Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.11.2020 року у справі №908/3326/19

ДОДАТКОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 908/3326/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача-1 - Гришко І. І.,

відповідача-2 - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни

про ухвалення додаткового рішення

до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
21.01.2021

за позовом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

до:
1. Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни,

2. Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Державної казначейської служби у Запорізькій області

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.04.2020 у справі №908/3326/19 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2020 у справі №908/3326/19 змінено мотивувальну частину вищезазначеного рішення місцевого господарського суду.

Постановою Верховного Суду від 21.01.2021 судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.

05.02.2021 Фізична особа-підприємець Гургура Галина Валентинівна звернулася безпосередньо до Касаційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у цій справі щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та просить поновити строк на подання доказів вказаних витрат.

Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції у запереченнях на вищезазначену заяву вказує на відсутність правових підстав для її задоволення, оскільки докази фактичного понесення витрат на правову допомогу подані заявником подані поза межами строку, встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Додатково зазначає, що взаємодія адвоката із його довірителем не повинна впливати на добросовісне ставлення до виконання своїх процесуальних обов'язків.

Дослідивши заяву Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни про стягнення судових витрат у справі та заперечення на них, судова колегія вважає, що вказана заява не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина 2 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

Поряд з цим, згідно з вимогами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Водночас, на відміну від розгляду справи (в порядку загального провадження) в суді першої та апеляційної інстанцій (стаття 218, частина 7 статті 270 Господарського процесуального кодексу України), судове засідання в яких має стадію судових дебатів, розгляд справи в судовому засіданні в суді касаційної інстанції, за змістом статті 301 Господарського процесуального кодексу України, не передбачає проведення судових дебатів.

Отже, якщо справа в суді касаційної інстанції розглядається з повідомленням учасників справи, заява про відшкодування судових витрат в суді касаційної інстанції, за винятком витрат щодо сплаченого нею судового збору, має бути зроблена до закінчення проведення судового засідання в цьому суді, а відповідні докази - надані цією стороною або до закінчення судового засідання, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення касаційним судом.

Поряд з цим, надані Суду 05.02.2021 копії рахунку-фактури №АО-0000173 від
03.12.2020, акта №АО-0000173 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від
21.01.2021, виписки банку про рух коштів за інтервал дат по контрагентах, опису наданих послуг адвокатом в "адміністративній" справі №908/3326/19, договору про надання правової допомоги №05/04-18 від 05.04.2018, подані з порушенням строку визначеного частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, заявником завлено клопотання про поновлення строку на подання доказів понесених скаржником витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку, заявник посилається на те, що у зв'язку з дією карантину, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, відповідні докази, зокрема, акт наданих послуг фактично був отриманий представником Відповідача-1 лише 05.02.2021 на підтвердження чого долучено копію поштового конверту, роздруківку сервісу з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження відповідного поштового відправлення та копію журналу реєстрації вхідної кореспонденції АО "Аксіома".

Розглянувши вищезазначене клопотання, проаналізувавши наведені ним обґрунтування, судова колегія зазначає таке.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених статтею 118 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №910/22695/13.

Із правового контексту норм статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від
30.07.2020 у справі № 910/15481/17.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, Господарським процесуальним кодексом України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв'язку з розглядом справи

Схожий за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від
21.12.2019 у справі №910/6298/19, від 24.12.2019 у справі №909/359/19.

Статтею 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому Статтею 221 Господарського процесуального кодексу України.

Як убачається з наданих заявником документів:

рахунок-фактуру за супровід розгляду справи у суді касаційної інстанції було складено 03.12.2020 та станом на 14.12.2020 сплачено (що підтверджується випискою банку про рух коштів за інтервал дат по контрагентах);

акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо представництва інтересів та надання правничої допомоги складений та підписаний обома сторонами 21.01.2021, тобто в день прийняття постанови судом касаційної інстанції;

сторони договору про надання правової допомоги територіально перебувають та здійснюють свою діяльність в межах одного населеного пункту.

В такий спосіб, надані скаржником документи свідчать про їх існування станом на дату проголошення постанови Верховного Суду, а документи додані до обґрунтування поважності пропуску встановлених статтею 129 Господарського процесуального кодексу України строків не підтверджують об'єктивної неможливості їх подання до суду у строки встановлені процесуальним законодавством.

Крім того, із наданої копії поштового конверту та роздруківки сервісу з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження відповідного поштового відправлення не можливо встановити зміст поштового відправлення, зокрема, щодо листування саме з питань пов'язаних із узгодженням та оформленням документів щодо надання правничої допомоги.

З огляду на вказане вище судова колегія дійшла висновку, що наведені заявником доводи в обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, оскільки останні за своїм характером не можуть вважатися особливими чи непереборними обставинами, що зумовили пропуск процесуального строку на подання доказів витрат на правову допомогу та об'єктивно не свідчать про неможливість своєчасного їх подання, а відтак є такими, що носять виключно суб'єктивний характер

Вищевикладене у сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни про ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у справі №908/3326/19.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни про ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у справі №908/3326/19 залишити без задоволення.

Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак