Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2020 року

м. Київ

справа №816/1434/16

касаційне провадження №К/9901/32888/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 (суддя Удовіченко С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 (головуючий суддя - П`янова Я.В.; судді: Зеленський В.В., Чалий І.С.) у справі № 816/1434/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2016 № 0002781401.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 27.10.2016 адміністративний позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.01.2017 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 залишив без змін.

Головне управління ДФС у Полтавській області звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пунктів 209.2, 209.5, 209.7, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.

При цьому звертає увагу на те, що надані на перевірку акти виконаних робіт не містять повного змісту та обсягу господарських операцій, у зв`язку з чим неможливо встановити безпосередній зв`язок розглядуваних послуг із господарською діяльністю позивача.

Крім того, орган доходів і зборів зазначає про неперебування контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, незвітування ним до податкового органу за місцем реєстрації, відсутність інформації щодо наявності в цього підприємства трудових ресурсів, а також можливість виконання спірних робіт позивачем власними силами.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Полтавській області проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2014 по 31.12.2015, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2014 по 31.12.2015, результати якої оформлено актом від 29.07.2016 № 300/16-31-14-01-09/36156348.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пунктів 209.2, 209.5, 209.7, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на безпідставне включення до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування переробного підприємства) за травень та червень 2015 року сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукас Індастріз» юридичних послуг, а також послуг з підготовки матеріалів для купівлі та відведення земельних ділянок, розташованих у Кіровоградській області, для розміщення свинокомплексів та обслуговуючих об`єктів, внаслідок непідтвердження фактичного характеру здійснених операцій та господарського характеру понесених за ними витрат належним чином оформленою первинною документацією.

На підставі зазначеного акта перевірки органом доходів і зборів прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.08.2016 № 0002781401, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 199667,00 грн. за основним платежем та 99833,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальний характер спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами.

Відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «а» підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виробничими факторами, за рахунок яких сформовано податковий кредит, зокрема, є товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

В свою чергу, за правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум грошових зобов`язань на підставі таких операцій.

В той же час, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Утім при вирішенні спору судами не надано оцінки тому, що долучені позивачем до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не деталізовані та містять узагальнену інформацію щодо наданих послуг, а відповідні звіти фактично є добіркою витягів із нормативно-правових актів, деякі з яких станом на 2015 рік втратили чинність.

Не враховано судовими інстанціями й те, що реальність потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні послуги отримано від указаного в первинних документах контрагента. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Не досліджено судами першої та апеляційної інстанцій у даній ситуації і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукас Індастріз» виконати спірні поставки з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових (фахових/кваліфікованих) ресурсів), понесення ним витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо), наявності в товариства інформаційно-аналітичних баз даних, придбання ним періодики та літератури у сфері права, що є об`єктивно необхідним при виконанні такого роду операцій.

При цьому не перевірено, якими силами та засобами надавались оспорювані юридичні послуги і послуги з підготовки матеріалів для купівлі та відведення земельних ділянок, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання відповідних робіт.

Не досліджено судовими інстанціями також спрямованість розглядуваних операцій на отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільські традиції» позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) його активів (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому, та їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

За правилами ж частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 у справі № 816/1434/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк