Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 641/76/17

провадження № 61-12138св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради на рішення апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради звернулося до суду із позовом про стягнення боргу.

Посилалося на те, що відповідачу була надана субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 листопада 2007 року по 30 червня 2012 року. В результаті проведеної позивачем перевірки даних, наданих заявником встановлено, що відповідачем надана не повна інформація про майновий стан, при зверненнях не декларувала власність на друге житлове приміщення, двокімнатну квартиру, загальною площею 62,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, отриману від своєї доньки ОСОБА_3 згідно договору дарування квартири від 14 червня 2007 року, що призвело до надмірної виплати їм бюджетних коштів у вигляді житлової субсидії на суму 7 761,80 грн. У зв'язку з цим, просило стягнути з відповідачки суму надміру виплаченої субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг у сумі 7 761,80 грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто ОСОБА_2 на користь управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради з подальшим перерахуванням в Державний бюджет України борг в розмірі 7 761,80 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 надала не повну інформацію про майновий стан при зверненнях, не декларувала власність на друге житлове приміщення, двохкімнатну квартиру, отриману від своєї доньки ОСОБА_3 згідно договору дарування квартири від 14 червня 2007 року для призначення субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 листопада 2007 року до 30 червня 2012 року. Позивач звернувся до суду в межах позовної давності, який перервався зверненням до адміністративного суду.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року змінено в частині суми стягнення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради з подальшим перерахуванням в Державний бюджет України борг в розмірі 5 460,29 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що надмірно виплачена субсидія за період з 01 листопада 2007 року по 23 серпня 2009 року не підлягає стягненню, оскільки такі вимоги пред'явлені з пропуском позовної давності. Оскільки позов був пред'явлений позивачем до неналежного суду, то це не можна вважати перериванням перебігу позовної давності. Разом із тим сума, про стягнення якої в межах позовної давності, тобто за період з 23 серпня 2009 року по 30 червня 2012 року, позивалося управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, підлягає стягненню з відповідача, оскільки позовна давність щодо суми за цей період пропущена з поважних причин.

У червні 2017 року управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради подало касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не мала права на отримання субсидій, оскільки надала не повну інформацію про майновий стан. Позовна давність до вимог про повернення бюджетних коштів не поширюється, оскільки не передбачена Бюджетним кодексом України.

Як свідчить аналіз касаційної скарги рішення апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року оскаржується в частині відмови в стягненні надмірно виплаченої субсидії за період з 01 листопада 2007 року по 23 серпня 2009 року. В іншій частині рішення апеляційної інстанції не оскаржується, а тому не переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішеннями управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради ОСОБА_3, на підставі її заяв від 05 грудня 2007 року, 22 травня 2008 року, 03 листопада 2008 року, 04 червня 2009 року, 26 листопада 2009 року, 21 травня 2010 року, 22 листопада 2010 року, 25 травня 2011 року, 28 грудня 2011 року, 16 травня 2012 року призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 листопада 2007 року до 30 червня 2012 року.

Суди, на підставі листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за № 5882 від 13 липня 2012 року,встановили, що на ім'я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого п/н ХМНО Ченцовою Н. А. від 25 квітня 2001 року № 1463; 36/100 частин АДРЕСА_3, згідно свідоцтва про право власності, виданого Московською райрадою м. Харкова від 05 квітня 2000 року; АДРЕСА_4, на підставі договору дарування, посвідченого 7-ою ХДНК від 14 червня 2007 року № 1-904.

Відповідно до декларацій наданих для отримання субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, ОСОБА_3 не задеклароване право власності на друге житлове приміщення, двохкімнатну квартиру, загальною площею 62,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовляючи у стягнення надмірно виплаченої субсидії за період з 01 листопада 2007 року по 23 серпня 2009 року, застосувавши висновок, висловлений в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, апеляційний суд вважав, що вимоги за цей період заявлені із пропуском позовної давності, а позов пред'явлений до неналежного суду, не перериває її перебігу.

Колегія суддів погоджується із цим висновком суду з таких підстав.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15 зроблено висновок, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність в частині вимоги про стягнення надмірно виплаченої субсидії за період з 01 листопада 2007 року по 23 серпня 2009 року, про застосування якої заявив відповідач, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Аргумент касаційної скарги, що позовна давність до вимог про повернення бюджетних коштів не поширюється, оскільки не передбачена Бюджетним кодексом України, колегія суддів відхиляє.

У цивільному законодавстві закріплено об'єктивні межі застосування позовної давності. Об'єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимоги, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України) відсутня вимога про стягнення надмірно виплаченої субсидії.

(б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову. Не поширюється позовна давність на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду прийняте за таким позовом тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена в нормі закону. Натомість сутність вимоги про стягнення надмірно виплаченої субсидії не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскарженій частині без змін.

Оскільки рішення апеляційного суду в оскарженій частині залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило