Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.04.2019 року у справі №640/20626/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2020 року

Київ

справа №640/20626/18

адміністративне провадження №К/9901/8855/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Дашутіна І.В., Кашпур О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/20626/18

за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

про визнання протиправною та нечинною постанови

за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року, постановлену в складі головуючого судді Огурцова О. П.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є. В., суддів Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та суть спору

1. У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз» (далі - позивач, правонаступник - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач, НКРЕКП) про визнання протиправною та нечинною постанови від 23 листопада 2018 року № 1496.

2. 21 грудня 2018 року представником позивача до суду першої інстанції було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 23 листопада 2018 року № 1496 "Щодо заборони ПАТ "Івано-Франківськгаз" приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами";

- заборони відповідачу публікувати оскаржувану постанову в офіційних друкованих виданнях з метою набрання нею чинності,

- заборони відповідачу надавати офіційні роз`яснення стосовно заборони позивачу приводити об`єми природного газу до стандартних умов при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами,

- заборони відповідачу приймати рішення щодо заборони позивачу приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов.

3. На обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову позивач посилався на те, що постанова не відповідає актам вищої юридичної сили та у разі невжиття заходів забезпечення позову та задоволення позовних вимог виконання рішення суду буде ускладнено, оскільки звітна документація за результатами попередніх місяців не підлягатиме коригуванню.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

4. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 23 листопада 2018 року № 1496 заборонено Товариству приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами.

5. У разі приведення у жовтні 2018 року Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" об`ємів використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" необхідно здійснити за жовтень 2018 року перерахунок об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єктах побутових споживачів відповідно до фактичних показань лічильників природного газу.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.

6.1. Зупинено дію постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 23 листопада 2018 року № 1496 "Щодо заборони ПАТ "Івано-Франківськгаз" приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами" до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

7. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконання позивачем оскаржуваної постанови потягне за собою завдання суттєвих збитків за порушення обов`язків за договорами з іншими суб`єктами ринку природного газу (ТОВ "Івано-Франківськгаз збут").

8. Окрім того, суд першої інстанції зауважив, що у разі задоволення позовних вимог, з урахуванням строків розгляду адміністративної справи, відновлення порушених прав позивача буде ускладнене з огляду на те, що звітна документація за результатами попередніх місяців не підлягатиме коригуванню.

ІV. Касаційне оскарження

9. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 29 березня 2019 року.

10. У касаційній скарзі представник відповідача зазначає, що оскаржувані судові рішення прийнято за неправильного застосування норм матеріального права та з грубим порушенням норм процесуального права у зв`язку з чим просить їх скасувати.

11. На обґрунтування вимог касаційної скарги представник відповідача вказує, що розглядаючи питання про забезпечення адміністративного позову, суди першої та другої інстанцій вийшли за межі адміністративних правовідносин і прийняли рішення, якими втрутились у дискреційні повноваження державного органу. Забезпечення позову у спосіб зупинення дії рішення НКРЕКП, яке прийняте у межах повноважень наданих законами України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «;Про ринок природного газу», а саме - постанови НКРЕКП від 23 листопада 2018 року № 1496 по своїй суті є формою втручання в дискреційні повноваження НКРЕКП.

12. Представник відповідача зазначає, що висновки судів, викладені в оскаржуваних ухвалі суду першої інстанції та постанові апеляційної інстанції, не відповідають фактичним обставинам справи та жодними доказами не підтверджуються. Винесенням оскаржуваних рішень суди фактично надали перевагу корпоративним інтересам над загальнонаціональними, здійснили вплив на систему державного регулювання і контролю у сфері регулювання електроенергетики як складової національної безпеки України, створивши загрозу енергетичній безпеці держави.

13. Дії позивача з приведення об`ємів використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами порушує права побутових споживачів-населення та є підставою дестабілізації енергетичної галузі в цілому.

14. Крім того, відповідач звернув увагу, що позивачем не було надано жодних належних доказів, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову може дійсно істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

15. При цьому відповідач наголосив, що НКРЕКП до цього часу не вчинялись дії щодо перевірки виконання Позивачем вимог постанови НКРЕКП від 23 листопада 2019 року № 1496, що свідчить про відсутність обставин, які б підтверджували той факт, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення.

16. У касаційній скарзі відповідач просить розглядати касаційну скаргу за його участю.

17. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 640/20626/18 (суддя-доповідач Гриців М. І.).

18. 25 квітня 2019 року справа № 640/20626/18 надійшла до Верховного Суду.

19. 26 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Товариства, в якому представник позивача спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення просить залишити без змін.

20. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить розглядати справу за участю його представника.

21. 19 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №775/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг.

22. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 19 червня 2019 року визначено склад суду: головуючого суддю Рибачука А. І., суддів Бучик А. Ю., Тацій Л. В.

23. 26 червня 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання про зміну назви позивача на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» та залучення Акціонерного товариства як правонаступника.

24. 11 січня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №29/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з внесенням змін до Спеціалізації суддів Верховного суду в Касаційному адміністративному суді та судових палат Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що унеможливлює участь судді-доповідача Рибачука А. І. у розгляді справ, категорії яких віднесені до спеціалізації іншої судової палати у зв`язку зі змінами.

25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 11 січня 2020 року визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Дашутіна І. В., Кашпур О. В.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

26. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

27. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

28. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція):

30.1. Приписами статті 6 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

31. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній до 08 лютого 2019 року):

31.1. Статтею 150 встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

31.1.1. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

а) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

б) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

31.1.2. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

31.1.3. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову".

31.2. Відповідно до статті 151 позов може бути забезпечено:

а) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

б) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

в) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

г) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

д) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

31.2.1. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб".

31.3. Згідно з частиною першою статті 156 ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження".

32. Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX)

32.1. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

VІ. Позиція Верховного Суду

33. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

36. Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

37. Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

38. Слід зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

39. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

40. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 826/7496/18.

41. Якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

42. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

43. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

44. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

45. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

46. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

47. У цій справі суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, виходили з того, що виконання позивачем оскаржуваної постанови потягне за собою завдання суттєвих збитків за порушення обов`язків за договорами з іншими суб`єктами ринку природного газу, а також, що у разі задоволення позовних вимог відновлення порушених прав позивача буде ускладнене з огляду на те, що звітна документація за результатами попередніх місяців не підлягатиме коригуванню.

48. Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки аналіз змісту зазначеної постанови НКРЕКП від 23 листопада 2018 року №1496 дозволяє дійти висновку, що вона містить заборону для позивача вчиняти певні дії, тобто фактично спрямована на збереження існуючого становища.

49. При цьому вжиття відповідачем заходів, спрямованих на її виконання, про які говорить позивач в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не свідчать про протиправність таких дій, а також про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

50. Постанова НКРЕКП не має силу виконавчого документа (крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 13 Закону України Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»), а примусове виконання рішень комісії можливе лише за рішенням суду за зверненням НКРЕКП з відповідним позовом.

51. Отже, позивач у разі можливого застосування щодо нього у майбутньому відповідних санкцій не позбавлений права відмовитись від їх добровільного виконання.

52. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 12 грудня 2019 року №640/19895/18.

53. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

54. Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

55. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту.

56. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року в справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 640/17408/19, від 27 лютого 2020 року в справі № 640/16242/19 та ін.

57. У цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення. Позивачем жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає очевидність протиправності рішення відповідача у цій справі.

58. Верховний Суд зазначає, що для наявності підстав для забезпечення позову в межах цього спору за критерієм очевидності факт очевидності повинен мати місце в момент прийняття відповідного рішення, а не опосередковано впливати на інші права позивача у майбутньому, що виключає наявність цієї підстави для забезпечення позову.

59. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

60. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

61. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - задовольнити.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року в справі № 640/20626/18 скасувати.

3. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз (правонаступник - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз») про забезпечення адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач: Н. В. Шевцова

Судді: І. В. Дашутін

О. В. Кашпур