Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.08.2019 року у справі №911/1746/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1746/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Случа О. В.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Сукненко Л. А.,

відповідача - Годятської А. В., Коненко О. С.,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 (судді:

Чорна Л. В., Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.) і рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2019 (суддя Кошик А. Ю.) у справі

за позовом Громадської організації "Садове товариство "Сонячний"

до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Садівницького товариства "Мічурінець",

про зобов'язання укласти договір про постачання електричної енергії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Громадська організація "Садове товариство "Сонячний" (далі - ГО "СТ " Сонячний") звернулася до Господарського суду Київської області з позовною заявою, в якій просила зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" (далі - ПрАТ "Київобленерго ") укласти з ГО "СТ "Сонячний" договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є типовим договором згідно з Додатком № 6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - Правил НКРЕКП).

1.2. В обґрунтування позовних вимог ГО "СТ "Сонячний" посилалася на те, що позивач є правомочним власником комплектної трансформаторної підстанції. Однак, відповідач безпідставно ухиляється від укладення з позивачем договору про постачання електричної енергії, що суперечить положенням частини 6 статті 179, статті 275 Господарського кодексу України, вимогам підпункту 1.2.15 пункту 1.2 Розділу І Правил НКРЕКП.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 у справі № 911/1746/18, позовні вимоги ГО "СТ "Сонячний" до ПрАТ "Київобленерго" про зобов'язання укласти договір про постачання електричної енергії задоволено повністю. Зобов'язано ПрАТ "Київобленерго" укласти з ГО "СТ "Сонячний" договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є типовим договором згідно з Додатком № 6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018.

Стягнуто з ПрАТ "Київобленерго" на користь ГО "СТ "Сонячний" 1 762,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства ухиляється від укладення з позивачем договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 і рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2019 у справі № 911/1746/18, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ПрАТ "Київобленерго" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2019 у справі № 911/1746/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги ПрАТ "Київобленерго" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. На думку скаржника, ухвалюючи рішення, суди порушили постанову НКРЕКП від 08.11.2018 № 1382 "Про видачу Приватному акціонерному товариству "Київобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом", оскільки з 01.01.2019 відповідач не має права на здійснення діяльності з постачання електричної енергії з огляду на відсутність відповідної ліцензії. При цьому скаржник зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

3.3. ГО "СТ "Сонячний" направила відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від
14.12.2017 у справі № 911/3105/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 24.05.2018, визнано за ГО "СТ "Сонячний" право власності на 1/3 частку на комплектну трансформаторну підстанцію КТП-100/10/0.4 (250 кВа), розташовану на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області, що належить на праві колективної власності позивачу, та встановлено належність Садівницькому товариству "Меркурій" (далі - СТ "Меркурій") права власності на 1/3 частку комплектної трансформаторну підстанцію КТП-100/10/0.4 (250 кВа).

Під час розгляду справи № 911/3105/17 судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Макарівської районної ради народних депутатів від 26.04.1988 № 84 було затверджено проекти організації і забудови колективних садів, зокрема, об'єднаного садового товариства "Перлина" в с. Новосілки, до складу якого входили, серед інших, Садове товариство "Мічурінець" (далі - СТ "Мічурінець")в кількості 42 ділянки на площі 3,0 га, СТ "Меркурій" в кількості 56 ділянок на площі 4,0 га, та ГО "СТ "Сонячний" в кількості 84 ділянок на площі 6,0 га.

ГО "СТ "Сонячний" було створене з працівників Інституту проблем міцності АН УРСР, СТ "Меркурій" - з працівників Українського науково-дослідного інституту торгівлі і громадського харчування, а СТ "Мічурінець" - з працівників Вищого ракетного інженерного училища ім. С. М. Кірова, які й отримали дачні ділянки в с.

Новосілки Макарівського району Київської області.

Рішенням Новосілківської ради народних депутатів Макарівського району Київської області "Про приватизацію земель садівницького товариства "Сонячний" ІПМ НАН України" № 8 від 30.09.1994 було надано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки громадянам України - членам садового товариства "Сонячний" ІПМ НАН України площею 6 га, яка фактично використовується садівницьким товариством і його членами.

На підставі вказаного рішення садівничому товариству "Сонячний" було видано Державний акт від 11.09.1995 на право колективної власності на землю площею 1,12 га для загального користування (акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 169).

Наприкінці 1995 року за кошти членів, що входять до ГО "СТ "Сонячний", а також членів СТ "Меркурій" було придбано, встановлено та налагоджено роботу комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа) для електропостачання садових будинків, яка розташована на земельній ділянці, що належить на праві колективної власності позивачу, що підтверджується довідкою № 016/17 від 30.05.2017 інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_1 (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 001056).

ОСОБА_2, який є головою ГО "СТ "Сонячний ", придбано у ТОВ "НВП ЕНЕРГІЯ" комплектну трансформаторну підстанцвю за договором поставки від 25.04.1996 та що підтверджують також: квитанція до прибуткового касового ордера № 57 від
07.05.1996 за договором поставки від 25.04.1996 на суму 8 950,00 грн, а також лист ТОВ "НВП ЕНЕРГІЯ" № 23/03-96 від 11.03.1996, адресований голові ГО "СТ " Сонячний" ОСОБА_2., в якому йдеться про погодження продажу ГО "СТ "Сонячний" трансформаторної підстанції.

Рішенням у справі № 911/3105/17 досліджено та встановлено обставини щодо придбання та набуття права власності на комплектну трансформаторну підстанцію КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області, що належить на праві колективної власності ГО "СТ "Сонячний".

4.2. Судами встановлено, що між СТ "Мічурінець" та АЕК "Київобленерго" було укладено 14.09.1998 договір №176-А на користування електричною енергією (для споживачів з малим споживанням електроенергії). Згідно з актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін електрична енергія споживається через КТП 10/0,4 КВ №603,63 кВа ПЛ 0,4 кв.

4.3. Позивач звернувся до відповідача 12.06.2018 з вимогою щодо укладення договору про постачання електричної енергії з ГО "СТ "Сонячний". Відповідач листом №20-1/641 від 25.06.2018 повідомив, що у нього відсутні правові підстави укласти договір про постачання електричної енергії, оскільки не розірвано договір з попереднім споживачем і укладення договору буде можливим лише після виконання позивачем умов, передбачених пунктом 4.1.11 КСР. При цьому, відповідач зазначив, що постачання електричної енергії на об'єкти СТ "Меркурій", ГО "СТ " Сонячний" та СТ "Мічурінець" здійснюється на підставі договору №176-А від
14.09.1998, укладеного між ПрАТ "Київобленерго" та СТ "Мічурінець".

4.4. Спір виник у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, ухиленням відповідачем від укладення договору, обов'язковість якого передбачена вимогами чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері постачання й споживання електричної енергії.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

5.2. Предметом спору є вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти договір про постачання електричної енергії, обов'язковість якого передбачена вимогами чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері постачання й споживання електричної енергії.

5.3. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статей 275, 179, 184 Господарського кодексу України, правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, зазначили, що електропостачання можливе за наявності договору. Доказів користування електричною енергією позивачем саме на підставі договору №176-А від 14.09.1998, укладеного між ПрАТ "Київобленерго" та СТ "Мічурінець", матеріали справи не містять.

Позивач не має права змінювати, розірвати або ініціювати розірвання вказаного договору, оскільки не є стороною договору. Позивач є самостійною юридичною особою і співвласником трансформаторної підстанції (щодо 1/3 частки), договір № 176/А від 14.09.1998 жодним чином не регулює безпосередньо відносини з електроспоживання позивача і ставить його в залежність від СТ "Мічурінець".

Договором №176А від 14.09.1998 передбачена приєднана потужність 63 кВа, в той час, як відповідна трансформаторна підстанція розрахована на дозволену потужність (250 кВа). Враховуючи, що приєднання до неї є можливим відповідно до встановленого порядку, а позивач позбавлений можливості укласти договір про постачання електричної енергії, який є обов'язковим в силу закону, через відмову відповідача, суди визнали вимоги позивача обґрунтованими.

5.4. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електроенергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Пунктом 2 Постанови НКРЕКП "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.2018 № 312 встановлено, що укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється до 01 грудня 2018 року шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) передбачено, що на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Згідно з підпунктом 1.2.7. пункту 1.2 ПРРЕЕ постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Відповідно до підпункту 3.1.7. пункту 3 ПРРЕЕ договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

Згідно з підпунктом 3.1.9 пункту 3 ПРРЕЕ споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається.

5.5. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів, що укладання договору про постачання електричної енергії є обов'язком постачальника електричної енергії і відмова постачальника електричної енергії від укладання договору суперечить вимогам частини 3 статті 6, статей 627, 630 Цивільного кодексу України та Правилам роздрібного ринку електричної енергії, затвердженим Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312. Відмова відповідача у здійсненні дій щодо укладання договору про постачання електричної енергії з посиланням на існуючий договір з СТ "Мічурінець" не ґрунтується на вимогах закону та порушує права позивача щодо реалізації ним свого права власності на належне йому нерухоме майно.

5.5. Водночас, суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти з ГО СТ "Сонячний" договір на постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг згідно з Додатком № 6 ПРРЕЕ, не взяв до уваги положення статті 47 Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанову НКРЕКП від 08.11.2018 № 1382 "Про видачу ПрАТ "Київобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом".

Відповідно до законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та "Про ринок електричної енергії" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановила видати ПрАТ "Київобленерго" (код ЄДРПОУ 23243188) ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності відповідно до додатка (постанова "Про видачу ПрАТ "Київобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджена НКРЕКП 08.11.2018 № 1382.

Пунктом 2 цієї ж постанови НКРЕКП анулювала ПрАТ "Київобленерго" з 01.01.2019 ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, видану відповідно до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 21.08.1996 № 44, та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, видану відповідно до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 09.10.1996 № 149, на підставі пункту 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з частиною 1 статті 47 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператору системи розподілу забороняється здійснювати діяльність з виробництва та/або передачі, та/або постачання електричної енергії, крім випадків, визначених частиною одинадцятою цієї статті.

Оператор системи розподілу - юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності (пункт 56 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Таким чином, відповідач станом на момент винесення рішення є оператором системи розподілу, і відповідно не здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.

5.6. Суди, ухвалюючи оскаржувані рішення не врахували, що вимога позивача про укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг згідно Додатку 6 ПРРЕЕ, заявлена до ПрАТ "Київобленерго", якому з 01.01.2019, як оператору системи розподілу, заборонено здійснювати діяльність з постачання електричної енергії і він не є постачальником універсальних послуг. Допущене судом першої інстанції процесуальне порушення - встановлення обставин щодо правосуб'єктності відповідача, не було виправлено апеляційним судом, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи щодо процесуального статусу відповідача у цій справі та щодо його прав та обов'язків у цій справі стосовно предмета спору.

З огляду на те, що судові рішення відповідно до статті 129-1 Конституції України ухвалюються іменем України і є обов'язковими для виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, будь який судовий процес повинен завершуватися реалізацією прийнятого рішення. У свою чергу невиконання судового рішення призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.

Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

5.7. Отже, необхідність встановлення правосуб'єктності відповідача у цій справі та його прав та обов'язків стосовно предмета спору, є необхідною для забезпечення принципу верховенства права та реалізації судового рішення.

5.8. Крім того, заперечуючи проти доводів відповідача щодо невірно обраного способу захисту, суд першої інстанції зазначив, що спір виник з факту ухилення відповідача від укладання договору зі споживачем, а тому не стосується узгодження саме умов договору. Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки позивач позбавлений можливості укласти договір про постачання електричної енергії, який є обов'язковим у силу закону, через відмову відповідача, обраний спосіб захисту є ефективним.

5.9. Такі висновки суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції Верховний Суд вважає передчасними.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорювані або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статті 3, 6, 12, 13, 14, 15, 20 Цивільного кодексу, статті 3, 4, 5 ЦПК України у редакції, що діяла до 15.12.2017) можна зробити висновок про те, що в разі невиконання постачальником електричної енергії зобов'язання з укладення договору про постачання електричної енергії, який відповідає типовому договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі №6-110цс12.

5.10. Отже, з урахуванням того, що серед способів захисту, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладання відповідних договорів), права позивача на укладення договору підлягають захисту шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2019 у справі № 911/1746/18 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

О. В. Случ