Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.02.2021 року у справі №918/854/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 918/854/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Грецьке підприємство? Імтрекс? " - не з'явився,

Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області -

не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області - не з'явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Укрелітагро" -

Левчуня С. А.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Евервелле Україна" -

Петечела М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Грецьке підприємство? Імтрекс? "

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (у складі колегії суддів: Мельник О. В. (головуючий), Грязнов В. В., Розізнана І. В. )

та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 10.11.2020 (суддя Марач В.

В. ) про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування рішень

у справі № 918/854/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Грецьке підприємство? Імтрекс? "

до Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області, Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Укрелітагро ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Евервелле Україна"

про скасування рішень і скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Грецьке підприємство? Імтрекс? " (далі - позивач, ТОВ СУГП "Імтрекс") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області (далі - Клеванська селищна рада) та до Відділу у Рівненському районі міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, в якому просило:

скасувати рішення Клеванської селищної ради від 17.12.2019 № 568, яким ТОВ
Компанії "Укрелітагро" надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (під об'єктами нерухомого майна: пожежне депо, баня, вагова будка, робоча насіннєво-очисна башня, робоча зерноочисна башня, зерносушилка із зерносушильним агрегатом, будинок лабораторії, зерносклади № 1, № 2, № 3, № 4, які знаходять у власності ТОВ Компанії "Укрелітагро") в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 2 га, в смт. Клевань, вул. Козацька, 10 (далі - рішення від
17.12.2019 № 568);

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 5624655400:02:018:2819, яка розташована по вул. Козацькій, 10 в смт. Клевань Рівненського району Рівненської області (далі - спірна земельна ділянка), у Державному земельному кадастрі шляхом скасування кадастрового номеру;

скасувати рішення Клеванської селищної ради від 23.06.2020 № 720, яким ТОВ "Евервелле Україна" надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (під об'єктами нерухомого майна: пожежне депо, баня, вагова будка, робоча насіннєво-очисна башня, робоча зерноочисна башня, зерносушилка із зерносушильним агрегатом, будинок лабораторії, зерносклади № 1, № 2, № 3, № 4, які знаходяться у власності ТОВ "Евервелле Україна"), кадастровий номер 5624655400:02:018:2819, площею 1,6635 га, в оренду строком на 10 років для іншого сільськогосподарського призначення, в смт. Клевань, вул. Козацька, 10 (далі - рішення від 23.06.2020 № 720).

Позовні вимоги ТОВ СУГП "Імтрекс" мотивувало тим, що звернулось до Клеванської селищної ради з заявою (від 09.08.2020 № 1/09), в якій висловило намір отримати в оренду земельну ділянку, орієнтовною площею 0,8 га, в смт. Клевань Рівненської області по вул. Козацькій, для зберігання автомобільного легкового транспорту та будівництва автостоянки разом зі станцією технічного обслуговування автомобілів та просило розробити технічну документацію щодо відведення цієї земельної ділянки у користування на 10 років шляхом проведення земельного аукціону (торгів). Однак, Клеванська селищна рада відмовила в розгляді звернення позивача (у листі від 13.08.2020 № 791/02.19), оскільки земельна ділянка, яку позивач просить надати в оренду, накладається на земельну ділянку, площею 1,6635 га, кадастровий номер 5624655400:02:018:2819, яка не є вільною.

Позивач зазначив, що формування земельної ділянки, площею 1,6635 га, кадастровий номер 5624655400:02:018:2819, відбулося на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої на замовлення ТОВ Компанії "Укрелітагро" (власник об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці, з 28-29.12.2016 по
14.04.2020), якому рішенням селищної ради від 17.12.2019 № 568 було надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Разом з тим у зв'язку з відчуженням ТОВ "Евервелле Україна" нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, за договорами купівлі-продажу від
14.04.2020, ТОВ Компанія "Укрелітагро" не звернулось до селищної ради із заявою про затвердження такої документації та надання спірної земельної ділянки в оренду, в результаті чого на сформованій спірній земельній ділянці стало знаходитись нерухоме майно ТОВ "Евервелле Україна", безхазяйне нерухоме майно, а на частині цієї земельної ділянки нерухоме майно взагалі відсутнє.

За доводами позивача, вказані обставини свідчать, що державна реєстрація спірної земельної ділянки проведена на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої з порушенням норм діючого законодавства, тому підлягає скасуванню державна реєстрація спірної земельної ділянки, що тягне за собою скасування кадастрового номера.

Підставою для скасування рішення селищної ради від 17.12.2019 № 568 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ТОВ Компанії? Укрелітагро? ", позивач визначив порушення селищною радою при прийнятті цього рішення положень ч. 5 ст. 16 Закону України "Про державний земельний кадастр", яка встановлює обов'язковість зазначення у рішеннях органів державної влади кадастрових номерів відповідних земельних ділянок; додатковою підставою, за твердженнями позивача, є перехід права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, від ТОВ Компанії "Укрелітагро" до іншої юридичної особи.

Позовна вимога про скасування рішення селищної ради від 23.06.2020 № 720 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для іншого сільськогосподарського призначення ТОВ? Евервелле Україна? " підлягає задоволенню у зв'язку із її похідним характером від позовної вимоги про скасування рішення від 17.12.2019 № 568.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.08.2020 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Компанію "Укрелітагро" (далі - ТОВ Компанія "Укрелітагро") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Евервелле Україна" (далі - ТОВ "Евервелле Україна") як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.09.2020 замінено відповідача Відділ у Рівненському районі міськрайонного управління у Рівненському районі та м. Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області на належного відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - Управління).

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.11.2020, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
21.12.2020, провадження у справі № 918/854/20 закрито в частині позовних вимог щодо скасування рішень Клеванської селищної ради від 17.12.2019 № 568 та від
23.06.2020 № 720 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що спір у цій справі в частині позовних вимог про скасування рішень Клеванської селищної ради від 17.12.2019 №568 та від 23.06.2020 № 720 не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не господарського судочинства, оскільки позивач звернувся до суду з таким позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу, який не було реалізовано внаслідок відмови місцевої ради у розгляді звернення, і у позові не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке перешкоджає йому в реалізації законодавчо закріпленого права на отримання земельної ділянки в оренду. Приватний інтерес позивача на час звернення до суду з вимогами про скасування рішень селищної ради відсутній, і може виникнути лише після реалізації права на отримання земельної ділянки (підготовки проєктної документації, її затвердження та прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення). Також судом зазначено про невстановлення наявності існуючого речового права позивача або інших осіб на спірну земельну ділянку.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вказаними судовим рішеннями, у січні 2021 року ТОВ СУГП "Імтрекс" подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просило скасувати постанову апеляційного господарського суду від 21.12.2020 та ухвалу суду першої інстанції від 10.11.2020 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування рішень, постановити нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги, позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків, що позовні вимоги про скасування рішень селищної ради підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач не є учасником публічно-правових відносин, а оспорювані рішення селищної ради стосувалися прав реалізації та набуття третіми особами права оренди на спірну земельну ділянку. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач намагається захистити свій приватноправовий інтерес щодо частини земельної ділянки, а саме право отримати частину земельної ділянки в оренду.

Скаржник також звернув увагу суду на те, що в справі, яка розглядається, вимоги про скасування рішень селищної ради є похідними від вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яка підвідомча господарському суду, а отже розгляд вимог про скасування рішень органу місцевого самоврядування також підсудний господарському суду.

За доводами касаційної скарги суди помилково зазначили про відсутність приватного інтересу позивача на час звернення до суду з вимогами про скасування рішень селищної ради, адже позивач, який претендує на одержання спірної земельної ділянки в оренду, вправі вимагати проведення земельних торгів щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки комунальної власності, але наявність державної реєстрації земельної ділянки, проведеної з порушенням законодавства, створює перешкоди позивачу в реалізації його законного інтересу.

Крім того, скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваних судових рішень у справі, яка розглядається, суди не врахували правові позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, від
15.01.2020 у справі № П/811/1047/16, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від
16.12.2020 у справі № 460/2638/19

Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі №918/854/20 з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 03.03.2021.

До Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу: 25.02.2021 - від ТОВ Компанії "Укрелітагро ", 26.02.2021 - від ТОВ "Евервелле Україна" та 02.03.2021 - від Клеванської селищної ради (надісланий поштою 24.02.2021), в яких селищна рада та треті особи заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

26.02.2021 на розгляд Суду надійшло клопотання ТОВ Компанії "Укрелітагро" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено Судом, про що винесено ухвалу від 01.03.2021.

Відзив Управління на касаційну скаргу ТОВ СУГП "Імтрекс" колегія суддів Касаційного господарського суду залишає без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України, оскільки вказаний відзив надійшов після спливу строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 11.02.2021 про відкриття касаційного провадження.

У судове засідання 03.03.2021 ТОВ СУГП "Імтрекс", Клеванська селищна рада та Управління своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", згідно з яким сторони в розумні "інтервали часу" мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та у справі "Богонос проти Росії", за яким на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу, з огляду на те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов'язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ТОВ СУГП "Імтрекс", Клеванської селищної ради та Управління.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ Компанії "Укрелітагро" та ТОВ "Евервелле Україна", дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. А ст. 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.

Частиною 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (п. 6); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (п. 10).

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 4 КАС України є публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Такий правовий висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/1076/17, від 14.11.2018 у справі №817/986/17.

Предметом позову у справі № 918/854/20, яка розглядається, зокрема, є вимоги про скасування рішень Клеванської селищної ради від 17.12.2019 № 568, яким ТОВ
Компанії "Укрелітагро" (власнику об'єктів нерухомого майна, розміщених на земельній ділянці) надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, та від 23.06.2020 № 720, яким ТОВ "Евервелле Україна" (новому власнику об'єктів нерухомого майна, розміщених на земельній ділянці) також надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки (кадастровий номер 5624655400:02:018:2819, площею 1,6635 га) в оренду.

За змістом пункту "в" ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ч. 1 ст. 116 ЗК України, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок, зокрема, комунальної власності відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 123 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з ч. 6 ст. 186 ЗК України проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому ч. 6 ст. 186 ЗК України, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ч. 6 ст. 186 ЗК України.

З наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, у постановах від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 19.06.2018 у справі №922/864/17, від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16, від 11.09.2019 у справі №924/174/18 Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проєкту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Проєкт відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін в орендних правовідносинах.

Якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції, а тому спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду.

Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від
30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 у справі №820/4219/17, від
16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а, від 22.01.2019 у справ № 371/957/16-а.

Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Таким чином, правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах. Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб'єкта владних повноважень, в тому числі особи, яка не зверталась із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, від 23.01.2019 у справі №308/10112/16-а, від 18.12.2019 у справі № 160/4211/19, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 352/2482/19, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №922/3091/19.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позовні вимоги про скасування рішень селищної ради про надання дозволу третім особам на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за доводами позивача, спрямовані на захист його інтересу в отриманні частини спірної земельної ділянки в оренду, який не було реалізовано через відмову селищної ради у розгляді звернення.

При цьому позивач не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке перешкоджає йому в реалізації законодавчо закріпленого права на отримання земельної ділянки в оренду.

Наявність приватного інтересу позивача на час звернення до суду з вищевказаними вимогами суди не встановили, як і не встановили наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на земельну ділянку з кадастровим номером undefined, площею 1,6635 га.

Отже, судами встановлено, що позивач у позові не зазначає, за захистом якого порушеного речового права він звернувся до суду, а виникнення спірних правовідносин обумовлено діями селищної ради при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до її виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій підлягає перевірці адміністративним судом.

Ураховуючи викладене, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, для закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування рішень Клеванської селищної ради від 17.12.2019 № 568 та від
23.06.2020 № 720 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з огляду на те, що ці вимоги мають розглядатись за правилами адміністративного судочинства, адже за встановлених фактичних обставин відсутні підстави для розгляду таких вимог господарським судом.

З урахуванням наведеного, не підтвердилась підстава касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду від 21.12.2020 та ухвали суду першої інстанції від 10.11.2020, передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо невірного застосування судами норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що спір у цій справі в частині позовних вимог про скасування рішень селищної ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою підлягає розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки за встановлених судами фактичних обставин спір у вказаній частині позовних вимог не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права позивача, а є публічно-правовим, адже виник за участю суб'єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою.

Аргументи у скарзі про те, що вимоги про скасування рішень селищної ради мають розглядатись господарським судом, оскільки є похідними від вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, яка підвідомча господарському суду, не заслуговують на увагу Касаційного господарського суду з огляду на порядок реєстрації земельної ділянки, встановлений чинним земельним законодавством, з якого слідує, що прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки передує реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, тобто саме на підставі вказаного рішення відповідної ради відбувається розробка проєкту землеустрою та його погодження уповноваженими органами, після чого і здійснюється державна реєстрація земельної ділянки.

Посилання скаржника на правові позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, від 15.01.2020 у справі №П/811/1047/16, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.12.2020 у справі № 460/2638/19 не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки правовідносини у зазначених справах Верховного Суду та у справі №918/854/20, яка розглядається, не є подібними, різняться за предметом та підставами позову, фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідного рішення.

Загалом доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, при розгляді якої судом апеляційної інстанції скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при вирішенні питання щодо визначення предметної юрисдикції спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Інших належних доводів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, ТОВ СУГП "Імтрекс" у касаційній скарзі не наводить.

Суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ СУГП "Імтрекс" про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 та ухвала Господарського суду Рівненської області від 10.11.2020 прийняті з додержанням норм процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування з направленням справи для продовження розгляду не вбачається.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Грецьке підприємство? Імтрекс? " залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 10.11.2020 у справі № 918/854/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий