Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

справа № 823/310/18

адміністративне провадження № К/9901/60980/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27.02.2018 (суддя: Гайдаш В.А.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 (судді: Глущенко Я.Б., Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.)

у справі № 823/310/18

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Матвієнка Олексія Івановича»

до Головного управління ДФС у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року Селянське (фермерське) господарство «Матвієнка Олексія Івановича» (далі - позивач, СФГ «Матвієнка Олексія Івановича») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Черкаській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 11.01.2018 № 000291401 та № 000301401.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що господарська операція між ним та контрагентом мала реальний характер, діяльність була спрямована на отримання економічної вигоди, що свідчить про безпідставність висновків податкового органу про вчинення ним порушень вимог законодавства, що є наслідком протиправності податкових рішень.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.02.2018, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2018 № 000291401 та № 000301401.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що на підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано: податкову накладну, видаткову накладну, рахунок - фактуру, акт здачі-прийомки поставленого товару та товарно-транспортні накладні. На підтвердження факту оплати за товар надано платіжні доручення від 24 та 26 жовтня 2016 року. Суди зазначили, що вказані документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та розкривають зміст та обсяг господарських операцій з надання обумовлених договором послуг (містять найменування товару, одиницю виміру, ціну та прізвища осіб, які передавали та приймали такі товари).

Відтак, наданими документами прослідковується рух, мета, економічна доцільність придбання таких товарів позивачем у контрагента, зважаючи на те, що в якості використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ «Електропром Пласт» добрива азотно-фосфатно-калійного позивачем надано копію поданого до Державного статистичного спостереження посівних площ сільськогосподарських культур під урожай 2017 року, згідно яких у користуванні позивача знаходиться 90,00 га сільськогосподарських угідь (рілля).

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Додає, що фактично між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Електропром Пласт» не здійснювалися господарські операції, оскільки щодо посадових осіб вищевказаного контрагента позивача наявне кримінальне провадження, тоді як первинні бухгалтерські документи від імені ТОВ «Електропром Пласт» підписані не директором цього товариства, а також беручи до уваги відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення придбаного позивачем товару, актів приймання товару на склад, сертифікати якості, довіреностей на перевезення товару та відсутність дорожніх листів, господарські операції є нереальними.

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив таку скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін зважаючи на прийняття таких рішень з дотримання вимог матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Черкаській області від 12.12.2017 №1923/23-00-14-10, відповідно до п/п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI проведено документальну позапланову виїзну перевірку селянського (фермерського) господарства «Матвієнка Олексія Івановича» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Електропром Пласт» за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт перевірки від 27.12.2017 № 538/23-00-14-1007/24416538 (т. 1 а.с. 15-19), яким встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 85893,00 грн., в тому числі за жовтень 2016 року та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2016 року на суму 30657,00 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 11.01.2018:

1) № 000291401 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 85893 грн. за порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (т. 1 а.с. 23);

2) № 000301401 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2016 року в сумі 30657 грн. за порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (т. 1 а.с. 21).

Вважаючи вказані рішення протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами п/п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положеннями п. 186.1. ст. 186 ПК України передбачено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В контексті викладених норм права судами попередніх інстанцій встановлено, що між Селянським (фермерським) господарством «Матвієнка Олексія Івановича» та ТОВ «Електропром Пласт» укладено договір поставки від 11.10.2016 № 157 (т. 1 а.с. 29-30), згідно якого позивач придбав у контрагента добриво азотно-фосфатно-калійне в кількості 74 т.

На підтвердження здійснення вказаних операцій позивачем надано: податкову накладну (т. 1 а.с. 33) , видаткову накладну (т. 1 а.с. 31), рахунок - фактуру (т. 1 а.с. 32), акт здачі-прийомки поставленого товару (т. 1 а.с. 34) та товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 35-37). На підтвердження факту оплати за товар надано платіжні доручення від 24.10.2016 та 27.10.2016 (т. 1 а.с. 27-28).

При цьому, судами попередніх інстанцій слушно зауважено, що вказані документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та розкривають зміст та обсяг господарських операцій з надання обумовлених договором послуг (містять найменування товару, одиницю виміру, ціну та прізвища осіб, які передавали та приймали такі товари).

Більш того, з матеріалів справи видно, що на підтвердження виробничої необхідності для закупівлі обумовленого в договорі товару (мінеральні добрива для підживлення сільськогосподарських культур) та його кількості позивачем надано копію інформації, поданої до відділу статистики, щодо посівних площ сільськогосподарських культур (зернобовових, кукурудзяних та олійних), згідно якої загальна площа сільськогосподарських угідь у користуванні позивача складає 90,00 га .(т. 1 а.с. 49-50)

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що фактичне виконання договору позивача з контрагентом підтверджується первинними документами та прослідковується зв`язок з господарською діяльністю платника податку, мета та економічна доцільність придбання таких товарів зважаючи на те, що видами діяльності СФГ є вирощування сільськогосподарських культур.

Щодо посилання податкового органу на відсутність сертифікатів якості, товарно-транспортних накладних на перевезення придбаного позивачем товару, актів приймання товару на склад, довіреностей на перевезення товару та дорожніх листів, то Суд зауважує, що відсутність вказаних документів не може свідчити про відсутність господарської операції, оскільки з наявних в матеріалах справи документів вбачається фактичний рух ТМЦ. Більш того, вказані документи не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тоді як наявність ТТН на перевезення ТМЦ спростовується їх наявністю в матеріалах справи (т. 1 а.с. 35-37).

Щодо посилання податкового органу на наявність кримінального провадження відносно директора контрагента та протокол допиту, то колегія суддів зауважує, що, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 78 КАС України (у редакції після 15.12.2017) лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, може встановлювати факти, що впливають на визначення податкових зобов`язань, і можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків. Протокол допиту свідка у кримінальній справі, по якій немає обвинувального вироку, не може впливати на визначення податкових зобов`язань, що, зокрема, слідує із системного аналізу положень Податкового кодексу України. Правову оцінку свідченням свідка, які викладені у протоколі допиту свідка, має давати суд в порядку кримінального судочинства, а не податковий орган у своїх актах. За таких обставин, протокол допиту свідків, на який податковий орган посилається в акті перевірки, не є належними доказами, який свідчить про допущення порушень позивачем при формуванні даних податкового обліку з контрагентом - ТОВ «Електропром Пласт».

Щодо посилання податкового органу на постанову Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11 та постанову Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 817/537/17, то Суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки обставини встановлені такими постановами не є подібними обставинам у даній справі.

Відтак, доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 823/310/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді Л.І. Бившева

В.П. Юрченко