Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.04.2019 року у справі №910/11503/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 910/11503/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

представник позивача - Мельник Т.М., адвокат (довіреність від 31.10.2018 № 01/596-26),

відповідач - фірма "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю,

представник відповідача - Саєнко Ю.М., адвокат (довіреність від 03.09.2018 б/н),

розглянув касаційні скарги Київського національного університету імені Тараса Шевченка та фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2018 (головуючий суддя Чебикіна С.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 (головуючий Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П. і Кравчук Г.А.)

у справі № 910/11503/18

за первісним позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка

до фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю

про зобов`язання укласти додаткову угоду № 4 про внесення змін до інвестиційно-підрядного договору № 106/10

та за зустрічним позовом фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма)

до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - Університет)

про визнання недійсною додаткової угоди.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Університет звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми про зобов`язання укласти додаткову угоду №4 про внесення змін до Інвестиційно-підрядного договору від 30.10.2003 № 106/10 (далі - Інвестиційний договір) на здійснення капітального будівництва житлових будинків з приміщеннями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул. Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва (нова редакція від 12.09.2011) у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Фірмою не дотримано визначений у пункті 3.11 Інвестиційного договору остаточний строк виконання зобов`язання за Інвестиційним договором (другий квартал 2014 року), що є істотним порушенням його умов, у зв`язку з чим Університет просить змінити договір шляхом зобов`язання Фірми укласти з Університетом додаткову угоду №4 до Інвестиційного договору. Нормативно вимоги первісного позову обґрунтовані посиланням на статті 11, 16, 629, 631, 651, 653, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20, 188, 193, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Фірма звернулась до суду із зустрічним позовом до Університету про визнання недійсною додаткової угоди від 12.09.2011 № 1 до Інвестиційного договору, якою останній було викладено в новій редакції.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювана угода була укладена не з волі Фірми, а під впливом тяжких для неї обставин, а саме: під час судового процесу у справі про визнання недійсним Інвестиційного договору; відкликання дозволу на будівництво та відкликання довіреності, що змушувало Фірму підписати додаткову угоду від 12.09.2011 № 1 до Інвестиційного договору на заздалегідь невигідних для неї умовах. За твердженням Фірми, її волевиявлення не було вільним та за відсутності вказаних тяжких обставин така угода не була б укладена. Нормативно вимоги зустрічного позову обґрунтовані посиланням на статті 3, 6, 16, 202, 203, 215, 509, 627 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019, у задоволенні первісного та зустрічного позовах відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині розгляду первісного позову обґрунтовані відсутністю прямої норми закону, яка б зобов`язувала сторони до укладення спірної додаткової угоди № 4 до Інвестиційного договору, а також наявності у Фірми заперечень проти укладення цієї додаткової угоди, у зв`язку з чим суди констатували відсутність порушення Фірмою прав Університету, за захистом яких він звернувся до суду. В частині розгляду зустрічного позову суди зазначили про відсутність доказів на підтвердження існування тяжких обставин на момент укладення спірної додаткової угоди від 12.09.2011 до Інвестиційного договору, а також недоведеність того, що вказана додаткова угода була укладена Фірмою не з її волі. За висновком судів, Фірмою не доведено наявності тих обставин, з якими закон пов`язує визнання додаткової угоди недійсною.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позиву, Університет звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги.

Касаційна скарга Університету мотивована тим, що судами було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема:

- щодо невідповідності умов Інвестиційного договору (редакція від 12.09.2011) та Плану розподілу площ та погашення інвестицій (Додаток № 1 до вказаного договору), в якому Університету відводиться 47 квартир у будинку № 3 в рахунок погашення інвестицій. Водночас в Інвестиційному договорі зазначено про те, що право власності на земельну ділянку, на якій Фірма мала звести будинок № 3, не належить йому;

- щодо здійснення Фірмою витрат на ремонт котельні, які не можуть вважатися внеском на реалізацію Інвестиційного договору в рахунок погашення інвестицій Університету, оскільки котельня не є власністю Університету і не обліковується на його балансі;

- за яких обставин Фірмою не дотримано визначеного в пункті 3.11 Інвестиційного договору (редакція від 12.09.2011) остаточного строку виконання зобов`язання (другий квартал 2014 року) щодо здійснення реконструкції дитячого садка № 38 у порядку погашення інвестицій Університету згідно з пунктом 2 Плану розподілу площ та погашення інвестицій. До цього часу реконструкцію дитячого садка не завершено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позиву, Фірма також звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Касаційна скарга Фірми обґрунтована відсутністю у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень правової оцінки доводів та доказів Фірми.

Фірма подала відзив на касаційну скаргу Університету, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, просить залишити їх у цій частині без змін, а касаційну скаргу Університету - без задоволення.

Університет подав відзив на касаційну скаргу Фірми, з посиланням на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, просить залишити їх у цій частині без змін, а касаційну скаргу Фірми - без задоволення.

Також Університетом подано відповідь на відзив Фірми, з посиланням на безпідставність доводів Фірми про те, що касаційна скарга Університету не обґрунтована нормами права.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 30.10.2003 Університетом як замовником-інвестором та Фірмою як генпідрядником-інвестором укладено Інвестиційний договір про дольову участь у будівництві житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та реконструкції обсерваторії з розміщення телескопів на покрівлі по вул. Обсерваторній у Шевченківському районі м. Києва, будівництві житлових будинків в комплексі з об`єктами соціальної інфраструктури в межах улиць Ломоносова, Васильківської і Софії Ковалевської у Голосіївському районі м. Києва.

Предметом Інвестиційного договору є інвестування у виді дольової участі сторін в будівництві таких об`єктів: житлових будинків в комплексі з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та реконструкції обсерваторії з розміщенням телескопів на покрівлі по вул. Обсерваторній, 3 у Шевченківському районі м. Києва (далі - об`єкт-1); житлових будинків у комплексі з об`єктами соціальної інфраструктури (далі - об`єкт-2), що будуть знаходитись у межах вулиць Ломоносова, Васильківської та Софії Ковалевської у Голосіївському районі м. Києва із загальною житловою площею Об`єктів орієнтовно 80 000 - 85 000 кв.м., яка буде уточнена після затвердження проектної документації. Здійснення інвестування провадиться сторонами у вигляді права користування земельною ділянкою, грошових коштів, проектно-кошторисної документації, виконаних робіт, будівельних матеріалів та сировини, цінних паперів.

Відповідно до додаткової угоди від 12.09.2011 № 2 сторони дійшли згоди викласти Інвестиційний договір у новій редакції, за умовами якої (пункти 1.1.1, 2.1) об`єктом є житлові будинки з приміщеннями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул . Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва, що частково або повністю споруджуються на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні замовника-інвестора. Сторони домовились здійснити будівництво названих житлових будинків та ввести їх в експлуатацію.

У розділі 3 Інвестиційного договору визначено порядок внесення та погашення інвестицій, згідно з пунктами 3.1.1, 3.2.1, 3.4 якого генпідрядник-інвестор здійснює повне фінансування будівництва об`єкту у розмірі 100% від кошторисної вартості будівництва житлових будинків з приміщеннями соціально-побутового призначення та підземною автостоянкою за адресою: вул. Ломоносова, 73-79 у Голосіївському районі м. Києва у вигляді грошових коштів, проектно-кошторисної документації, проектно-вишукувальних робіт, будівельно-монтажних робіт, будівельних матеріалів, обладнання тощо. Замовник-інвестор здійснює інвестицію шляхом надання генпідряднику-інвестору права забудови вказаного об`єкту на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні замовника-інвестора. Зазначене право забудови передбачає лише право здійснювати будівництво і не передбачає переходу права користування земельною ділянкою. Будинок № 3 та будинок № 7 є власністю генпідрядника-інвестора, не включаються в загальну площу об`єкту та, відповідно, не враховуються в розрахунку площ при здійсненні погашення інвестицій у зв`язку з тим, що ці будинки побудовані генпідрядником-інвестором на земельній ділянці, право користування якою не належить замовнику-інвестору, але входить у межі забудови.

Згідно з пунктами 3.8, 3.10, 3.11, 4.1 Інвестиційного договору інвестиції генпідрядника-інвестора по об`єкту погашаються шляхом залишення в його власності квартир відповідно до пункту 1 Плану розподілу площ та погашення інвестицій (додаток № 1) з урахуванням пунктів 3.4 та 3.10 цього договору, замовнику-інвестору інвестиції погашаються згідно з пунктами 1 та 2 (за винятком будинків № 3 та № 7) Плану розподілу площ та погашення інвестицій (додаток № 1). Усі нежитлові приміщення об`єкту залишаються власністю генпідрядника-інвестора. Орієнтовний строк здачі в експлуатацію першого пускового комплексу об`єкту (будинки № 1, № 4, № 5, № 8) - четвертий квартал 2010 року; інших пускових комплексів - другий квартал 2014 року. Зазначені строки можуть бути змінені генпідрядником-інвестором, про що він письмово повідомляє замовника-інвестора. Строки виконання робіт визначаються генпідрядником-інвестором самостійно.

Пунктом 5.3.4 Інвестиційного договору передбачено, що замовник-інвестор має право отримати, в рахунок погашення інвестицій, об`єкти згідно з пунктом 3.8 цього договору.

У додатку 1 до Інвестиційного договору наведено План розподілу площ та погашення інвестицій, згідно з пунктом 2 якого Фірма зобов`язана в порядку погашення інвестицій Університету: здійснити реконструкцію дитячого садка № 38 загальною площею 2 500 м2 з плановою кошторисною вартістю 18,0 млн. грн.; здійснити будівництво (реконструкцію) котельні відповідно до технічних умов № 13435 на приєднання об`єкта до теплових мереж, яке виконується від теплових мереж РК "Московська-1", з метою збільшення потужності та безперебійного забезпечення тепловою енергією споживачів, орієнтовною кошторисною вартістю 30,0 млн. грн.

Університет листом від 30.05.2018 № 057/72-26 запропонував укласти додаткову угоду № 4 про внесення змін до Інвестиційного договору в частині перерозподілу частки Університету (47 квартир - 4 471,81 м2), які призначалися йому в 3-му житловому будинку, за рахунок житлового фонду в інших будинках Фірми, а також надання додаткових квартир на загальну суму 30 000 000,00 грн. і визначення остаточного терміну завершення реконструкції та введення в експлуатацію дитячого навчального закладу № 38.

Фірма листом від 06.06.2018 № 611/06-ю/в відмовилась від пропозиції щодо внесення запропонованих у тексті додаткової угоди № 4 змін до Інвестиційного договору.

Однак 20.06.2018 Університет направив Фірмі примірник додаткової угоди № 4 до Інвестиційного договору з проханням підписати її та повернути один примірник у семиденний термін на адресу університету, яка Фірмою не була підписана.

Причиною виникнення спору в даній справі за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов`язання укласти додаткову угоду № 4 про внесення змін до Інвестиційного договору.

Приймаючи рішення в частині первісних позовних вимог, суди виходили з того, що відповідно до статей 627, 651 ЦК України та статті 188 ГК України сторони є вільними у визначенні контрагента та умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас у разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни або розірвання договору, останній може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Згідно із статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору.

Водночас предметом вимог первісного позову у даній справі є спонукання Фірми укласти додаткову угоду до Інвестиційного договору в редакції Університету, і прямий законодавчо встановлений обов`язок Фірми укласти таку додаткову угоду відсутній. Відтак її укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18478/17, а також у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17.

Таким чином, суди дійшли висновку, що Університетом не доведено, що на час його звернення до Фірми з пропозицією укласти додаткову угоду існував прямий законодавчо встановлений обов`язок з укладення такої додаткової угоди, тому права Університету, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено Фірмою, що є підставою для відмови у задоволенні первісних позовних вимог.

Що ж до зустрічних позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 12.09.2011 № 1, якою Інвестиційний договір було викладено в новій редакції, з посиланням на те, що вказана додаткова угода, а відтак і сам Інвестиційний договір у редакції такої угоди укладені не з волі Фірми, тобто під впливом тяжких для неї обставин, то судами встановлено, що, за твердженням Фірми, до виникнення таких обставин призвели дії Університету, а саме: ініціювання судового процесу у справі № 46/375 про визнання недійсним Інвестиційного договору та подання заяви до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про анулювання (скасування) дозволу на виконання будівельних робіт. Такі дії Університету, на думку Фірми, були направлені на зупинення будівництва, що, у свою чергу, призводило до невиконання Фірмою своїх зобов`язань перед іншими залученими інвесторами - фізичними особами, а також зупинення продажу майнових прав на квартири, які були часткою Фірми і, як наслідок, порушення строків повернення взятих Фірмою кредитів для будівництва, що є предметом Інвестиційного договору.

Також Фірма зазначала про те, що дії Університету змусили її підписати редакцію договору від 12.09.2011 на заздалегідь невигідних для неї умовах. Волевиявлення Фірми не було вільним та за відсутності вказаних тяжких обставин цей договір не був би укладений між сторонами.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Верховний Суд України у постанові від 06.04.2016 у справі № 6-551цс16 дійшов висновку, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою для усунення або зменшення тяжких обставин, а також за умови, що друга сторона правочину скористалася наявністю таких обставин.

Судами встановлено, що ознаками правочину, який підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже, правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, має такі обов`язкові ознаки: особа вчиняє відповідний правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах; особа вчиняє даний правочин добровільно та може бути ініціатором такого правочину; особа усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. Друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та користується цим. Крім того, має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 918/341/16.

Виходячи з викладеного, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України позивачу необхідно довести факт обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

При цьому судами встановлено, що доводи про ініціювання Університетом судового процесу у справі № 46/375 за позовом Міністерства освіти і науки України до Університету, Фірми та Київської міської ради про визнання недійсним Інвестиційного договору є непереконливими, оскільки Університет, як і Фірма, виступали відповідачами у вказаній справі, а визнання чи заперечення проти позовних вимог є виключно правом відповідача, яке використовується ним на власний розсуд у залежності від обставин кожної конкретної справи. До того ж постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2011 у справі №46/375 було скасовано рішення судів попередніх інстанцій та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Зі змісту наданого Фірмою листування не вбачається вчинення Університетом дій, спрямованих проти Фірми.

Твердження Фірми про невиконання нею своїх зобов`язань перед іншими інвесторами, порушення строків повернення кредитних коштів на момент укладення спірної додаткової угоди, внаслідок дій Університету були відхилені судами як такі, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

Крім того, Фірмою не доведено наявності такої обставини, необхідної для застосування статті 233 ЦК України, як вчинення спірного правочину саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Що ж до подання Університетом заяви до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про анулювання (скасування) дозволу на виконання будівельних робіт, то саме лише звернення із заявою не є підставою для відкликання відповідного дозволу, на відміну від порушень законодавства, які можуть бути виявлені в ході перевірки викладених у заяві обставин.

Судами встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2011 у справі № 2а-19043/10/2670 відмовлено у задоволенні позову Фірми про визнання недійсним наказу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 13.12.2010 № 91 "Про скасування дозволу на виконання будівельних робіт від 06.03.2008 № 0150-Гл". Вказана постанова адміністративного суду, зокрема, мотивована тим, що внаслідок визнання недійсним Інвестиційного договору останній не створює ніяких юридичних наслідків для його сторін, і Фірма втратила всі права та обов`язки за таким договором, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ не порушує прав, свобод чи інтересів Фірми при здійсненні Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві владних управлінських функцій.

За таких підстав суди дійшли висновку про недоведеність Фірмою ані існування тяжких обставин на момент укладення спірної додаткової угоди від 12.09.2011, ані того, що вказана додаткова угода була укладена Фірмою не з її волі, що, у свою чергу, свідчить про відсутність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання додаткової угоди недійсною, у зв`язку з чим зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Київського національного університету імені Тараса Шевченка та фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі № 910/11503/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко