ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1947/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур - Екс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства інфраструктури України про припинення сервітуту,

за участю представників:

позивача - Ревенко О. В.,

відповідача - Проценко О. М., Копійка О. М.,

третьої особи - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 02.09.2019 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур -Екс" (далі - ТОВ " Грінтур -Екс" про:

- припинення сервітуту, встановленого згідно з договором від 10.07.2013 № А7-А, укладеним між ДП "АМПУ" та ТОВ "Грінтур-Екс", щодо користування причалом № 14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№ 53,54 (інв. № 1031089, № 1031090), підкрановими коліями (інв. № 1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- припинення договору від 10.07.2013 № А7-А, укладеного між ДП "АМПУ" та ТОВ "Грінтур-Екс", щодо користування причалом № 14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№ 53,54 (інв. № 1031089, № 1031090), підкрановими коліями (інв. № 1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

1.2. Обґрунтовуючи свої вимоги, ДП "АМПУ" зазначало, що відповідно до рекомендаційних роз`яснень Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 № 21-рр подальше виконання договору сервітуту від 10.07.2013 № А7-А може призвести до порушення статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки інші портові оператори оплачують аналогічні роботи у значно більшому розмірі відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України "Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 № 541.

Визначена договором сервітуту від 10.07.2013 № А7-А плата не відповідає вимогам чинного законодавства і інтересам держави, оскільки не враховує компенсацію витрат ДП "Адміністрація морських портів України", пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітуту, зокрема, виробничих та адміністративних витрат, які несе Миколаївська філія адміністрації, а також витрат на використання суміжної (залізничних станцій, електромереж, автодоріг), та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об`єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій.

ДП "АМПУ" вживались заходи, спрямовані на зміну вартості користування сервітутом, але чисельні перемовини залишились без результату.

Позивач зазначив також, що обтяження державного майна сервітутом обмежує його право власника на ефективне використання цього майна, належне його утримання, ефективне використання об`єктів портової інфраструктури, призводить до створення нерівних умов для здійснення господарської діяльності у морському порту та неможливості рівного доступу до послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 10.07.2013 між ДП "АМПУ" (володілець) в особі Миколаївської філії ДП "АМПУ" (Адміністрація Миколаївського морського порту) та ТОВ "Грінтур-Екс" (користувач) укладено договір № А7-А про встановлення сервітуту.

2.2. Укладення договору було обумовлено необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов`язаних з перевалкою вантажів (навантажувально - розвантажувальних робіт) через причал № 14, з використанням причальної інфраструктури (залізничних та підкранових колій).

2.3. Відповідно до пункту 1.1. договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

2.4. Пунктами 3.1. та 3.2. договору сторони передбачили, що видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом - схемою причалу № 14 та причальної інфраструктури" (додаток № 1, який є невід`ємною частиною цього договору), наступною довжиною:

- причал № 14 (інв. № 1031041) - 238,0 м.п., технологічна ширина 19,80 м.п.;

- залізничні колії № 53 та № 54 (інв. № 1031089, № 1031090) - 519,59 м.п.;

- підкранові колії (інв. № 1031070) - 222,7 м.п. у дві нитки.

Сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1. даного договору.

2.5. Відповідно до п. 4.2. договору сервітут є строковим та платним.

2.6. Згідно з пунктами п. 4.4. та 4.5. договору, сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

2.7. Відповідно до пункту 5.1. договору вартість плати за користування сервітутом (причалом № 14 та причальною інфраструктурою) за місяць складає: 387 740,88 грн без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі, якщо фактичне користування причалом та причальною інфраструктурою користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.

2.8. Відповідно до пункту 5.7. договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі:

- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні,

- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні,

з подальшим укладанням додаткової угоди до даного договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним договором змінюється володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв`язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

2.9. У підпункті 9.1.4. договору сторони погодили, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

2.10. Згідно з пунктом 14.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 років з моменту набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на 10 років на тих самих умовах.

2.11. Відповідно до пунктів 14.4. та 14.5. договору одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається. Користувач має право припинити цей договір в односторонньому порядку шляхом направлення володільцю письмового повідомлення про відмову від сервітуту, встановленого цим договором. У такому разі договір вважається припиненим після спливу п`яти днів з дати відправлення такого повідомлення.

Цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди.

2.12. Згідно з пунктом 14.6. договору він припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об`єкта сервітуту користувачу в оренду.

2.13. У 2014 році ДП "АМПУ" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Грінтур - Екс" про спонукання внести зміни до договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А7-А шляхом підписання додаткової угоди № 3. Зміни стосувалися розміру плати за сервітут та її обчислення.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.05.2014 у справі № 15/382/14 в позові відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 24.05.2014.

2.14. У 2016 році ДП "АМПУ" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Грінтур - Екс" про припинення договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А7-А.

Позовні вимоги були обґрунтовані припиненням обставини, яка свого часу стала підставою для встановлення сервітуту.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2016 у справі № 915/92/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.15. У листі від 18.03.2019 № 1043/10-01-01/Вих ДП "АМПУ" запропонувало ТОВ "Грінтур - Екс" внести зміни до договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А7-А в частині визначення вартості користування причалами та причальною інфраструктурою за відповідним договором в розмірі, еквівалентному розміру витрат ДП "АМПУ" на утримання цих об`єктів, та щодо умов здійснення оплати. Разом з цим листом відповідачеві було направлено проєкт додаткової угоди до договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 № А7-А та запропоновано розглянути цей проєкт в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

2.16. У листі від 11.04.2019 № 1065 ТОВ "Грінтур - Екс" запропонувало ДП "АМПУ" надати інформацію з приводу тих даних, на які державне підприємство послалось у своєму листі від 18.03.2019 № 1043/10-01-01/Вих.

2.17. 01.08.2019 Антимонопольним комітетом України за зверненням позивача (заява від 24.-1.2019 285/10-01-01/Вих) були надані рекомендаційні роз`яснення № 21-рр, які містять висновки, що дії ДП "АМПУ" щодо подальшого виконання договорів сервітуту, зокрема з ТОВ "Грінтур - Екс", якими встановлена вартість користування сервітутом у частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально - розвантажувальних робіт, можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки інші портові оператори під час проведення аналогічних робіт здійснюють оплату згідно з наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 № 541.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 (суддя Семенчук Н. О.) у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Рішення мотивоване тим, що рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України не можуть вважатися обставиною, з якою закон пов`язує можливість припинення сервітуту, а будь - яких доказів порушення відповідачем умов договору сервітуту не надано.

Відхиляючи доводи ДП "АМПУ" про невідповідність плати за користування сервітутом нормам чинного законодавства, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не вказано норм, яким суперечить договір від 10.07.2013 № А7-А. В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" від 03.06.2013 № 405 та наказ Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 № 541 питання встановлення ціни в договорах сервітуту не регулюють.

3.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 (колегія суддів у складі: Лавриненко Л. В., Аленін О. Ю., Філінюк І. Г.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ДП "АМПУ" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статті 3, пункту 2 частини 2 статті 13, статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 6, частини 5 статті 403, статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 1 статті 13, статті 15, пункту 9 частини 1 статті 4 Закону України "Про морські порти України".

Крім того, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування нор права, а саме пункту 2 частини 2 статті 13, статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у подібних правовідносинах.

4.2. ДП "АМПУ" також подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, а саме:

- правильне застосування положень пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо тлумачення та практичного застосування терміну "рівнозначні угоди";

- юридична сила рекомендаційних роз`яснень Антимонопольного комітету України, які передбачені статтею 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Верховний Суд зазначає, що позивачем не наведено та не доведено, а судом не встановлено існування у даній справі виключної правової проблеми чи інших підстав, що могли б бути підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України.

Таким чином, у Верховного Суду відсутні підстави для задоволення клопотання, оскільки зазначені в ньому питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відповідно до його повноважень у залежності від встановлених обставин справи.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. ТОВ "Грінтур-Екс" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін. Заявник наголошує, що позивачем не зазначено яке саме його право було порушено у зв`язку із виконанням договору про встановлення сервітуту, а також не надано відповідних доказів. При цьому незгода ДП "Адміністрація морських портів України" з умовами договору про встановлення сервітуту, який викладено в редакції, запропонованій саме позивачем, не може бути підставою для припинення (розірвання) договору сервітуту в односторонньому порядку.

5.2. ТОВ "Грінтур-Екс" також подало заперечення на заяву про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду наголошуючи, що справа № 915/1947/19 не містить виключної правової проблеми, що свідчить про відсутність підстав для її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Згідно з частиною 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

6.4. Сервітут може бути встановлений, зокрема, договором (частина 1 статті 402 ЦК України).

6.5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина 3 статті 403 ЦК України).

6.6. У статті 406 ЦК України визначено перелік підстав припинення сервітуту, а саме відповідно до частини 1 цієї статті, сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

За змістом положень частин 2- 4 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

6.7. Як вже зазначалось раніше, ДП "АМПУ", обґрунтовуючи свої вимоги про припинення сервітуту та договору про його встановлення, зазначає про наявність 4-х обставин, що мають істотне значення, а саме: 1) подальше використання сервітуту може призвести до порушення статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; 2) плата за користування сервітутом значно менша, ніж розмір тарифів, регламентований Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015, що сплачується іншими портовими операторами при проведенні навантажувально-розвантажувальних робіт; 3) ДП "АМПУ" не має можливості повноцінно володіти майном, щодо якого встановлено сервітут; 4) невідповідність ціни договору має наслідком недоотримання доходу ДП "АМПУ" що, в свою чергу, суперечить інтересам держави.

6.8. На підтвердження доводів щодо можливого порушення вимог статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ДП "АМПУ" послалося на рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 № 21-рр, в яких, зокрема, зазначено, що плата, яка нараховується за навантажувально - розвантажувальні роботи на причалах у Миколаївському морському порту суб`єктам господарювання за договорами сервітуту, є значно меншою, ніж, якщо б ці суб`єкти господарювання сплачували за договором доступу портового оператора до причалу, як сплачують їх конкуренти.

6.9. Частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

6.10. Відповідно до статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України може надавати суб`єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій суб`єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону та статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

6.11. Пунктом 13 частини 3 статті 7 Закону України "Про антимонопольний комітет України" визначено, що до повноважень Антимонопольного комітету України у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції віднесено надання рекомендаційних роз`яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

6.12. Проаналізувавши зміст вказаних рекомендаційних роз`яснень, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вони складені у відповідності до статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за заявою ДП "АМПУ" та на підставі наданих останнім документів. При цьому, ці рекомендаційні роз`яснення не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, які є обов`язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер. Роз`яснення також не містять обов`язкових для виконання ДП "АМПУ" вказівок щодо вчинення дій, спрямованих на припинення укладених з портовими операторами договорів про встановлення сервітуту, в тому числі спірного договору.

6.13. Аргумент скаржника про необхідність надання правового висновку про правильне застосування положень пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо тлумачення та практичного застосування терміну "рівнозначні угоди" є неспроможним, оскільки предметом розгляду даної справи є припинення сервітуту, а не зловживання монопольним становищем і нормами, які регулюють такі правовідносини є положення ЦК України.

6.14. Щодо твердження скаржника про те, що плата за користування сервітутом значно менша, ніж розмір тарифів, регламентований Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов спірного договору, а сам договір виконувався сторонами майже 6 років

6.15. Посилання скаржника на розмір тарифів, регламентований Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015, не приймається до уваги, оскільки цей нормативно - правовий акт встановлює розмір тарифу для спеціалізованих послуг, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України № 405 (зі змінами та доповненнями), та не регулює правовідносин сторін, пов`язані із встановленням сервітуту.

6.16. Аргумент ДП "АМПУ" про те, що діючий розрахунок вартості плати за сервітут не враховує компенсацію витрат ДП "АМПУ", пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітуту, зокрема, виробничих та адміністративних витрат які несе Миколаївська філія ДП "АМПУ", а також витрат на використання суміжної (залізничних станцій, електромереж, автодоріг), та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об`єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій, розглянутий судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що він не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому в силу статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.17. Таким чином суди правильно дійшли висновку, що на час укладення договору сторони досягли згоди щодо його істотних умов, зокрема, ціни, а подальша незгода ДП "АМПУ" з розміром плати за користування сервітутом не є обставиною, яка має істотне значення для припинення сервітуту у розумінні частини 2 статті 406 ЦК України.

6.18. Посилання скаржника на неможливість повноцінно володіти майном фактично зводиться до незгоди із розміром плати за користування сервітутом.

6.19. Аргумент скаржника про те, що невідповідність ціни договору має наслідком недоотримання доходу ДП "АМПУ" що, в свою чергу, суперечить інтересам держави також фактично зводиться до його незгоди із розміром плати за користування сервітутом. При цьому посилання на неправильне застосування судами положень частини 1 статті 203, статті 215 ЦК України є неспроможним, оскільки суди не застосовували ці норми права при вирішенні даного спору, а лише констатували, що у відповідності до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання вимог частини 1 статті 203 ЦК України може бути підставою для визнання правочину недійсним, а не підставою для припинення сервітуту, проте позовних вимог про визнання недійсним договору сервітуту позивачем не заявлялося.

6.20. Посилання скаржника неправильне застосування пункту 9 частини 1 статті 4, пункту 15 частини 1 статті 15, частини 4 статті 18 Закону України "Про морські порти України" не може бути прийнято до уваги, оскільки ці норми визначають принципи функціонування та розвитку морських портів, мету утворення адміністрації морських портів, зобов`язання портових операторів і не регулюють правовідносини із встановлення та припинення сервітутів.

6.21. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.

6.22. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведення позивачем обставин, з якими закон пов`язує можливість припинення сервітуту згідно з частиною 2 статті 406 ЦК України та правомірно відмовили в позові.

6.23. Враховуючи, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, а також що під час ухвалення судових рішень не встановлено порушень чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для їх скасування.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.2. З огляду на викладене рішення та постанова апеляційного господарського суду відповідають нормам чинного законодавства і мають бути залишені без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2019 у справі № 915/1947/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков