/22 (правовідносини в яких, з огляду на предмет позову, об`єктний та суб`єктний склад, подібні із правовідносинами у справі № 922/35/22, що розглядається), від якого пропонує відступити скаржник, пройшло небагато часу. Відтак ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення у зазначених справах призвели до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Верховним Судом висновку, немає.

5.79. Крім того, доводи скаржника не містять будь-яких посилань на зміни суспільного контексту в період із 06.06.2023, через які застосований у постанові Верховного Суду у справі № 922/4169/19 підхід очевидно застарів унаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Аналогічний підхід до вирішення подібних спорів у подальшому застосований у постановах Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 922/483/22, від 05.02.2025 у справі № 922/646/22.

5.80. Колегія суддів вважає, що скаржник, зазначаючи про необхідність відступу від висновку Верховного Суду, не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема не зазначає, в чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.

5.81. З огляду на наведене, підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 18.10.2023 у справі № 922/239/22, від 26.02.2025 у справі № 922/483/22, від 05.02.2025 у справі № 922/646/22, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, немає. З огляду на викладене обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися. Оскільки в розумінні частини 4 статті 236 цього Кодексу джерелом правозастосовчої практики є лише постанови Верховного Суду, то посилання скаржника на необхідність відступити від висновків, викладених в ухвалах Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 922/243/22 та від 26.02.2025 у справі № 922/463/22 про закриття касаційного провадження, є безпідставними.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.82. Касаційна скарга з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що відсутній висновок щодо застосування спеціального скороченого строку позовної давності з урахуванням положень абзацу 2 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна".

5.83. Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.84. Верховний Суд установив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували положення розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна". Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають правовим позиціям щодо застосування абзацу 2 частини 2 статті 30, абзацу 2 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", викладеним у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 18.10.2023 у справі № 922/239/22. Зазначені обставини відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування наведених положень чинного законодавства. З огляду на викладене обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

5.85. За таких обставин, колегія суддів вважає, що визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного провадження у справі № 922/35/22 не підтвердилася, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.86. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2024 у справі № 922/35/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак