ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6091/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - іноземне підприємство "Черномор",

представник позивача - Заброда М.Л., адвокат (ордер від 02.03.2020 № 1026594),

відповідач - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,

представник відповідача - Гординська О.М.(наказ від 23.01.2020 № 56),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка",

представник відповідача - Круглова О.М., адвокат (ордер від 03.03.2020 № 2831/003, довіреність від 09.12.2019 № б/н),

розглянув касаційну скаргу іноземного підприємства "Черномор"

на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2019 (суддя Сівакова В.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 (головуючий - суддя Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А. і Шаптали Є.Ю.)

у справі № 910/6091/19

за позовом іноземного підприємства "Черномор" (далі - Підприємство)

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Агентство);

товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс Воздвиженка" (далі - Товариство)

про визнання правочину недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Агентства та Товариства про визнання недійсним додаткового договору від 15.02.2019 про внесення змін до договору управління майном (активами) від 06.09.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенком Віктором Ігоровичем, зареєстрованого за № 442.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство посилалось на те, що ухвалами Голосіївського районного суду міста Києва від 20.04.2018 та від 10.05.2018 у справі № 752/19045/17 накладено арешт на майно позивача, яке належить останньому на праві власності та передано в управління Агентству. 06.09.2018 між Агентством та Товариством укладено договір управління нерухомим майном № 442 (далі - Договір № 422), відповідно до умов якого Товариство набуло право управління майном Підприємства. Строк Договору №442 встановлено до 06.09.2019. У подальшому між відповідачами укладалися додаткові договори та вносилися зміни до відповідного договору. 15.02.2019 між відповідачами укладено додатковий договір, яким сторони погодили зміну істотних умов договору, а саме, що строк Договору № 442 продовжено до 11.09.2021. На думку позивача, відповідний додатковий договір підлягає визнанню нікчемним, оскільки суперечить статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі» та є недійсним у силу вимог закону.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019, у позові відмовлено.

Рішення і постанову попередніх судових інстанцій мотивовано тим, що Підприємством не було надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення додаткового договору від 15.02.2019 до Договору № 442, оскільки відповідно до частини восьмої статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" повернення активів власнику здійснюється лише за наявності скасування арешту прийнятих в управління активів. Водночас Підприємством не доведено порушення Агентством та Товариством норм чинного законодавства, яке б стало підставою для визнання недійсним додаткового договору від 15.02.2019.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Підприємство у касаційній скарзі, посилаючись на прийняття судових рішень із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 зі справи скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Так, згідно з доводами позивача:

- укладений між Агентством та Товариством додатковий договір від 15.02.2019 суперечить вимогам статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ним були змінені істотні умови Договору № 442, а тому є недійсним у силу вимог закону;

- у спірних правовідносинах до Договору № 442 та додаткового договору від 15.02.2019 мають застосовуватись норми законодавства про публічні закупівлі;

- суди помилково не застосували до спірних правовідносин приписи статті 180 Господарського кодексу України та статей 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- додатковий договір від 15.02.2019 порушує охоронюваний законом майновий інтерес Підприємства як власника активів, які передані в управління Товариству.

Доводи інших учасників справи

Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить касаційну скаргу підприємства на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 залишити без задоволення. Зокрема, Товариством зазначено, що судами попередніх інстанцій, з додержанням норм матеріального і процесуального права встановлено, що Підприємством не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний ним додатковий договір від 15.02.2019 суперечить закону, як не доведено і те, що зазначений додатковий договір порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Від Агентства відзив на касаційну скаргу не надходив.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Слідчим управлінням головного управління Національної поліції у місті Києві, під процесуальним керівництвом прокуратури міста Києва, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013110000001043 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 205, частиною першою статті 358, частиною другою статті 358, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

Під час здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва від 20.04.2018 та від 10.05.2018 у справі № 752/19045/17 накладено арешт та передано в управління Агентства, одержане від корупційних та інших злочинів майно, яке належить Підприємству, а саме:

- земельну ділянку кадастровий номер 3510100000:38:322:0005, загальною площею 0.2825 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 360755935101, розташовану за адресою: м. Кропивницький (Кіровоград), вул. Кропивницького, буд. 173 ;

- комплекс будівель загальною площею 1030,2 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 62256135101, розташованих за адресою: м. Кропивницький (Кіровоград), вул. Кропивницького, буд. 173 ;

- нежитлові приміщення загальною площею 173,1 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 279878926101, розташовані за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Сахарова, буд. 38-А ;

- будівлі та споруди реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 50477012101, розташовані за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), вул. Берегова, буд. 208;

- об`єкт нерухомого майна (склад літ. К, склад літ. Л, гараж літ. И, пункт охорони літ. Н-2, будівля автомийки літ. М) за реєстраційним № 136164823101, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 8.

06.09.2018 між Агентством та Товариством укладено договір управління майном (активами), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенком Віктором Ігоровичем, зареєстрований за № 442.

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 442 в порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає управителеві на строк, визначений у пункті 1.3 розділу 1 цього договору, нерухоме майно (активи) в управління, а управитель приймає в управління об`єкти нерухомого майна та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цими активами, перелік яких наведений у цьому пункті.

Згідно з пунктом 1.2 Договору № 442 строк управління активами: з дня укладення цього договору до дня надходження у письмовій формі повідомлення від установника управління про припинення цього договору у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави, або до іншого строку у разі настання випадків, визначених у розділі 6 цього договору, або до 06.09.2019.

Пунктом 6.1 Договору № 442 передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення цього договору та діє до 06.09.2019, якщо інше не передбачено чинним законодавством України або цим договором, проте в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Додатковим договором від 11.09.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенком Віктором Ігоровичем, зареєстрований за № 454, внесено зміни до пункту 1.1 Договору № 442 та визначено, що за договором управитель приймає серед іншого також належне позивачу майно, яке зазначено вище.

Додатковим договором від 15.02.2019, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Євгеном Вікторовичем, зареєстрований за № 935, внесено зміни до пункту 1.2 Договору № 442 та викладено його в такій редакції: строк управління активами: з дня укладення цього договору до дня надходження у письмовій формі повідомлення від установника управління про припинення цього договору у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави, або до іншого строку у разі настання випадків, визначених у розділі 6 цього договору, або до 11.09.2021.

Також додатковим договором від 15.02.2019 внесено зміни до пункту 6.1 Договору та викладено його в такій редакції: цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення цього договору та діє до 11.09.2021, якщо інше не передбачено чинним законодавством України або цим договором, проте в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Передусім оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, вправі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Це може бути у випадках, коли:

- права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені;

- інтереси такої особи можуть бути реалізовані, внаслідок чого вона здатна буде набути прав.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

Розглядаючи спір у цій справі, суди встановили, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні було накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Підприємству. Ухвалою слідчого судді вказану нерухомість передано в управління Агентства, а останнє на підставі Договору № 422 передало це майно в управління Товариства.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" № 772-VIII (далі - Закон № 772) Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 772, активи - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 772 управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 19 Закону № 772 Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень. У разі прийняття в управління цінних паперів інформація також надсилається відповідним учасникам депозитарної системи України.

Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону № 772 управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.

Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Арешт активів, які є речовими доказами та об`єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління Агентства на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.

Саме ухвала про арешт активів є тим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника відповідних прав.

З моменту арешту активів їх власник тимчасово позбавлений права визначати їхню долю, самостійно ними користуватися, в тому числі передавати їх в тимчасове володіння чи користування третім особам.

Ухвала про передачу активів в управління Агентства є визначеним слідчим суддею спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.

Таким чином, з постановленням слідчим суддею ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління Агентства, виключно останнє уповноважується здійснювати права володіння, розпорядження та користування щодо цього майна.

Наявність обмежень у користуванні майном є наслідком прийняття слідчим суддею ухвали про накладення арешту в ході кримінального провадження і не має нічого спільного з укладенням договору управління та продовженням його дії.

Навіть якщо припустити, що оспорюваний правочин буде визнано судом недійсним, право Підприємства на користування орендованим майном не буде поновлено, адже сторони за таким правочином хоча й повернуться у початковий стан, однак законна сила ухвали про арешт залишиться незмінною.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Приписи статті 15 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій, що позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 15.02.2019 до Договору № 422 задоволенню не підлягають, оскільки Підприємством не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі.

Однак, вказавши про те, що права Підприємства не порушені внаслідок укладення оспорюваного додаткового договору від 15.02.2019, суди все ж вдалися до перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства і не врахували, що відсутність порушення спірним договором прав та інтересів Підприємства є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18).

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги стосовно порушення прав та законних інтересів Підприємства не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд відхиляє також і доводи, які стосуються невідповідності оспорюваного правочину вимогам законодавства.

Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Поряд з тим Касаційний господарський суд бере до уваги та погоджується з відповідними аргументами Товариства, наведеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Підприємство не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довела неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень. Окрім того, Суд вважає, що подана касаційна скарга фактично зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, та намаганням здійснити повторний перегляд матеріалів справи та переоцінку доказів, а також встановлених судами обставин, що не входить до повноважень Верховного Суду.

Отже, суди попередніх інстанцій, з`ясувавши обставини відсутності порушеного права Підприємства, помилково вдалися до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства, проте такі дії судів не призвели до прийняття неправильних рішень по суті справи.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін за відсутності передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Судові витрати

Понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції чинній на момент звернення з касаційною скаргою), Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу іноземного підприємства "Черномор" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 зі справи № 910/6091/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко