Ухвала

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 696/1693/15-ц

провадження № 61-19663сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. О., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Сімоненко В. М., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - дочірнє сільськогосподарське підприємство "Агрокомплекс";

треті особи: відділ Держгеокадастру у Кам'янському районі Черкаської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янського районного управління юстиції Черкаської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу дочірнього сільськогосподарського підприємства "Агрокомплекс"

на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області у складі

судді Романова Н. Г. від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного

суду Черкаської області суду у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., від 14 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України

у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який

було уточнено, до дочірнього сільськогосподарського підприємства "Агрокомплекс" (далі - ДСП "Агрокомплекс"), треті особи: відділ Держгеокадастру у Кам'янському районі Черкаської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янського районного управління юстиції Черкаської області, про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,60 га, яка розташована

в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам'янського району Черкаської області.

16 вересня 2010 року між нею та ДСП "Агрокомплекс" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років,

з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Після укладення договору оренди землі та підписання акту прийому-передачі відповідач забрав всі примірники договору оренди землі з метою проведення державної реєстрації договору, які до теперішнього часу їй так

і не повернув.

11 серпня 2015 року вона направила відповідачу листа про те, що не має наміру у подальшому продовжувати дію договору оренди землі, однак підприємство по закінченню строку дії договору оренди продовжує користуватись її земельною ділянкою та відмовляється у добровільному порядку повернути цю земельну ділянку з тих підстав, що державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки було проведено не

в 2010 році, а в 2013 році, тому договір оренди землі є дійсним до 2018 року.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненим договір оренди землі від 16 вересня 2010 року, що укладений між нею та ДСП "Агрокомплекс", з 16 вересня 2015 року та зобов'язати відповідача повернути їй спірну земельну ділянку у десятиденний термін після набуття судовим рішенням законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим договір оренди землі від 16 вересня 2010 року № 167, укладений між ОСОБА_1 та ДСП "Агрокомплекс", щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,60 га, що розташована на території Райгородської сільської ради Кам'янського району Черкаської області, з 16 вересня

2015 року. Зобов'язано ДСП "Агрокомплекс" повернути вказану земельну ділянку ОСОБА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на час державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Моментом укладення спірного договору оренди землі є 16 вересня 2010 року, а строк дії договору згідно з його умовами становить 5 років і відповідно кінцевий термін його дії -

16 вересня 2015 року. Отже, спірний договір оренди землі припинив свою дію і відповідач, як орендар не реалізував належним чином своє право на продовження орендних правовідносин щодо земельної ділянки позивачки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області суду від 14 червня 2017 року ДСП "Агрокомплекс" відхилено. Рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що відповідачем було порушено умови укладеного між сторонами договору щодо місячного терміну проведення ним державної реєстрації спірного договору (пункт 19 договору). Державну реєстрацію договору відповідач три роки після його підписання не проводив, а 04 грудня

2013 року провів державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки. Такі дії є зловживання правом та порушенням умов договору, що в свою чергу призвело до порушення прав та законних інтересів власника землі на використання земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДСП "Агрокомплекс", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року поновлено ДСП "Агрокомплекс" строк на касаційне оскарження рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області суду від 14 червня 2017 року, відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Кам'янського районного суду Черкаської області.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДСП "Агрокомплекс", треті особи: відділ Держгеокадастру у Кам'янському районі Черкаської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янського районного управління юстиції Черкаської області, про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

04 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вищевказану справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ДСП "Агрокомплекс" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували усіх обставин справи, не перевірили, чи отримував відповідач лист позивачки про небажання продовжувати строк дії договору оренди землі, оскільки на момент звернення позивачки до суду ДСП "Агрокомплекс" не отримувало від неї жодного листа. Крім того, суди не врахували, що умовами укладеного між сторонами договору оренди землі було передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання та державної реєстрації права, яке відбулась у грудні 2013 року, а тому початок перебігу строку його дії почався саме з моменту державної реєстрації такого договору. Також зазначало, що оскільки ДСП "Агрокомплекс" продовжувало користуватись земельною ділянкою та заявляло про намір скористатись своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі, то суди незаконно визнали оспорюваний договір припиненим.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,60 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам'янського району Черкаської області, що підтверджується державним актом на право власності (т. 1, а. с. 7).

16 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ДСП "Агрокомплекс" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком

на 5 років (т. 1, а. с. 62-65).

Згідно з пункту 19 вказаного договору (інші умови передачі земельної ділянки в оренду) орендар (власник) повинен за власний рахунок виготовити невід'ємні частини договору: план земельної ділянки, кадастровий план, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, акт приймання-передачі земельної ділянки, нотаріально посвідчений договір оренди (за бажанням сторін), у місячний термін провести державну реєстрацію договорів оренди в Кам'янському відділі регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Пунктом 45 договору передбачено, що цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Державну реєстрацію договору здійснює орендар.

16 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ДСП "Агрокомплекс" було підписано акт прийому-передачі зазначеної земельної ділянки (т. 1, а. с. 66).

Реєстрацію іншого речового права на підставі договору оренди, укладеного між сторонами, проведено реєстраційною службою Кам'янського районного управління юстиції Черкаської області 04 грудня 2013 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 70 (зворот), 204).

11 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ДСП "Агрокомплекс"

з повідомленням про наміри припинити оренду належної їй земельної ділянки, так як вважала, що термін договору закінчується 18 вересня

2015 року, та просила повернути її впродовж 10 днів у встановленому порядку.

Зазначене підтверджується рекомендованим листом від 15 серпня 2015 (т. 1, а. с. 26-27).

Проте, ДСП "Агрокомплекс" земельну ділянку не повернуло, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом до суду.

При цьому ДСП "Агрокомплекс" продовжило використовувати спірну земельну ділянку, вважаючи, що договір оренди є дійсним до 2018 року

(5 років з часу державної реєстрації речового права).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Верховного Суду дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

з підстав відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, і у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, посилаючись частину 2 статті 403 ЦПК України, виходила із того, що державна реєстрація відповідачем речового права - права оренди земельної ділянки - є достатньою умовою виконання орендарем вимоги договору оренди щодо державної реєстрації договору оренди, оскільки здійснення державної реєстрації речового права - права оренди - полягає саме у визнанні правочину і здійсненні його правового захисту, а тому такий правочин не може бути визнаний судом нечинним.

Вказаний висновок відповідає правовому висновку, викладеному

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 696/1880/15-ц (провадження № 61-6742св18).

Разом з тим, упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року

у справі № 696/1879/15-ц (провадження № 61-4762св18), прийнятої за подібних обставинах, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки орендарем не було здійснено державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі, а лише державну реєстрацію речового права, то такий правочин не може бути чинним.

Зазначене свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно з частиною 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що: 1) ухвалити судове рішення у цій справі без уточнення правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19) є неможливим; 2) справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК України).

Відповідно до статі 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

За змістом Закон України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин - 2010 рік) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Факт державної реєстрації договору оренди, згідно з пунктами 12-13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, чинним на час укладення договору оренди земельної ділянки, мав бути засвідчений підписом уповноваженої особи і печаткою уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування, а також підтверджений занесенням відповідного запису до книги записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Пунктами 8 та 45 договору оренди землі від 16 вересня 2010 року № 167, що укладений між ОСОБА_1 та ДСП "Агрокомплекс", передбачено, що земельна ділянка надається в оренду строком на 5 років, договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації,

а пунктом 19 передбачено, що орендар повинен здійснити державну реєстрацію договору у місячний термін (т. 1, а. с. 62-65). Проте, у місячний строк державну реєстрацію договору оренди землі проведено не було,

і лише 04 грудня 2013 року ДСП "Агрокомплекс" було здійснено державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки за вказаним договором (т. 1, а. с. 70).

01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України

від 11 лютого 2010 року № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" були виключені статті 18 та 20 про обов'язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

25 грудня 2015 року за № 1127 прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 наведеного Закону України

"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Тобто частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" України передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державну реєстрацію правочинів, що діяло у цій сфері до 01 січня 2013 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Зазначене узгоджується зі статтею 58 Конституції України.

Судами встановлено, що договір оренди земельної ділянки було укладено 16 вересня 2010 року. На цей час діяла державна реєстрація правочину,

яку не було здійснено. Тому застосування законодавства, яке з 01 січня 2013 року передбачало державну реєстрацію прав, є безпідставним.

ДСП "Агрокомплекс" не виконало передбачений законом і договором обов'язок щодо проведення державної реєстрації договору оренди землі,

а тому договір оренди землі від 16 вересня 2010 року № 167 не може вважатись таким, що набрав чинності. Проведення 04 грудня 2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі). Отже, не може впливати на момент набрання чинності цим договором оренди землі.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові

від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) дійшла дещо інших висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначала, що.. "Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час укладення договору дарування від 26 жовтня 2007 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень..

З аналізу норм права вбачається, що для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише

факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами другою, шостою Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 01 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп'ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Крім того, на час укладення договору дарування (26 жовтня 2007 року) чинним був Закон України "Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень", який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

А тому В., яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій до правовідносин, що виникли між сторонами, не застосували положення статей 125, 126 ЗК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо отримання державного акта на право власності на земельну ділянку та обов'язкової державної реєстрації прав на нерухоме майно..".

Отже, без уточнення правового висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, а саме щодо розмежування моменту, коли законодавство вимагало державну реєстрацію правочину та державну реєстрацію прав, вірно сформувати правову позицію у цій справі є неможливим.

Крім того, справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, незважаючи на врахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги береться й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася, а у майбутньому, з урахуванням законодавчих ініціатив щодо обігу (ринку) земель, буде мати важливе значення для судової практики.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 696/1693/15-ц за позовом ОСОБА_1 до дочірнього сільськогосподарського підприємства "Агрокомплекс", треті особи:

відділ Держгеокадастру у Кам'янському районі Черкаської області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янського районного управління юстиції Черкаської області, про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки за касаційною скаргою дочірнього сільськогосподарського підприємства "Агрокомплекс" на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області суду від 14 червня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: В. С. Висоцька

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

В. М. Сімоненко

Є. В. Синельников

М. Є. Червинська