ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 909/976/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Національного природного парку "Гуцульщина"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.) та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 16.10.2018 (суддя Фрич М.М.)

за заявою Національного природного парку "Гуцульщина" про перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 за нововиявленими обставинами

за позовом Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області

до Національного природного парку "Гуцульщина"

про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Національний природний парк "Гуцульщина" (далі-заявник) звернулось у суд із заявою про перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 у даній справі (далі-Рішення) за нововиявленими обставинами (далі-заява), згідно якої, уточнивши свої вимоги, заявник просив скасувати дане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити Державній екологічній інспекції в Івано-Франківській області (далі-позивач) у задоволенні позову.

Заява обґрунтована тим, що на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.10.2016 було проведено позапланову перевірку на території заявника, за наслідками якої складено акт від 28.10.2016 № 361 (далі-Акт), але ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11.09.2018 у кримінальній справі № 344/13408/16-к (далі-Ухвала), вона була скасована та у задоволенні клопотання відповідного слідчого про проведення перевірки в рамках певного кримінального провадження відмовлено, а тому Ухвала є істотною обставиною, яка не була і не могла бути відома заявнику, тобто вона є нововиявленою обставиною.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.10.2018, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018, відмовлено у задоволенні Заяви.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення, а провадження у справі закрити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

В обґрунтування доводів заявник касаційної скарги спираючись на низку судових рішень Європейського суду з прав людини, які відображені у поданій касаційній скарзі, посилався на те, що Ухвала є нововиявленою обставиною, згідно якої рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 у справі № 909/976/17 підлягало перегляду. Крім того, заявник зазначає, що дана справа не підвідомча господарському суду, оскільки Акт, яким обґрунтовані позовні вимоги про відшкодування шкоди, здобутий в кримінальному судочинстві, а тому ці вимоги підлягали розгляду відповідним судом у рамках кримінального провадження.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та Верховного Суду від 09.08.2018, стягнуто з заявника 563 248,00 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та об'єктам природно-заповідного фонду. Свої рішення суди мотивували тим, що актом, який вони визнали належним доказом у справі, зафіксовано незаконну вирубку 92 сироростучих дерев різних порід на території Косівського ПНДВ НПП "Гуцульщина", на підставі якого було визначено розмір заподіяної шкоди.

Як зазначалося вище, заявник звернувся із заявою про перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 за нововиявленими обставинами, вважаючи, що Ухвала є нововиявленою обставиною, яка не була і не могла бути відома заявнику.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявник не надав доказів наявності істотних для справи обставин, що не були встановлені судом при прийнятті рішення та наявності нововиявлених обставин, з якими він пов'язував свої вимоги, які викладені у Заяві.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Приписами статті 320 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що, зокрема, рішення, постанови та ухвали господарського суду, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами (ч.1). Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п.1 ч.2).

Частиною четвертою статті 321 наведеного Кодексу передбачено, що заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 320 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, судами встановлено, що Ухвала, яку заявник вважає істотною для справи обставиною, що не була встановлена судом та не була і не могла бути йому відомою, не є нововиявленою обставиною, оскільки вона не є істотною обставиною та нею було надано лише оцінку правомірності винесення слідчим суддею відповідної ухвали, згідно якої було проведено позапланову перевірку у межах кримінального провадження.

При цьому судами було встановлено, що доводи заявника про те, що Акт, який був складений за результатами проведення позапланової перевірки, є неналежним доказом, вже були предметом дослідження Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, який у пункті 6.2.6 постанови від 09.08.2018, відхилив їх, з огляду на безпідставність.

Згідно пунктів 1 та 2 частини четвертої статті 320 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи та доказів, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Більш того, колегія суддів зазначає, що на момент винесення Рішення, Ухвали ще не існувало, оскільки вона була прийнята через 10-ть місяців після прийняття Рішення, тому вона не є нововиявленою обставиною у розумінні вимог процесуального закону, що виключало підстави для перегляду Рішення.

За таких обставин висновки судів про відмову у задоволенні Заяви, є законними та обґрунтованими.

Заявник вказаних висновків суду не спростував.

Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на те, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки дана справа не підвідомча господарському суду, так як Акт, яким обґрунтовані позовні вимоги про відшкодування шкоди був здобутий в кримінальному судочинстві, тому ці вимоги підлягали розгляду відповідним судом у рамках кримінального провадження, є безпідставними та спростовуються тим, що Рішення, яке заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами було прийнято господарським судом, тобто спір був вирішений в порядку господарського судочинства, що виключає підстави для застосування пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, враховуючи твердження заявника про те, що дана справа непідвідомча господарському суду, відповідною ухвалою суду касаційної інстанції вона була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, однак ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2019 справа була повернута Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду, у зв'язку з відсутністю підстав для її передачі на розгляд.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу ґрунтуються на вказаних нормах права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на заявника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного природного парку "Гуцульщина" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 у справі Господарського суду Івано-Франківської області № 909/976/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов