Історія справи

Постанова КГС ВП від 04.02.2026 року у справі №916/2720/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 916/2720/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Нікітенко С.В.)

від 12.11.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Поліщук Л. В., Богатир К.В., Таран С.В.)

від 18.02.2025

у справі № 916/2720/24

за позовом Керівника Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Роздільнянської міської ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" та Комунального некомерційного підприємства "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" Роздільнянської міської ради

про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Цимбалістий Т.О.,

позивачів - не з`явились,

відповідачів - Серебряник О.О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Роздільнянської окружної прокуратури (далі - Прокуратура, Прокурор) звернувся до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Роздільнянської міської ради Одеської області (далі - Рада) та Південного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - ТОВ "Укр Газ Ресурс") і Комунального некомерційного підприємства "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" Роздільнянської міської ради (далі - КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня"), в якій просив:

- визнати недійсною додаткову угоду від 27.09.2022 №2 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу від 04.01.2022 №1, укладену між КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" та ТОВ "Укр Газ Ресурс";

- визнати недійсною додаткову угоду від 01.11.2022 №3 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу від 04.01.2022 №1, укладену між КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" та ТОВ "Укр Газ Ресурс";

- стягнути з ТОВ "Укр Газ Ресурс" на користь Ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 57 500,40 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор послався на те, що додаткові угоди до договору про закупівлю електричної енергії укладено з порушенням вимог статті 5, пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому мають бути визнані недійсними на підставі статей 203 215 ЦК України, а грошові кошти, отримані у зв`язку з їх виконанням, - повернуто на підставі статті 1212 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Держаудитслужби, Прокурор зазначив, що останнім як органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо припинення та визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, стягнення в бюджет безпідставно одержаних відповідачем коштів у розумний строк не вживались. Необхідність звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Ради Прокурор мотивував тим, що міська рада є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, однак, незважаючи на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, Рада протягом тривалого часу не вживала заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави.

2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025, у справі №916/2720/24 позов задоволено повністю. Визнано недійсними додаткові угоди від 27.09.2022 №2 та від 01.11.2022 №3 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу від 04.01.2022 №1, укладені між КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" та ТОВ "Укр Газ Ресурс". Стягнуто з ТОВ "Укр Газ Ресурс" на користь Ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 57 500,40 грн.

2.2. Рішення судів попередніх інстанції мотивоване тим, що оспорювані додаткові угоди укладено з порушенням законодавства, у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання їх недійсними та стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Укр Газ Ресурс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №916/2720/24; ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Прокуратури, подану в інтересах держави в особі Ради, залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а в частині позову Прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Держаудитслужби, відмовити в повному обсязі.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі відповідач із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України відзначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в ухвалі від 29.01.2025 у справі № 920/19/24, в якій Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважав за необхідне відступити (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" (у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору), оскільки, на переконання колегії суддів, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону "Про публічні закупівлі".

Товариство як на підставність внесення змін до Договору також посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 від 12.10.2022 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" (надалі також - Постанова №1178), відповідно до якої 10-відсоткове обмеження збільшення ціни при зростанні ціни на ринку на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування не діє.

Скаржник відзначає і те, що судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18 та від 30.06.2021 у справі № 915/1338/20 щодо застосування положень частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України. ТОВ "Укр Газ Ресурс" вважає, що Прокурором не підтверджено перед судом наявність виключного випадку для здійснення представництва у суді законних інтересів держави в особі Ради: порушення або загрози порушення інтересів держави через те, що захист цих інтересів не здійснює бо неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

ТОВ "Укр Газ Ресурс", зважаючи на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, відзначає, що оскільки сторонами не доведено, а судами не встановлено, що Держаудитслужба, здійснюючи фінансовий контроль, виявила порушення законодавства у спірних правовідносинах, у останньої не виникло право на звернення до суду із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача. Відтак позов Прокурора в інтересах Держаудитслужби слід було залишити без задоволення.

3.3. Також підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 3 частин другої статті 287 ГПК України, оскільки останній вважає, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах (в контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених Законом України "Про публічні закупівлі" та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону), у тому числі, пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Так, на думку відповідача, законодавцем чітко визначено, що за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" передбачена саме адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу, у тому числі, за внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом; така відповідальність (у випадку доведення наявності вини замовника), виходячи з частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" повинна застосовуватися у вигляді накладення штрафу на службових (посадових), уповноважених осіб замовника у відповідності до приписів статті 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), яка не передбачає такої міри відповідальності як стягнення з постачальника надмірно сплачених чи безпідставно сплачених грошових коштів на користь замовника, у разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом України "Про публічні закупівлі".

3.4. Окрім наведеного вище, скаржник також відзначає, що збільшення ціни за одиницю товару було економічно обґрунтованим, невнесення зазначених змін до Договору могло призвести до збитків як постачальника, так і споживача, у зв`язку з неможливістю виконання умов Договору, що призвело б до того, що споживач електричної енергії за Договором, у випадку його розірвання, вимушений був би перейти на постачальника "останньої надії" за значно більшою ціною, а отже, і до збільшення фінансових витрат та економічною недоцільністю.

У даному випадку мало місце "непропорційне" втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

3.5. Прокуратура 11.04.2025 через «Електронний суд» подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити у повному обсязі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" 24.11.2021 оголосило про проведення відкритих торгів «Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» з очікуваною вартістю 2 205 000,00 грн.

Запланований обсяг електричної енергії складав 450 000 кВт*год.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвались: ТОВ "Укр Газ Ресурс" з ціновою пропозицією 1 867 498,00 грн з ПДВ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївгаз Буд» з ціновою пропозицією 711 450,00 грн з ПДВ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Лубнигаз-трейдінг» з ціновою пропозицією 1 867 500,00 грн з ПДВ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з ціновою пропозицією 2 032 200,00 грн з ПДВ.

За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій за ідентифікатором закупівлі UА-2021-11-24-015433-а від 13.12.2021, переможцем визначено ТОВ "Укр Газ Ресурс" з найменшою остаточною ціновою пропозицією 1 867 498,00 грн з ПДВ.

4.2. Між КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" і ТОВ "Укр Газ Ресурс" укладений договір від 04.01.2022 №1 (далі - Договір), відповідно до пункту 2.1 якого постачальник продає споживачу товар за кодом СPV та ДК021:2015-09310000-5 «електрична енергія» для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2022 рік визначено в обсязі 450 000 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу».

Строк постачання електричної енергії: січень - грудень 2022 року. Місце постачання електричної енергії: вул. Європейська, буд.1, м. Роздільна, Одеська область, 67400 Україна (пункти 2.3, 2.4 Договору).

Згідно із пунктом 5.1 Договору ціна цього договору на 2022 рік становить 1 867 498,00 грн, у тому числі ПДВ - 311 249,67 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (пункт 5.2 Договору).

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01.01.2022 по 31.12.2022, а в частині виконання зобов`язань сторонами - до повного їх виконання (пункт 13.1 Договору).

Пунктом 13.2 Договору передбачено, що згідно з вимогами Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору не повинні відрізнятись від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання сторонами зобов`язань в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми)) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) (згідно з частинами шостою, дев`ятою cтатті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії») для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбулися такі зміни.

4.3. Додатком №1 до Договору є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу.

Додатком №2 до Договору є комерційна пропозиція, згідно з якою: найменування - електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 «електрична енергія», за ціною 4,15 грн з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 450 000 кВт*год, загальною вартістю 1 867 498 грн з ПДВ.

4.4. Між сторонами 21.01.2022 укладено додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до якої сторони виклали пункт 5.1 Договору у наступній редакції:

« 5.1. Ціна цього договору на 2022 рік становить 1 867 498,00 грн, у тому числі ПДВ - 311 249,67 грн. За рахунок коштів місцевого бюджету - 1 287 498, 00 грн, у тому числі ПДВ - 214 583, 00 грн. За рахунок власних коштів - 580 000,00 грн, у тому числі ПДВ 96 666,66 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору».

Також сторонами у відповідній додатковій угоді викладено в новій редакції розділ 14 «Місцезнаходження та банківські реквізити сторін.

4.5. Між сторонами 27.09.2022 укладено додаткову угоду №2 до Договору (далі - Додаткова угода №2), відповідно до якої:

- викладено пункт 5.1 Договору у наступній редакції:

« 5.1. Ціна цього договору на 2022 рік становить 1 867 498,00 грн (один мільйон вісімсот шістдесят сім тисяч чотириста дев`яносто вісім грн 00 коп), у тому числі ПДВ - 311 249,67 грн. За рахунок коштів місцевого бюджету - 1 867 498,00 у тому числі ПДВ - 311 249,67 грн (триста одинадцять тисяч двісті сорок дев`ять грн 67 коп). За рахунок коштів місцевого бюджету - 1 867 498,00 грн, в тому числі ПДВ 311 249,67 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору» (пункт 1.1 Додаткової угоди №2);

- викладено пункт 2.1 Договору в наступній редакції:

« 2.1. За цим договором постачальник продає електричну енергію, за кодом СPV та ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2022 рік визначено в обсязі 438 157,054 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу» (пункт 1.2 Додаткової угоди №2);

- викладено додаток 2 до Договору («Комерційна пропозиція») в новій редакції, що є додатком 1 до даної додаткової угоди (пункт 1.3 Додаткової угоди №2):

«Ціна електричної енергії, що постачається по договору з 01.09.2022 до 31.12.2022, складає - 4,523148 грн за 1 кВт/год».

У пункті 5 Додаткової угоди №2 сторони передбачили, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України умови цієї додаткової угоди розповсюджують свою дію на відносини, що склалися між сторонами Договору, починаючи з 01.09.2022.

На обґрунтування підстав для укладення Додаткової угоди №2 для збільшення ціни за одиницю товару ТОВ «Укр Газ Ресурс» надало цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 13.09.2022 №627-2/22, у якій зазначено, що середньозважені ціни електричної енергії на майданчику ринку «на добу наперед» у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України за першу декаду серпня (01.08-10.08) 2022 року та першу декаду вересня (01.09-10.09) 2022 року, у порівнянні між вказаними періодами, збільшились на +12,01 %.

4.6. Між КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" і ТОВ "Укр Газ Ресурс" 01.11.2022 укладено додаткову угоду №3 до Договору (далі - Додаткова угода №3), відповідно до якої:

- внесено зміни до пункту 2.1 Договору та викладено його в наступній редакції:

« 2.1. За цим договором постачальник продає електричну енергію, за кодом СPV та ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2022 рік визначено в обсязі 4 361 44,66 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу» (пункт 1.1 Додаткової угоди №3).

Також у вказаній Додатковій угоді сторони домовились, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України умови цієї додаткової угоди розповсюджують свою дію на відносини, що склалися між сторонами Договору, починаючи з 01.10.2022.

Згідно з додатком №1 до Додаткової угоди №3 до Договору («Комерційна пропозиція») ціна електричної енергії, що постачається за Договором з 01.10.2022 до 31.12.2022, складає - 4,61868 грн за 1 кВт/год.

Підставою укладення Додаткової угоди №3 стала цінова довідка Харківської торгово-промислової палати від 04.10.2022 №732/22, відповідно до якої середньозважені ціни електричної енергії на майданчику ринку «на добу наперед» у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України за серпень 2022 року та вересень 2022 року, у порівнянні між вказаними періодами, збільшились на + 17,05%.

4.7. Звертаючись з позовом у даній справі, Прокурор зазначав, що Додаткові угоди №2 та №3 вчинені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», які суперечать інтересам держави та потребують негайного вжиття необхідних і достатніх заходів реагування, спрямованих на їх усунення, а тому мають бути визнані судом недійсними.

Прокурором також зазначено, що КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" у період з 04.01.2022 по 26.12.2022 на підставі Договору отримало електричну енергію в кількості 4 361 44,66 кВт*год, за які мала сплатити 1 809 997,60 грн (436144,66 кВт*год х4,15 грн), проте фактично сплатило 1 867 498,00 грн, отже, сума переплати за вказаний період складає 57 500,40 грн (1 867 498,00-1 809 997,60).

Оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товарів за Договором у відповідності до укладених Додаткових угод №2 та №3 відсутні, останні є такими, що суперечать наведеним вище приписам законодавства, а тому необхідно їх визнати недійсними на підставі положень статей 203 215 ЦК України, а надміру сплачені кошти підлягають поверненню.

4.8. В адресованому Раді листі від 27.03.2024 №62-1210ВИХ-24 заступник керівника Роздільнянської окружної прокуратури, зазначаючи про перевірку дотримання захисту інтересів держави у бюджетній сфері, у тому числі під час здійснення закупівель товарів за бюджетні кошти, проінформував про наявність порушень чинного законодавства при укладенні Додаткових угод до Договору та просив надати інформацію стосовно того, чи вживались та чи будуть вживатися міською радою заходи щодо визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно сплачених коштів.

У відповідь на вищенаведений лист Рада листом від 02.04.2024 №393 повідомила, що не заперечує щодо звернення Роздільнянською окружною прокуратурою до господарського суду з позовною заявою про визнання укладених Додаткових угод до Договору недійсними.

4.9. Керівник Роздільнянської окружної прокуратури також звертався до Держаудитслужби з листом від 20.05.2024 №62-2023ВИХ-24, в якому повідомив про виявлені порушення чинного законодавства, допущені при укладенні Додаткових угод до Договору, а також просив надати інформацію про те, чи вживались органами Державної аудиторської служби України заходи щодо усунення виявлених порушень, та повідомив, що у разі нездійснення відповідних заходів, Роздільнянською окружною прокуратурою буде вирішено питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави.

Держаудитслужба надала відповідь від 28.05.2022 №151531-17/2376-2024, в якій зазначила про відсутність наразі планів для проведення фінансового контролю закупівлі UA-2021-11-24-015433-а, у зв`язку з цим, викладені в листі прокурора факти будуть враховані під час проведення чергових заходів державного фінансового контролю у замовника.

Надалі, на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Роздільнянською окружною прокуратурою Роздільнянському міському голові та до Південного офісу Держаудитслужби скеровані повідомлення від 31.05.2024 №62-2222Вих-24 та від 31.05.2024 №62-2223ВИХ-24 про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із відповідним позовом.

4.10. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, виходили з такого:

(1) щодо повноважень прокуратури:

- Південний офіс Держаудитслужби є належним суб`єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах;

- Рада зобов`язана контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів при укладенні договору про закупівлю електроенергії і додаткових угод до нього, у зв`язку з чим вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, під час виконання Договору з урахування укладених в подальшому Додаткових угод до нього, а тому виступає належним позивачем у цій справі;

- Держаудитслужба, яку Прокурор повідомив про невідповідність оспорюваних Додаткових угод до Договору вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчиняла жодних дій для захисту інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття нею заходів реагування на виявлене порушення державних інтересів, натомість, остання, навпаки, у відповідь на звернення Прокурора повідомила про невжиття ним таких заходів;

- з листа відповіді саме Роздільнянської міської ради від 02.04.2024 №393 на лист від 27.03.2024 вбачається, що остання була повідомлена про виявлені прокуратурою порушення та більш того не заперечувала щодо звернення Роздільнянською окружною прокуратурою до господарського суду з позовною заявою про визнання укладених Додаткових угод до Договору недійсними;

- прокурором надано розумний строк для звернення як Ради (особи, якою укладено Договір разом із оспорюваними Додатковими угодами та сплачено відповідну суму коштів), так і Держаудитслужбі (особі, на яку покладено обов`язок із здійснення державного фінансового контролю) для відновлення порушених прав та інтересів, проте останніми з моменту отримання повідомлень в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не вчинено спрямованих на захист порушених інтересів дій, відтак, Прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів Ради та Держаудитслужби;

(2) щодо суті спору:

- загальне збільшення ціни за одиницю товару не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі;

- внаслідок укладення вищенаведених Додаткових угод №2 та №3 до Договору, загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії (за 1 кВт/год) становить 20,28% від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю;

- матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов Договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов`язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення Договору;

- укладання Додаткових угоди № 2, № 3 суперечить пункту 2 частини п`ятій статті 41 Закону України "Про закупівлю" та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у статті 5 цього Закону;

- наявні підстави для задоволення вимог Прокурора про визнання недійсними Додаткових угод № 2 та № 3;

- загальна сума переплати складає 57 500,40 грн (1 867 498,00 грн - 1 809 997,60 грн), а тому різниця вказаних сум 57 500,40 грн була сплачена безпідставно, у зв`язку з чим має бути повернута до бюджету;

- твердження скаржника стосовно того, що сторонами не було допущено порушення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні Додаткових угод, адже жодна з Додаткових угод не збільшувала ціну за товар від 10 % і вище, не заслуговують на увагу, оскільки, наведене вище узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №916/2720/24 визначено колегію суддів у складі: Ємець А.А. (головуючий), Булгакова І.В., Колос І.Б.

Ухвалою Верховного Суду від 27.03.2025 відкрито касаційне провадження у справі №916/2720/24 за касаційною скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025; справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 916/2720/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №916/2720/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2026 поновлено касаційне провадження у справі №916/2720/24 за касаційною скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025; справу призначено до судового розгляду.

5.2. У поданій касаційній скарзі скаржник, а також у клопотанні від 02.02.2025 (поданого до Суду через «Електронний суд») просив Суд передати справу №916/2720/24 разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах (в контексті суб`єктів, на яких покладається відповідальність за порушення вимог, установлених Законом України "Про публічні закупівлі" та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, у тому числі, за порушення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та співвідношення з наслідками внесення таких змін до договору (статті 164-14 КУпАП) та строків притягнення до відповідальності таких суб`єктів за порушення вимог Закону (статті 38 КУпАП)), у зв`язку із тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Розглянувши вказане клопотання, Суд відзначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

Крім того, колегія суддів ураховує, що у провадженні Великої Палати Верховного Суду перебувала справа №920/19/24 у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від раніше сформованої правової позиції, що, зокрема, свідчить про єдиний та сталий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права (пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі») під час вирішення подібних спірних правовідносин.

Отже, заявлене відповідачем клопотання не містить належного обґрунтування для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені частиною шостою статті 302 ГПК України.

З огляду на викладене вище у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

5.3. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №916/2720/24, якими позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Скаржник відзначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладенні в ухвалі Верховного Суду від 29.01.2025 у справі №920/19/24, постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18 та від 30.06.2021 у справі № 915/1338/20, а також від 21.03.2019 у справі № 912/898/18.

Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.4. Також касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позивач відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах (в контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених Законом України "Про публічні закупівлі" та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону), у тому числі, пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

6.5. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою для звернення до Верховного Суду стали питання:

- щодо наявності / відсутності повноважень у Прокурора на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Ради та Держаудитслужби;

- щодо наявності / відсутності підстав для визнання оспорюваних Додаткових умов недійсними на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- щодо наявності / відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі".

Ураховуючи наведене, Суд відзначає таке.

6.6. Щодо повноважень Прокурора

6.6.1. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

6.6.2. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що органом державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Рада, як орган, який уповноважений контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів, та Держаудитслужба, як орган, на який покладено обов`язок із здійснення державного фінансового контролю.

Прокурор відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направляв листи до Ради та Держаудитслужби з пропозицією самостійного вжиття заходів реагування на виявлені порушення, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою.

У відповідь Рада листом повідомила, що остання не заперечує щодо звернення Роздільнянською окружною прокуратурою до господарського суду з позовною заявою про визнання укладених Додаткових угод до Договору недійсними.

Водночас Держаудитслужба у відповідь повідомила про відсутність наразі планів для проведення фінансового контролю закупівлі UA-2021-11-24-015433-а, у зв`язку з цим, викладені в листі Прокурора факти будуть враховані під час проведення чергових заходів державного фінансового контролю у замовника.

Суди врахували, що Держаудитслужба, яку Прокурор повідомив про невідповідність оспорюваних Додаткових угод до Договору вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчиняла жодних дій для захисту інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття нею заходів реагування на виявлене порушення державних інтересів.

З огляду на викладене господарські суди дійшли висновку, що Прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а саме направлено повідомлення позивачам про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив твердження апелянта про те, що Рада не була належним чином повідомлена про вказані порушення закону, оскільки лист був адресований голові Ради, адже відповідь на лист Прокурора надала саме Рада (лист від 02.04.2024 №393), зі змісту якого вбачається, що Роздільнянська міська рада повідомлена про виявлені прокуратурою порушення та не заперечує щодо звернення Роздільнянською окружною прокуратурою до господарського суду з позовною заявою про визнання укладених Додаткових угод до Договору недійсними.

6.6.3. Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи у цій частині, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність Прокурором наявності підстав для представництва в суді інтересів держави.

Щодо правомірності визначення позивачем у справах за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, колегія суддів звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, де Велика Палата відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Суд відхиляє посилання скаржника про те, що Прокурор належним чином не повідомив Раду у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», адже як вірно відзначено судом апеляційної інстанції, вказані доводи спростовуються матеріалами справи, в яких міститься лист саме Ради від 02.04.2024, як юридичної особи, відповідно до якого Рада обізнана про виявлені Прокурором порушення та не заперечує щодо звернення Прокуратурою до суду з позовом про визнання укладених Додаткових угод до Договору недійсними. Отже, наявними в матеріалах справи підтверджується листування між сторонами (Радою та Прокуратурою) як юридичними особами публічного права, з якого достовірно можливо було встановити обізнаність та позицію Ради щодо вказаних порушень.

Щодо визначення позивачем у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби Суд ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17, де відзначено, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові). З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 911/1497/18, від 20.07.2021 у справі №904/5598/18 тощо).

Так, Держаудитслужба, отримавши інформацію про наявність відповідних порушень при укладенні спірних Додаткових угод до Договору, не була позбавлена можливості здійснити перевірку закупівлі щодо укладеного відповідачами Договору і Додаткових угод до нього. У разі виявлення відповідних порушень Державна аудиторська служба України могла звернутись до суду з позовом до відповідачів щодо усунення допущених порушень (в тому числі щодо визнання спірних Додаткових угод до Договору недійсним, стягнення коштів).

Натомість, як встановили суди попередніх інстанцій з моменту направлення Прокурором листа від 20.05.2024 щодо виявлених порушень, Держаудитслужба не вживала жодних дій, спрямованих на захист інтересів держави (в тому числі проведення перевірки закупівель та наступного звернення з відповідним позовом до суду, чи у інший спосіб відповідно до його компетенції).

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що невжиття Держаудитслужбою як компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, свідчить про його бездіяльність. За наведених обставин Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Держаудитслужби.

Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 13.03.2024 у справі №927/535/22, від 13.03.2024 у справі №922/1682/22, від 26.03.2024 у справі №927/373/22 і підстав для відступу від зазначених висновків Суд не вбачає.

Доводи касаційної скарги вищезазначених висновків не спростовують.

Колегія суддів виходить з того, що підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органів, уповноважених здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

Суд відзначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення Прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. У даній справі місцевий та апеляційний господарські суди дійшли заснованого на законі висновку про те, що Прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Ради, як органу, що здійснює фінансування, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади, та в особі Держаудитслужби, як органу, що здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів.

Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у справах від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18 та від 30.06.2021 у справі № 915/1338/20, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, адже оскаржувані судові рішення ним не суперечать.

Суд відзначає, що справи, на які посилається скаржник, визначально різниться зі справою, що переглядається, встановленими господарськими судами фактичними обставинами справи, що формують зміст правовідносин, тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, та за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

У той час як доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків, без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі.

З огляду на наведене Суд відхиляє доводи касаційній скарги у наведеній частині як необґрунтовані.

6.7. Щодо суті спору

6.8. Щодо застосування положень норм статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»

6.8.1. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення Договору про закупівлю та оспорюваних Додаткових угод до нього).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

У частині першій статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як установили суди попередніх інстанцій, сторони, уклавши за результатом проведеної процедури закупівлі Договір постачання електричної енергії, погодили всі його істотні умови, у тому числі предмет, ціну та строк виконання зобов`язань, що узгоджується з приписами Закону України «Про публічні закупівлі».

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсними Додаткових угод №2 та №3 до Договору як таких, що суперечать положенням Закону України "Про публічні закупівлі" та стягнення надмірно сплачених за ними коштів у зв`язку підвищенням ціни на товар, з огляду на що колегія суддів відзначає таке.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із системного аналізу наведених норм ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (див. пункти 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Також Велика Палата Верховного Суду у пунктах 206, 207 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Отже, у постановах від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №910/19784/23, від 10.09.2024 у справі № 918/703/23, від 02.07.2024 у справі №910/13579/23, від 14.05.2024 у справі № 917/1010/22).

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

(1) відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;

(2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

(3) коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

(4) ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %;

(5) така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

(6) загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 у справі № 924/413/24, від 15.10.2024 у справі № 918/18/24, від 08.10.2024 у справі № 918/728/23).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Колегія суддів ураховує, що застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Отже, дотримання сторонами договору про закупівлю імперативних вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що передбачає спосіб та порядок зміни ціни за одиницю товару, є обов`язковим. Відповідно, у разі порушення таких вимог можуть наставити правові наслідки, передбачені статтями 215 216 ЦК України.

Так, згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

6.9. Так, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами проведеної закупівлі КП "Роздільнянська багатопрофільна лікарня" і ТОВ "Укр Газ Ресурс" укладено Договір про закупівлю електричної енергії, відповідно до якого ціна за 1 кВт*год становить 4,15 грн з ПДВ, обсяг електричної енергії - 450 000 кВт*год, загальна вартість - 1 867 498 грн з ПДВ (додаток №2 до Договору).

Надалі Додатковими угодами № 2 та № 3 до Договору ціну за 1 кВт*год збільшено з 4,15 грн до 4, 618668 грн, а обсяг запланованої електричної енергії зменшено до 436 144, 66 кВт*год. Вказані дії призвели до підвищення ціни, визначеної основним Договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання електричної енергії.

Звертаючись з даним позовом до суду, Прокурор стверджував, що оскаржувані Додаткові угоди № 2 та № 3 до Договору про закупівлі укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одинцю товару (1 кВт*год) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 20, 28 % від ціни, визначеної у Договорі.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшли висновку, що Додатковими угодами сторони збільшили ціну за одиницю товару понад 10% від ціни, що була визначена сторонами в основному Договорі за результатами процедури закупівлі, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема пункту 2 частини п`ятої статті 41.

Заперечуючи проти вказаних висновків, ТОВ "Укр Газ Ресурс" вказало, що при укладенні Додаткових угод до Договору керувались положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №1178, зокрема підпунктом 2 пункту 19, якими відсоткове та кількісне обмеження щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару не встановлено. При цьому постачальник вказав, що збільшення ціни за одиницю товару є економічно обґрунтованим, що підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, останній вважав, що спірні правовідносини урегульовані насамперед статтею 44 Закону України "Про публічні закупівлі", що виключає застосування до таких відносин статті 41 вказаного Закону, чого суди безпідставно не врахували.

Отже, у даних правовідносинах спірним є питання можливості при внесенні змін до Договору про закупівлю (щодо ціни за одиницю товару) керуватись приписами Постанови №1178, незважаючи при цьому на вимоги пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"; а також можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі".

З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.

6.10. Щодо застосування положень Постанови №1178

Відповідно до пункту 3-7 розд. Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, яка набрала чинності 19.10.2022 та діяла станом на час укладення додаткових угод, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

Отже, вказаною Постановою №1178 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.

Разом з тим така Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема до норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах 06.02.2025 у справі №916/747/24, від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23 тощо).

Відповідно, як на момент виникнення спірних правовідносин (укладення основного Договору та Додаткових угод до нього), так і на момент розгляду справи в суді норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» була чинною та незміною за своїм буквальним змістом. Дія такої норми на час дії воєнного стану не скасовувалась та призупинялась.

Ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, колегія суддів відзначає, що затвердження Кабінетом Міністрів України, у межах визначених законом повноваженнях, Особливостей здійснення публічних закупівель (Постанови №1178), не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спірних правовідносин, які унормовані Законом України «Про публічні закупівлі», зокрема пунктом 2 п`ятої статті 41, оскільки:

1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом;

2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Схожих висновків щодо правозастосування Постанови №11778 дійшов Верховний Суд також у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23.

Відтак, укладаючи спірні Додаткові угоди № 2, № 3 та змінюючи ціну на одиницю спірного товару, сторони Договору мали керуватись імперативними приписами положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.

Натомість, як свідчать обставини даної справи, сторони спірного Договору збільшивши ціну товару на 20, 28 % від ціни, визначеної у Договорі, не дотримались приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Доводи скаржника щодо пріоритетності застосування до спірних правовідносин лише положень Постанови №11078 фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення таких норм права, що вочевидь нічого не має спільного з їх дійним змістом.

6.11. Щодо економічного обґрунтування збільшення ціни на одиницю спірного товару у межах 10 % значення для зміни ціни

6.11.1. Суд ураховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі №910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому Суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Отже, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22).

6.11.2. Так, в обґрунтування правомірності збільшення ціни за одиницю товару ТОВ "Укр Газ Ресурс" посилалось на цінову довідку Харківської ТПП від 13.09.2022, у якій зазначено, що середньозважені ціни електричної енергії на майданчику ринку «на добу наперед» у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України за першу декаду серпня (01.08-10.08) 2022 року та першу декаду вересня (01.09-10.09) 2022 року, у порівнянні між вказаними періодами, збільшились на +12,01 %; цінову довідку Харківської ТПП від 04.10.2022 №732/22, відповідно до якої середньозважені ціни електричної енергії на майданчику ринку «на добу наперед» у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України за серпень 2022 року та вересень 2022 року, у порівнянні між вказаними періодами, збільшились на + 17,05%.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, вказали, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних Додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни Договору; відповідачем не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов Договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні; також відсутні будь-які докази, що виконання зобов`язань постачальником за ціною, що була узгоджена у Договорі є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення Договору.

6.11.3. У розрізі наведеного колегія суддів ураховує, що як встановлено господарськими судами зазначені цінові довідки містять середньозважену (середньомісячну) ціну визначену в гривнях України за 1 МВт.год електричної енергії за серпень-вересень 2022 року в Харківській області.

Тобто зазначені цінові довідки є документами довідково-інформаційного характеру, що демонструють середню ціну за 1 кВт*год електричної енергії у Харківській області на конкретну дату (серпень та вересень 2022 року).

При цьому Суд виходить з того, що судами не встановлено, що наведені документи містять відомості (1) щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання; що у них міститься (2) аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами (зокрема, з моменту підписання спірного Договору) чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії у порівнянні з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що спірні цінові довідки Харківської ТПП не є документальним підтвердженням коливання цін на спірний товар на момент підписання Додаткових угод та не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що необхідність внесення змін щодо ціни товару не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена належними доказами.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

6.12. Отже, оцінюючи наведене вище у своїй сукупності, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли заснованого на правильному застосуванні норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 215 ЦК України висновку щодо наявності підстав для визнання оспорюваних Додаткових угод № 2 та № 3 до Договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на 1 кВт*год електричної енергії з перевищенням максимального ліміту у 10%, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам, встановленим законом.

6.13. Щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі"

6.13.1. У касаційній скарзі скаржник наголошує, що законодавцем за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" передбачена саме адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу, у тому числі, за внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом, така відповідальність (у випадку доведення наявності вини замовника), виходячи з частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" повинна застосовуватися у вигляді накладення штрафу на службових (посадових), уповноважених осіб замовника у відповідності до приписів статті 164-14 КпАП, яка не передбачає такої міри відповідальності як стягнення з постачальника надмірно сплачених чи безпідставно сплачених грошових коштів на користь замовника, у разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом України "Про публічні закупівлі".

6.13.2. З огляду на вказане колегія суддів відзначає, що статтею 44 Закону України "Про публічні закупівлі", яка іменується як «Відповідальність за порушення вимог цього Закону», передбачено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

За придбання товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, відповідно до вимог цього Закону, та укладення договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, визначених цим Законом, та за порушення вимог цього Закону службові (посадові) особи, уповноважена особа замовника та керівники замовників несуть відповідальність згідно із законами України.

Отже, за порушення приписів законодавства у сфері публічних закупівель законодавець передбачив можливість покладення додаткової (персональної) відповідальності (цивільно-правової / адміністративної / дисциплінарної тощо), зокрема, але не виключно, на посадових осіб замовників, які відповідають за організацію та проведення закупівель, а також за виконання договорів про закупівлю.

При цьому застосовування / незастосування такої міри відповідальності (як правових наслідків недотримання вимог законодавства у сфері закупівлі) є окремим видом правовідносин між учасниками публічного права, які, у свою чергу не впливають на існування / припинення інших правовідносини, що виникають, зокрема між учасниками тендерів та сторонами договорів про закупівлю.

6.13.3. Так, предметом даного позову є визнання недійсними Додаткових угод до Договору про закупівлю як таких, що укладенні у супереч вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину.

Отже, в предмет доказування у даній справі не входить питання відповідальності посадових осіб публічного права (зокрема замовника) за порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» у порядку статті 44 вказаного Закону.

Фактично скаржник помилково ототожнив різні за своєю правовою природою правовідносини, як то «відповідальність посадових осіб публічного права у сфері публічних закупівель» (що унормовано, зокрема статтею 44 Закону України "Про публічні закупівлі", статтею 164-14 КпАП) з «наслідками недійсності правочину», вчиненого з недотриманням вимог закону (що урегульовано статями 215 216 ЦК України).

Доводи касаційної скарги у означеній частині відхиляються Судом як необґрунтовані. У Суду відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відтак, оскільки спірні Додаткові угоди визнані судом недійсними, а отже, такі не породжують жодних правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з їх недійсністю, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з постачальника грошових коштів (різницю між ціною, встановленою основним Договором, та фактично сплаченими коштами за ціною, передбаченою Додатковими угодами №2 та №3) на підставі норм статей 216 1212 ЦК України.

6.14. Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 6 цієї постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 302 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" про передачу справи №916/2720/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №916/2720/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко