Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2018 року у справі №826/15148/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №826/15148/14

адміністративне провадження №К/9901/8938/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року (суддя Амельохін В. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року (головуючий суддя Мельничук В. П., судді: Лічевецький І. О., Мацедонська В. Е.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерна Компанія" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полімерна Компанія" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2014 року №0001031502 та №0001021502.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало про помилковість висновку контролюючого органу щодо порушення Товариством термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання авансових внесків з податку на прибуток, нарахованого у зв'язку з виплатою дивідендів за результатами його фінансово-господарської діяльності, та, як наслідок, протиправність винесених податкових повідомлень-рішень про нарахування штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2014 року №0001031502 та №0001021502.

Приймаючи такі рішення, суди прийшли до висновку про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання авансових внесків з податку на прибуток, а відтак і про відсутність у нього підстав для нарахування йому штрафних санкцій згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі Інспекція вказувала на законність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень та посилалась на залишення поза увагою судів тієї обставини, що 24 січня 2014 року, тобто після закінчення терміну сплати авансового внеску з податку на прибуток за грудень 2013 року (30 грудня 2013 року), позивач звернувся до контролюючого органу із заявою про перенесення переплати з податку на прибуток на рахунок авансових внесків з податку на прибуток й на виконання вказаної заяви платника орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, 28 лютого 2014 року здійснив повернення надміру сплачених коштів.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Інспекції проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток Товариства, за результатами якої 14 березня 2014 року складено акт №1380-15/36998670, в якому зазначено про порушення платником податків термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання авансових внесків з податку на прибуток протягом строків, визначених пункті 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: граничний термін сплати - 30 грудня 2013 року, дата сплати - 28 лютого 2014 року, кількість днів затримки сплати - 60, сума сплаченого податкового боргу - 329384,15 грн. та граничний термін сплати - 30 січня 2014 року, дата сплати - 28 лютого 2014 року, кількість днів затримки сплати - 29, сума сплаченого боргу - 461982,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту 28 березня 2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001031502, яким за порушення пункту 57.1 статті 57 ПК України за затримку на 60 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 329384,15 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20%, що становить 5876,83 грн., та №0001021502, яким за затримку на 29 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 461982,00 грн., позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10%, що складає 46198,20 грн.

Разом з тим позивач платіжним дорученням №1747 від 01 жовтня 2012 року сплатив авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 2148726,00 грн. й на початок 2013 року у нього існувала переплата в сумі 2148725,79 грн. з податку на прибуток, що відображено у графі 16 Декларації; станом же на 01 грудня 2013 року сума переплати з податку на прибуток становила 1001858,83 грн.

Отже, як встановили суди, сума наявної у Товариства переплати перевищує суму авансового внеску з податку на прибуток за грудень 2013 року та січень 2014 року (461982,00 грн. + 461982,00 грн. = 923964 грн. ) і є достатньою для зарахування на погашення цього та наступних авансових внесків.

Відповідно до підпункту 153.3.1 пункту 153.3 статті 153 ПК України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними підпункту 153.3.1 пункту 153.3 статті 153 ПК України, чи ні.

Згідно з підпунктом 153.3.2 пункту 153.2 статті 153 ПК України крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої підпунктом 153.3.2 пункту 153.2 статті 153 ПК України, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку.

Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані підпунктом 153.3.2 пункту 153.2 статті 153 ПК України, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 (крім платників цього податку, які підпадають під дію статті 155 ПК України.

За змістом підпункту 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 ПК України платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. Не дозволяється проведення зазначеного заліку з податком, передбаченим статтею 156 ПК України.

Як передбачено підпунктом 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.

Авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до норм статті 160 ПК України або чинних міжнародних договорів України (підпункт 153.3.8 пункту 153.3 статті 153 ПК України).

Отже емітент у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (засновникам) (яке приймається щорічно за результатами діяльності юридичної особи) виплачує їх незалежно від наявності прибутку й при цьому згідно із підпунктом 153.3.5 пункту 153.3 статті 153 ПК України нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку в розмірі, встановленому ПК України. Сума авансового внеску нараховується та суму фактично виплачуваних дивідендів; сума виплат акціонерам (засновникам) при цьому не зменшується. Нарахований авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів. Сума авансового внеску вноситься до бюджету обов'язково і у випадках перевищення суми податкових зобов'язань чи від'ємного значення переноситься в рахунок наступних податкових періодів.

За змістом же абзацу 4 пункту 57.1 статті 57 ПК України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

На суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом.

Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України, перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.

Крім того відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про перенесення переплати з податку на прибуток на рахунок авансових внесків з податку на прибуток й листом №11556/10/26-53-20-04-05 від 09 лютого 2014 року відповідач повідомив позивача про те, що сума переплати менше заявленої суми для зарахування, у зв'язку із чим запропоновано Товариству здійснити звіряння взаєморозрахунків платника податків.

За результатами проведеного звіряння взаєморозрахунків ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт від 22 січня 2014 року, в якому відображено суму переплати Товариства (1320634,81 грн. ).

Крім того в інформаційній довідці Управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій на лист Товариства №16 від 24 січня 2014 року зазначено, що станом на 26 лютого 2014 року воно має надміру сплачену суму податку на прибуток в розмірі 1320634 грн., яка виникла за рахунок перевищення суми сплаченого авансового внеску при виплаті дивідендів над задекларованою сумою податку на прибуток за 2012 рік, а відтак Управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій не заперечує проти виконання заяви платника на зарахування суми переплати в погашення боргу з авансових внесків.

При цьому суди зазначили про безпідставність тверджень відповідача про те, що станом на 30 січня 2014 року в картці особового рахунку з податку на прибуток (КБК 110240000) Товариства "Полімерна компанія" обліковувалась податкова заборгованість, а тому на виконання заяви платника №16 від 24 січня 2014 року переплата з податку на прибуток не могла бути зарахована на рахунок авансових внесків з податку на прибуток.

Так, суди встановили, що Товариство не мало податкової заборгованості, що підтверджується актом №7880-20 від 22 січня 2014 року проведення звіряння розрахунків платника з бюджетом за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Разом з тим й сам контролюючий орган у відповідь на звернення позивача не повідомляв його про наявність податкового боргу, а лише зазначав про необхідність здійснення звіряння взаєморозрахунків для уточнення суми переплати з податку на прибуток, за результатами якого, як вже зазначалось, встановлена переплата в розмірі 1320634,81 грн.

За наведеного, висновок судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, про наявність правових підстав для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2014 року №0001031502 та №0001021502 та, як наслідок, - задоволення позову, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи ж касаційної скарги за обставин даної справи не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 та 4 статті 242 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду