Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.03.2025 року у справі №904/1986/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1986/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і 2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 (суддя Мельниченко І. Ф.)

і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (головуючий суддя Мороз В. Ф., судді Верхогляд Т. А., Чередко А. Є.)

у справі № 904/1986/22

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1"

до 1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і 2) Дніпровської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - 1) Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради і 2) Виконавчий комітет Дніпровської міської ради

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у доступі і користуванні допоміжними приміщеннями,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Нестеченко Д. С., Должникова В. В., відповідача-2 - Семчук Н. В.)

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.03.2025 № 32.2-01/355, у зв`язку із відпусткою судді Могила С. К. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №904/1986/22, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.,

ВСТУП

1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку звернулося з позовом до фізично особи-підприємця і міської ради, посилаючись на те, що вони незаконно розпорядилися допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку та чинять перешкоди мешканцям у користуванні їх майном.

2. Суди відмовили в задоволенні позовних вимог, однак, з різних мотивів. Так, місцевий господарський суд вважав, що права об`єднання співвласників не порушені, оскільки відчуження спірного майна відбулося до створення об`єднання. Суд апеляційної інстанції, навпаки, дійшов висновку що об`єднання співвласників має право на звернення з позовом для захисту прав мешканці будинку, водночас, дійшов висновку про обрання позивачем неналежного і неефективного способу захисту.

3. За результатом розгляду касаційної скарги фізичної особи-підприємця, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за цією скаргою на підставі частини 5 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4. За результатом розгляду касаційної скарги об`єднання співвласників, Верховний Суд не вбачає підстав не погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у об`єднання права на звернення з цим позовом до суду. Водночас, вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що єдиними належним і ефективним способом захисту є вимога про витребування майна, про що детально зазначено далі.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" (далі - позивач, ОСББ) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, Підприємець) та Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2, Рада) (з урахуванням заяви від 05.09.2023 про зміну предмета позову) про:

1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.1998 №667/н, укладеного між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (продавець) та ОСОБА_1. (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В. за реєстровим № 2084 (далі - Договір від 12.06.1998);

2) визнання недійсним свідоцтва про право власності на 57/100 частини приміщення магазину від 24.10.2000, яке посвідчує, що в житловому будинку літ. А 4 вбудоване приміщ. магазину - прим. №1 (поз. 1,2); прим. 2 (поз. 1-3); коридор І1-3 загальн. площею 89,5 кв.м, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_1. на праві приватної власності, яке видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та зареєстроване в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим № 854-36 (замість договору купівлі-продажу від 18.03.1997);

3) визнання недійсним свідоцтва про власність від 26.06.1998 за реєстраційним № 1496 в житловому будинку А-4 на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення №(поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м; сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-3 загальною площею 12,7 кв.м - загальною площею по об`єкту 66,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, видане Комітетом комунального майна ДМР м. Дніпропетровська ОСОБА_1 відповідно до розпорядження від 08.06.1998 № 598рр та Договору від 12.06.1998;

4) скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за ОСОБА_1. із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101;

5) усунення позивачеві перешкод з боку ОСОБА_1. у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4: у підвалі сходовою клітиною І-1 заг. площею 13,7 кв.м, приміщенням № X - загальною площею по підвалу 107,8 кв.м; на першому поверсі приміщенням І1-3 загальною площею 12,7 кв.м шляхом надання безперешкодного доступу до вищевказаних приміщень та демонтажу незаконно зведених стін до цих приміщень: у підвалі до сходової клітини І-1 та приміщення № X; на першому поверсі до приміщення І1-3, яке є наскрізним проходом з двору будинку до проспекту Д. Яворницького для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення; відновити у підвалі зруйновану сходову клітину І-1 заг. площею 13,7 кв.м.

6. Звертаючись з цим позовом до суду, позивач вказує про те, що Договір від 12.06.1998 сторонами укладено виключно відносно допоміжних приміщень житлового будинку, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1

7. Вказане нерухоме майно, на момент продажу, на думку позивача, не належало та не могло належати продавцеві (Департаменту комунальної власності Дніпропетровської міської ради) в силу закону.

8. В обґрунтування вимоги щодо визнання недійсними свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, позивач вказує про те, що у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують право власності за іншою особою - ОСОБА_1., він позбавлений можливості реалізувати своє право власності на спірне майно, а отже, останній вважає, що інтереси позивача підлягають захисту саме шляхом визнання як договору, так і вказаних свідоцтв, - недійсними.

9. Вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) щодо скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, І1-3, X, за ОСОБА_1. із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач обґрунтовує проведенням відповідачем-1 реконструкції магазину попри заборону, та вказує, посилаючись на норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про обов`язок державного реєстратора, зокрема, здійснювати перевірку документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

10. Вимоги щодо усунення перешкод позивачеві з боку відповідача-1 у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями, позивач обґрунтовує тим, що на даний час мешканці будинку позбавлені можливості користуватися на першому поверсі - наскрізним проходом через під`їзд, частиною сходової клітки І1-3, підвалом X, що розташовані у першому під`їзді та сходовою кліткою І-1 до підвалу в цьому під`їзді, для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень

11. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у задоволенні позову відмовлено.

11.1. Місцевий господарський суд виходив із того, що в даному випадку йдеться про оскарження договору, який було укладено (у 1998 році) до фактичного утворення позивача - ОСББ (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 16.06.2016), що, в свою чергу, унеможливлює висновок про порушення таким договором прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків.

11.2. Установивши, що спірний договір не порушує прав позивача, господарський суд не вбачав підстав для перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства, зважаючи, що відсутність порушення прав та законних інтересів ОСББ є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові щодо визнання недійсним Договору від 12.06.1998.

11.3. З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним Договору від 12.06.1998, суд не знайшов підстав і для задоволення вимог позивача про визнання недійсними свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, які є похідними вимогами від вимоги про визнання договору недійсним.

11.4. Також, суд дійшов висновку, що скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язане з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. За таких обставин, зважаючи, що позовна заява не містить вимог про визнання права власності, у суду відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги позивача.

11.5. Окрім того, суд дійшов висновку, що приміщення, придбані ОСОБА_1 за Договором від 12.06.1998, не мали статусу допоміжних приміщень. Надані відповідачем докази свідчать про те, що власником спірного майна є відповідач-1. З огляду на що, суд не знайшов підстав і для задоволення позовних вимог про усунення позивачеві перешкод з боку ОСОБА_1. у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4.

12. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення залишене без змін.

12.1. Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а також доводам сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що більш вірогідними видаються обставини того, що спірне майно, а саме: частина підвалу № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м, сходова клітина 1-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м в житловому будинку А-4 по АДРЕСА_1 є саме допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та є спільною сумісною власністю усіх співвласників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аніж протилежні твердження відповідачів, покладені в основу оскаржуваного рішення, що такі не мають статусу допоміжних приміщень, а є нежитловими приміщеннями.

12.2. Також, апеляційний суд вказав на те, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач не є особою, права якої порушуються оспорюваним правочином, - є помилковими та такими, що не узгоджуються з законодавчими нормами та практикою Європейського суду з прав людини як джерела права. Не взявши до уваги висновки Верховного Суду, господарський суд надто формалізовано підійшов до встановлення обставин наявності / відсутності порушеного права позивача й відповідно його можливості оскаржувати Договір від 12.06.1998, позаяк не врахував, що позов у цій справі подано на захист права власності співвласників будинку, а не ОСББ, як окремої юридичної особи.

12.3. Водночас, суд апеляційної інстанції вказав, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 73344175 від 18.11.2016 вбачається, що ОСОБА_1. на підставі свідоцтва про право власності від 24.10.2000, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить 57/100 частин приміщення магазину (номер запису про право власності 17505280), та на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2016, серія та номер 1379 (номер запису про право власності 16971795), 43/100 частини вказаного приміщення магазину, загальною площею 89,5 кв.м, за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1.

12.4. У період з 2018 по 2021 ОСОБА_1 здійснено реконструкцію магазина-приміщення.

12.5. Так, за замовленням ОСОБА_1 відповідно до робочого проєкту "Реконструкція магазину з приєднанням нежитлового приміщення, як технічне за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1", виконаним ТОВ "Проект Сіті Центр", розпочато реконструкцію магазину (прим. 1, 2, І1-3) з приєднанням нежитлового приміщення Х по АДРЕСА_1, м. Дніпро.

12.6. Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, ДП 061182671567 від 24.09.2018, зареєстровано Центром надання адміністративних послуг м. Дніпро за № 301029-064743-321-04-2018 від 25.09.2018.

12.7. Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано управлінням державного будівельного контролю Дніпровської міської ради 23.02.2021 №ДП101210223540, та Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра вх. №301003-003587-321-64ДН 25.02.2021.

12.8. Згідно з технічним паспортом на групу нежитлових приміщень № 1 по АДРЕСА_1 від 03.02.2021, у результаті проведеної відповідачем реконструкції магазину-приміщення, в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, І1-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, І1-3, Х.

12.9. 10.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно зазначеного магазина-приміщення в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, 11-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, 11-3, Х. Вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно унікальний реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 804061412101.

12.10. 12.03.2021 на підставі поданої відповідачем Декларації про готовність об`єкта в експлуатацію серії ДП № 101210223540, виданою Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н. В. внесено зміни до права власності на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м, розташований за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, 11-3, Х.

12.11. Тобто, внаслідок переобладнання та реконструкції спірні допоміжні приміщення будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпрі увійшли до складу новоствореного об`єкта нерухомого майна - магазину-приміщення відповідної конфігурації, загальною площею 197,3 кв.м.

12.12. Таким чином, встановивши, що спірні приміщення вибули із власності позивача, право власності на них було зареєстроване за іншою особою (відповідачем-1), з яким у позивача не існує жодних юридичних відносин; в подальшому згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації ДП № 101210223540 спірні допоміжні приміщення переобладнано / реконструйовано та зареєстровано як магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 804061412101); в результаті за відповідачем-1 зареєстровано право власності на вказаний новостворений об`єкт нерухомого майна, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав у спірних правовідносинах є подання віндикаційного позову. Вказане стало підставою для зміни мотивів рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Касаційні скарги

13. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Підприємець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову в частині, якою змінено мотивувальну частину рішення, скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі. У решті рішення залишити без змін.

14. Не погодившись із рішенням і постановою суду, ОСББ звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги Підприємця

15. У касаційній скарзі Підприємець погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, водночас, не погоджується з мотивами такої відмови (обрання неналежного та неефективного способу захисту).

16. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин закон, який не підлягав застосуванню - положення ч.2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", та дійшов помилкового висновку, що на спірні нежитлові приміщення поширюється право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного житлового будинку, що призвело до необґрунтованої зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

17. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін.

18. Відповідач-1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, про те, що установивши, що спірний договір не порушує права позивача, господарський суд не вбачає підстав для перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства та є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

19. Також посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц про те, що підтвердження речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до принципу реєстраційного підтвердження таких прав.

Узагальнені доводи касаційної скарги ОСББ

20. У касаційній скарзі позивач зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають вимогам щодо належності та ефективності способів захисту, зроблений без урахування особливого статусу позивача у цій справі та специфіки правового режиму допоміжних приміщень житлових будинків, що визначені законодавством. Вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що позов у цій справі подано на захист права власності співвласників будинку, а не ОСББ як окремої юридичної особи.

21. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 у справі № 925/39/18, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 13.09.2019 у справі № 344/4760/15-а.

22. Також, скаржник вказує на те, що не може реалізувати своє законне право спільної сумісної власності та право користування та розпоряджання майном у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, тому права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності.

23. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 15.06.2021 у справі № 910/8926/20, від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22, від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20, від 18.02.2021 у справі № 918/655/20, від 14.02.2024 у справі № 461/107/18, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 31.05.2023 у справі № 922/1406/21, від 20.08.2024 у справі № 916/3951/21.

24. Окрім того, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/48/20, щодо застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позиція інших учасників справи

25. Підприємець подав відзив, у якому не погоджується з касаційною скаргою ОСББ, вважає її безпідставною і необґрунтованою. У відзиві відповідач-1 погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносин належним та ефективним способом захисту є подання віндикаційного позову. Також звертає увагу на необхідність застосування позовної давності до вимог позивача. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення - залишити без змін.

26. Рада подала відзив, у якому також не погоджується з касаційною скаргою ОСББ. Вказує, що доводи касаційної скарги є помилковими і необґрунтованими. Погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірні нежитлові приміщення не мали статусу допоміжних, а також про те, що позивач не довів наявності свого порушеного права. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

27. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо касаційної скарги Підприємця

28. Постанова суду апеляційної інстанції у справі оскаржуються відповідачем-1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

29. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

30. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

31. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

32. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

33. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

34. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

35. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

36. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

37. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається відповідач-1 у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається, з огляду на таке.

38. Так, у справі № 910/15262/18 предметом розгляду були вимоги товариства про визнання недійсним, укладеного між відповідачами договору управління майном з усіма змінами, а також стягнення з відповідачів збитків, що завдані їх незаконними діями. Позивач наголошував на тому, що він є суборендарем майна, яке арештоване та передане за спірним договором в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА). Товариство посилалося на те, що управитель майна фізично перешкоджає у доступі до орендованого майна позивачеві та примушує його перестати виконувати свої зобов`язання за діючим договором суборенди та укласти новий договір оренди, без припинення попереднього договору, за завищеними ставками та на інший термін. Зазначене, на думку позивача свідчило про те, що оспорюваний договір порушує його право на користування орендованим нерухомим майном.

39. Суди відмовили в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що режим використання спірного майна в даному випадку встановлений статтями 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", а права позивача (як суборендаря активів), в силу зазначених статей є обмеженими, та є наслідками застосованих заходів забезпечення кримінального провадження в результаті накладення арешту та передачі активів в управління АРМА ухвалою суду, що вказує на безпідставність доводів позивача щодо порушення права користування останнього. В результаті, враховуючи встановлені обставини та норми права, які регулюють спірні правовідносини, суди дійшли висновку про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушені відповідачами і ним не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому і підстави для задоволення позову у даному випадку відсутні.

40. У справі № 910/6091/19 іноземне підприємство оскаржувало додатковий договір до договору управління майном, укладеного відповідачами у відповідності до вимог Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", яким продовжено строк дії договору управління майном, посилаючись на те, що відповідний додатковий договір підлягає визнанню нікчемним, оскільки суперечить статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" та є недійсним у силу вимог закону.

41. Суди відмовили в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що підприємством не було надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення додаткового договору, оскільки відповідно до частини 8 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" повернення активів власнику здійснюється лише за наявності скасування арешту прийнятих в управління активів. Водночас підприємством не доведено порушення АРМА та Товариством норм чинного законодавства, яке б стало підставою для визнання недійсним додаткового договору.

42. Наведене свідчить, що постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, на які посилається скаржник, стосувалися правовідносин, які виникли у зв`язку із передачею арештованого майна в управління АРМА, а висновки суду касаційної інстанції щодо недоведення позивачами наявності своїх порушених прав оспорюваними правочинами стосуються питання застосування приписів Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".

43. Разом з тим, спір у цій справі, яка розглядається, виник у зв`язку із зверненням ОСББ з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у доступі і користуванні допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку. При цьому, висновок апеляційного суду (з якими не погоджується скаржник) стосовно наявності підстав у ОСББ звертатися з позовом з метою захисту прав та /або інтересів співвласників житлового будинку стосується питання застосування приписів Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку". Більше того, відповідні висновки суду апеляційної інстанції мотивовані посиланнями на відповідну практику Верховного Суду (справи № 910/11948/18, № 910/5529/19, № 522/22450/13-ц), що скаржник ніяким чином не коментує і не спростовує.

44. Таким чином, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному судовому рішенні у справі № 904/1986/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, на які посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

45. У справі № 653/1096/16-ц міська рада звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просила визнати відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселити їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язати знятися з реєстраційного обліку.

46. Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, на яку посилається скаржник, свідчить про відмінність предмета спору, фактичних обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права в цих справах і справі, яка розглядається, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин. Звідси, посилання відповідача-1 на вказану постанову не свідчить про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду в частині надання оцінки наявності / відсутності порушених прав та законних інтересів позивача, оскільки вони (висновки) стосуються установлених судами фактичних обставин у кожній конкретній справі, що формують зміст спірних правовідносин, які в даному випадку, як уже зазначено, не є подібними.

47. Декларативним також є посилання скаржника на справу № 662/397/15-ц, в якій фізичні особи звернулися до суду з позовом до банку про відшкодування майнової шкоди. Позовні вимоги в ній обґрунтовані тим, що кожен з позивачів уклав з ПАТ "Райффайзен банк Аваль" договори вкладу, однак працівники банку як посадові особи вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком суду, у зв`язку із чим позивачі зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22 1166 1172 1192 ЦК України. Наведене переконливо свідчить про те, що в наведеній справі № 662/397/15-ц правовідносини є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи № 904/1986/22. Більше того, скаржник цитує загальний висновок із зазначеної постанови, який стосується обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, водночас таке цитування не містить аналізу подібності правовідносин у наведеній справі та справі, яка розглядається, а відповідні доводи відповідача-1 зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, до необхідності переоцінки обставин, а також до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції за наслідками такої оцінки.

48. Разом з тим, скаржник не врахував, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. Окрім того, відповідні доводи відповідача-1 не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.

50. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємця з цієї підстави.

Щодо касаційної скарги ОСББ

51. ОСББ у касаційній скарзі оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог з урахуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

52. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ОСББ про визнання недійсним Договору від 12.06.1998, визнання недійсними свідоцтв про право власності від 24.10.2000 і від 26.06.1998, скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1. та усунення позивачеві перешкод у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку.

53. Позов мотивовано тим, що спірні приміщення, а саме частина підвалу, сходова клітина та приміщення на першому поверсі в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжними приміщеннями, а відтак, спільною сумісною власністю власників квартир, відповідно Рада не могла розпорядитися та відчужити ці приміщення на користь Підприємця.

54. Як уже було наголошено вище, суди першої та апеляційної інстанції дійшли протилежних висновків стосовно статусу спірних приміщень як нежитлових чи допоміжних, а також в частині наявності / відсутності у ОСББ права звертатися з позовом за захистом прав співвласників багатоквартирного будинку.

55. Водночас, з урахуванням попереднього розділу цієї постанови щодо касаційної скарги Підприємця, колегія суддів зазначає, що останній у передбаченому процесуальним законом порядку, з урахуванням підстав касаційного оскарження, наведених у статті 287 ГПК України, висновки суду апеляційної інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено, що спірні приміщення є допоміжними, а також, що ОСББ є належним суб`єктом для звернення з цим позовом до суду для захисту прав мешканців житлового будинку, не спростував.

56. Разом з тим, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що спірні приміщення вибули із власності позивача, право власності на них було зареєстроване за відповідачем-1 з яким у позивача не існує жодних юридичних відносин; в подальшому спірні допоміжні приміщення переобладнано / реконструйовано та зареєстровано як магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м; в результаті за відповідачем-1 зареєстровано право власності на вказаний новостворений об`єкт нерухомого майна, а відтак дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав у спірних правовідносинах є подання віндикаційного позову.

57. При цьому, апеляційний суд наголосив, що за наявності фактичного володіння спірним майном та зареєстрованого на нього права власності за відповідачем-1, будь-які інші способи захисту, як-то негаторний позов, не призведуть до дієвого захисту прав, та додатково вимагатимуть вчинення інших дій для відновлення становища, що існувало до порушення.

58. Скаржник з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, та в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.08.2024 у справі № 916/3951/21.

59. Так, у наведеній справі № 916/3951/21 предметом розгляду були вимоги ОСББ до Одеської міської ради і фізичної особи-підприємця про усунення перешкоди у здійсненні права власності, користування та розпорядження співвласниками багатоквартирного будинку нежитловими приміщеннями підвалу шляхом: визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності від 12.09.2008, скасування рішення про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Одеської міської ради та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу від 13.12.2021.

60. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту, та направляючи справу № 916/3951/21 на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 20.08.2024 дійшов, зокрема, таких висновків:

"5.31. Колегія суддів зазначає, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

5.32. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність і (або) необґрунтованість заявлених вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/19681/16, від 27.02.2019 у справі № 810/5172/15, від 15.05.2019 у справі № 501/2855/17, від 18.09.2019 у справі № 826/16178/18, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 04.12.2019 у справах № 200/2916/19-а та № 200/5463/19-а, від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).

5.33. У постанові від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

5.34. У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5.35. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" з 16.01.2020 статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, згідно з якою виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зазначений правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

5.36. У справі, що розглядається, ОСББ "Корольова 17" звернулося з позовом про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності за територіальною громадою в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення підвалу № 589, припинення права власності територіальної громади в особі Одеської міської ради шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення підвалу № 589 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу № 589. Позивач зазначав, що неможливо реалізувати право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем. Таке порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.

5.37. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в цьому випадку єдиним ефективним способом захисту прав власника спірного майна є звернення з позовом до фактичного володільця про витребування майна з чужого незаконного володіння.

5.38. Проте колегія суддів зазначає, що спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, що втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.39. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (відповідні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

5.40. У контексті реєстрації за відповідачем права комунальної власності на приміщення, то свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Свідоцтва, які посвідчують право власності на приміщення, самі по собі не змінюють їх правового статусу за умови встановлення у справі належності цих приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку. Отже, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

Подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 916/1200/23.

5.41. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають вимогам щодо належності та ефективності способів захисту, зроблений без урахування особливого статусу позивача у цій справі та специфіки правового режиму допоміжних приміщень житлових будинків, що визначені законодавством".

61. Окрім того, позивач у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.12.2020 у справі № 914/554/19 у спорі про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права, відповідно до якого: "Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав".

62. Також, у наведеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.021 у справі № 461/9578/15-ц у спорі щодо незаконного переобладнання горища багатоквартирного будинку викладено, зокрема, висновок про те, що допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку не можуть бути окремо відчужені як такі, не можуть бути сформовані як окремий об`єкт нерухомості й речове право на них не може бути зареєстроване (у тому числі й за власниками квартир в будинку). Тобто допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку, як і елементи спільного майна такого будинку взагалі, є обмежено оборотоздатними.

63. У цій справі, яка розглядається, позивач мотивує свої вимоги тим, що Рада не є власником спірних допоміжних приміщень, а тому не мала права відчужувати їх на користь Підприємця; мешканці будинку позбавлені можливості реалізувати своє право власності на спірні приміщення, у зв`язку із наявністю документів, що посвідчують право власності на них за іншою особою; державний реєстратор не перевірив належним чином підстави для проведення державної реєстрації, або для відмови у її проведенні (позивач взагалі заперечує наявність підстав для державної реєстрації прав на допоміжні приміщення); мешканці будинку позбавлені можливості користуватися своїм майном, а також здійснювати обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення.

64. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаним доводам позивача, не звернув уваги на позиції Верховного Суду, наведені вище у цій постанові, не здійсним правильну кваліфікацію заявлених позивачем вимог з урахуванням особливого статусу позивача у цій справі та специфіки правового режиму допоміжних приміщень житлових будинків, визначеної законодавством, а відтак дійшов передчасного висновку про те, що єдиним належним та ефективним способом захисту прав позивача є реєстраційне підтвердження володіння спірним майном шляхом подання віндикаційного позову.

65. З огляду на викладене вище, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

66. Суд апеляційної інстанції наголосив, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, а також, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Звідси, апеляційний суд не здійснював розгляд справи та не надавав оцінку встановленим обставинам на предмет обґрунтованості кожної із заявлених позовних вимог.

67. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному в постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

68. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

69. Колегія суддів наголошує, що встановлення відповідних обставин (пункти 64, 66 цієї постанови), а також наданням судом правильної юридичної кваліфікації правовідносинам сторін у цій справі безпосередньо впливає на наявність / відсутність необхідності дослідження обставин дотримання позивачем позовної давності щодо пред`явлених ним вимог з урахуванням поданих відповідачами клопотань про застосування позовної давності, дослідження яких (обставин) судами не здійснювалося у зв`язку із відмово по суті заявлених позовних вимог.

70. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

71. В силу імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно досліджувати та встановлювати відповідні обставини.

72. Стосовно посилань позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.09.2018 у справі № 925/39/18, колегія суддів зазначає, що у наведеній справі установлені фактичні обставини щодо використання відповідачем допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку є відмінними від цієї справи, що розглядається, а тому відповідні посилання скаржника є необґрунтованими.

73. Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 15.06.2021 у справі № 910/8926/20, від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22, від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20, від 18.02.2021 у справі № 918/655/20, від 14.02.2024 у справі № 461/107/18, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 31.05.2023 у справі № 922/1406/21, від 02.06.2021 у справі № 904/48/20 (а також процитовані в ній постанови Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 10963/19, від 11.02.2021 у справі № 911/1530/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20) то вони колегією суддів враховуються в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеними вище висновками Верховного Суду в постанові від 20.08.2024 у подібній справі № 916/3951/21.

74. Посилання скаржника на правові висновки Великої палати Верховного Суду, викладені в постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 13.09.2019 у справі № 344/4760-15-а не є релевантними, оскільки правовідносини в наведених справах є очевидно неподібними з цією справою, яка розглядається, а тому колегією суддів відхиляються.

75. Усі інші доводи касаційної скарги позивача (1) підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, (2) підставою відкриття касаційного провадження не слугували, (3) направлені на переоцінку обставин справи (3) є передчасними, а тому Суд їх не аналізує і не надає їм оцінку.

76. Доводи відзивів Підприємця і Ради спростовуються наведеним вище у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

77. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

78. Оскільки після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємця на постанову на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, виявилося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 на постанову необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

79. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

80. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

81. Зважаючи на викладене у пунктах 51-71 цієї постанови, а також відповідно до положень частин 3 статті 310 ГПК України, касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

82. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

83. В силу вимог статті 129 ГПК України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024.

2. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 задовольнити частково.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 скасувати.

4. Справу № 904/1986/22 направити до Центрального апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

Є. В. Краснов