Ухвала КГС ВП від 07.02.2019 року у справі №909/367/18

Друк

Пошук

322

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.02.2019 року у справі №909/367/18
Постанова КГС ВП від 22.04.2019 року у справі №909/367/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 909/367/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

позивача - Кінаша В. І. (особисто),

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 (головуючий - Хабіб М. І., судді: Кравчук Н. М., Кордюк Г. Т.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Кінаша Віталія Івановича

до фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни,

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичної особи-підприємця Тенюх Оксани Володимирівни,

про виселення з незаконно займаного приміщення та стягнення 30000 грн. збитків

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2018 року фізична особа-підприємець Кінаш Віталій Іванович (далі - ФОП Кінаш В.І., Власник) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог від 12.06.2018 та від 16.07.2018) до фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни (далі - ФОП Шрамко М.С., Орендар) про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення відповідача з незаконно займаного приміщення площею 7,7кв.м., розташованого на першому поверсі одноповерхової будівлі за адресою: м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, 32Г, та стягнення 30000грн. завданих збитків у вигляді упущеної вигоди, з посиланням на статті 22, 321, 328, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 216, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що за договором купівлі-продажу від 22.08.2017 №702 позивач придбав у власність торговий павільйон №147 по вул. Б. Хмельницького, 32Г у м. Калуші, що підтверджується витягом №121364959 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.04.2018, і у цьому торговому павільйоні розміщено 5 торгових закладів, 4 з яких за договорами оренди від 01.04.2018 передано ним у користування фізичним особам-підприємцям Подільській Н.Є., Глухенко В.В., Лутчин І.В., Ковальовій Л.П., проте одне нежитлове приміщення (торговий кіоск "Хліб") площею 7,7кв.м. (далі - спірне приміщення, спірне майно) незаконно займає ФОП Шрамко М.С., здійснюючи у ньому торгівлю хлібобулочними виробами та відмовляючись звільнити спірне приміщення і укласти договір оренди, мотивуючи це наявністю договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2013 (далі - договір оренди від 01.01.2013), укладеного з попереднім власником - фізичною особою-підприємцем Тенюх Оксаною Володимирівною (далі - ФОП Тенюх О.В., Орендодавець). При цьому заявлену до стягнення суму завданих збитків позивач обґрунтовує можливістю отримання орендної плати у разі укладення ним договору оренди стосовно спірного приміщення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2018 (суддя Фанда О. М.) у позові відмовлено повністю.

4. Рішення мотивоване положеннями статей 22, 763, 764, 770 ЦК України, статей 224, 225, 283 ГК України та статей 13, 73, 74, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що відповідач використовує спірне приміщення на підставі договору оренди від 01.01.2013, укладеного з ФОП Тенюх О.В. як попереднім власником приміщення, який (договір) пролонгований та діє на цей час, так як доказів його розірвання, припинення чи визнання недійсним не надано, тоді як перехід права власності на майно, передане в оренду, не є підставою для зміни або припинення договору оренди від 01.01.2013, оскільки позивач набув прав та обов'язків Орендодавця за вказаним договором до закінчення строку його дії, що свідчить як про недоведеність порушення прав Власника, так і про недоведеність позивачем належними доказами завдання йому збитків у вигляді упущеної вигоди.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Виселено ФОП Шрамко М.С. з приміщення площею 7,7кв.м., розташованого на першому поверсі одноповерхової будівлі на вул. Б. Хмельницького, 32Г у м. Калуші, яке належить на праві приватної власності Кінашу В.І. В решті позовних вимог відмовлено.

6. Постанова мотивована статями 22, 635, 759, 770 ЦК України, статей 224, 225, 284, 291 ГК України та статей 76-79, 269, 277 ГПК України, посилаючись на які апеляційний суд виходив з того, що з 31.07.2017 договір оренди від 01.01.2013 припинив свою дію у зв'язку з припиненням ФОП Шрамко М.С. своєї підприємницької діяльності та внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тоді як станом на 04.01.2018 (дата повторної державної реєстрації Шрамко М.С. як суб'єкта підприємницької діяльності) спірне майно вже було відчужене попереднім власником позивачу, тому договір оренди від 01.01.2013 не міг бути поновлений сторонами після припинення його дії та новий договір оренди не міг бути укладений відповідачем з ФОП Тенюх О.В. При цьому суд зазначив про недоведеність належними і допустимими доказами дійсного наміру Власника передавати займане відповідачем приміщення площею 7,7кв.м в оренду іншим особам та отримувати за нього орендну плату, а відтак і недоведеність того, що заявлені позивачем до стягнення збитки дійсно були б ним отримані у разі звільнення відповідачем займаного приміщення та неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила ФОП Кінаша В.І. можливості здати в оренду приміщення та отримати доходи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, ФОП Шрамко М.С. звернулася з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 770 ЦК України та статті 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційним судом безпідставно не враховано того, що згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 по справі №6-125цс13, однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати; 2) судами встановлено та попереднім власником спірного приміщення і його новим власником - Кінашем В.І. не заперечувався той факт, що ФОП Шрамко М.С. користувалася спірним приміщенням як до його придбання Кінашем В.І., так і після цього; 3) поза увагою апеляційного суду та нез'ясованим залишилося питання ідентифікації об'єкта оренди та об'єкта (тимчасовий торговий павільйон чи нерухоме майно), власником якого став Кінаш В.І.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Позивач у поданому відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. 01.01.2013 між ФОП Тенюх О.В. (Орендодавець) та ФОП Шрамко М.С. (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами пунктів 1.1, 3.1, 7.1, 7.2, 7.3 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення частини торгівельного павільйону №147, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м.Калуш, вул. Б.Хмельницького. Орендна плата за об'єкт складає 300 грн. в місяць. Орендар приймає та оплачує рахунки, надані представником орендодавця, до 1 числа поточного місяця. Термін його дії договору складає 2 роки 5 місяців і закінчується 31.05.2015. Якщо в місячний термін до закінчення строку договору жодна сторона не звернулась одна до одної про його розірвання, він автоматично продовжується на той же термін. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін тільки після повного погашення заборгованості по ньому. Про припинення (розірвання) договору сторона-ініціатор зобов'язана повідомити іншу сторону за 2 місяці до розірвання.

11. 22.08.2017 між ФОП Тенюх О.В. (продавець) та ФОП Кінаш В.І. (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність торговий павільйон №147 з терасою загальною площею 133,8кв.м., що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б. Хмельницького. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Тихан О.М. та зареєстрований за №702.

12. На підставі цього договору купівлі-продажу та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2018 у справі №909/68/18 за позивачем 17.04.2018 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення літ. "А" на вул. Б. Хмельницького, 32Г у м. Калуші, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.04.2018 №121364959.

13. Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 19.09.2017, нежитлове приміщення літ "А" на вул. Б. Хмельницького, 32Г у м. Калуші складається з приміщень площею: 26,6кв.м., 6,3кв.м, 23,4кв.м., 40кв.м., 24,3кв.м., 7,7кв.м., 2,3кв.м., 1,6кв.м. (санвузол), 1,6кв.м. (санвузол).

14. За договорами оренди нежитлових приміщень №1, №2, №3, №4 від 01.04.2018, укладеними між ФОП Кінаш В.І. та приватними підприємцями Подільською Н.Є., Глухенко В.В., Лутчин І.І. та Ковальовою Л.П., позивач передав їм в оренду приміщення площею 26,6кв.м., 6.3кв.м., 23,4кв.м. та 24,3кв.м.

15. ФОП Тенюх О.В. 03.05.2018 та 11.06.2018 повернула ФОП Шрамко М.С. кошти в сумі 5000 грн. як помилково перераховані за неіснуючим договором, що підтверджено платіжним дорученням від 03.05.2018 №43 та виписками КБ "Приватбанк" з рахунку Тенюх О.В.

16. 30.03.2018 та 13.04.2018 позивач звертався до відповідача з попередженнями-вимогами, в яких повідомляв про придбання у власність торгового павільйону №147 та вимагав звільнити займане ним приміщення у зв'язку з наміром використовувати це майно для власних потреб.

Позиція Верховного Суду

17. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

18. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

19. Відповідно до статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. В договорі оренди може бути передбачено інше, тобто що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

20. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинне законодавство надає наймачу додатковий захист шляхом встановлення правила про те, що перехід права власності на річ, передану у найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму При цьому новий власник речі автоматично набуває прав та обов'язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав.

21. Отже, в результаті переходу права власності на річ за будь-яких законних підстав (спадкування речі після смерті наймодавця, продаж, дарування наймодавцем речі, перехід права власності на річ, яка була предметом іпотеки тощо) має місце заміна наймодавця в договорі найму. Наймодавець, здійснюючи продаж речі, що передана в найм, зобов'язаний попередити покупця про наявність відносин найму. Купівля речі на таких умовах свідчить про згоду покупця прийняти на себе обов'язки наймодавця за договором найму. Наймодавець, який передав право власності на річ, або покупець (новий наймодавець) мають попередити наймача про заміну сторони у договорі найму. В разі нездійснення такого попередження виконання наймачем своїх обов'язків на користь первісного наймодавця буде вважатися належним виконанням ним договору найму.

22. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, договір оренди від 01.01.2013 не містить застереження щодо припинення цього договору в разі відчуження Орендодавцем об'єкта оренди, у зв'язку з чим місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив про перехід до ФОП Кінаша В.І. як нового власника прав та обов'язків орендодавця за цим договором, який пролонгований та діє на цей час, так як учасниками справи не надано доказів його розірвання чи визнання недійсним у встановленому порядку.

23. Згідно зі статтею 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

24. Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України договір оренди припиняється зокрема, у разі ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря.

25. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

26. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

27. В основу оскаржуваної постанови в частині задоволення позовної вимоги про виселення Орендаря із займаного приміщення покладено висновок апеляційного суду про те, що в силу вимог частини 2 статті 291 ГК України договір оренди від 01.01.2013 припинив свою дію 31.07.2017 у зв'язку з припиненням ФОП Шрамко М.С. своєї підприємницької діяльності, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) було внесено відповідний запис, а подальша повторна державна реєстрація Шрамко М.С. як суб'єкта підприємницької діяльності 04.01.2018 не свідчить про те, що договір оренди від 01.01.2013 був поновлений сторонами після припинення його дії, тоді як новий договір оренди не міг бути укладений відповідачем з ФОП Тенюх О.В., оскільки спірне приміщення вже було відчужене попереднім власником позивачу.

28. Верховний Суд вважає помилковим зазначений висновок суду апеляційної інстанції з огляду на те, що за змістом статей 51, 52, 598- 609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця (з внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, основне (господарське) зобов'язання за договором оренди нежитлових приміщень не припинилося з установлених законом підстав (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 по справі №916/559/17 та постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 по справі №915/1056/16).

29. Крім того, виходячи з системного аналізу змісту положень статті 781 ЦК України і частини 2 статті 291 ГК України відсутні правові підстави ототожнювати такі підстави припинення договору оренди як ліквідація юридичної особи-орендаря та припинення фізичною особою-підприємцем (орендарем) своєї підприємницької діяльності, так як чинне цивільне законодавство не передбачає можливості припинення договору оренди в разі ліквідації фізичної особи-підприємця, а натомість уточнює, що договір оренди припиняється у разі смерті фізичної особи - орендаря.

30. Наведене свідчить про те, що у період з 31.07.2017 до 04.01.2018, тобто до набуття позивачем права власності на об'єкт оренди, відповідач міг користуватися спірним приміщенням як фізична особа, зберігаючи відповідні права та зобов'язання перед третьою особою як орендодавцем, оскільки в силу частини 4 статті 334 ЦК України право власності на вказаний об'єкт було набуто Кінашем В.І. з моменту його державної реєстрації, а саме з 17.04.2018.

31. Колегія суддів вважає вірним твердження скаржника про те, що судами встановлено та попереднім власником спірного приміщення і його новим власником - Кінашем В.І. не заперечувався той факт, що ФОП Шрамко М.С. користувалася спірним приміщенням як до його придбання Кінашем В.І., так і після цього.

32. Касаційна інстанція також погоджується з доводами скаржника щодо помилкового залишення поза увагою апеляційного суду питання ідентифікації об'єкта оренди та об'єкта (тимчасовий торговий павільйон чи нерухоме майно), власником якого став Кінаш В.І., що має істотне значення для вирішення даного спору, зважаючи на таке.

33. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем набуто та 17.04.2018 зареєстровано право власності на об'єкт оренди як на нежитлове приміщення (нерухоме майно) на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2018 у справі №909/68/18, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.04.2018 №121364959, однак, в подальшому зазначене судове рішення скасовано постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 з прийняттям нового рішення, яким було відмовлено в позові ФОП Кінаша В.І. до ФОП Тенюх О.В. про визнання укладеною додаткової угоди від 26.09.2017 до договору купівлі-продажу від 22.08.2017.

34. Зокрема постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 у справі №909/68/18 встановлено, що 26.09.2017 між ФОП Кінашем В.І. та ФОП Тенюх О.В. підписано додаткову угоду про внесення змін до договору купівлі-продажу від 22.08.2017, якою змінено пункт 1 цього договору та викладено його в наступній редакції: "Продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно: нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б.Хмельницького". При цьому зазначена постанова мотивована тим, що прийняте у справі судове рішення місцевого господарського суду, яким змінено статус придбаного позивачем майна з рухомого на нерухоме, тобто фактично встановлено правовий зв'язок між майном, яке є предметом спору у справі та належною скаржнику земельною ділянкою, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків і зачіпає інтереси Калуської міської ради як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

35. Наведене не виключає наявність підстав вважати передчасною обставину законного набуття ФОП Кінашем В.І. права власності на спірне приміщення з огляду на те, що у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.04.2018 №121364959 підставою виникнення права власності зазначено додаткову угоду від 26.09.2017 до договору купівлі-продажу від 22.08.2017, яка нотаріально не посвідчена, та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2018 у справі №909/68/18, яке скасоване за результатами апеляційного перегляду.

36. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з твердженням скаржника про помилкове незастосування судом апеляційної інстанції до спірних орендних правовідносин положень статті 770 ЦК України, яка їх дійсно регулює, та водночас вважає передчасним посилання апеляційного суду в обґрунтування своїх висновків щодо часткового задоволення позову на припинення з 31.07.2017 договору оренди від 01.01.2013 на підставі частини 2 статті 291 ГК України, а саме у зв'язку з припиненням ФОП Шрамко М.С. своєї підприємницької діяльності.

37. Отже, приймаючи рішення про відмову в позові повністю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір оренди від 01.01.2013 пролонгований та наразі є чинним, так як докази його розірвання, припинення чи визнання недійсним в судовому порядку не надано. Як наслідок, судом апеляційної інстанції не спростовано висновок місцевого господарського суду про перехід до позивача прав та обов'язків орендодавця за договором оренди від 01.01.2013 і відсутність закінчення строку його дії чи припинення з передбачених законом підстав.

38. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову є таким, що ґрунтується на порушенні норм матеріального та процесуального права.

39. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

40. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 30000грн. завданих збитків у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції правомірно виходив з відсутності передбачених статтею 22 ЦК України та статтями 224, 225 ГК України підстав для їх відшкодування, оскільки позивачем не доведено їх завдання внаслідок протиправної поведінки Орендаря, тобто не доведено порушення прав позивача як нового власника об'єкта оренди, до якого перейшли всі права та обов'язки орендодавця за договором оренди від 01.01.2013, який є продовженим на той самий строк (2 роки 5 місяців) та на тих же самих умовах.

41. Разом з тим, апеляційний суд помилково відмовив у стягненні збитків з інших мотивів, а саме: позивач не довів належними і допустимими доказами того, що заявлені ним до стягнення збитки в спірній сумі не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі звільнення відповідачем незаконно займаного приміщення, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості здати в оренду приміщення та отримати доходи. При цьому суд зазначив про недоведеність належними і допустимими доказами дійсного наміру ФОП Кінаша В.І. передавати займане відповідачем приміщення площею 7,7кв.м в оренду іншим особам та отримувати за нього орендну плату з огляду на те, що у листах-попередженнях від 30.03.2018 та від 12.04.2018, надісланих відповідачу, позивач вимагав звільнити приміщення зважаючи на намір використовувати його для власних потреб.

42. Наведене вище свідчить про наявність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваної постанови повністю, оскільки місцевий суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог в повному обсязі з мотивів недоведеності порушення прав позивача як власника та орендодавця.

43. Разом з тим з мотивів, викладених у пунктах 22, 28, 29, 33, 34, 36, 37 цієї постанови Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи позивача як необґрунтовані.

44. З огляду на те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права (статті 770 ЦК України, статті 291 ГК України) та порушення норм процесуального права (статей 86, 236, 269, 282 ГПК України), яке призвело до ухвалення незаконної постанови, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, тоді як висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

46. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

47. За наведених обставин, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 261, 282 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

48. В свою чергу, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог, як наслідок, прийняв обґрунтоване і законне судове рішення про відмову в задоволенні позову.

49. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вбачає правові підстави для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови і залишення в силі рішення місцевого суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд