Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 420/358/22

адміністративне провадження № К/990/10567/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: суддів - Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року (головуючий суддя - Бжассо Н.В.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року (головуючий суддя - Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.)

у справі №420/358/22

за позовом ОСОБА_1

до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія"

про визнання протиправними дій щодо передчасного виключення зі списків особового складу, зобов`язання внести зміни до наказу.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо передчасного виключення його зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» до повного розрахунку протиправними;

- зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» внести зміни до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 19 квітня 2019 року №84 щодо виключення його зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» 31 травня 2019 року.

2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року, позовну заяву повернуто позивачу.

4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

5. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

6. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС та відсутні підстави для поновлення такого строку.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

9. Скаржник зазначає, що в своєму клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду просив врахувати, що в позовній заяві не ставиться питання щодо законності звільнення його як такого (як це зазначалося в ухвалі у справі від 17 січня 2022 року про залишення позову без руху), а ставиться вимога щодо передчасного виключення зі списків особового складу та неповного розрахунку відповідача з ним, а саме, щодо виплати грошового забезпечення та його індексації. Тобто, на думку, ОСОБА_1 даний спір є спором щодо оплати праці, тому відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України строк давності в цій справі застосуванню не підлягає.

10. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що цей спір стосується його звільнення з публічної служби, оскільки він ставить питання щодо передчасного виключення його зі списків особового складу до проведення повного розрахунку.

11. Тобто, на думку скаржника, фактично спір виник лише з приводу ненарахування та невиплати йому належного грошового забезпечення, по дату повного розрахунку з ним, стажу військової служби та виправлення документів при звільненні, по дату повного розрахунку.

12. Крім того зазначає, що в додаткових поясненнях поданих до апеляційного суду повідомив про ситуацію, коли за ідентичними обставинами справи, суд першої інстанції має різні за своїми правовими наслідками для учасників справи рішення, оскільки його позов повернуто, а в іншій справі за аналогічними обставинам справи провадження відкрито.

13. Вважає, що апеляційний суд неправильно врахував позицію Верховного Суду викладену у справі №240/532/20, предметом розгляду якої була компенсація за недоотримане речове майно.

14. Також вказує на помилковість застосування апеляційним судом частини першої статті 233 КЗпП України, оскільки він звертав увагу на необхідність застосування частини другої статті 233 КЗпП України.

15. Серед іншого зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій рішення Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України.

16. Крім того, посилається на практику Європейського суду з прав людини в частині того, що право доступу до суду не може бути обмеженим.

17. Вважає, що суди попередніх інстанцій поверхнево підійшли до розгляду вказаної справи, не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до неможливості захистити свої права в суді, та є наслідком порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

19. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

20. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

21. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.

22. Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

23. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

24. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

25. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України)

27. Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

28. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 статті 4 КАС України).

29. Предметом розгляду справи є передчасне виключення позивача зі списків особового складу до повного розрахунку та внесення змін до наказу щодо виключення позивача зі списків особового складу.

30. Отже, даний спір є спором щодо проходження публічної служби, а тому строк звернення до суду з вказаним позовом становить один місяць, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

31. За перевіркою матеріалів справи, вказана позовна заява надіслана позивачем до суду 05 січня 2022 року, відповідно до поштового штемпеля на конверті.

32. Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач не просив поновити строк звернення до суду, вважаючи, що позов подається в межах процесуального строку.

33. Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, встановив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є вимогами щодо звільнення позивача з публічної служби, а тому в даному випадку застосуванню підлягає місячний строк звернення до суду, відповідно до положення частини п`ятої статті 122 КАС України. З огляду на те, що наказ про виключення позивача зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» датований 19 квітня 2019 року, суд вказав на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з вказаними вимогами. При цьому, суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що в позовній заяві не ставиться питання щодо законності звільнення, а ставиться вимога щодо передчасного виключення зі списків особового складу та неповного розрахунку відповідача з позивачем, а саме: щодо виплати грошового забезпечення та його індексації, тобто даний спір є спором щодо оплати праці, оскільки позивачем не заявлено позовних вимог, які стосуються несвоєчасного розрахунку при звільненні. Вимоги про внесення змін у наказ про виключення позивача зі списків особового складу, що є одним із етапів звільнення зі служби, є вимогами щодо звільнення позивача з публічної служби. Те що позивач обґрунтовує вказані вимоги несвоєчасним розрахунком при звільненні та ненадання своєї згоди на виключення зі списків особового складу не змінює предмету спору та не переводить спір, пов`язаний з питаннями звільнення з публічної служби, у спір про нарахування та виплату невиплаченої частини грошового забезпечення.

34. На виконання вимог цієї ухвали позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій посилаючись на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі №420/6964/21 зазначив, що ним не порушено строк звернення до суду із вказаним позовом.

35. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на відомості КП «ДСС», у справі №420/6964/21 позивач заявляв позовні вимоги про визнання протиправними дій начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія щодо передчасного виключення зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія до повного з ним розрахунку та зобов`язання Інститут Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія виплатити позивачу грошове забезпечення та його індексацію по 28 серпня 2020 року включно з переоформленням грошового атестату та довідки про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення з урахуванням дати виключення зі списків особового складу 28 серпня 2020 року. Тобто, спір у справі №420/6964/21 стосувався неповного розрахунку з позивачем під час звільнення зі служби та позивач звертався до суду з метою зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому недонараховані та невиплачені під час звільнення суми грошового забезпечення та індексації. У даному ж випадку, ОСОБА_1 не заявляє жодних позовних вимог, які стосуються несвоєчасного розрахунку при звільненні. Навпаки, як зазначав сам позивач, такі вимоги заявлено у справах №420/25328/21 та №420/25357/21. Тобто, спір у справі №420/358/22 є спором про звільнення позивача з публічної служби.

36. З огляду на наведене, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, оскільки позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з позовними вимогами, а на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не надано заяви про поновлення строку звернення до суду.

37. Доводи касаційної скарги про те, що вказаний спір є спором щодо оплати праці та до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення статті 233 КЗпП України є помилковими, оскільки заявлені позивачем позовні вимоги щодо передчасного виключення його зі списків особового складу та внесення змін до наказу є спором щодо проходження публічної служби, а тому до спірних відносин застосовуються положення КАС України, якими встановлено спеціальні строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Обґрунтування заявлених позивачем позовних вимог несвоєчасним розрахунком при звільненні та ненадання згоди на виключення зі списків особового складу не змінює предмету спору та не переводить спір пов`язаний з питаннями звільнення з публічної служби, у спір про нарахування та виплату невиплаченої частини грошового забезпечення, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

38. З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 233 КЗпП України.

39. З цих же підстав, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій рішень Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України.

40. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що оскільки поновлення пропущеного строку на вчинення процесуальних дій за своєю суттю є оціночним, то суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними.

41. Відтак, поважність причин пропуску строку звернення до суду необхідно оцінювати в кожній справі, з огляду на усі обставини справи та доводи сторін про поважність/неповажність пропуску такого строку.

42. Тому посилання позивача в касаційній скарзі про наявність іншої справи, в якій, за аналогічних обставин провадження відкрито, в той час як позов позивача повернуто є безпідставними.

43. Що стосується посилання в касаційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини в частині того, що право доступу до суду не може бути обмеженим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

44. У постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).

45. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

46. Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

47. Інші доводи та міркування, викладені в касаційній скарзі не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

48. Отже, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції.

50. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі №420/358/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк,

Судді Верховного Суду