Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №911/309/16
Постанова ВГСУ від 21.12.2016 року у справі №911/309/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 911/309/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2017 (суддя Мальована Л.Я.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 (головуючий: Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Яковлєв М.Л.)

за позовом Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Княжий двірЛТД"

про стягнення 11 000 000 грн.

За участю представників:

позивача - Биченко С.О. - представник, паспорт, довіреність,

відповідача - Перевозник П.М. -представник, паспорт, довіреність,

третьої особи - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України (далі, позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф" (далі, відповідач) про стягнення з відповідача 11 000 000 грн. гарантійного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов укладеного між ним та відповідачем попереднього договору від 21.07.2014 р. з подальшими змінами, внесеними договором від 17.09.2014 р., платіжним дорученням №313 (#805479401) від 04.04.2014 р. перерахував на рахунок відповідача 11000000,00 грн. (гарантійний платіж). Вказані кошти мали бути зараховані в якості оплати гарантійного платежу за договором від 21.07.2014 р., і в подальшому, після укладення основних договорів, мали бути зараховані як оплата вартості земельних ділянок. Проте, як зазначає позивач, відповідачем не було виконано вимоги ч.4 ст.182 Господарського кодексу України, а саме відповідачем не було надіслано позивачу проект основного договору до встановленого попереднім договором строку (21.09.2015р.) у зв'язку з чим позивач з посиланням на ч.4 ст.182 ГК України вважає, що зобов'язання укласти основні договори є припиненим, а кошти у розмірі 11000000,00 грн. підлягають поверненню позивачу на підставі ст.1212 ЦК України.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Після нового розгляду, рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач в односторонньому порядку відмовився від укладання основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна в порядку і на умовах, визначених попереднім договором від 21.07.2014, а тому позивач не має права вимагати повернення йому суми гарантійного платежу, сплаченого за попереднім договором. Разом з тим, оскільки між сторонами було укладено попередній договір, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані останнім на підставі вказаного попереднього договору, то такі кошти набуті за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

19.07.2017 Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 до Вищого господарського суду України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.10.2017 справа була прийнята до провадження та її розгляд призначено на 22.11.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2017 справа була прийнята до провадження іншою колегією суддів та її розгляд призначено на 30.11.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.11.2017 відкладено розгляд справи на 04.01.2018, продовжено строк розгляду касаційної скарги.

18.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

18.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

29.01.2018 суд постановив ухвалу про прийняття касаційної скарги до провадження та призначення до розгляду на 01.03.2018, якою повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що посилання судів на норми частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України є помилковими, оскільки вказані статті не регулюють спірні правовідносини. При цьому зазначає , що правові ж наслідки порушення зобов'язання з укладання основного договору на підставі попереднього, встановлені частиною 2 статті 635 Цивільного кодексу України.

Вказує на те, що судами не зроблено аналізу умов попереднього договору, що встановлюють правові наслідки порушення зобов'язання сторонами з укладання основних договорів.

Позивач стверджує, що з огляду на умови пунктів 8, 12 попереднього договору, необґрунтоване ухилення однієї із сторін попереднього договору від укладання основного договору може бути підставою лише для відшкодування збитків, завданих простроченням, оскільки зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється у зв'язку із його неукладенням протягом строку, встановленого попереднім договором. Гарантійний платіж, на думку позивача, враховуючи положення попереднього договору та приписи статей 546, 560 Цивільного кодексу України, не є видом забезпечення виконання зобов'язань за договором, тобто не визначений як завдаток, а є авансом.

Також, заявник наголошує, що посилання судів попередніх судових інстанцій на неможливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки відсутність укладеного основного договору та припинення попереднього договору свідчить про те, що відповідач безпідставно зберігає ці кошти та зобов'язаний їх повернути позивачу.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та рішення місцевого господарського суду від 15.03.2017, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд рішення судів попередніх судових інстанцій залишити в силі.

27.02.2018 від позивача надійшла заява про відвід судді Мачульського Г.М.

27.02.2018 суд постановив ухвалу, якою постановив справу передати на авторозподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді Мачульського Г.М.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями від 27.02.2018 на розгляд судді Ткачу І.В. передано заяву Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про відвід судді Мачульського Г.М. від розгляду касаційної скарги Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України у справі №911/309/16.

28.02.2018 суд постановив ухвалу, про відмову Корпоративному недержавному пенсійному фонду Національного банку України у задоволенні заяви про відвід судді Мачульського Г.М. у справі №911/309/16.

Від позивача 28.02.2018 надійшла заява про зупинення касаційного провадження до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальній справі №752/2020/17.

Вказане клопотання судом відхиляється, оскільки вирішення питання пов'язаності двох справ вимагає оцінки фактичних обставин даної справи та фактичних обставин по вищевказаній кримінальній справі, їхній взаємний зв'язок та взаємний вплив.

Разом з тим, в силу ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав доводи касаційної скарги. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Згідно з ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України:

"Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості."

Відповідно до статті 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що для віднесення договору до попереднього його предметом повинно бути визначене зобов'язання сторін укласти певний (основний) договір у визначений строк і на умовах, узгоджених між сторонами та зазначених в попередньому договорі.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, 03.04.2014 між відповідачем та позивачем було укладено договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В., та зареєстровано в реєстрі за №652, згідно з умовами пункту 1 якого сторони зобов'язалися не пізніше 04.07.2014 укласти та посвідчити договори купівлі-продажу (основні договори) майна відповідно до переліку, вказаного у даному договорі.

Пунктом 7 договору сторони визначили, що позивач оплачує відповідачу суму гарантійного платежу у розмірі 11 000 000 грн., що в подальшому, після укладення основних договорів, зараховується в оплату вартості земельних ділянок.

На виконання умов вказаного договору платіжним дорученням від 04.04.2014 №313 (#805479401) позивач перерахував відповідачу гарантійний платіж у розмірі 11000000 грн.

21.07.2014 між відповідачем та позивачем укладено договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В., та зареєстровано в реєстрі за №1459, відповідно до пункту 1 якого сторони зобов'язуються не пізніше 21.09.2014 укласти та посвідчити договори купівлі-продажу (основні договори) майна, перелік якого визначений у договорі (далі, Попередній договір).

Пунктом 3 договору передбачено, що на день підписання основних договорів, тобто на двадцять перше вересня дві тисячі чотирнадцятого року, сторона 1 повинна забезпечити відсутність заборони відчуження та будь-якого обтяження майна на день укладення та підписання основних договорів. Двадцять першого вересня дві тисячі чотирнадцятого року, стороною 2 мають бути підготовлені та зібрані (отримані) усі документи, необхідні для нотаріального посвідчення основних договорів, а саме: установчі документи та документи, що підтверджують повноваження представника.

Відповідно до пункту 7 Попереднього договору сторони домовились, що оплачений позивачем за договором від 03.04.2014 №652 гарантійний платіж у розмірі 11000000грн. зараховується в якості оплати гарантійного платежу за даним договором, і в подальшому, після укладення основних договорів, зараховується в оплату вартості земельних ділянок.

Згідно з пунктом 8 Попереднього договору у випадку відмови відповідача укласти договори купівлі-продажу у вказаний в пункті 1 договору термін і за вказану у пункті 6 договору суму, він повертає позивачу суму гарантійного платежу у повному обсязі.

Відповідно до пункту 17 Попереднього договору сторони домовились, що усі зобов'язання сторін згідно договору від 03.04.2014 №652 втрачають свою силу, дію договору припинено укладанням та підписанням цього договору. Сторони засвідчують, що будь-яких претензій у зв'язку із припиненням договору від 03.04.2014 №652 одна до одної не мають, взаємовідносини щодо сплаченого гарантійного платежу у розмірі 11 000 000 грн. регулюються виключно умовами даного договору.

Судами також встановлено, що договором від 17.09.2014 сторони у справі внесли зміни та доповнення до Попереднього договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В. 21.07.2014 за реєстровим номером №1459, згідно з пунктом 1 якого сторони домовились продовжити термін дії попереднього договору до 21.09.2015 та не пізніше цієї дати укласти та посвідчити договір купівлі-продажу майна (основні договори), зазначеного у пункті 1 попереднього договору.

05.12.2014 була проведена державна реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю "Княжий двір ЛТД", яка є правонаступником відповідача, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності, право власності на нерухоме майно: комплекс відпочинку "Княжий двір", комплексний центр побутового обслуговування населення та зазначені земельні ділянки, основні договори купівлі-продажу яких мали бути укладені до 21.09.2015, зареєстроване за третьою особою.

За вказаних обставин, було встановлено та не заперечувалось сторонами, що сторони зобов'язуються не пізніше 21.09.2015 укласти та посвідчити договори купівлі-продажу (основні договори) майна.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 11.09.2015 №21 відповідач та третя особа повідомили позивача про те, що на виконання Попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.07.2014 укладення основного договору призначено на 21.09.2015 на 11 год. 00 хв., за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 11, кв.35 та з метою укладення основного договору просили позивача у вказаний час направити свого представника.

Позивач листом від 21.09.2015 звернувся до відповідача та третьої особи, у якому посилаючись на статтю 635 Цивільного кодексу України та частину 4 статті 182 Господарського кодексу України вказуючи на те, що зобов'язання укласти основний договір, яке передбачене попереднім договором, він вважає припиненим, оскільки відповідач у термін до 21.09.2015 не надіслав йому проект основного договору. Крім того, в зазначеному листі позивач вимагав від відповідача повернути оплачений гарантійний платіж у розмірі 11 000 000 грн. у термін до 30.09.2015.

22.09.2015 на адресу позивача був надісланий лист відповідача та третьої особи за №24, у якому зазначалось про те, що позивачем було зірвано укладення основного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Листом від 18.02.2016 №9 відповідач та третя особа звернулися до позивача, в якому вказали, що відмову позивача від укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна вважають безпідставною, оскільки всі істотні умови основних договорів були визначені сторонами в укладеному попередньому договорі від 21.07.2014, а проекти як попереднього, так і основного договорів купівлі-продажу нерухомого майна, готувались приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В., тому позивач міг звернутися безпосередньо до нотаріуса для отримання проектів вказаних основних договорів.

На підставі вищевказаного, суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що будь-якої необхідності обмінюватись проектами основних договорів у сторін не виникало, оскільки, як вбачається зі змісту Попереднього договору, всі істотні умови основних договорів були наперед чітко визначені сторонами в Попередньому договорі від 21.07.2014; умови укладеного сторонами Попереднього договору не передбачали обов'язку сторін щодо обміну проектами основних договорів до дати їх укладання; проекти як попереднього, так і основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна готувалися приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н.В., а отже позивач не був позбавлений права самостійно звернутися безпосередньо до нотаріуса для отримання проектів основних договорів у разі наявності в нього такої необхідності.

З урахуванням викладеного, суди попередніх судових інстанцій вирішили, що саме позивач в односторонньому порядку відмовився від укладання основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна в порядку і на умовах, визначених попереднім договором від 21.07.2014, а тому позивач не має права вимагати повернення йому суми гарантійного платежу, сплаченого за попереднім договором.

Разом з тим, позивач в своїх доводах неодноразово зазначав, що у встановлений Попереднім договором строк (до 21.09.2015) відповідач не виконав умови попереднього договору, а саме п.3 згідно якого на день підписання Основних договорів, тобто на 21.09.2015, не були підготовлені та зібрані усі документи, які необхідні для нотаріального посвідчення, а також відповідач повинен був забезпечити відсутність заборони відчуження та будь-якого обтяження майна на день укладання та підписання Основних договорів.

Крім того, в пункті 14 попереднього договору сторони також зазначили про те, що відповідач гарантує , що майно, зазначене в п.1 цього договору на день укладання Основних договорів нікому не буде відчужено або будь-яким чином обтяжене, під забороною (арештом) та заставою не перебуватиме, судового спору щодо нього не буде.

Однак, на день укладання Основних договорів зазначене в п.1 попереднього договору майно було під арештом, а також станом на 30.07.2015 у господарському суді міста Києва було порушено справу до ТОВ "Тріумф" та ТОВ "Княжий двір ЛТД" про звернення стягнення на майно (предмет іпотеки), про що позивачем були надані відповідні підтверджуючі докази. Отже, відповідач, в порушення умов попереднього договору, не виконав вимоги п.п.3 та 14 Договору, на момент повідомлення позивача про призначення дати та місця укладення Основних договорів на 21.09.2015, не забезпечив відсутність заборони відчуження та обтяження майна, а тому укладення Основних договорів, на думку позивача, в принципі не могло відбутися.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав, що саме позивач в односторонньому порядку відмовився від укладання основних договорів, суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили вищевказані доводи та докази позивача (з наданням їм відповідної оцінки та висновків) щодо невиконання відповідачем умов попереднього договору, а саме, які зазначені в пунктах 3 та 14 щодо зобов'язання відповідача на момент укладення Основних договорів забезпечити відсутність заборони відчуження та будь-якого обтяження майна, а також відсутність судового спору по ньому, зокрема, які містяться в том 1 арк. спр. 40-57, а також заперечення відповідача з цього приводу, які містяться в том 1 арк. спр. 126-135, і, з урахуванням висновків по цих доводах та запереченнях, не встановили, з чиєї саме вини не були укладені Основні договори та з яких правових підстав спірні кошти залишилися та перебувають саме у відповідача.

Суд касаційної інстанції, в свою чергу, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно дослідити зазначені доводи і докази та самостійно встановити наведені факти чи їх відсутність.

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

«Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність касаційну скаргу позивача задовольнити частково, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 у справі №911/309/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 у справі №911/309/16 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський