Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.10.2019 року у справі №0670/4011/12

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

Київ

справа №0670/4011/12

адміністративне провадження №К/9901/9371/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуОвруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіна постановуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 (колегія у складі суддів: Котік Т. С., Жизневська А. В, Малахова Н. М. )у справі №0670/4011/12 за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доОвруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог (том 2 а. с.149), просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0001001701 в частині збільшення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 41457,12 грн. і застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 10364,25 грн., а також, №0001011701 в частині збільшення зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 510 грн., винесені Овруцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області 07 червня 2012 року, за результатами планової документальної виїзної перевірки позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

Постанова мотивована неправомірністю включення до податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною від 03.03.2011 поза межами 365 днів, встановлених ПК України. А також з посиланням на висновок експерта, дійшов висновку про неправомірне завищення позивачем валових витрат.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від
13.10.2014 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.06.2012 №0001001701 та прийнято у названій частині нову постанову про задоволення позовних вимог.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.06.2012 №0001001701. В іншій частині постанову залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду щодо неправомірності включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною від 03.03.2011 поза межами 365 днів, встановлених ПК України.

Разом з тим, скасовуючи повністю податкове повідомлення-рішення від 07.06.2012 №0001001701 вказав про неможливість виокремити й ідентифікувати недійсну частину спірного рішення. При цьому, погодився з порушенням встановленим податковим органом, що стосується завищення позивачем валових витрат у розмірі 62660,27
грн. та порушення ч.1 ст.1, ч.1 ст.5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в частині перевищення граничного обсягу виручки за 2010 рік у розмірі 71948,12
грн., з якої не сплачено суму податку з доходів фізичних осіб. Та визнав безпідставними висновки податкового органу щодо неправомірного віднесення до витрат суми коштів за придбані 03.11.2010 товари, заниження валового доходу у зв'язку із зняттям готівки у 2011 році та не використання її в повному обсязі в господарській діяльності, а так само, не відображення в декларації за 2011 рік внесених коштів в сумі 55098,75 грн. на розрахунковий рахунок.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що апеляційний суд погодився з законністю податкового повідомлення-рішення №0001011701, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю та залишити в силі рішення місцевого суду, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна скарга містить доводи податкового органу лише стосовно другого податкового повідомлення-рішення №0001001701.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, а також беручи до уваги її доводи лише стосовно податкового повідомлення-рішення №0001001701, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами виїзної планової документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з
01.10.2009 по 31.12.2011, посадовими особами Овруцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області 17 травня 2012 року складено акт за №212/1701/2361013696, згідно висновків акту встановлено порушення позивачем вимог:

- ст. 13, п.14.4, п.14.5, ст.14 "Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю" №12 від 21.04.1993 року, ст.13 ДКМУ 13-92 від 26.12.1992 року "Про прибутковий податок з громадян", п.177.2 ст.177, п.п.138.2 ст.138 Податкового Кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 53634,14 грн. ;

- п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень на суму 1197 грн.

07 червня 2012 року на підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001001701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 63580,18 грн., у тому числі за основним платежем - 50856,14 грн. та 12714,04 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0001011701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1198 грн., у тому числі за основним платежем 1197 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для винесення спірного рішення №0001011701 стало те, що ФОП ОСОБА_1, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, в 4 кварталі 2010 року перевищив обсяг виручки на 90 468,12 грн. ; в порушення вимог ст.177.4 ПК України в період з 02.11.2010 по 31.12.2010 включив до витрат товари придбані у ФОП ОСОБА_2, які не були реалізовані у вказаному періоді; занизив валовий дохід у зв'язку із зняттям готівки у 2011 році, яку не в повному обсязі використав в господарській діяльності; не відобразив в декларації за 2011 рік внесену ним виручку в сумі 55098,75 грн. на розрахунковий рахунок; завищив валові витрати за період з
01.01.2011 по 31.12.2011 на суму 62 660,27 грн.

Скасовуючи повністю податкове повідомлення-рішення №0001001701, апеляційний суд встановив неможливість виокремити й ідентифікувати здійснені податковим органом донарахування. При цьому, задовольнив позовну вимогу в більшому розмірі ніж було заявлено позивачем.

За змістом пункту 5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пункту 5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Наведені норми податкового законодавства діяли під час вчинення господарської операції з придбання товарів у ФОП ОСОБА_2 з 02.11.2010 по 31.12.2010.

Виходячи з приписів зазначених правових норм, позивачем правомірно, відповідно до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено до витрат суму коштів за придбані у ФОП ОСОБА_2 товари, а посилання податкового органу на порушення вимог ст.177.4 ПК України безпідставними, оскільки норми останнього почали діяти з 01.01.2011.

Також, касаційний суд вбачає правові підстави погодитись з висновком апеляційного суду про неправомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог п. 177.2 ст.177 ПК України внаслідок зняття готівки у 2011 році, яка не в повному обсязі використана в господарській діяльності та не відображення в декларації за 2011 рік внесеної виручки в сумі 55098,75 грн. на розрахунковий рахунок.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач в 1 кварталі 2011 року отримав від своїх покупців грошові кошти, задекларував їх як торгівельну виручку, за вирахуванням витрат на підприємницьку діяльність згідно ст. 177 ПК України, на підставі поданої декларації сплатив всі податки, в тому числі і податок з доходів фізичних осіб, що не заперечується податковим органом.

Протягом даного кварталу зняв зі свого розрахункового рахунку частину коштів в сумі 46000, із яких закупив товарів на суму 8073,20. Залишок суми - 37926,80грн. витратив на власні потреби та на заплановані витрати на закупівлю товарів у майбутньому, а тому згідно вимог ст. 164 ПК України такі кошти не включені до переліку об'єктів оподаткування, оскільки в момент їх зняття з рахунку, не були виручкою та з них було сплачено всі податки, в тому числі і податок з доходів фізичних осіб.

Позивачем на розрахунковий рахунок внесено готівкові коштів в сумі 66118,50 грн. на підставі платіжних доручень як поповнення власного рахунку, будь-яких доказів на підтвердження того, що ці кошти вносилися як виручка від суми коштів отриманих від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податковим органом не надано та судом не встановлено.

Фактично, зазначаючи про порушення позивачем вимог п. 177.2 ст.177 ПК України, податковий орган вимагає сплату податку від отриманої суми в подвійному розмірі ставки.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне рішення в частині досліджуваних порушень є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню в частині протиправних донарахувань.

Однак, як зазначалось вище, позивач просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001001701 в частині збільшення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 41457,12 грн. і застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 10364,25 грн.

Касаційний суд звертає увагу, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, та виключно в межах позовних вимог.

Правила адміністративного судочинства допускають випадок, коли суд може вийти за межі вимог адміністративного позову. Так, в порядку статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) у разі, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів. А в редакції нині діючого Кодексу адміністративного судочинства України, - якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим, апеляційний суд, скасувавши вказане податкове повідомлення-рішення в повній сумі збільшеного податковим органом грошового зобов'язання за основним платежем - 50856,14 грн. та 12714,04 грн. штрафних (фінансових) санкцій, без наведення будь-якого обґрунтування недостатності або неефективності, обраного позивачем способу захисту, а також не здійснюючи вихід поза межі позовних вимог, порушив норми процесуального права та принцип диспозитивності судового процесу, внаслідок задоволення позовної вимоги в тій сумі, яка, в свою чергу, позивачем не заявлялась.

У свою чергу згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічні положення містить чинний Кодекс адміністративного судочинства України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до
15.12.2017) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічні положення містяться у статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017).

Відповідно в ході розгляду спору може бути, як підтверджено дійсність сум, визначених платнику податку таким рішенням, так і встановлено незаконність рішення суб'єкта владних повноважень.

Наслідком встановлення судом відповідності чи невідповідності рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта законним або протиправним, при умові, якщо є можливість ідентифікувати, виокремити та назвати таку невідповідність чи відповідність. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Проте, відповідач на вимогу суду не надав належного розрахунку та обґрунтування податкових зобов'язань та штрафних санкцій по конкретних порушеннях.

Касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду про неможливість підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість цього інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Однак, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на достатність застосування способу захисту позивача в межах заявлених ним вимог та помилково скасував податкове повідомлення-рішення в цілому, навіть в тій частині, яка не була заявлена позивачем як предмет спору, у зв'язку з чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в цій частині.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 змінити. В першому та другому абзацах резолютивної частини після слів: податкового повідомлення-рішення від 07.06.2012 року №0001001701 доповнити словами: "в частині збільшення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі в сумі 41457,12 грн. і застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 10364,25 грн.".

В іншій частині постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від
18.12.2014 та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від
13.10.2014 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду