Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.12.2020 року у справі №903/249/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 903/249/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Студенця В. І.

за участю секретаря судового засідання - Черненка О. В.

за участю представників:

Позивача: Мандзик П. І.

Відповідача 1: не з'явився

Відповідача 2: не з'явився

Третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" Приватного підприємства "Універсам"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020

(головуючий - Юрчук М. І., судді Крейбух О. Г., Савченко Г. І.)

у справі №903/249/20 Господарського суду Волинської області

за позовом Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" Приватного підприємства "Універсам"

до 1) Фізичної особи-підприємця Ковальського Степана Лукича, 2) Фізичної особи-підприємця Власюка Василя Тихоновича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчук Богдан Іванович

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Дочірнє підприємство "Агрофірма Луга-Нова" Приватного підприємства "Універсам" (далі - ДП"Агрофірма Луга-Нова") звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ковальського Степана Лукича (далі - ФОП Ковальський С. Л. ) та Фізичної особи-підприємця Власюка Василя Тихоновича (далі - ФОП Власюк В. Т. ) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 11.07.2017, укладеного між ФОП Ковальським С. Л. та ФОП Власюком В. Т., посвідченого приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б. І. та зареєстрованого за №1435.

2. В обґрунтування позову позивач посилається на положення ст.ст. 203, 215, 512, 513, 514, 516, 627 ЦК України та вказує на те, що договір про відступлення права вимоги від 11.07.2017 є таким, що укладений в порушення умов пункту 7.3. договору № 13 від 20.10.2013 про надання послуг по збиранню врожаю, якими встановлено, заборону передавати свої зобов'язання за договором третім особам без письмової згоди іншої сторони, отже вказаний договір суперечить положенням законодавства, враховуючи відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.08.2020 позов задоволено, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від
11.07.2017, укладений між ФОП Ковальським С. Л. та ФОП Власюком В. Т., посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б. І., зареєстрований за №1435.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надавав згоду на заміну кредитора у зобов'язанні, як передбачено пунктом 7.3. договору № 13 від
20.10.2013 про надання послуг по збиранню врожаю 2013. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України такого договору, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
11.11.2020, рішення Господарського суду Волинської області від 03.08.2020 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

6. Приймаючи постанову апеляційний суд вказував на те, що заміна кредитора у зобов'язанні та заборона передачі своїх обов'язків третій особі не є тотожними за змістом та мають різні правові наслідки, враховуючи також структуру договору №13, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що термін? зобов'язання?, наведений у п.7.3. Договору №13, визначає певний обсяг обов'язків сторони по договору, які встановлені розділами 2 та 3 цього договору. У даному випадку договором про відступлення права вимоги від 11.07.2017 не змінено ні обсягів ні умов, що існували на момент переходу прав вимоги: розмір заборгованості залишився незмінним; умови нарахування сум неустойки, інфляційних втрат та 3% річних залишилися незмінними. При цьому, договір про відступлення права вимоги від 11.07.2017 (пункт 2.4.) містить умову, що новий кредитор зобов'язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 15 календарних днів з моменту його підписання шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору, новим кредитором було надіслано на адресу ДП "Агрофірма Луга-Нова" копію договору про відступлення права вимоги. Отже, зважаючи на зазначене, а також враховуючи, що позивачем не доведено суду наявність порушень його прав укладенням договору про відступлення права вимоги, відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

7. Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, ДП "Агрофірма Луга-Нова" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

8. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 904/9674/16, від 20.04.2018 у справі № 904/9822/16, від 20.02.2018 у справі №904/10792/16, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, від 26.02.2020 у справі № 910/17580/18, від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, від 30.09.2020 у справі №905/1787/19, від 17.10.2019 у справі №922/460/19, від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16, від 25.04.2019 у справі № 912/1135/18, від 15.04.2015 та від 10.02.2016 у справі № 910/6098/14, від
12.03.2018 у справі № 910/22319/16, викладено правові висновки у подібних правовідносинах, щодо застосування положень ст.ст. 203, 215, 509, 512, 516 ЦК України, щодо наслідків відсутності згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, та які не враховано апеляційним судом при прийнятті постанови, що призвело до прийняття апеляційним судом незаконного рішення.

9. Крім того, скаржник посилаючись на положення п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування п. 3 ч. 2 та п. 3 ч. 3 ст. 258 та ст. 259, 260 ГПК України, а саме, щодо наслідків не зазначення в апеляційній скарзі і доповненнях до неї третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача і не надсилання третій особі копії апеляційної скарги з додатками до неї, що мало бути підставою для повернення апеляційної скарги. Тоді як апеляційний суд не звернув уваги на недотримання порядку звернення з апеляційною скаргою відповідачами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Від відповідачів до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачі, посилаючись на безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі просять залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін. За доводами відповідачів, зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, цитування рішень Верховного Суду, та непогодження з оцінкою апеляційним судом обставин та доказів у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.10.2013 між ФОП Ковальським С. Л. (Виконавець) та ДП "Агрофірма Луга-Нова" (Замовник) було укладено договір №13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013 року (далі - договір №13).

12. За умовами цього договору ФОП Ковальський С. Л. зобов'язався надати послуги по збиранню врожаю зернових та технічних культур на площах "замовника" у відповідності з агротехнічними вимогами в наступному обсязі: площа- 664 га, розцінка 330 грн га, орієнтована сума договору - 219 120,00 грн. На момент виконання договору ціна може підлягати коригуванню, про що складається додаткова угода. Сільськогосподарські роботи проводяться на пальному замовника. списання пального здійснюється згідно типових норм списання пального, розроблених НДІ "Украгропромпродуктивність", з урахуванням коригуючих коефіцієнтів. Перегони техніки між господарствами за вказівкою замовника здійснюється на пальному замовника (п. п. 1.1-1.4. договору № 13).

13. Згідно п. 2.1.6 договору № 13 замовник зобов'язався оплатити повну вартість виконаних робіт по збиранню сільськогосподарських культур.

14. Також сторонами у договорі №13 узгоджено, що жодна із сторін не має права передавати свої зобов'язання по цьому договору третій стороні без письмової згоди другої сторони (пункт 7.3. договору № 13).

15. Термін дії договору №13 встановлюється із моменту його підписання та діє до
31.12.2013, а в частині розрахунків - до повного виконання грошових розрахунків (пункт 8.1. договору №13).

16. ФОП Ковальський С. Л. виконав зобов'язання за договором, що підтверджується Актом здачі-приймання виконаних робіт №13 від 05.12.2013.

17. Проте ДП "Агрофірма Луга-Нова" не виконало розрахунку за надані послуги по збиранню врожаю кукурудзи.

18.11.07.2017 між ФОП Ковальський С. Л (Первісний кредитор) та ФОП Власюком В. Т. (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір від 11.07.2017).

19. У відповідності до умов п. п.1.1.-1.3. договору від 11.07.2017 про відступлення права вимоги котрого первісний кредитор, без будь-якої грошової компенсації як на даний час, так і в майбутньому, передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором № 13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013, укладеного 20.10.2013 між первісним кредитором - ФОП Ковальський С. Л та боржником - ДП "Агрофірма Луга-Нова". Також новий кредитор приймає на себе право вимоги щодо підписаного 05.12.2013 між первісним кредитором та боржником Акту №13 прийняття виконаних робіт як по основному зобов'язанню так і по всіх штрафних санкціях (неустойка, пеня), інфляції, трьох процентів річних, які вже виникли і можуть виникнуть у майбутньому в процесі виконання умов договору №13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013 від 20.10.2013.

За договором про відступлення права вимоги до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання всіх зобов'язань боржника за договором № 13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013 року від 20.10.2013 та Акту № 13 прийняття виконаних робіт від 05.12.2013.

20. У відповідності до п. п. 2.1.-2.4. договору від 11.07.2017 перехід права вимоги, визначеного у п. 1 договору, здійснюється від первісного кредитора до нового кредитора в момент підписання даного договору. В момент підписання даного договору первісний кредитор передає новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а саме: договір № 13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013 року від 20.10.2013, Акт № 13 прийняття виконаних робіт від 05.12.2013, всі наявні у первісного кредитора документи господарських прав, пов'язаних з пред'явленням в Господарський суд Волинської області позовних вимог по стягненню з боржника боргу за невиконання умов договору № 13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013 року від 20.10.2013.

Первісний кредитор повідомив нового кредитора про всі заперечення, які існують у боржника на момент підписання даного договору і які можуть бути висунуті боржником проти нового кредитора та передав всі документи господарських справ по зустрічних позовних заявах боржника. Первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом п'ятнадцяти календарних днів з моменту підписання даного договору шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору.

21. Згідно п. п. 4.1.-4.6. договору від 11.07.2017 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Після підписання договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.

Відступлення вимоги згідно з цим договором не тягне за собою ніяких змін умов договору №13.

Зміни до цього договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору.

Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами або їх уповноваженими представниками. Цей договір складений українською мовою на одній сторінці у двох оригінальних примірниках для кожної із сторін, кожний з яких має однакову юридичну силу.

22. Договір про відступлення права вимоги підписано сторонами, посвідчено приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б. І. 11.07.2017 та зареєстровано в реєстрі за №
1435.

23.18.07.2017 новим кредитором - ФОП Власюком В. Т. на адресу ДП "Агрофірма Луга-Нова" ПП "Універсам" було направлено повідомлення від 17.07.2017 про відступлення права вимоги за договором від 11.07.2017 № 1435.

24. Посилаючись на те, що договір про відступлення права вимоги суперечить умовам п. 7.3 договору, чим порушує положення ст. 203 ЦК України, позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним договору від 11.07.2017, з підстав визначених ст. 215 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

25. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, та заперечення відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, слід закрити, а в частині підстави передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, виходячи з наступного.

26. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

27. Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

28. Згідно з ч. 1 ст. 509 та ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ч. 1 ст. 509 та ст. 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

29. Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

30. Як встановлено судами, 20.10.2013 між ФОП Ковальським С. Л. (Виконавець) та ДП "Агрофірма Луга-Нова" (Замовник) було укладено договір №13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013. За умовами цього договору ФОП Ковальський С. Л. зобов'язувався надати послуги по збиранню врожаю зернових та технічних культур на площах замовника, а ДП "Агрофірма Луга-Нова" зобов'язалось прийняти та оплатити вказані послуги.

31. Судами встановлено, що ФОП Ковальським С. Л. було виконано зобов'язання за договором, в свою чергу ДП "Агрофірма Луга-Нова" зобов'язання за договором не виконано.

32. В наступному, 11.07.2017 між ФОП Ковальський С. Л (Первісний кредитор) та ФОП Власюком В. Т. (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор, без будь-якої грошової компенсації як на даний час, так і в майбутньому, передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором № 13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013, укладеного 20.10.2013 між первісним кредитором - ФОП Ковальський С. Л та боржником - ДП "Агрофірма Луга-Нова". Також новий кредитор приймає на себе право вимоги щодо підписаного 05.12.2013 між первісним кредитором та боржником Акту №13 прийняття виконаних робіт як по основному зобов'язанню так і по всіх штрафних санкціях (неустойка, пеня), інфляції, трьох процентів річних, які вже виникли і можуть виникнуть у майбутньому в процесі виконання умов Договору №13 про надання послуг по збиранню врожаю 2013 від 20.10.2013.

33. Судами встановлено, новим кредитором - ФОП Власюком В. Т. на адресу ДП "Агрофірма Луга-Нова" ПП "Універсам" 18.07.2017 було направлено повідомлення від
17.07.2017 про відступлення права вимоги за договором № 13.

34. Предметом спору у даній справі є вимоги ДП "Агрофірма Луга-Нова" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, з посиланням на те, що вказаний договір укладено в порушення п. 7.3. договору №13, що суперечить положенням ст. 203 ЦК України, отже є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

35. Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

36. Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

37. Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

38. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

39. За положеннями ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

40. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).

41. За висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2019 у справі №905/635/18 у разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається повністю, змінюється лише його суб'єктний склад.

42. Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

43. В частині 2 статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

44. Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

45. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

46. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

47. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

48. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

49. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

50. В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

51. Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

52. Тобто, за змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

53. Позивач не є стороною оспорюваного договору від 11.07.2017.

54. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

55. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

56. Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

57. Колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

58. Тобто саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.

59. Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

60. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18.

61. При цьому касаційний суд звертає увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених статей 3, 15, 16 ЦК України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).

62. Відповідно до аналогічних положень частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює частини 1 статті 74 ГПК України.

63. Апеляційним судом встановлено, що:

- договором про відступлення права вимоги не змінено ні обсягів ні умов, що існували на момент переходу прав вимоги, розмір заборгованості залишився незмінним, умови нарахування сум неустойки, інфляційних втрат та 3% річних залишилися незмінними.

- при цьому, договором про відступлення права вимоги чітко встановлено обсяг зобов'язань, які переходять до нового кредитора.

- новим кредитором було повідомлено ДП "Агрофірма Луга-Нова" про відступлення права вимоги за договором № 13.

- тоді як позивачем не було доведено суду наявності свого порушеного права, як заінтересованої особи, щодо договору про відступлення права вимоги, як і належно не обґрунтовано в чому саме полягає порушення прав позивача.

64. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність позивачем порушення його прав чи інтересів внаслідок укладення між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 11.07.2017, оскільки зміни суб'єктного складу не впливають на зміну зобов'язань боржника за договором № 13.

65. Зважаючи на викладене та з урахуванням встановлених судами обставин справи, суд касаційної інстанції вважає правильними висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.

66. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

67. Звертаючись з касаційною скаргою скаржник, посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 904/9674/16, від 20.04.2018 у справі № 904/9822/16, від 20.02.2018 у справі №904/10792/16, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, від 26.02.2020 у справі № 910/17580/18, від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, від 30.09.2020 у справі №905/1787/19, від 17.10.2019 у справі №922/460/19, від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16, від 25.04.2019 у справі № 912/1135/18, від 15.04.2015, від 10.02.2016 у справі № 910/6098/14, від
12.03.2018 у справі № 910/22319/16, викладено правові висновки у подібних правовідносинах, щодо застосування положень ст.ст. 203, 215, 509, 512, 516 ЦК України, щодо наслідків відсутності згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, та які не враховано апеляційним судом при прийнятті постанови, що призвело до прийняття апеляційним судом незаконного рішення.

68. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

69. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 904/1145/19, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19.

70. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

71. Зі змісту перелічених скаржником у касаційній скарзі судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

72. Так, як вбачається з постанов Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 904/9674/16, від 20.04.2018 у справі № 904/9822/16, від 30.09.2020 у справі №905/1787/19, від 17.10.2019 у справі №922/460/19, від 10.02.2016 у справі № 910/6098/14, предметом спору у зазначених справах є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. При цьому, вимоги, які було відступлено у вказаних справах за оспорюваним правочином, виникли на підставі зобов'язань за договором поставки, тоді як у цій справі відступлено вимогу, що виникла на підставі договору про надання послуг. Отже, правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі № 903/249/20, оскільки матеріально правове обґрунтування позовних вимог у вказаних справах є різним. Крім того, суди у вказаних справах та у даній справі дійшли відповідних висновків у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.

73. Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №904/10792/16, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, від 26.02.2020 у справі № 910/17580/18, від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16 Судом встановлено, що предметом спору у зазначених справах є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Разом з цим, вимоги, які було відступлено у вказаних справах за оспорюваним правочином, виникли на підставі зобов'язань за договором підряду, тоді як у цій справі відступлено вимогу, що виникла на підставі договору про надання послуг. Отже, правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі № 903/249/20, оскільки матеріально правове обґрунтування позовних вимог у вказаних справах є різним. Крім того, суди у вказаних справах та у даній справі дійшли відповідних висновків у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

74. Зі змісту постанови Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 924/51/19 вбачається, що предметом спору у зазначеній справі є вимоги за первісним позовом про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги, за зустрічним позовом вимогами є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. При цьому, вимоги, які було передано за договором про відступлення права вимоги, виникли на підставі невиконаного боржником зобов'язання за договором купівлі - продажу сільськогосподарської техніки. Проаналізувавши зміст цієї постанови касаційний суд дійшов висновку, що справа №924/51/19 та справа № 903/249/20 не є подібними, оскільки відрізняються за предметним критерієм, судові рішення у справі № 924/51/19 хоча і містять посилання на положення ст.ст. 512, 513, 514 ЦК України, але при цьому вказані положення законодавства застосовано судом за різних встановлених обставин справи.

75. Щодо постанови Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 912/1135/18. Зі змісту постанови у зазначеній справі вбачається, що у даній справі предметом спору є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги укладеного між банківськими установами, в частині передачі прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, а саме іпотечним договором. Проаналізувавши вказану справу, суд касаційної інстанції вважає, відсутні підстави вважати, що висновки попередніх інстанцій у цій справі прийняті без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 912/1135/18, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, в даному випадку положень ст.ст. 512, 513, 514 ЦК України, а у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами. Так, спір у справі стосується кредитних правовідносин і тому матеріально- правове обґрунтування позову та судових рішень у справі № 912/1135/18 та у справі № 903/249/20 є різними.

76. Зі місту постанови Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, вбачається, що у вказаній справі розглядався спір про визнання недійсним договору про закупівлю в частині включення в оплату за товар податку на додану вартість та про стягнення заборгованості. Проаналізувавши зміст постанови у вказаній справі Суд дійшов висновку, що справа №910/22319/16 та справа № 903/249/20 є різними за всіма критеріями подібності правовідносин, а тому, справу №910/22319/16 та справу № 903/249/20 не можна вважати подібною, отже посилання скаржника на справу №910/22319/16 є безпідставним.

77. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

78. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

79. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Агрофірма Луга-Нова" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 903/249/20 в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

80. Крім того, скаржник, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, що відсутній правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування п. 3 ч. 2 та п. 3 ч. 3 ст. 258 та ст.259, 260 ГПК України, та зазначає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не звернув уваги, що відповідачами в апеляційній сказі та доповненнях до неї не зазначено третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача і не надано доказів надсилання третій особі копії апеляційної скарги з додатками до неї.

81. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

82. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

83. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

84. Підставою для подання касаційної скарги скаржник визначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 3 ч. 2 та п. 3 ч. 3 ст. 258 та ст.259, 260 ГПК України.

85. Касаційним судом встановлено, висновок щодо застосування положень п. 3 ч. 2 та п. 3 ч. 3 ст. 258,ст. 260 ГПК України, неодноразово викладався у постановах Верховного Суду. Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 909/111/18, Суд зазначив, що згідно з вимогами частини 2 статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених частини 2 статті 260 ГПК України, застосовуються положення частини 2 статті 260 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у частин 1, 2 статті 174 ГПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. При цьому відповідно до частини 4 статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Таким чином апеляційна скарга, подана з порушенням (недотриманням) вимог щодо її форми та змісту, визначених статтею 258 ГПК України, підлягає залишенню без руху, при цьому неусунення скаржником цих порушень у встановлений судом строк є підставою для повернення цієї апеляційної скарги відповідно до наведених положень.

86. Проте, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та враховуючи, що судами правильно застосовано положення матеріального права, а також зважаючи, що вказане не дотримання процесуальних вимог відповідачами при звернені з апеляційною скаргою до суду, на які не звернув уваги апеляційний суд, не призвели до ухвалення неправильного рішення, аргументи касаційної скарги ДП "Агрофірма Луга-Нова" про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при перегляді в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду.

87. Суд касаційної інстанції враховує положення ч. 2 ст. 311 ГПК України, відповідно до якої порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

88. З огляду на викладене, жодна із наведених вище підстав оскарження судових рішень скаржником не доведена.

89. Інші доводи скаржника спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу положень ст. 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

90. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження в цій частині підстав касаційної скарги, в частині підстав касаційного оскарження судового рішення передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скарга є необґрунтованою, отже оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

92. У частині 1 статті 309 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частині 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

93. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, зазначає, що касаційне провадження у справі № 903/249/20 за касаційною скаргою ДП "Агрофірма Луга-Нова" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
11.11.2020 у справі № 903/249/20 залишити без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

Розподіл судових витрат

94. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" Приватного підприємства "Універсам" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 903/249/20 в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" Приватного підприємства "Універсам" " в частині підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 903/249/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

В. І. Студенець